Кредитні системи

1. Кредитна система та її структура

1.1. Суть і структура кредитної системи.

1.2. Банківська система.

1.3. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.

1.4. Походження і функції банків.

 Прочитайте

Л – 4, с. 158...166; Л – 5, с. 368...380; Л – 10, с. 182...188.

1.1. Суть і структура кредитної системи

Існує два підходи до визначення суті кредитної системи:

Кредитна система

Перший підхід Другий підхід

Сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини

Сукупність банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які здійснюють мобілізацію грошових ресурсів і надають їх у позики

Передумови розвитку й формування кредитної системи:

0. поява потреби у специфічній формі підприємницької діяльності, що пов’язана із нагромадженням та розподілом тимчасово вільних коштів суб’єктів ринку;

1. розвиток товарного виробництва й розширення торгівлі, що спричинили зростання обсягів грошових потоків, необхідність їх організації й технічного обслуговування.

Перша передумова пов’язана з виникненням кредитних відносин через те, що понесені витрати не завжди збігаються у часі з одержаними доходами. У результаті виникає необхідність взяття грошових коштів у кредит. Розв’язується ця суперечність за допомогою інститутів кредитної системи, які накопичують тимчасово вільні кошти підприємств, держави, населення, надаючи їх потім у позику на умовах повернення, платності, строковості.

Друга передумова залежить від особливостей взаємодії суб’єктів ринку між собою через кругообіг матеріальних цінностей і коштів. Безпосереднє спрямування грошових потоків від одних суб’єктів ринку до інших часто є економічно недоцільним, а інститути кредитної системи виконують роль основних посередників у забезпеченні руху коштів між різними суб’єктами ринку.

На різних етапах суспільного розвитку склад кредитних установ зазнавав змін відповідно до розвитку кредитних відносин. Етапи цього розвитку:

0. найпростіші форми кредитних відносин, що реалізуються між кредитором і позичальником без участі посередників;

1. виникнення посередників, що виконують банківські функції, накопичуючи тимчасово вільні кошти і надаючи їх у позику, здійснюючи розрахунки між різними суб’єктами ринку. Функціонування посередників дає можливість поєднати інтереси кредиторів і позичальників у масштабах економіки в цілому;

2. поява і розвиток спеціалізованих фінансових посередників, збільшення різноманітності фінансових послуг;

3. створення єдиного регулюючого органу кредитної системи – центрального банку, що виконує функції управління процесами організації кредитно-розрахункового й фінансового обслуговування господарства.

Усі інститути кредитної системи поділяються на три основні групи:

– центральний банк;

– комерційний банк;

– спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (парабанки).

Перші дві групи становлять банківську систему країни, третя група формує систему небанківських установ, що спеціалізується на виконанні окремих операцій.

Класифікація кредитних відносин

№ п/п	Типи кредитних відносин	Інститути, які опосередковують кредитні відносини, виступаючи як кредитор чи боржник або одночасно у ролі і кредитора і боржника
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.	Між банками та підприємствами Між банками та державою Між підприємствами, організаціями та товариствами Між банками та населенням Між підприємствами, організаціями, товариствами та населенням Між фізичними особами Зовнішньоекономічні кредитні відносини	Комерційні банки Центральні банки Комерційні банки, парабанківські установи Спеціалізовані банки Парабанківські установи Каси взаємодопомоги, кредитні спілки. Спеціалізовані банки

КРЕДИТНА СИСТЕМА

Банківська система (банки)

Парабанківська система

Центральні емісійні банки

Комерційні (неемісійні) банки

СКФІ

Поштово-ощадна система

• л ізингові компанії;

• ф

  універ-сальні

  Поштові відділення, поштово-ощадні установи

  акторингові компанії;

• б

  спеціалі-зовані

  рокерські і ділерські фірми;

• страхові компанії;

• пенсійні фонди;

• ф інансові компанії.

• інвестиційні;

• іннофіковаційні;

• облікові;

• ощадні;

• іпотечні.

Об’єднання банків, парабанків.

1.2. Банківська справа

Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банки, які здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій. Під терміном "банк" мають на увазі установу, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення, платності та терміновості.

Основне завдання банку – здійснювати посередництво в переміщені коштів від кредиторів до позичальників.

Банківська система – організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв’язку, яка існує в тій чи іншій країні у цілком визначений історичний період. Вона є складовою частиною кредитної системи.

Банки – невід’ємна частина сучасного ринкового господарства. Здійснюючи зв’язки між різними галузями економіки, вони перебувають у центрі ділового життя суспільства, здійснюють різні види операцій, пов’язаних із рухом капіталів, організацією грошового обігу, фінансуванням господарства, валютно-кредитними відносинами, посередницькими послугами, управлінням майном. Банки забезпечують господарський обіг необхідними платіжними засобами.

Банківські установи залежно від ролі та функцій поділяють на два рівні:

0. центральний банк, що здійснює грошово-кредитну й валютну політику уряду, проводить емісію, управляє офіційними валютними резервами, є банком держави та всіх інших кредитних інститутів;

0. комерційні банки, що забезпечують процес кредитно-розрахункового і фінансового обслуговування економіки.

Усі банківські інститути перебувають у тісному взаємозв’язку між собою і утворюють ядро кредитної системи.

1.3. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути

У структурі кредитної системи важливе місце належить спеціалізованим кредитно-фінансовим інститутам. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути – це установи кредитної системи небанківського типу, що накопичують грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури.

