2. Гігієна та охорона праці медичного персоналу під час роботи з джерелами іонізуючого випромінювання та приладами для променевої діагностики

За даними сучасних інформаційних джерел, стан променевої діагностики в Україні необхідно визнати таким, який не в повній мірі відповідає світовим стандартам. При­чому однією з головних причин цього є те, що променеві дослідження слід вважати однією з найбільш капіталомістких галузей системи охорони здоров’я. Зрозуміло, що за таких умов наявність науково-обґрунтованих нормативів з питань гігієни та охо-

рони праці під час роботи з джерелами іонізуючого випромінювання та приладами для променевої діагностики відіграє надзвичайно вагому роль у запобіганні виник­нення найбільш імовірних зрушень у стані здоров’я. Важливе місце в раціональному розв’язанні означених проблем має і цілий ряд законодавчих документів, галузевих наказів, а також санітарних норм і правил. Зокрема, до їх числа необхідно віднести Закон України ’’Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань” (1998), Наказ Міністерства охорони здоров’я України №340 від 28.11.1997 року “Про удо­сконалення організації служби променевої діагностики та променевої терапії*”, Норми радіаційної безпеки України (1997), а також Основні санітарні правила протирадіацій­ного захисту України (2001).

Проте ураховуючи, що питома вага рентгенодіагностичних досліджень у форму­ванні колективної дози опромінення населення України за рахунок штучних джерел іонізуючої радіації складає близько 75 % від їх сумарної величини, виникла нагальна потреба в розробці Національної програми розвитку служби променевої діагностики.

В останні роки в лікувально-профілактичних закладах системи охорони здоров’я функціонувало 2461 рентгенологічних кабінетів (відділень). В Україні щорічно понад 15 млн. чоловік підлягає проведенню профілактичної флюорографії, на 10700 наявних рентгендіагностичних апаратів припадає 4500 лікарів-рентгенологів. Якщо до цієї ко­горти фахівців додати ще й допоміжний медичний і технічний персонал, що працює у відповідних кабінетах (відділеннях), стає зрозумілим, наскільки важливим є розро­блення, наукове обґрунтування та повсякденне запровадження ефективних і доцільних заходів щодо гігієни та охорони їх праці, основою яких слід вважати запобігання впли­вові специфічних негативних виробничих чинників, що не відчуваються людиною, од­нак загрожують виникненням суттєвих ускладнень та незворотних процесів. Певна річ, вдосконалення служби променевої діагностики, і відповідно гігієни та охорони праці персоналу, базується і на належному фінансуванні галузі.

Тому запропоновані наступні головні напрямки (етапи) перебудови служби про­меневої діагностики:

1. етап: виконання в повному обсязі наказу Міністерства охорони здоров’я Украї­ни “Про удосконалення організації служби променевої діагностики та променевої те­рапії*” і, в першу чергу, створення відділів променевої діагностики, передусім у вели­ких лікувально-профілактичних закладах, з метою інтеграції можливостей та підви­щення ефективності діяльності конвекційної рентгено- і ультразвукової діагностики, комп’ютерної і магнітно-резонансної томографії.

2. етап: реалізація короткотермінових завдань, які полягають у закінченні переро­блення діючих, але застарілих санітарних норм і правил щодо організації роботи та екс­плуатації рентгенодіагностичних апаратів у дільничних, районних, міських та обласних лікарнях з використанням підсилювачів рентгенівського зображення, модернізація пар­ку флюорографічної апаратури, встановлення мамографів, комп’ютерних і магнітно- резонансних томографів та сучасних апаратів для ультразвукової діагностики.

Слід зауважити, що основні заходи щодо профілактики негативного впливу різних джерел іонізуючого випромінювання повинні базуватися на провідних положеннях Закону України ^itIJpo захист людини від впливу іонізуючих випромінювань ”, який міс­тить наступні положення.

У статті 1 розділу І “Загальні положення ” наведено визначення та тлумачення основних термінів, які використовуються: іонізуюче випромінювання, втручання, ефективна доза опромінення тощо. Зокрема, термін “професійне опромінення” озна­чає опромінення персоналу в процесі здійснення його трудової діяльності.

Статті 2 і 3 визначають сферу дії Закону, який регулює правові відносини між дер­жавою, юридичними і фізичними особами, що виникають у процесі виконання без­посередньої діяльності та визначає права працівників на забезпечення захисту від впливу іонізуючого випромінювання. Зокрема, передбачається компенсація за пере­вищення встановлених норм меж опромінення та відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дії різних видів доз іонізуючих випромінювань.

Статті 5, 6 і 7 розділу II “Основні дозові межі опромінення та рівня втручання ” містять пояснення щодо основних дозових меж опромінення населення та персоналу, який контактує з джерелами іонізуючого випромінювання, правил залучення осіб до ліквідації радіаційних аварій та їх наслідків.

Так, основна дозова межа індивідуального опромінення населення не має пере­вищувати 1 мЗв, разом з тим дозова межа медичного персоналу не повинна бути більшою за 20 мЗв, при цьому для медичного персоналу допускається її збільшення до 50 мЗв, в тому випадку, якщо середньорічна доза опромінення протягом 5 років поспіль не перевищує 20 мЗв. Залучення осіб до ліквідації радіаційних аварій та їх наслідків допускається лише на добровільних засадах або за контрактом, в якому обу­мовлюється можлива доза опромінення протягом усього часу роботи. До подібних робіт допускаються особи віком не менше ніж 18 років, які не мають медичних проти­показань. Суворо заборонено залучати до ліквідації радіаційних аварій та їх наслідків жінок дітородного віку.

В статті 13 розділу III "Забезпечення захисту людини від впливу іонізуючих випро­мінювань” передбачені обов’язкові для лікувально-профілактичних закладів види ді­яльності, що полягають у:

• здійсненні контролю та обліку індивідуальних доз опромінення персоналу;

• організації проведення попередніх та періодичних медичних оглядів персоналу;

• регулярному інформуванні персоналу щодо рівнів іонізуючого випромінюван­ня на робочих місцях та значень отриманих ними доз опромінення.

Обов 'язки юридичних і фізичних осіб щодо захисту людини у випадку виникнення радіаційних аварій, внаслідок впливу радіонуклідів, що містяться у будівельних мате­ріалах, харчових продуктах, продовольчій сировині та питній воді викладені, у стат­тях 14, 15 і 16 розділу III, в яких передбачено, що обов’язковим є створення науково обґрунтованих планів захисту персоналу і населення від потенційно можливих аварій та їх наслідків, і, зокрема, забезпечення наявності на місцях засобів оповіщення, за­безпечення ліквідації наслідків радіаційних аварій, медичного та індивідуального за­хисту, засобів індивідуального дозиметричного контролю тощо.

У статтях 19 і 21 розділу IV “Компенсація та відшкодування шкоди ” викладені вимоги щодо встановлення компенсацій за перевищення річної основної дози межі опромінення у випадках виконання професійної діяльності в небезпечних умовах. Зо­крема, передбачені виплати 1-2 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кож­

ний мЗв перевищення річної дозової межі опромінення. Особи, винні у порушенні законодавства щодо захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законів України.

Для керівників лікувально-профілактичних та вищих навчальних закладів медично­го профілю, працівників, які контактують з джерелами іонізуючих випромінювань, на­стільною книгою мають бути відповідні Норми радіаційної безпеки України (НРБУ).

Зараз такими є норми радіаційної безпеки, які затверджені в 1997 році (НРБУ-97), визначають систему радіаційно-гігієнічних регламентів для забезпечення прийнятих рівнів опромінення як для окремої людини, так і для суспільства загалом та встанов­люють 2 підходи до забезпечення протирадіаційного захисту, що принципово від­мінні за змістом:

1. підхід: забезпечення протирадіаційного захисту під час виконання будь-яких ви­дів практичної діяльності в умовах нормальної експлуатації індустріальних та медич­них джерел іонізуючого випромінювання;

2. підхід: забезпечення протирадіаційного захисту під час виконання будь-яких ви­дів діяльності в умовах аварійних ситуацій.

Необхідно відзначити, що відповідно до НРБУ-97 встановлюються наступні кате­горії осіб, які зазнають опромінення:

Категорія А (персонал) - особи, які безпосередньо постійно або тимчасово пра­цюють з джерелами іонізуючих випромінювань.

Категорія Б (персонал) - особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерела­ми іонізуючих випромінювань, але, у зв’язку з розташуванням робочих місць у при­міщеннях та на промислових майданчиках з об’єктами, що пов’язані з радіаційно- ядерними технологіями, можуть отримувати додаткові опромінення.

Категорія В - все населення.

Для визначених категорій осіб передбачені певні ліміти доз опромінення, які на­ведені в таблиці 46.

Ліміти доз опромінення, мЗв/ рік

Необхідно підкреслити, що особи, молодші за 18 років, не допускаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання.

	Категорія осіб
Ліміти доз опромінення	А	Б	В
Ліміт ефективної дози	20	2	1
Ліміт ефективної дози навколишнього опромінення:
- для кришталика ока	150	15	15
- для шкіри	500	50	50
- для кистей та стоп	500	50	-

Таблиця 46

Крім того визначено, що для персоналу категорії А радіоактивне забруднення їх шкіри, спецодягу та робочих поверхонь не повинно перевищувати певних допусти­мих рівнів, зазначених у таблиці 47.

Таблиця 47

Допустимі рівні загального радіоактивного забруднення робочих поверхонь, шкіри, спецодягу та засобів індивідуального захисту протягом робочої зміни, част. хв ^_1см ~²

Об’єкт забруднення	у-активні радіонукліди		Р-активні радіонукліди
	окремі *	інші
Неушкоджена шкіра, спеціальна білизна, рушники, внутрішня поверхня лицьових частин засобів індивідуального захисту	1	1	100
Основний спецодяг, внутрішня поверхня додаткових засобів індивідуального захисту	5	20	800
Поверхні приміщень для постійного перебування персоналу, обладнання, зовнішня поверхня спецвзуття	5	20	2000
Поверхні приміщень для періодичного перебування персоналу та обладнання, що розміщене в них	50	200	8000
Зовнішня поверхня додаткових засобів індивідуального захисту	50	200	10000

Примітка:

* До окремих у-активних радіонуклідів відносяться у-випромінюючі радіонукліди, середньорічна допустима

концентрація яких у повітрі робочих приміщень є меншою ніж 0,3 Бк/м³.

Індивідуальний дозиметричний контроль в конкретних для кожного випадку обся­гах є обов’язковим для осіб категорії А, серед яких річна ефективна доза опромінення може перевищувати 10 мЗв/рік. У разі проведення індивідуального дозиметричного контролю повинні враховуватися індивідуальні умови опромінення працівників.

Допустимі рівні опромінення персоналу категорії Б за індивідуальною ефектив­ною річною дозою не повинні перевищувати відповідних значень, що зазначені вище. Рівень радіактивного забруднення шкіри, особистого одягу та робочих поверхонь встановлюється на рівні 1/10 від відповідних значень для категорії А.

З метою попередження потенційного опромінення плоду для жінок дітородного віку (до 45 років), які віднесені до категорії А, вводиться додаткове обмеження опро­мінення: середня еквівалентна доза зовнішнього локального опромінення шкіри в об­ласті нижньої частини живота за будь-які два послідовні місяці не повинна переви­щувати 2 мЗв. У разі діагностування вагітності ця доза не має перевищувати 2 мЗв за весь період вагітності.

Жінка, яка віднесена до персоналу категорії А та у якої діагностовано вагітність, повідомляє про це адміністрацію підприємства, що в свою чергу, має створити для неї усі необхідні умови праці.

