3. Спеціалізовані фінансово-кредитні установи

3.1. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.

3.2. Міжбанківські об’єднання.

 Прочитайте

Л – 4, с. 173...182; Л – 5, с. 451...467; Л – 10, с. 196...202.

3.1. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути

Донедавна в нашій країні банки були єдиними представниками кредитних установ, тому банківська система колишнього СРСР ототожнювалася з кредитною системою. Але в світі, крім банків, існує безліч різноманітних кредитних установ, сукупність яких утворює парабанківську систему.

До складу парабанківської системи входять:

0. спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) – саме парабанківські установи, діяльність яких орієнтується на обслуговування певних типів клієнтури (нерідко на пільгових умовах) або поширюється на такі сфери кредитування, які є ризикованими для приватних банків (сільське господарство, будівництво, мале підприємництво);

0. поштово-ощадні установи – особливий різновид спеціалізо-ваних кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють дрібні заощадження широких верств населення через поштові відділення і використовують ці кошти для кредитування інших кредитно-фінансових установ та держави. Останнім часом вони дедалі частіше здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування населення (це є характерною функцією банків). Найстарішими представниками поштово-ощадних установ є поштово-ощадні банки.

Небанківські фінансово-кредитні установи (парабанки) відрізняються від банків тим, що здійснюють діяльність на фінансовому ринку, не випускаючи власних боргових зобов’язань, а лише власні акції. Усі ризики, пов’язані зі зміною вартості активів і пасивів, вони розподіляють серед акціонерів.

Відповідно до світової практики, до небанківських установ (парабанків) належать:

0. інвестиційні компанії, фонди;

1. лізингові компанії;

2. факторингові компанії;

3. брокерські та ділерські фірми;

4. страхові компанії;

5. пенсійні фонди;

6. фінансові компанії;

7. ломбарди;

8. кредитні товариства;

9. транспортні компанії тощо.

Інвестиційні компанії – це різновид кредитно-фінансових інститутів, які випускають і продають власні цінні папери, в основному дрібним індивідуальним інвесторам. На отримані кошти купують цінні папери підприємств і банків, забезпечуючи своїм акціонерам дохід у вигляді дивідендів за акціями інвестиційних компаній.

Лізингові компанії – організації, які купують предмети довгочасного кредитування (машини, обладнання, транспортні засоби тощо) і надають їх у довгострокову оренду (на 5-8 років і більше) фірмі-орендарю, яка поступового сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна.

Факторингові компанії – це організації, які купують дебіторську заборгованість клієнтів, пов’язану з постачанням товарів або наданням послуг.

Страхові компанії – це фінансові інститути, які утворюються для відшкодування можливих збитків у результаті стихійного лиха, інших несприятливих умов. Ці організації утворюють спеціальний фонд (страховий фонд) за рахунок страхових внесків громадян та юридичних осіб – страхувальників (ці внески мають вигляд купівлі страхових полісів). Кошти страхового фонду, як правило, не набагато перевищують щорічні виплати страхових відшкодувань, тому страхові компанії володіють досить значними та стійкими грошовими ресурсами. Ці ресурси вони вкладають у довгострокові цінні папери з фіксованими строками (головним чином – в облігації промислових компаній).

Пенсійні фонди – це державні чи приватні організації, що утворюються для забезпечення населення коштами на період після виходу на пенсію (виплати пенсій).

Вони утворюються за рахунок внесків працюючих та підприємців, володіють досить значними сумами грошових коштів, які вкладають в акції та облігації різних підприємств.

Фінансові компанії спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів на виплат, а також надають комерційні кредити (близько 80% усіх активів).

Джерелом грошових ресурсів компанії є власні короткострокові зобов’язання, які розміщуються на ринку, а також кредити комерційних банків.

Ломбарди – це кредитні установи, що надають кредити під заставу рухомого майна. Як правило, це короткострокові (до трьох місяців) кредити, що надаються населенню на споживчі цілі.

Залежно від виду застави, позика становить 50-80% її вартості. Одночасно з позиками під заставу ломбард практикує зберігання цінностей клієнтів, а також продаж закладеного майна на комісійних засадах.

Кредитні товариства – це установи, що утворюються для задоволення потреб їх членів у кредиті (кооперативів, орендних підприємств, підприємств малого і середнього бізнесу, фізичних осіб).

Їх капітал формується шляхом купівлі паїв та сплати спеціального внеску, який при виході з товариства не повертається. Основними видами діяльності кредитних товариств є надання коротко- і середньострокових кредитів, посередницька діяльність.

Кредитні спілки – це громадські організації, створені на добровільних засадах з метою фінансового та соціального захисту їх членів через залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Вони видають позики під мінімальні проценти і не мають на меті одержання прибутку. Фінансову діяльність проводять так, щоб залучені кошти не зменшувались і забезпечували покриття витрат на утримання самої спілки.

3.2. Міжбанківські об’єднання

Міжбанківські об’єднання відіграють дедалі помітнішу роль у діяльності кредитної системи. Вони утворюються банками, а також іншими установами за участю банків для координації та узгодження дій, підвищення ефективності своєї політики, для захисту своїх професійних інтересів, розробки норм і правил взаємовідносин між банківськими установами, банками та їх клієнтами. Перші міжбанківські об’єднання виникли у результаті появи величезних монополій у промисловості (концентрації промислового капіталу) та внаслідок розвитку конкурентної боротьби між банками. Основними шляхами створення міжбанківських об’єднань стали:

• “злиття” самостійних банків,

• “поглинання” одним банком своїх конкурентів.

Нині у світі існує велика кількість різноманітних міжбанківських об’єднань. Їх утворення базується як на добровільному об’єднанні самостійних банків ("злиття"), так і на правах власності, контролю, централізованого управління, прямого підпорядкування та залежності ("поглинання").

Виходячи із різних критеріїв класифікації, міжбанківські об’єднання поділяються:

• залежно від складу учасників:

• суто банківські об’єднання;

• об’єднання змішаного типу, учасниками яких виступають як підприємства й організації, так і один чи кілька банків;

• виходячи із цілей об’єднання:

• комерційного типу, діяльність яких зорієнтована на отримання й максимізацію прибутку;

• некомерційного типу, основною метою діяльності яких є надання різних видів послуг своїм членам;

• залежно від строків діяльності:

• об’єднання, створені на певний строк;

• безстрокові об’єднання, що діють постійно.

• за ступенем залежності й підпорядкування окремих структур:

• асоціативні добровільні об’єднання, членами яких виступають рівноправні за статусом самостійні банки, які за своїм бажанням делегують виконання окремих функцій створеному ними об’єднанню та його апарату;

• кооперативні, засновані на відносинах власності й системи участі в капіталі об’єднання, які мають жорстку ієрархічну структуру, відносини залежності між головним банком (що володіє контрольним пакетом акцій) і залежними від нього банками.

Найбільш характерним є поділ міжбанківських об’єднань на асоціативні і корпоративні.