Ефективна діяльність кредитної системи в будь-якій країні з ринковою економікою передбачає необхідність побудови її інститутів на двох рівнях:

0. центральний банк країни;

1. комерційні банки і спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.

Можлива й однорівнева схема організації кредитних установ. Така практика є характерною або для початкових стадій розвитку кредитної системи, коли відсутній центральний банк, або для країн з адміністративно-командними методами управління господарством, де один державний банк самостійно виконує всі функції кредитної системи.

Організація кредитної системи на двох рівнях дає змогу ефективно розподілити функції між центральним банком і всіма іншими кредитними інститутами.

Окреме місце у складі кредитної системи належить інфраструктурі – комплексу засобів, які забезпечують нормальне функціонування інститутів кредитної системи. Основними її елементами є:

• нормативно-правове забезпечення (система законів і актів, які юридично визначають і реалізують сфери діяльності кредитних інститутів);

• системи захисту інтересів вкладників банків (діяльність органів страхування вкладів клієнтів);

• інкасаторське та охоронне обслуговування кредитних інститутів;

• система підготовки кадрів для кредитних інститутів.

1.4. Походження і функції банків

Банки є головними посередниками у взаємовідносинах між різними суб’єктами ринкової економіки.

Зародження банківської справи відбулося ще в рабовласницький період, коли виникло споживання і міняльні операції. Центром цих процесів було спершу Вавилонське царство, до часів існування якого належать перші згадки про діяльність стародавніх банкірів. Вони приймали процентні вклади, видавали позики, здійснювали платежі за рахунок клієнтів.

Значного розвитку банківська справа набула у Стародавній Греції, де банківської операції спочатку здійснювали храми, приймаючи вклади торговців, приватних осіб і надавали позики під проценти містам і приватним особам.

Внаслідок інтенсивного розвитку ремісництва й торгівлі зростали потреби в обмінних операціях і кредиті, що спонукало приватних осіб до здійснення банківських операцій. У Греції цих осіб називали трапезитами (від гр."трапеза" – стіл), оскільки спочатку банківська діяльність полягала у розміні готівкових грошей, що здійснювався за столами на ринках. Отримані гроші трапезит надавав у кредит під заставу рухомого майна, рабів, будівель, земель, кораблів та їх вантажів. Рівень процентних ставок при цьому був досить високим – від 10 до 35 % річних. Усі отримані вклади заносились трапезитами в особливий реєстр із зазначенням суми та імені вкладників.

У Стародавньому Римі банкіри, яких називали менсаріями (від лат. "менса" – стіл), розпочали свою діяльність з обміну грошей. Згодом вони отримували кошти на зберігання, використовуючи їх для видачі кредитів під заставу рухомого й нерухомого майна, морських вантажів. У руках банкірів були сконцентровані капітали країн Європи, Африки, Близького Сходу.

Найбільшого поширення міняльні операції набули в Італії, великі міста якої у Х ст. стали світовими центрами торгівлі. Слово "банк" походить від італійського "banco", що означало стіл, лавку, конторку, за якою обмінювались монети. Ті, що проводили обмін, сиділи біля столу, вкритого зеленим сукном, на якому лежав реєстр укладених договорів та були розкладені монети.

Розширення мануфактурного виробництва й торгівлі сприяло розвитку банківської справи. Банківські доми та комерційні банки стали з’являтися у Нідерландах, Німеччині, Північній Італії у ХVІ – ХVІІ ст. Особливе місце належало спеціальним жиробанкам, які створювались купцями багатьох міст. Вони приймали вклади в монетах чи зливках дорогоцінних металів і здійснювали розрахунки згідно з наказами власників монет. Банк самостійно встановлював власні одиниці розрахунку, виходячи з ваги чистого золота і срібла.

Перші акціонерні банки були засновані 1694 р. в Англії і Шотландії. Промисловий переворот зумовив швидке зростання кількості банків.

Особливості діяльності банку за ринкових умов можна визначити з огляду на його функції:

0. посередництво в кредиті;

1. акумулювання вільних коштів і перетворення їх на капітал;

2. посередництво в платежах;

3. створення кредитних засобів обігу.

Функція посередництва в кредиті полягає у перерозподілі банками тимчасово вільних коштів підприємств і доходів населення. Банки тут виконують роль посередників.

Акумулювання вільних коштів і перетворення їх на капітал визначає роль банків як основних фінансових інститутів, що стимулюють процес нагромадження в господарстві. Банки утворюють депозитні кошти, які мають дохід у вигляді процентів. Банки з цих коштів видають кредити для розвитку виробництва, збільшення споживання.

Функція посередництва у платежах полягає в організації банками безготівкових розрахунків між суб’єктами ринку, переказуванні коштів з рахунку на рахунок або заліку взаємних вимог.

Створення кредитних засобів обігу полягає в тому, що банки своїми кредитно-розрахунковими операціями забезпечують потреби господарського обігу належною кількістю платіжних засобів у формі кредитних грошей.

 Питання для самоконтролю

1. Що таке кредитна система? У чому полягає її необхідність?

2. Причини виникнення банків.

3. Принципи побудови дворівневої банківської системи.

4. Структура сучасної банківської системи, основні ланки її утворення.

5. Передумови розвитку кредитної системи.

6. Функції банків.