Сферу дії НРБУ-97 значно зміцнює та розширює наступний документ: “Радіацій­ний захист від джерел потенційного опромінення” (НРБУ-97/Д- 2000), який логічно віддзеркалює найновіші досягнення, накопичені світовим співтовариством у галузі радіаційного захисту від потенційного опромінення, узагальнює останні публікації Міжнародної комісії з радіологічного захисту (МКРЗ) та Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ).

Зокрема, до цього документу введено такі положення, як концепція потенційного опромінення, групи джерел потенційного опромінення, система регламентів, що міс­тить референтні рівні доз і ризиків потенційного опромінення, а також обґрунтована класифікація радіоактивних відходів.

Встановлено, що рівень обмежень щодо потенційного опромінення визначають імовірність настання критичної події та величина дози потенційного опромінення.

Тому провідними слід вважати наступні принципи протирадіаційного захисту:

• принцип виправданості: будь-яка практична діяльність, внаслідок якої вельми можливе потенційне опромінення людей, не повинна здійснюватися, якщо вона не є більш корисною для осіб, що опромінюються, та суспільства загалом, у порівнянні зі шкодою, яку ця діяльність може завдати як нинішньому, так і майбутнім поколінням у зв’язку з можливим виникненням критичної події;

• принцип неперевищення: усі види практичної діяльності, що підлягають са­нітарному нагляду, не повинні супроводжуватися перевищенням тих значень доз та імовірностей потенційного опромінення, які регламентуються, і, отже, перевершува­ти поріг можливих детерміністичних ефектів;

• принцип оптимізації: імовірність виникнення критичних подій та дози потен­ційного опромінення, а також кількість осіб, які можуть опинитися у сфері впливу по­дібних джерел, повинні бути настільки низькими, наскільки це можливо з урахуван­ням екологічних та соціальних факторів, і передусім, в ході реалізації різноманітних медичних процедур.

Залежно від видів та масштабів наслідків реалізації різноманітних критичних по­дій встановлено 4 групи джерел потенційного опромінення.

До першої групи відносять джерела потенційного опромінення, що можуть спри­чинити опромінення окремої людини або обмеженої групи людей. Реалізація потен­ційного опромінення від цієї групи джерел є головною причиною “радіаційних не­щасних випадків на виробництві”, а також променевих травм серед осіб з населення, що опинилися в ситуації випадкового контакту із загубленими (викраденими) джере­лами іонізуючого опромінення.

В другу групу включені джерела, що пов’язані з радіаційними аваріями, наслідка­ми яких можуть стати опромінення значних контингентів населення або радіоактивне забруднення об’єктів довкілля.

До складу третьої групи входять джерела, реалізація опромінення від яких пов’я­зана з подіями, що можуть відбутися в майбутньому (в тому числі і у віддаленому) на

звільнених від санітарного нагляду об’єктах внаслідок природних аномальних про­цесів і катастроф, а також ненавмисних вторгнень людини, внаслідок чого під опромі­нення може підпадати населення, яке опинилося в момент цієї події у полі дії подібно­го джерела. Цей тип ситуації повинен ураховуватися, передусім, під час проектування сховищ радіоактивних відходів.

І нарешті, до четвертої групи відносять особливі випадки використання джерел потенційного опромінення пацієнтів, під час проведення радіорентгендіагностичних процедур у лікувально-профілактичних закладах.

Найбільш повно питання реалізації заходів протирадіаційного захисту відображені у виданні ‘‘Основні санітарні правила протирадіаційного захисту України” (ОСПУ), що діють з 01.07.2001 року. Так, згідно з основними положеннями ОСПУ серед вели­кого переліку вимог до організації протирадіаційного захисту передбачено, що про­ведення робіт із джерелами іонізуючого випромінювання може здійснюватися лише за наявності санітарного паспорта та суворого дотримання адміністрацією підприєм­ства або лікувально-профілактичних закладів відповідних обов’язків, а персоналом категорії А - нормативних вимог.

Санітарний паспорт є головним документом Міністерства охорони здоров’я Укра­їни, який надає право на проведення робіт із джерелами іонізуючих випромінювань та видається територіальним органом державної санітарно-епідеміологічної служби, що має радіологічний відділ. Санітарний паспорт не видається доти, доки на підприєм­стві не будуть забезпечені всі необхідні умови для виконання радіаційно-гігієнічних регламентів, які передбачені НРБУ-97, НРБУ-97/Д-2000, ОСПУ-ОІ та іншими норма­тивними документами.

Підприємства, приміщення і установи, що призначені для робіт із джерелами, іо­нізуючого випромінювання у тому числі сховища радіонуклідів, повинні прийматися спеціальною комісією у складі представників державної санітарно-епідеміологічної служби, інспекції Державного комітету з нагляду за охороною праці та державного пожежного нагляду.

Комісія складає відповідні акти, в яких мають бути відображені особливості ро­боти з відкритими та закритими джерелами або пристроями іонізуючого випроміню­вання. Слід підкреслити, що ліцензія на проведення робіт із джерелами іонізуючого випромінювання видається тільки за наявності санітарного паспорта. Термін дії сані­тарного паспорта не може перевищувати 5 років.

Робота із джерелами іонізуючих випромінювань повинна проводитися відповідно до інструкцій з радіаційної безпеки, в яких викладаються порядок проведення цих робіт, обліку, збереження, видачі і транспортування джерел іонізуючого випроміню­вання та утримання приміщень, дані щодо засобів індивідуального захисту та охо­рони праці і безпеки під час роботи з радіонуклідами, заходів щодо попередження, виявлення і ліквідації радіаційних аварій, організації проведення радіаційного конт­ролю тощо.

Тому адміністрація підприємства або лікувально-профілактичного закладу несе повну відповідальність за забезпечення радіаційної безпеки виконуваних робіт і зо­бов’язана:

• забезпечити одержання санітарного паспорта та ліцензії;

• запровадити певний порядок допуску до робіт із джерелами іонізуючого ви­промінювання;

• підготувати і застосувати технічні, організаційні та гігієнічні заходи, необхідні для забезпечення протирадіаційного захисту персоналу та населення і фізичного за­хисту джерел іонізуючого випромінювання;

• проводити навчання, інструктаж і перевірку знань правил радіаційної безпеки, охорони праці та виробничої санітарії, здійснювати постійний контроль за дотриман­ням персоналом вимог всіх інструкцій і правил;

• проводити позачерговий інструктаж і перевірку знань правил радіаційної без­пеки у разі зміни характеру і класу робіт із джерелами іонізуючого випромінювання;

• організувати своєчасне проходження персоналом медичних оглядів за вста­новленою для підприємств або лікувально-профілактичних закладів схемою.

Водночас персонал, який відноситься до категорії А:

• повинен проходити обов’язкові попередні медичні огляди при вступі на робо­ту та періодичні медичні огляди - не рідше 1 разу на рік;

• у випадку, якщо в ході проведення періодичного медичного огляду у праців­ника виявлене захворювання, що має професійно-зумовлений характер, адміністрація повинна забезпечити працівнику прийнятну альтернативну роботу поза сферою впли­ву іонізуючих випромінювань;

• має бути допущений до роботи лише після проходження навчання, інструкта­жу і перевірки знань правил безпеки, охорони праці та виробничої санітарії, цілого комплексу діючих інструкцій тощо;

• повинен бути застрахований для відшкодування можливого ризику для здо­ров’я або втрати життя;

• має дотримуватися норм і правил з радіаційної безпеки, а також вимог інструк­цій з експлуатації приладів та захисного устаткування, використання засобів індиві­дуального захисту і спецодягу;

• повинен негайно повідомляти відповідальним особам про всі порушення в ро­боті устаткування або які-небудь інші відхилення від нормального режиму роботи;

• не має права використовувати будь-які операції, що не передбачені посадови­ми інструкціями, інструкціями з охорони праці і радіаційної безпеки.

Високі вимоги, насамперед з санітарно-гігієнічних позицій, відрізняють нормати­ви стосовно безпечного здійснення робіт з закритими радіонуклідними джерелами і пристроями та відкритими джерелами іонізуючих випромінювань.

Так, виконання професійної діяльності з закритими джерелами іонізуючого ви­промінювання дозволяється тільки в умовах, передбачених існуючими регламентами радіаційної безпеки та технічною документацією на джерела, яка погоджена з Мініс­терством охорони здоров’я України.

Пристрій, в якому розміщено радіонуклідне джерело, має бути герметичним, стій­ким до дії механічних, хімічних та температурних чинників, забезпечувати захист відповідно до вимог санітарного законодавства України, мати знак радіаційної не­безпеки та відповідати умовам його використання. Конструкція пристрою закрито-

го радіонуклідного джерела погоджується з Державною санітарно-епідеміологічною службою Міністерства охорони здоров’я України.

У неробочому стані всі радіонуклідні джерела повинні знаходитися у спеціаль­них захисних пристроях, а пристрої, що генерують іонізуюче випромінювання, мають бути знеструмлені.

Для виймання радіонуклідного джерела з контейнера потрібно користуватися дис­танційним інструментом або спеціальним устаткуванням. При роботі з джерелами, вилученими із захисних контейнерів, слід використовувати відповідні захисні екрани і маніпулятори. Забороняється торкатися радіонуклідних джерел руками.

Приміщення, де проводяться роботи на стаціонарних установках з радіонуклід­ними джерелами випромінювання, повинні бути обладнанні незалежними одна від одної системами блокування і сигналізації про стан джерела або певних його блоків щодо перевищення режимної потужності дози випромінювання, а також системою телевізійного контролю за джерелом. За відсутності телевізійного контролю мають бути передбачені та розроблені заходи, що заміняють його, які повинні бути погодже­ні з територіальними органами Державної санітарно-епідеміологічної служби.

Якщо стаціонарна установка з радіонуклідним джерелом знаходиться не в стані збереження або завдана потужність дози перевищує гранично допустимий рівень, вхід у приміщення, де розташована установка, має блокуватися. Крім того, у примі­щенні для радіонуклідної діагностики має бути передбачений пристрій для швидко­го примусового дистанційного переведення установки у стан збереження на випадок відключення електроенергії або виникнення яких-небудь несправностей.

У разі використання приладів із закритими радіонуклідними джерелами і пристро­їв, які генерують іонізуючі випромінювання, поза приміщеннями або у загальних ви­робничих приміщеннях необхідно:

• забезпечити фізичний захист джерела;

• спрямувати випромінювання у бік землі або у бік, де немає людей;

• розташовувати джерела якнайдалі від обслуговуючого персоналу та інших осіб;

• обмежити час перебування людей поблизу джерела;

• застосовувати пересувне обгородження, захисні екрани та засоби індивідуаль­ного захисту;

• вивішувати плакати, що попереджають про небезпеку, які мають бути поміт­ними з відстані не менше ніж 3 м.

Вентиляція у приміщеннях для потужних у-установок і прискорювачів обладну­ється відповідно до спеціальних санітарних і будівельних правил.

При використанні і зберіганні закритих радіонуклідних джерел у кількостях, що призводять до накопичення в повітрі робочих приміщень озону та окислів азоту, а також інших токсичних речовин у кількостях, які перевищують нормативні концен­трації, має бути передбачене улаштування постійно діючої системи вентиляції згідно з будівельними нормами і правилами.

В інших випадках у разі використання закритих радіонуклідних джерел і пристро­їв, що генерують іонізуюче випромінювання, необхідно передбачити улаштування за- гальнообмінної припливно-витяжної вентиляції, як того вимагають будівельні норми і правила.

При роботі з закритими радіонуклідними джерелами спеціальні вимоги з радіа­ційної безпеки щодо обладнання приміщень не передбачені. Слід лише зазначити, що приміщення, в яких здійснюється перезарядження, ремонт і тимчасове зберігання де­монтованих приладів та установок, повинні обладнуватися згідно з вимогами щодо робіт з відкритими джерелами 3-го класу.

У разі використання установок (апаратів), за межами яких потужність ефективної дози в робочому стані і при збереженні джерела не перевищує ІмкЗв/год на відстані 0,1 м від доступних частин поверхні установки, спеціальні вимоги з радіаційної без­пеки до приміщень і розміщення установок також не висуваються.

Робоча частина стаціонарних апаратів і установок з необмеженим за напрямком пучком випромінювання має розташуватися в окремому приміщенні (бажано в окре­мому будинку або в окремому його крилі). Матеріал і товщина стін, підлоги та стелі цього приміщення за будь-яких реальних станів джерела і напрямків пучка випромі­нювання мають забезпечувати послаблення первинного і розсіяного випромінювання як в суміжних приміщеннях, так і на території підприємства до допустимих значень.

На прискорювачах електронів з енергією понад 15 меВ також має забезпечуватися захист від потоків фотонейтронів.

Потужність ефективної дози від радіоізотопних приладів, призначених для вико­ристання у виробничих умовах, не повинна перевищувати ІмкЗв/год на відстані 1 м від поверхні блоку приладу з джерелом.

Пульт керування апаратом (установкою) розташовують в окремому від джерела приміщенні. Вхідні двері до приміщення, де знаходиться апарат, повинні блокуватися

з механізмом переміщення джерела або з вмиканням високої (прискореної) напруги таким чином, щоб виключити можливість випадкового опромінення персоналу.

Контроль за герметичністю закритих джерел іонізуючого випромінювання здій­снюється в обсязі і з періодичністю, яка встановлена державними стандартами і тех­нічною документацією на джерело. Забороняється використання закритих джерел у випадку порушення їх герметичності, а також після закінчення паспортного терміну експлуатації. Поновлення дозволу на його використання видається Державною сані­тарно-епідеміологічною службою після продовження терміну експлуатації джерела підприємствами, які мають ліцензію на проведення робіт подібного змісту.

Потужність ефективної дози за рахунок супутнього невикористаного рентгенів­ського випромінювання не повинна перевищувати ІмкЗв/годна відстані 0,1 м від по­верхні пристрою, при роботі якого воно виникає.

Потужність ефективної дози від пересувних, переносних та стаціонарних дефек­тоскопічних, а також рентгентерапевтичних апаратів з радіонуклідними джерелами не повинна перевищувати 1 ОмкЗв/год на відстані 1 м від поверхні блоку захисту апа­рату з джерелом.

Для рентгенодіагностичних, рентгентерапевтичних і рентгенфлюорографічних апаратів потужність дози на поверхні блоку з джерелом не має перевищувати значень, установлених спеціальними правилами.

У разі підводного збереження радіонуклідів повинні бути передбачені системи ав­томатичної підтримки рівня води в басейні та сигналізації як про його зміну, так і про підвищення потужності дози у робочому приміщенні.

Радіонуклідні джерела, що не придатні для подальшого використання, мають бути передані для перероблення на підприємства-виготовлювачі або розглядатися як радіо­активні відходи, своєчасно списуватися і здаватися для поховання у терміни, погодже­ні з територіальними органами Державної санітарно-епідеміологічної служби.

При роботі з відкритими джерелами іонізуючого випромінювання передбачений значно більший комплекс заходів безпеки, спрямованих на запобігання забрудненню повітря робочої зони, поверхонь у виробничих приміщеннях, устаткування, що розта­шоване в них, покривів шкіри і спецодягу персоналу, а також об’єктів навколишнього середовища.

Залежно від величини мінімально значущої активності на робочому місці, радіо­нукліди прийнято поділяти на чотири групи:

Група А - радіонукліди з мінімально-значущою активністю на робочому місці, яка становить 1 кБк;

Група Б - радіонукліди з мінімально-значущою активністю на робочому місці, що складає 10 кБк;

Група В - радіонукліди з мінімально-значущою активністю на робочому місці, яка становить 100 кБк;

Група Г- радіонукліди з мінімально-значущою активністю на робочому місці, що складає 1000 кБк;

Класи робіт у разі використання відкритих джерел іонізуючого випромінювання

Усі роботи з використанням відкритих джерел поділяються на 3 класи. Причому клас робіт встановлюється органами Державної санітарно-епідеміологічної служби відповідно до вимог, наведених в таблиці 48.

Група ра­діаційної небезпеки	Мінімально значуща ак­тивність, кБк	Активність на робочому місці, кБк
		Клас робіт
		І	II	III
А	1	Понад IO5	Від 100 до IO5	Від 1 до 100
Б	10	Понад IO6	Від IO3до IO6	Від 10 до IO3
В	100	Понад IO7	Від IO4 до IO7	Від 100 до IO4
Г	IO3	Понад IO8	Від IO5 до IO8	Від IO3 до IO5

Таблиця 48

Примітка:

1. У випадку виконання простих операцій з рідинами (без випарювання, перегонки тощо) допускається збіль­шення активності на робочому місці в 10 разів.

2. Під час здійснення простих операцій з одержання і розфасування окремих порцій короткоіснуючих радіону­клідів медичного призначення з генераторів, що мають нормативно-технічну та експлуатаційну документацію, до­пускається збільшення активності на робочому місці у 20 разів. Клас робіт визначається за максимальною активністю дочірнього радіонукліда, що вимивається (елюїрується) одночасно.

3. У разі збереження відкритих джерел допускається збільшення активності у 100 разів.

4. Для числових значень, наведених у колонці “Активність на робочому місці, кБк” вважається, що нижні межі діапазонів входять у діапазони, а верхні - не входять.

Сумарна активність радіонуклідів на робочому місці встановлюється за величи­ною максимальної активності, яка може одночасно бути присутньою. Певним класом робіт визначаються і вимоги до розміщення та обладнання приміщень, в яких прово­дяться роботи з відкритими джерелами іонізуючого випромінювання.

Так, роботи III класу мають проводитися в окремих приміщеннях, які відповіда­ють вимогам, що встановлені для хімічних лабораторій та передбачають виділення окремих приміщень (місць) для збереження і фасування розчинів. Приміщення для здійснення робіт III класу можуть мати однозональне планування з обладнанням в них душової і загальної припливно-витяжної вентиляції. Роботи, пов’язані з можли­вим радіоактивним забрудненням повітря (операції з порошками, випарювання роз­чинів, роботи з леткими речовинами тощо), повинні проводитися у спеціально облад­наних витяжних шафах.

Роботи II класу мають відбуватися у приміщеннях, розташованих в окремій час­тині будинку ізольовано від інших його помешкань. Планування виробничих при­міщень для проведення робіт II класу повинне бути одно- або двозональним. Дво- зональне планування забезпечує відокремлення зони обладнання і ремонту (перша зона - приміщення для періодичного обслуговування персоналом) від зони обслуго­вування (друга зона - приміщення для постійного перебування персоналу протягом усієї робочої зміни). В зоні обслуговування повинні бути розміщені санітарний шлюз, санпропускник або душова і пункт радіаційного контролю на виході. У зоні устатку­вання і ремонту мають бути обладнані витяжні шафи або бокси.

У випадку одночасного проведення на одному підприємстві робіт II і III класів, що пов’язані з єдиною технологією, необхідно виділити загальний блок приміщень, об­ладнаних згідно з вимогами щодо виконання робіт II класу.

Роботи І класу повинні проводитися в окремому будинку або в ізольованій частині будинку з окремим входом через санпропускник. Робочі приміщення мають бути об­ладнані герметичними боксами, камерами, каньйонами та іншим герметичним устат­куванням. Виробничі приміщення, призначені для виконання робіт І класу, як прави­ло, поділяються на три зони:

Перша зона - приміщення, які не обслуговуються, де розташовується техноло­гічне устаткування і комунікації, що є основними джерелами випромінювання та радіоактивного забруднення. Перебування персоналу в приміщеннях, які не обслу­говуються, при працюючому технологічному устаткуванні не допускається. Лише у виняткових випадках допускається відвідування приміщень, що не обслугову­ються, персоналом при працюючому технологічному устаткуванні за спеціальни­ми допусками для огляду (ремонту) обладнання, за умови наявності типових про­грам, затверджених адміністрацією підприємства, а також з урахуванням потреби в обов’язковому здійсненні додаткових протирадіаційних організаційно-технічних захисних заходів.

Друга зона - приміщення для періодичного обслуговування персоналом, що при­значені для ремонту забрудненого устаткування, виконання робіт, пов’язаних з роз­криванням технологічного устаткування (вузлів завантаження і вивантаження раді­оактивних матеріалів), тимчасового зберігання сировини, радіоактивних відходів і готової продукції.

Третя зона - приміщення для постійного перебування персоналу протягом усі­єї зміни (операторські, пульти керування), в яких розташовуються адміністративні і службові приміщення, оздоровчий пункт, майстерні для ремонту чистого устаткуван­ня та апаратури, складські приміщення для зберігання нерадіоактивних матеріалів, центральний пункт керування, електротехнічні приміщення, системи припливної вентиляції та вентиляційні агрегати витяжної системи.

Для виключення можливого виносу забруднення з приміщень другої зони у приміщен­ня третьої зони між ними обов’язково повинен бути установлений санітарний шлюз.

Під час проектування та експлуатації приміщень, призначених для виконання ро­біт І класу, на великомасштабних виробництвах ядерно-паливного комплексу залеж­но від призначення ядерної установки, кількості, токсичності та якості утримання на­явних речовин може бути використаний дво- або тризональний принцип планування робочих приміщень.

У разі двозонального планування виділяється певна категорія приміщень, що не обслуговуються, а приміщення, які обслуговуються, поділяються на дві категорії: приміщення для періодичного обслуговування персоналом, призначені для ремонту забрудненого устаткування, а також для тимчасового зберігання сировини, радіоак­тивних відходів і готової продукції, та приміщення для постійного перебування пер­соналу протягом усієї робочої зміни.

Під час проектування та експлуатації приміщень, призначених для виконання робіт І класу в закладах охорони здоров’я, повинні враховуватися особливості, властиві для робіт, що виконуються з відкритими радіоактивними речовинами. Тому найбільш до­цільним також є двозональне планування. У цьому випадку приміщення слід поділяти на 2 категорії: приміщення для періодичного обслуговування персоналу, призначені для зберігання і фасування радіоактивних речовин, а також для дезактивації забрудне­ного устаткування, та приміщення для постійного обслуговування персоналу протя­гом робочого дня (палати з пацієнтами, яким уведені радіоактивні речовини, тощо).

У разі загального планування приміщень для виконання робіт І класу повинні бути передбачені спеціальні санітарні шлюзи та санітарні пропускники для забезпечення необхідного санітарного режиму. Рух персоналу через шлюзові приміщення має бути організований таким чином, щоб запобігти забрудненню радіоактивними речовинами більш чистих приміщень.

Під час планування та експлуатації приміщень, призначених для виконання робіт І класу, має бути забезпечений високий ступінь ефективності ізоляції або “стримуван­ня” активності, який досягається за допомогою системи статичних (устаткування, сті­ни, перекриття приміщень) і динамічних (вентиляція і газоочищення) бар’єрів. Тех­нологічне устаткування, що використовується для ізоляції активності, повинне мати певний ступінь герметичності, який задано проектом. У разі порушення режимного ступеня герметичності кожного з бар’єрів або засобів захисту, роботи мають бути не­гайно припинені.

Першим ізолюючим бар ’єром при виконанні робіт з рідкими радіоактивними ре­човинами повинно бути герметичне устаткування (ємності, трубопроводи тощо) та пов’язане з ним обладнання для збирання і обробки скидних газів, при виконанні

робіт з твердими радіоактивними речовинами - рукавичковий бокс, а також камера або контейнер для їх зберігання.

Другий ізолюючий бар ’єр утворюють стінки боксів або камер та систем вентиляції, що пов’язані з ними.

Третім ізолюючим бар'єром є конструкції приміщень другої та третьої зон, будин­ків, а також систем вентиляції, що пов’язані з ними.

Ефективність захисних бар’єрів має забезпечуватися на проектному рівні і контро­люватися у процесі виконання робіт з відкритими джерелами іонізуючого випромі­нювання.

На підприємствах, де проводяться роботи з відкритими джерелами, приміщення для робіт кожного класу необхідно зосередити в одному місці. Якщо на підприємстві передбачене улаштування приміщень для робіт усіх трьох класів, останні повинні бути розділені відповідно до передбаченого класу робіт.

Приміщення, в яких розташовані джерела іонізуючих випромінювань, контейнери та спеціальний транспорт, в обов’язковому порядку повинні мати відповідний знак радіаційної небезпеки (рис. 27).

INCLUDEPICTURE "../../Users/Spanish/Desktop/трудов/media/image61.jpeg" \* MERGEFORMAT INCLUDEPICTURE "media/image61.jpeg" \* MERGEFORMAT

Рис. 27. Знак радіаційної небезпеки

Знак радіаційної небезпеки є попереджувальним знаком, тобто таким, що покли­каний привернути увагу до об’єктів потенційної або дійсної небезпеки щодо впливу на людей іонізуючого випромінювання. Він повинен мати форму і розміри, які від­повідають вимогам ДСТУ 17925-72. Крім того, допускається чорне фарбування вну­трішнього кола, трьох пелюсток і облямівки трикутника, якщо знак застосовується на об’єктах, пофарбованих у кольори, схожі з червоним і жовтим, а також для маркуван­ня транспортних пакувальних комплектів.

У зазначеному на рисунку місці в разі потреби допускається розміщення напису, який пояснює або попереджає про небезпеку. Наприклад: “І клас робіт”, “II клас ро­біт”, “III клас робіт”, “Гамма-випромінювання!”, “Нейтронне джерело!” або “Радіо­активність!”. Допускається нанесення вертикальних червоних смуг, які позначають категорії устаткування, тощо.

У приміщеннях, призначених для виконання робіт І та II класів, засоби щодо управ­ління загальними системами опалення та газопостачання, а також стиснутого повітря, водопостачання і групові електричні щитки мають розташовуватися поза їх межами.

Виробничі операції з радіоактивними речовинами у камерах і боксах повинні вико­нуватися за допомогою дистанційних засобів або рукавичок, які герметично вмонтовані у фасадну стіну боксу або камери. Керування арматурою на комунікаціях газу, води або вакууму має здійснюватися з панелі, винесеної на фасадну стіну боксу або камери.

Для виготовлення технологічного і захисного устаткування необхідно використо­вувати матеріали або покриття, що характеризуються слабкосорбуючими властивос­тями та є стійкими до речовин, реактивів, десорбційних кислих і лужних розчинів, які застосовуються.

У приміщеннях для виконання робіт II класу і третьої зони І класу підлога і стіни, а у приміщеннях першої і другої зон І класу - також і стеля, повинні бути вкриті спеці­альними слабкосорбуючими матеріалами, стійкими до впливу мийних засобів. При­міщення для здійснення робіт, що належать до різних класів і зон, рекомендується фарбувати в різні кольори.

Краї покриття підлоги повинні бути підняті та вирівняні зі стінами. У разі наяв­ності трапів підлога має бути улаштованою з певним ухилом. Кути приміщень мають бути заокруглені. Полотна дверей та віконні рами повинні мати найпростіші профілі.

Висота приміщень для роботи з радіоактивними речовинами повинна відповідати нормативним вимогам. Площа приміщень для виконання робіт І та II класів плануєть­ся, виходячи з розрахунку не менше ніж 10 м²на одного працівника.

Устаткування і робочі меблі повинні мати просту конструкцію та бути обладнані покриттям зі слабкосорбуючими властивостями, яке полегшує видалення радіоактив­них забруднень.

Обладнання, інструментарій та меблі мають бути закріплені за приміщеннями кожного класу (зони) і відповідно помарковані. Переведення приміщень з одного класу (зони) до інших дозволяється тільки після здійснення радіаційного контролю з обов’язковою заміною маркування.

Кількість радіоактивної речовини на робочому місці повинна бути мінімально не­обхідною для виконання певного виробничого завдання і не перевищувати встановле­них значень сумарної активності радіонукліду (радіонуклідів) відповідного класу. Ре­комендується використовувати розчини найменшої питомої активності або готові роз­чини, а не порошки радіоактивних речовин. За можливості вибору слід застосовувати радіоактивні речовини, що мають найменшу групу радіаційної небезпеки.

Кількість робочих операцій, під час виконання яких вельми можливими є втрати радіоактивних речовин (пересипання порошків, сублімація тощо), необхідно зводити до мінімуму. У разі проведення ручних операцій з радіоактивними розчинами слід використовувати піпетки з грушами або автопіпетки.

При роботі з відкритими джерелами належить застосовувати пластикові плівки, філь­трувальний папір та інші допоміжні матеріали одноразового використання для обме­ження забруднення робочих поверхонь, устаткування і приміщень, виробничі операції необхідно проводити на лотках і піддонах, виконаних зі слабкосорбуючих матеріалів.

У випадку виконання робіт з відкритими джерелами на кожному підприємстві по­винно бути виділене окреме приміщення або місце для зберігання засобів ліквідації непередбачених забруднень (дезактивуючі розчини, інвентар для прибирання примі­щень тощо).

Зниження рівнів зовнішнього та внутрішнього опромінення обслуговуючого пер­соналу має забезпечуватися за допомогою проведення додаткових заходів, серед яких слід відзначити:

• дистанційне і автоматизоване обслуговування установок;

• захист (екранування) обладнання установок, в яких зосереджена велика кіль­кість радіоактивних речовин;

• дотримання граничних значень потужності доз у робочих приміщеннях;

• використання засобів індивідуального захисту;

• виведення радіонуклідів з організму завдяки застосуванню раціонів лікуваль­но-профілактичного харчування.

У разі роботи з відкритими джерелами захист від радіоактивних забруднень на­вколишнього середовища і робочих приміщень, відповідно до вимог НРБУ-97, мають забезпечувати вентиляційні та повітроочисні пристрої. Потоки повітря при цьому ма­ють спрямовуватися з приміщень з меншим рівнем забруднення у приміщення з імо­вірно більшим його рівнем. З метою запобігання виникнення зворотного ходу повітря необхідно встановлювати клапани надлишкового тиску.

Проектування вентиляції, кондиціювання повітря та опалення виробничих будинків і споруд підприємства, а також гігієнічну оцінку викидів вентиляційного повітря в ат­мосферу та його очищення перед викиданням належить здійснювати відповідно до ви­мог дійсних санітарних норм і правил щодо проектування промислових підприємств.

В необхідних випадках, а для підприємств, на яких виконуються роботи І класу - в обов’язковому порядку, встановлюється допустимий рівень викидів радіоактивних речовин в атмосферу, що визначається відповідно до вимог НРБУ-97 і підлягає за­твердженню у Міністерстві охорони здоров’я. Забороняється використання систем рециркуляції повітря, які не передбачають очищення від радіоактивних і токсичних речовин, а також аерації приміщень для робіт І та II класів.

У будинках, в яких для робіт з радіоактивними речовинами виділяється тільки час­тина загальної площі, необхідно передбачити улаштування роздільних систем вентиля­ції: окремо для приміщень, в яких проводяться роботи з радіоактивними речовинами, і окремо для приміщень, що не пов’язані із застосуванням радіоактивних речовин.

Забруднене повітря, яке видаляється з укриттів, боксів, камер, шаф та іншого устаткування, має підлягати очищенню перед видаленням в атмосферу. Слід уникати розведення цього повітря до його очищення.

На підприємствах, на яких проводяться роботи І і II класів, належить передбачи­ти розміщення витяжних труб, висота котрих має забезпечувати зниження об’ємної активності радіоактивних речовин в атмосферному повітрі до значень, що не переви­щують встановлену межу дози для населення.

Дозволяється видаляти вентиляційне повітря без очищення, якщо його об’ємна ак­тивність у викиді не перевищує припустимої для робочих приміщень норми, і відпо­відно сумарний викид за рік не перевищує установленого значення допустимого ви­киду. При цьому рівні сумарного зовнішнього і внутрішнього опромінення населення не повинні перевищувати встановленої межі дози для конкретного підприємства, що наведена у НРБУ-97.

Розрахункова швидкість руху повітря у робочих отворах витяжних шаф і укриттів встановлюється на рівні 1,5 м/с. Якщо кількість шаф складає більше трьох, то при визначенні витрати повітря, що видаляється, ураховується лише половина площі всіх робочих отворів.

В герметичних камерах і боксах при закритих отворах має забезпечуватися роз­рахункове розрідження, що складає не менше ніж 20 мм вод. ст.. Камери і бокси в обов’язковому порядку повинні бути обладнані приладами для контролю ступеня розрідження.

Повітропроводи витяжної вентиляції і фільтри розраховуються, виходячи із необ­хідності забезпечення швидкості руху, яка дорівнює 1 м/с в отворах боксів і камер, що періодично відкриваються.

Допускається тимчасове зниження розрідження в камерах і боксах в межах екс­плуатаційних характеристик фільтрів до 10 мм вод. ст., а також тимчасове зниження швидкості руху повітря в отворах витяжних шаф, які відкриваються, до 0,5 м/с за умови, що об’ємна активність повітря робочих приміщень не перевищує припустиму за НРБУ-97 концентрацію для категорії А.

Особливі вимоги пред’являються до водопостачання і каналізації. Зокрема, такі приміщення повинні мати холодне і гаряче водопостачання з душовими із запасом води і мийних засобів, а також каналізацію. Допускається скидання радіоактивних відходів у господарську побутову каналізацію, але тільки за умов дотримання вимог НРБУ-97.

Зберігання радіоактивних відходів різних категорій має здійснюватися в окремому приміщенні або на спеціально відведеній для цих цілей ділянці, яка обладнана відпо­відно до вимог щодо приміщень, призначених для виконання робіт II класу.

Збереження радіоактивних відходів належить здійснювати лише у спеціальних контейнерах-збірниках. Для первинного збирання твердих радіоактивних відходів можуть бути використані пластикові або паперові мішки, які завантажуються у збір- ники-контейнери.

Рідкі радіоактивні відходи повинні збиратися в спеціальні ємності. їх треба кон­центрувати і переводити у твердий стан в установі, на підприємствах і закладах, де вони утворюються, або в спеціальних організаціях, які працюють з радіоактивними відходами.

Для тимчасового зберігання і витримки збірників з радіоактивними речовинами, що містять у-випромінювачі, мають бути передбачені спеціальні захисні колодязі або ніші. Вилучення збірників з колодязів і ніш можливе лише за допомогою спеціальних пристроїв, які виключають переопромінення обслуговуючого персоналу.

Конструкція контейнерів-збірників для тимчасового зберігання радіоактивних від­ходів має передбачати здійснення їх механізованого навантаження та розвантажен­ня. Розмір і конструкція контейнера визначається як видом і кількістю радіоактив­них відходів, так і основними характеристиками випромінювання. Потужність дози у-випромінювання на відстані 1,0 м від контейнера з радіоактивними відходами має становити не більше ніж 100,0 мкГр/год. Потужність дози у-випромінювання на межі ділянки для тимчасового зберігання радіоактивних відходів не повинна перевищува­ти 5,0 мкГр/год.

Контейнери з радіоактивними відходами, які містять радіоактивні речовини (радій, торій тощо), зберігаються у витяжних шафах або в укриттях, обладнаних системою витяжної вентиляції, зі швидкістю руху повітря в робочих отворах витяжних шаф не менше ніж 1,5 м/с.

Для збереження радіоактивних відходів у вигляді радіоізотопних приладів, що призначаються для використання у виробничих умовах з потужністю дози не більше ніж 1,2 мкГр/год на відстані 1 м від поверхні приладу з джерелом, розміщення спе­ціальних збірників не є обов’язковим. Спеціальних вимог щодо приміщень, а також місць у приміщеннях, де зберігаються зазначені радіоактивні відходи (за винятком випадків, коли порушена герметичність капсули приладу), не передбачається.

Організацію збирання, зберігання і видалення радіоактивних відходів здійснює відповідальна особа, яка призначена наказом адміністрації установи.

He менше одного разу на рік спеціальна комісія, до складу якої, крім осіб, що здій­снюють інвентаризацію джерел іонізуючого випромінювання, обов’язково входить особа, яка відповідає за збирання, зберігання і видалення радіоактивних відходів та перевіряє правильність ведення обліку наявних в установі радіоактивних відходів.

Перевезення радіоактивних відходів регламентується відповідними санітарними правилами і має здійснюватися з використанням спеціально обладнаних транспорт­них засобів, конструкція яких узгоджується з Державною санітарно-епідеміологіч- ною службою Міністерства охорони здоров’я України та іншими регулюючими ор­ганами. Застосування цих транспортних засобів для інших цілей, і передусім для перевезення нерадіоактивних вантажів, забороняється. Допускається перевезення ра­діоактивних відходів повітряним, водним, залізничним або спеціально наданим авто­мобільним транспортом у механічно міцних герметичних упаковках, які відповідають вимогам правил безпеки при транспортуванні радіоактивних речовин.

Переробку радіоактивних відходів, а також їх поховання здійснюють спеціалізова­ні організації з поводження з радіоактивними відходами.

В окремих випадках можливе здійснення всіх етапів робіт з радіоактивними відхо­дами в одній організації за винятком їх видалення та поховання, якщо це передбачено проектом та регламентовано спеціальним дозволом органів державного регулювання ядерної і радіаційної безпеки.

Забороняється поховання радіоактивних відходів будь-якої категорії у рідкому ста­ні. Рідкі радіоактивні відходи перед похованням обов’язково переробляють у тверді.

Розглядаючи засоби індивідуального захисту та особистої гігієни, які зменшують ступінь негативного впливу іонізуючого випромінювання, слід відзначити, що їх дія має бути, в першу чергу, спрямована на джерело випромінювання та устаткування ро­бочих місць. Використання засобів індивідуального захисту повинно розглядатися як додатковий або вимушений, або винятковий захід і застосовуватися в ситуаціях, коли безпека робіт не може забезпечуватися конструкцією устаткування, організацією ви­робничих процесів, архітектурно-планувальними рішеннями та засобами колектив­ного захисту.

Всі особи, які працюють або відвідують ділянки робіт з відкритими радіоактивни­ми джерелами, повинні бути забезпечені засобами індивідуального захисту залежно

від виду і класу робіт. Причому засоби індивідуального захисту, призначені для робіт з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді, мають або виготовлятися з мате­ріалів, які добре дезактивуються, або бути одноразовими.

У комплекті спецодягу для персоналу категорії А, який виконує роботи І класу та окремі роботи II класу, мають бути передбачені основні і додаткові засоби індивідуаль­ного захисту, залежно від рівня та характеру можливого радіоактивного забруднення.

Основний комплект засобів індивідуального захисту складається з комбінезона або костюма, шапочки, спецбілизни, шкарпеток, легкого взуття або черевиків, рукавичок, паперових рушників і носовичка одноразового використання, та, у разі потреби, зи­мового спецодягу (ватної тілогрійки, штанів тощо), засобів індивідуального захисту органів дихання відповідно до характеру можливого радіоактивного забруднення по­вітря тощо.

Під час виконання робіт II класу та окремих робіт III класу персонал категорії А має бути забезпечений халатами, шапочками, рукавичками, легким взуттям і, у разі необхідності, засобами захисту органів дихання.

Найдоцільніше застосовувати білий (нефарбований) бавовняний спецодяг з міні­мальною кількістю швів, клапанів, застібок, кишень, які є місцями імовірного нако­пичення радіоактивних речовин і утруднюють дезактивацію всього виробу.

При роботах з радіоактивними розчинами, а також в умовах можливого забруднення повітря і поверхонь приміщень радіоактивними аерозолями з урахуванням їх характе­ру (робота з порошками, випаровування радіоактивних розчинів, прибирання робочих приміщень тощо), крім комплекту основних засобів індивідуального захисту, необхід­но застосовувати додаткові засоби для захисту органу зору, обличчя, рук та тіла.

До засобів індивідуального захисту органу зору належать окуляри відкритого та за­критого типів, які захищають очі і навколишні ділянки обличчя від дії пилу, твердих часток, бризок рідин та слабко проникаючого іонізуючого випромінювання.

До засобів індивідуального захисту обличчя належать ручні, наголовні та універ­сальні щитки, що захищають не лише очі, але й все обличчя. Для захисту очей від жорсткого /^-випромінювання слід використовувати спеціально розроблений для цих цілей захисний щиток. Захистити очі від шкідливого впливу інших видів іонізуючого випромінювання дозволяють окуляри та щитки із скельцями-світлофільтрами. Перед їх використанням необхідно переконатися в тому, що скельця за своїм маркуванням повністю відповідають необхідним для здійснюваної операції захисним вимогам.

До засобів індивідуального захисту рук і тіла належать захисні пластикові ру­кавички, фартух, напівхалати, нарукавники, екрани та гумове або пластикове спец­взуття. Засоби захисту рук і тіла у разі роботи з радіоактивними речовинами пови­нні мати високі захисні властивості, і насамперед, повинні бути непроникними для радіоактивних речовин у рідкому стані та у вигляді пилу, хімічно стійкими до впливу агресивних середовищ, до складу яких входять радіоактивні речовини. Необхідно зазначити і те, що захисні рукавички мають бути міцними, еластичними, зручними та легко очищатися від радіоактивного забруднення. Конструкція манжет рукавичок, призначених для ізолюючих костюмів, повинна забезпечувати їх герметичне приєд­нання до рукавів костюма.

При виконанні зварювальних робіт, а також під час різання металу, що забрудне­ний радіонуклідами, персонал повинен бути забезпечений спеціальними засобами ін­дивідуального захисту зварника з іскростійких матеріалів, які підлягають ефективній дезактивації.

У разі здійснення робіт, пов’язаних з імовірним забрудненням повітря приміщень радіоактивними речовинами, газами або парою (робота з порошками, випаровування розчинів, ліквідація аварій, ремонтні роботи тощо) слід застосовувати фільтруючі або ізолюючі засоби індивідуального захисту органів дихання. Головним критерієм, який визначає необхідність використання таких захисних засобів, є концентрація радіо­активних та інших шкідливих речовин у повітрі робочої зони. Засоби індивідуаль­ного захисту добираються із урахуванням зафіксованої або очікуваної концентрації радіоактивних речовин у повітрі. їх використання має обмежити індивідуальне річне надходження радіонуклідів до організму персоналу категорії А у кількості понад 0,1 допустимого надходження, що установлене відповідно до вимог НРБУ-97.

Засоби індивідуального захисту повинні також забезпечити неперевищення кон­центрацій інших шкідливих речовин у повітрі, яке вдихається, встановлених значень гранично допустимих концентрацій тощо.

Якщо застосування фільтруючих засобів не забезпечує незаперечну радіаційну безпеку працівників, необхідно використовувати ізолюючі захисні засоби (пневмо- шоломи, пневмокостюми, а в окремих випадках - автономні ізолюючі апарати).

Всі засоби індивідуального захисту мають підтримуватися у належному стані і в разі потреби перевірятися у встановленому порядку (за відповідною методикою) на міцність, передбачену технічними умовами, та повну відповідність вимогам протира­діаційного захисту. Працівники зобов’язані проходити необхідний інструктаж щодо правильного користування захисними засобами.

Спецодяг та засоби індивідуального захисту повинні підлягати обов’язковому до­зиметричному контролю. Радіоактивне забруднення спецодягу, засобів індивідуаль­ного захисту і шкірних покривів персоналу категорії А не повинне перевищувати до­пустимі рівні, наведені в НРБУ-97.

При переходах з приміщень, в яких проводяться роботи більш високого класу, в приміщення, де відбуваються роботи більш низького класу, необхідно контролюва­ти рівні радіоактивного забруднення засобів індивідуального захисту, особливо спец- взуття та засобів захисту рук. При переході з другої до третьої зони необхідно знімати додаткові засоби індивідуального захисту.

У разі виходу з приміщень, де проводяться роботи з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді, необхідно перевірити чистоту спецодягу та інших засобів індиві­дуального захисту, зняти їх і при виявленні радіоактивного забруднення направити на дезактивацію, а самому працівнику ретельно вимитися під душем.

Основний спецодяг і білизна для персоналу категорії А повинні регулярно направ­лятися на дезактивацію до спеціалізованої пральні. Зміна основного спецодягу і бі­лизни має здійснюватися персоналом не рідше ніж 1 раз на 10 днів.

Додаткові засоби індивідуального захисту (плівкові, гумові тощо) після кожного використання мають підлягати проведенню попередньої дезактивації в санітарному

шлюзі або в іншому спеціально відведеному місці. Якщо після здійснення попере­дньої дезактивації забруднення перевищує допустимий рівень, що визначений у НРБУ-97, вони направляються до спеціалізованої пральні.

Якщо забруднення засобів індивідуального захисту зумовлене радіонуклідами з періодом напіврозпаду понад 15 діб, яке не підлягатиме дезактивації в спеціалізова­ній пральні, такі захисні засоби слід витримувати у спеціально відведених місцях на підприємстві для зниження рівня забруднення до величин, наведених у НРБУ-97.

Забруднення особистого одягу і взуття не допускається. Тому у випадку забруд­нення радіоактивними речовинами особистий одяг і взуття підлягають обов’язковій та ретельній дезактивації під контролем служби радіаційної безпеки, а у випадку не­можливості очищення - похованню.

На підприємствах, на яких робота з радіоактивними речовинами у відкритому ви­гляді може призводити до радіоактивного забруднення шкірних покривів осіб, відне­сених до категорії А, слід використовувати дезактивуючі препарати (миючі засоби), які ефективно виводять забруднення і не збільшують рівень надходження радіонуклі­дів через шкіру до організму.

Якщо еквівалентні індивідуальні дози опромінення рук у працівників, що нале­жать до категорії А, близькі до граничних, необхідно застосовувати засоби захисту шкіри від іонізуючого випромінювання, забезпечення якими у необхідному обсязі входить до обов’язків адміністрації підприємства.

В приміщеннях, призначених для виконання робіт з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді, забороняється:

• перебування персоналу без необхідних засобів індивідуального захисту;

• перебування осіб, які постійно не працюють у цих приміщеннях, без письмо­вого дозволу адміністрації або служби радіаційної безпеки;

• перебування осіб, які постійно не працюють на підприємстві, без супроводу та письмового дозволу адміністрації або служби радіаційної безпеки.

3. Гігієна та охорона праці під час роботи з обладнанням для ультразвукової діагностики

Ера використання ультразвукової діагностики у медичній галузі була започатко­вана в 1955 році шотландським акушером-гінекологом Я. Дональдом, який вперше обстежив пацієнтку з міомою матки за допомогою дефектоскопа, що широко засто­совувався в той час для виявлення щілин у металевих виробах. Такий незвичний та надзвичайно перспективний спосіб викликав великий інтерес у багатьох спеціалістів, які й розпочали конструювання приладів для проведення ультразвукової діагностики з метою їх використання у медичній практиці.

На жаль, міжнародних стандартів для такого обладнання в той час не існувало, не існує їх і нині. Відповідно, досить важко знайти науково-обґрунтовані та в повній мірі придатні для повсякденного використання обґрунтовані з наукових позицій нор­мативи щодо захисту як пацієнтів, так і медичних працівників у разі застосування ультразвукової медичної техніки.

Ураховуючи дані багатьох джерел сучасної літератури, можна відзначити, що прилади для проведення ультразвукової діагностики як вагітних жінок, так і па­цієнтів з різними видами соматичної патології суттєво відрізняються як за потуж­ністю, так і за цілим рядом інших фізичних характеристик. Тому постає цілком слушне запитання: якщо прилад найнезначнішої потужності має достеменний діа­гностичний ефект, то як можна пояснити широке використання у діагностичній практиці таких, що є у 5000 разів потужнішими? Свого часу протягом майже 50 років без будь-якого обмеження для обстеження вагітних жінок з такою ж ме­тою, як і сьогодні ультразвукову діагностику, застосовували рентгенівське випро­мінювання. Процедура вважалась абсолютно нешкідливою лише тому, що лікарі не виявляли яких-небудь термінових, тобто негайних, шкідливих ефектів. Проте згодом був виявлений надзвичайно чіткий зв’язок між “просвічуванням” плоду та високим рівнем ризику виникнення онкологічних захворювань серед таких дітей в майбутньому.

Водночас не стаючи на бік опонентів ультразвукової діагностики, слід відзначити, що існує достатньо обґрунтоване підґрунтя для цілком слушної стурбованості щодо небезпеки застосування ультразвукових методик діагностики як для хворих, так і для медичного персоналу, який їх використовує.

Дійсно, чутки про абсолютну нешкідливість ультразвуку є явно перебільшеними хоча б тому, що спеціалісти з ультразвукової діагностики досить часто наприкінці ро­бочого дня пред’являють скарги на появу відчутної втоми, головного болю та ломоти у суглобах, особливо в тому разі, якщо лікарі працюють без гумових рукавиць. Мож­на поставити ще багато запитань, але поки науковці не дали переконливої відповіді на ці питання, доцільно проявити розумну обачливість як з позицій забезпечення на­дійної охорони праці фахівців, що контактують з ультразвуковими приладами, так і з точки зору визначення доцільних показань до проведення діагностичних обстежень, і особливо вагітних жінок.

Тому ще в 1985 році Міністерством охорони здоров’я колишнього CPCP було ви­дано наказ № 581 “Про подальший розвиток та удосконалення ультразвукової діа­гностики в лікувально-профілактичних закладах”, а ще раніше затверджено “Гігієніч­ні рекомендації щодо оптимізації і оздоровлення умов праці медичних працівників, які зайняті ультразвуковою діагностикою”.

Отже, узагальнюючи ряд офіційних матеріалів, як провідні основи для здійснення гігієнічної регламентації та забезпечення ефективної охорони праці під час роботи з обладнанням ультразвукової діагностики слід визнати наступні вимоги.

Блок приміщень для проведення ультразвукової діагностики повинен включати у свою структуру приміщення для проведення діагностичних досліджень, роздягальню та одягальню для хворих, очікувальну, а також фотолабораторію.

Площа приміщення для проведення діагностичних досліджень повинна становити не менше 20 м² на одну установку за умов, що кожна з них займає окреме приміщен­ня, площа приміщення для роздягання та одягання хворих, яке повинно бути суміж­ним з діагностичним - не менше 7 м², площа очікувальної - 1,2 м² на 1 хворого, але

не менше ніж 10 м², площа фотолабораторії - 10 м² на 1 апарат та додатково - по 2 м² на кожний додатковий апарат для ультразвукової діагностики.

He слід розташовувати кабінети для ультразвукової діагностики у підвальних та напівпідвальних приміщеннях або на цокольних поверхах.

Приміщення для проведення ультразвукової діагностики повинні мати: природне і штучне освітлення, питне і гаряче водопостачання, припливно-витяжну вентиляцію з кратністю обміну повітря не менше 3 (саме з цією метою дозволяється використову­вати кондиціонери типу БК-1500 або іншого подібного типу).

У приміщеннях для проведення діагностичних досліджень повинні підтримувати­ся наступні параметри мікроклімату: середня температура повітря - 22°С, відносна вологість - 40-60 %, швидкість руху повітря - не більше ніж 0,15 м/с.

Стіни кабінетів для ультразвукової діагностики слід фарбувати олійною фарбою, яка має світлі тони. Забороняється облицювання стін керамічною плиткою. Слід по­годжувати із Державною санітарно-епідеміологічною службою використання інших сучасних оздоблювальних матеріалів (металопластика, декоративні стелі із метале­вих матеріалів тощо).

Рівень шуму на робочих місцях медичного персоналу, що працює з обладнанням для ультразвукової діагностики, повинен бути не більшим за 40 дБ. З метою зменшен­ня шуму стелю та стіни слід облицьовувати звукопоглинальними матеріалами.

Для оптимального обладнання приміщень ультразвукової діагностики слід перед­бачати розташування в них таких меблів, як кушетка, стіл для обробки документації, письмовий стіл, стільці та картотека. Кушетку зі змінною висотою необхідно розмі­щувати в центрі приміщення або на достатній відстані від стін таким чином, щоб сприяти вільному доступу лікаря до пацієнта з будь-якого боку.

Діагностична апаратура повинна бути розташована таким чином, щоб можна було легко проводити дослідження у різних площинах.

Інші вимоги до меблів, що розміщуються у приміщеннях для ультразвукової діа­гностики, цілком співпадають з такими, які визначені для користувача ЕОМ і викла­дені у підрозділі “Гігієна та охорона праці користувача ЕОМ”.

Під час проведення діагностичних досліджень загальне освітлення доцільно ви­микати і користуватися місцевим. Вікна в кабінетах затіняють шторами, що сприяє попередженню блискотіння та покращує чіткість зображення на екрані електронно- променевої трубки апаратів для ультразвукової діагностики.

Необхідно відзначити, що в приміщеннях, призначених для проведення ультразву­кової діагностики, не слід розташовувати електроприлади, які створюють перешкоди для роботи ультразвукової апаратури.

Розглядаючи гігієнічні вимоги щодо організації та проведення процедур ультраз­вукової діагностики, як головні з них слід відмітити, що:

• до роботи з обладнанням ультразвукової діагностики допускаються особи у віці не менше ніж 18 років, після проходження відповідного навчання та інструктажу;

• ураховуючи різну тривалість діагностичних досліджень, кількість пацієнтів, яких обстежує 1 медичний працівник за робочу зміну, не повинна бути більшою ніж 10-11 чоловік;

• для виконання комплексних гімнастичних вправ та фізіотерапевтичних про­цедур, медичному персоналу, який працює з апаратурою для ультразвукової діагнос­тики, необхідно улаштовувати протягом робочої дня дві 10-хвилинні перерви;

• для захисту рук медичного персоналу від впливу контактного ультразвуку слід використовувати 2 пари рукавичок: нижні - бавовняні та верхні - гумові;

• не можна торкатися незахищеними руками скануючої поверхні ультразвуково­го датчика, який працює;

• у разі нанесення на досліджувану поверхню контактного мастила необхідно слідкувати, щоб ця речовина не потрапляла на руки медичних працівників.

Крім того, потрібно здійснювати постійний контроль і за своєчасним проведенням профілактичного та поточного ремонту апаратури для ультразвукової діагностики.

У комплексі лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання не­гативного впливу високочастотного ультразвуку та супутних йому чинників на орга­нізм медичних працівників, слід обов’язково проводити:

• профілактичні медичні огляди: попередній - під час оформлення на роботу та періодичні - за відповідним графіком не рідше 1 разу на рік;

• фізіотерапевтичні процедури: теплові (гідропроцедури, сухий обігрів тощо), масаж або самомасаж рук, ультрафіолетове опромінення тощо;

• спеціальний комплекс виробничої гімнастики, вправи для очей, психологічне розвантаження тощо.

Велике значення має проведення періодичних медичних оглядів персоналу відді­лень (кабінетів) ультразвукової діагностики. Узагальнення, аналіз та порівняння ста­ну здоров’я таких фахівців із іншими спеціалістами має виняткову цінність не тільки для розроблення лікувальних та оздоровчих заходів, але й складатиме основу для по­дальших напрацювань відповідних нормативних документів з охорони праці персо­налу, який працює з обладнанням для ультразвукової діагностики.

3. Гігієна та охорона праці в ході роботи з медичним обладнанням, що генерує лазерне випромінювання

Розроблена М. Планком у 1900 році квантова теорія надала можливість радян­ським вченим М. Г. Басову і В. М. Прохорову, американському вченому Гордону, та канадському досліднику Веберу розробити нові принципи посилення інтенсивності електромагнітних коливань у сантиметрових та дециметрових діапазонах. Цим самим було закладено теоретичні основи квантової фізики.

Створення на підставі її провідних положень оптичного квантового генерато­ра або лазера (назва походить від скороченої абревіатури визначення цього терміну liqht amhlification by stimulated emission of radiation) - знаходиться в одному ряду з найбільш видатними досягненнями науки і техніки XX століття. Саме за створен­ня оптичних квантових генераторів М. Г. Басов, В. М. Прохоров (CPCP) і Ч. Таунс (США) у 1964 році були удостоєні Нобелівської премії.

Фактично лазер - це пристрій, в якому теплова, хімічна та електрична енергія пе­ретворюється в енергію електромагнітного поля, тобто в лазерний промінь. Головною особливістю лазерної енергії є її висока концентрованість і, отже, можливість пере-

даватися на значні відстані, створення високих значень температури, тиску, напруже­ності магнітного поля тощо.

Лазери, передусім, виділяють фокусоване у вигляді пучка електромагнітних про­менів у діапазоні від інфрачервоного до ультрафіолетового випромінювання.

Необхідно підкреслити, що лазерні промені є штучними і у природному середо­вищі не зустрічаються. Таким чином, це джерело випромінювання слід віднести до абсолютно нового типу, електромагнітні хвилі якого, як правило, відрізняються од­наковою довжиною хвилі і генеруються одночасно в одній фазі та зумовлюють точне фокусування у малому об’ємі.

Лазери успішно працюють в різних сферах людської діяльності. Лазерним проме­нем ріжуть і зварюють метали, свердлять отвори в надтвердих матеріалах, приварю­ють найдрібніші деталі в радіоелектронній апаратурі. Лазери широко використову­ються у сучасних обчислювальних комплексах, системах локації і космічного зв’язку, для здійснення контролю за забрудненням атмосфери і водного середовища тощо.

Останнім часом лазерний промінь став необхідним, надійним і ефективним по­мічником лікаря. В руках хірурга лазерний промінь перетворюється на унікальний скальпель з дивовижними властивостями. Значних і стабільних результатів досягнуто під час використання лазерної терапії при лікуванні хвороб різних органів і систем організму в цілому. Прилади для лазерної діагностики дозволяють отримувати об’єм­ну інформацію про стан внутрішніх органів. Сьогодні є всі підстави говорити про лазерну медицину як окрему сучасну та надзвичайно потужну область лікування з великими можливостями і перспективами.

Проте, незважаючи на простоту представленоъ принципової схеми, існує велика кількість різноманітних конструкцій лазерів. Так, у залежності від природи активного

Принципова схема лазера, що включає у свою структуру активне середовище, при­стрій для його накачування та оптичний резонатор, наведена на рис. 28.

INCLUDEPICTURE "../../Users/Spanish/Desktop/трудов/media/image62.jpeg" \* MERGEFORMAT INCLUDEPICTURE "media/image62.jpeg" \* MERGEFORMAT

Рис. 28. Принципова схема лазера

середовища (активної речовини) розрізняють наступні типи лазерів: кристалічні, рі­динні, газові, напівпровідникові та хімічні. За режимом роботи лазери поділяють на імпульсивні та безперервні. Виділяють різні типи лазерів і відповідно до їх розмірів, зовнішнього вигляду, конструкції та системи накачування. Лазери-малютки вільно розмішуються на долоні руки, лазери-гіганти сягаючи в довжину до декількох десят­ків метрів та мають масу, що вимірюється у тонах.

He вдаючись до подальших технічних характеристик приладів лазерних випромі­нювань, необхідно ще раз звернути увагу на те, що лазерний промінь сфокусовується в світлову пляму діаметром порядка 1-10 мкм. При цьому можна досягти величезної концентрації енергії лазерного випромінювання у просторі. Так, сфокусований про­мінь газового лазера безперервної дії, що заснований на дії вуглекислого газу (CO₂), може мати інтенсивність, тобто густину потоку енергії, до IO¹⁰ Вт/см². Для порівнян­ня: інтенсивність сонячного світла поблизу земної поверхні дорівнює 0,1 Вт/см².

Важливою практично-значущою характеристикою лазерного випромінювання слід вважати його потужність, яка у залежності від типу лазерів при неперервній ге­нерації складає від IO ³ Вт до 600 кВт. Ще вищою є потужність випромінювання у разі застосування імпульсного режиму роботи лазера. Крім того, потрібно зазначити, що чим меншою є тривалість лазерного імпульсу, тим більшою є його потужність. На­приклад, при тривалості імпульсу 10'⁸с- потужність досягає IO⁸Bt, при тривалості IO¹²C-IO¹²Bt.

Таким чином, лазерне випромінювання має досить важливі фізичні характеристи­ки, а саме: високу ступінь когерентності, виключну монохроматичність, повну поля- ризованість, значну потужність, величезну сконцентрованість енергії та вузьку спря­мованість пучка. Саме такі унікальні за своїм змістом властивості лазерного променя забезпечили його широке використання в різних галузях науки і техніки, в тому числі і в медицині.

Механізм дії лазерного випромінювання на біологічні об’єкти вивчений ще недо­статньо повно. Доволі часто ще можна зустріти протиріччя у тлумаченні питань щодо механізму і наслідків дії лазерного випромінювання на біологічні об’єкти. Проте у будь-якому разі під біологічною дією лазерного випромінювання розуміють сукупність структурних, функціональних, біофізичних і біохімічних змін, що виникають в живо­му організмі в результаті його опромінення лазерними променями.

Дослідження процесів, що знаходяться в основі зрушень, які відбуваються внаслі­док дії лазерного випромінювання в клітинах і тканинах біооб’єктів, вимагає застосу­вання кількісних методів із залученням фізико-математичного апарата. Необхідність доповнення традиційних біологічних (анатомічних, гістологічних, фізіологічних тощо) методів фізичними означає те, що фізика повинна надати біологічним методам теоретичне, математичне, біофізичне та біохімічне обґрунтування одержуваних до­сліджень. Таким чином, аналіз механізмів біологічної дії лазерного випромінювання, і зрозуміло трактування питань щодо охорони праці потрібно будувати на поєднанні методів біології і фізики.

Тому, розглядаючи особливості біологічної дії лазерів на організм людини, необ­хідно виділити декілька послідовних фаз. Перша з них - поглинання енергії лазерно­го випромінювання біологічними об’єктами як фізичними тілами. Протягом цієї фази

всі процеси чітко підпорядковуються фізичним законам. Так, відповідно до законів квантової оптики, на молекулярному рівні відбуваються такі реакції:

• поглинання лазерного випромінювання тканинними фотоакцепторами;

• виникнення внутрішнього фотоефекту та його відповідних проявів (фотопро­відність і фотодіелектричний ефект);

• електролітична дисоціація іонів (руйнування слабких міжмолекулярних зв’язків);

• електронне збудження атомів і молекул, на які впливає лазерне випромінюван­ня;

• міграція енергії електронного збудження;

• первинний фотофізичний акт;

• поява первинних фотопродуктів.

Натомість на клітинному рівні основними процесами, що запускають подальші біологічні реакції, слід вважати:

• зміну енергетичної активності клітинних мембран;

• активацію ядерного апарату клітин і системи “ДНК-РНК-білок”;

• активацію окислювально-відновлювальних біосинтетичних процесів;

• збільшення утворення макроергічних структур (АТФ);

• підсилення мітотичної активності клітин, що веде до активації процесів їх про­ліферації.

Зрештою, на органному (тканинному) рівні під впливом низькоінтенсивного ін­фрачервоного лазерного випромінювання:

• суттєво знижується рецепторна чутливість;

• зменшується тривалість фаз запалення та зростають інтерстиціальний набряк і напруження тканин;

• підсилюється поглинання тканинами кисню;

• підвищується швидкість кровотоку;

• збільшується кількість судинних колатералей, які функціонують;

• активізується транспорт речовин через судинну стінку;

• зростає реактивність цілісного організму або комплексу органів та систем тощо.

Нині можна впевнено стверджувати, що в основі дії лазерного випромінювання,

яке генерує інфрачервоні, видимі та ультрафіолетові промені, на організм знаходяться численні кінетичні, електричні, фотохімічні та фотофізичні процеси. Причому погли­нання енергії діючого фізичного фактора - це не тільки перша, але й основна стадія у складній сукупності реакцій, що виникають в умовах дії лазерного випромінювання на організм.

В результаті впливу лазерного випромінювання світлового діапазону створюється світловий тиск у мільйони атмосфер, проте взаємодія випромінювання з будь-якою біологічною тканиною починається з поглинання однієї частини потоку енергії і від­бивання іншої її частини. Енергія відбивається від поверхні розділу різних серед­овищ. На межі двох середовищ (клітин, тканин) відбувається заломлення та розсію­вання променів, виникають поляризаційні процеси, результатом яких є виникнення однонаправлених електричних і магнітних полів.

Отже, біологічна дія лазерного випромінювання визначається лише поглинутою дозою лазерного випромінювання і залежить від фізичної природи діючого факто­ра, умов його застосування та біофізичних властивостей тканини (відбивної і погли- нальної здатності, теплоємності, акустичних і механічних властивостей). Тому вже на першій стадії впливу лазерного випромінювання на біологічний об’єкт, яку мож­на назвати фізичною стадією, спостерігається різниця у взаємодії лазерного випро­мінювання різного за параметрами або видом, що залежить від густини потужності частоти і довжини хвилі, спектрального складу когерентності, монохроматичності, біполярності випромінювання тощо.

Різниця взаємодії, перш за все, проявляється у глибині проникнення лазерного ви­промінювання в тканину, ступеня поглинання і відбивання лазерного випромінюван­ня цією тканиною.

Тому вивчення біологічної дії, а також практичне використання лазерного випро­мінювання у різних галузях біології і медицини, вимагає знань оптичних характерис­тик опромінюваних об’єктів і, в першу чергу, коефіцієнтів відбивання - P _відб, погли­нання - а і пропускання - т_пр9 що визначаються за формулами (32), (33) та (34):

INCLUDEPICTURE "../../Users/Spanish/Desktop/трудов/media/image63.jpeg" \* MERGEFORMAT INCLUDEPICTURE "media/image63.jpeg" \* MERGEFORMAT

де E_nomp - загальна енергія лазерного випромінювання, що потрапляє на поверхню тканини;

E_eid6- відбита енергія лазерного випромінювання від поверхні тканини;

E_noejl - поглинута енергія у тканині;

E_np- енергія лазерного випромінювання, яка пройшла крізь тканину.

За даними, одержаними в результаті багатьох наукових спостережень, лазерне ви­промінювання має відчутну теплову дію, що залежить від часу впливу, потужності та ступеня поглинання лазерного випромінювання. Нагрівання (фото-, гіпертермія) в тканині в межах 37-60 °С не викликає яких-небудь структурних змін, проте при збіль­шенні температури до 60-100 °С спостерігається фотокоагуляція тканин, змінюється фазовий стан води - вона перетворюється в пару, що спричиняє тисячократне збіль­шення її об’єму, і відповідно клітини, в результаті чого клітинна стінка руйнується і пара з неї виходить назовні. Після випаровування клітинної рідини температура під­вищується до 300-400 °С і вище - тканина, може обвуглюватися, швидкість і глибина обвуглення якої залежить від гістологічної структури її компонентів. Найбільш чут­ливими є паренхіматозні органи, більш резистентними - шкіра, сполучна, м’язова та кісткова тканини. При температурі більше 500 °С у присутності атмосферного кисню тканина буде горіти і випаровуватися.

Причому процес нагрівання має швидкий, навіть вибуховий характер, тому тепло не встигає передатися сусіднім дільницям і зосереджується в зоні опромінення, що призводить до появи в товщі тканини механічного напруження та різкого теплового розширення її складових, яке поширюється у вигляді ударної (вибухової) хвилі. Так,

при поглинутій енергії лазерного випромінювання, яка дорівнює 2 Дж в об’ємі паро­утворення, що визначається радіусом 0,2 см, при температурі 300 °С виникає тиск 87 атм. При аналогічній енергії (2 Дж), але в більшому об’ємі пароутворення (раді­ус 0,75 см) і меншій температурі (HO °С), тиск становитиме всього 1,5 атм. Якщо ж збільшити поглинуту енергію лазерного випромінювання до 16 Дж, то в об’ємі паро­утворення (радіус 0,2 см) температура сягатиме вже 380 °С, а тиск - 140 атм.

Тепловий ефект дії лазерного випромінювання на об’єкт, як правило, супроводжу­ється руйнуванням судин (цілком ймовірно, це відбувається внаслідок поглинання еритроцитами теплової енергії лазерного випромінювання і подальшого випарову­вання рідини крові).

Розглядаючи особливості застосування лазерного випромінювання у медицині, слід зазначити такі основні його способи, як:

• дистанційний - випромінювач лазерного випромінювання (кінець насадки або гнучкого світловода) розташовується на деякій відстані від об’єкта, що опромінюється;

• контактний - випромінювач розташовується на поверхні об’єкта;

• контактний з компресією тканини - випромінювач щільно притискається до об’єкта з певним ступенем компресії;

• внутрішньосудинний - випромінювач розташовується у просвіті артеріальної або кровоносної судини;

• внутрішньопорожнинний - випромінювач розташовується у природній (груд­на, плевра, черевна тощо) або патологічній (кіста, абсцес тощо) порожнині;

• внутрішньоорганний - випромінювач розташовують всередині органа, що має порожнину (стравохід, шлунок, кишка, жовчний міхур, жовчні протоки, сечовий мі­хур, матка тощо).

Відповідно до ‘‘Санітарних норм і правил улаштування та експлуатації лазерів” (1981), що знаходяться в основі розроблення заходів щодо охорони праці для обслу­говуючого персоналу, лазери розподіляють на 4 класи:

клас І (безпечні) - будь-яке випромінювання є безпечним для очей;

клас II (малонебезпечні) - небезпечним для очей є пряме або віддзеркалене випро­мінювання;

клас III (небезпечні) - небезпечним для очей є пряме, дзеркальне, а також дифузно відбите випромінювання на відстані 10 см від відбиваючої поверхні, для шкіри - пря­ме або віддзеркалене випромінення;

клас IV (високонебезпечні) - небезпечним для шкіри є дифузно відбиті промені на відстані 10 см від відбиваючої поверхні.

Проте не можна не відзначити, що залежно від технічних параметрів та конструкції лазера, а також умов його експлуатації на персонал, який працює з ним, крім лазерного випромінювання (прямого, розсіяного, віддзеркаленого або дифузно віддзеркаленого) може впливати цілий комплекс небезпечних та шкідливих виробничих факторів, а саме:

• підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони продуктами вза­ємодії лазерного випромінювання з органом-мішенню та радіолізу повітря (озон, окисли азоту тощо);

• підвищений рівень ультрафіолетової радіації;

• підвищена яскравість світла від імпульсних ламп, що використовуються як система накопичування та зони взаємодії лазерного випромінювання з матеріалом ор- гана-мішені;

• підвищений рівень шуму та вібрації на робочому місці, які виникають під час роботи лазера;

• підвищена температура поверхні устаткування;

• вибухонебезпечність у системах накачування лазерів.

Тому слід підкреслити, що у разі використання лазерів на певному віддаленні від них формується так звана лазерно-небезпечна зона, тобто частина простору в межах якого рівень лазерного опромінення перевищує встановлений гранично-допустимий рівень.

Отже, основою щодо забезпечення безпечної та продуктивної праці лікарів та до­поміжного персоналу під час використання лазерів у медичній галузі є створення лазерної безпеки, тобто сукупності санітарно-гігієнічних, організаційних та техніч­них заходів, які забезпечують безпечні умови праці працівників у ході застосування оптичних квантових генераторів.

Найважливішим фактором лазерної безпеки є забезпечення неперевищення гра­нично-допустимого рівня опромінення, причому як гранично допустимий рівень при­йнято вважати такий показник, що у разі щоденної роботи не викликає захворювань або відхилень у стані здоров’я, які виявляються сучасними методами дослідження безпосередньо під час здійснення професійної діяльності або у віддалені строки.

Розглядаючи особливості біологічного впливу лазерного випромінювання, необхід­но підкреслити, що вони можуть бути первинними, тобто відбуватися у тканинах, які опромінюються (око, шкіра), та вторинними, до котрих відносяться неспецифічні зміни в організмі внаслідок опромінення.

Вагомим підтвердженням тому, що лазерні промені негативно впливають на здо­ров’я персоналу, який працює із приладами же лазерного випромінювання є визнання існування специфічних професійних уражень, котрі зумовлені його дією: опіки шкіри та ураження рогівки і сітківки ока. Зокрема, усі перераховані органічні зміни у стані організму включені до переліку професійних захворювань, який затверджено поста­новою Кабінету Міністрів України №1662 від 08.10.2000 року.

Так, при пошкодженні рогівки ока спостерігаються поверхневі ерозії або дефекти її тканини, які поширюються у строму. Важкі пошкодження рогової оболонки супро­воджуються зміною вологи передньої камери ока. У разі пошкодження радужки може з’явитися велика ділянка депігментації, а при важкому її пошкодженні утворюється дефект безпосередньо у тканині райдужної оболонки.

При легкому ступені пошкодження тканин очного дна спостерігається невелика ді­лянка мутності сітчастої оболонки, натомість у разі важкого пошкодження - спостері­гається некроз окремих ділянок сітківки, розриви її тканини аж до викидання ділянки сітчастої оболонки у склоподібне тіло. Усі ці зміни, як правило, супроводжуються кро­вовиливом у сітчасту оболонку або у склоподібне тіло.

Розрізняють 4 ступеня ураження шкіри внаслідок впливу лазерного випроміню­вання:

1. ступінь - опіки епідермісу: еритема та десквамація епітелію;

2. ступінь - опіки дерми: пухирі та деструкція поверхневих шарів дерми;

3. ступінь - опіки дерми: деструкція дерми до глибоких шарів;

4. ступінь - деструкція усієї товщини шкіри, підшкірної клітковини та підлеглих шарів.

Вельми імовірним є і цілий ряд інших патологічних зрушень. Так, при ураженні лазерним випромінюванням можливі втрата свідомості (тепловий стрес), виникнення кровотеч та шокового стану, комбінованих пошкоджень тощо.

5. зв’язку із вищезазначеними негативними впливами лазерного випромінювання, протягом останніх років розроблено ряд нормативних документів, передусім будівель­них та санітарних норм і правил щодо забезпечення безпеки при роботі з лазерними установками, зокрема: “Санітарні норми та правила устрою і експлуатації лазерів” (СП- 5804-91); “Безпечність лазерних виробів” (стандарт міжнародної електротехнічної ко­місії MEK 825-1.93)

де W - енергія лазерного випромінювання, що припадає на площу поверхні S за весь час опромінення;

Як гранично допустимий рівень лазерного випромінювання на око і шкіру, відпо­відно до зазначених вище нормативних документів, визначають енергетичну густину (.Н_ГДр) та густину потужності лазерного випромінювання (Е_гдр), що вираховують за формулами (35) та (36):

INCLUDEPICTURE "../../Users/Spanish/Desktop/трудов/media/image64.jpeg" \* MERGEFORMAT INCLUDEPICTURE "media/image64.jpeg" \* MERGEFORMAT

INCLUDEPICTURE "../../Users/Spanish/Desktop/трудов/media/image65.jpeg" \* MERGEFORMAT INCLUDEPICTURE "media/image65.jpeg" \* MERGEFORMAT

де P_ГДР— потужність лазерного випромінювання, що припадає на площу поверхні S, тобто енергія лазерного випромінювання на всю площу опромінення за одиницю часу.

Значення Я (Дж/кг) та Е_Гдр (Вт/кг) розглядають у діапазоні довжин хвиль від 180 до 1000 нм і розраховують як для однократної, так і для безперервної дії лазерного ви­промінювання на біологічні об’єкти.

Лазерне випромінювання з густиною потужності, що перевищує 5-10 Вт/см² (50- 100 кВт/м²), призводить до виникнення необоротних термічних ушкоджень тканин: фото-, та гіпертермії, фотокоагуляції, фотообвуглювання, фотовипаровування, та фо- торуйнування (оптичний пробій). При лазерному випромінюванні з густиною потуж­ності 0,1-1 Вт/см² (1-10 кВт/м²)) мають місце, переважно, лише фотохімічні реакції.

Гранична густина енергії H ₉ при якій виникають порушення в тканинах рогівки, становить 0,05 Дж/м², в сітківці - 0,005 Дж/м².

Найбільшу небезпеку для сітківки ока має лазерне випромінювання з довжиною хвилі 380-1400 нм, для передніх середовищ ока (рогівки) - лазерне випромінювання з довжиною хвилі 380 нм та більше 1400 нм, для шкіри - лазерне випромінювання з довжиною хвилі 600 - 1100 нм.

Крім зазначених вище документів, потрібно враховувати і інші нормативні поло­ження, які відносяться до загальних правил експлуатації електроустановок, пожежної та вибухової безпеки.

Умови експлуатації лазерних виробів визначають також з урахуванням класифіка­ції лазерних приладів відповідно до стандарту MEK 825-1-93.

Клас 1. Лазерні прилади, безпечні при дотримуванні умов експлуатації.

Клас 2. Лазерні прилади, що генерують випромінювання у діапазоні довжин хвиль 400-700 нм. Захист очей забезпечується природними реакціями, включаючи рефлекс кліпання.

Клас ЗА. Лазерні прилади безпечні для спостереження незахищеним оком. Для до­вжин хвиль лазерного випромінювання 400-700 нм захист забезпечується природни­ми реакціями. Для іншої довжини хвиль небезпека незахищеного ока є не більшою, ніж для класу 1. Небезпечним є лише безпосереднє спостереження пучка лазерного випромінювання через оптичні інструменти (бінокль, мікроскоп, телескоп тощо).

Клас ЗВ. Лазерні прилади небезпечні для спостереження незахищеним оком.

Клас 4. Лазерні прилади з небезпечним не тільки прямим, але й розсіяним випро­мінюванням. Можлива небезпека опіку шкіри та виникнення пожежі.

Більшість терапевтичних лазерних приладів належать до класу ЗВ, хірургічних- до класу 4. Встановлений певний порядок введення в експлуатацію лазерних медич­них апаратів, вибору приміщення та його оздоблення. В процесі експлуатації перед­бачається проведення поточного санітарно-гігієнічного (дозиметричного) контролю, для якого рекомендується використання дозиметрів імпульсного та безперервного лазерного випромінювання типу ІМО-2, ІСМ, ІПМ-1, IJIO-2, ФПМ-01 тощо.

Як головні заходи з техніки безпеки та охорони праці персоналу під час експлуа­тації приладів для лазерних випромінювань слід виділити наступні:

• встановлення приладів для лазерних випромінювань має погоджуватися із са- нітарно-епідеміологічною службою, інспекцією пожежного нагляду та інспекцією з охорони праці, а монтажні та налагоджувальні роботи повинні виконувати лише фа­хівці, що ліцензовані за цим видом діяльності;

• розміщення лазерів повинне відбуватися тільки в окремих спеціально облад­наних приміщеннях, які зсередини не повинні мати глянцевих, блискучих та дзер­кально відбивних поверхонь (коефіцієнт відбиття не повинен перевищувати 0,4);

• у приміщеннях має бути улаштована приточно-витяжна вентиляція, а у разі необхідності засоби місцевої витяжної вентиляції для попередження потрапляння у робоче приміщення продуктів взаємодії лазерного випромінювання з біологічними тканинами;

• має бути заборонене одночасне зберігання в одній кімнаті з лазерною установ­кою легкозаймистих рідин (спирт, бензин, ефір тощо) і газів (кисень, водень тощо);

• повинно бути заборонене наведення променя лазера на легкозаймисті пред­мети (вата, марля тощо);

• слід уникати виконання робіт з лазерним випромінюванням у затемненому приміщенні, оскільки в умовах зниженої освітленості зіниці ока розширюються і збільшується ймовірність потрапляння лазерного випромінювання в око;

• має бути забезпечене екранування лазерних установок (застосування світлово- дів, діафрагм тощо);

• повинно бути суворо заборонене перебування людей (обслуговуючий персо­нал або пацієнти поза межами процедури) в зоні основного променя лазера;

• повинно бути скорочене коло осіб, які можуть мати доступ до лазера, але не мають прямого відношення до роботи з ним;

• повинно бути передбачене обов’язкове використання обслуговуючим персо­налом і пацієнтами спеціальних захисних окулярів. Проте навіть у разі роботи в за­хисних окулярах забороняється дивитися на промінь або спрямовувати його в очі;

• для захисту шкіри людини має використовуватися захисний одяг переважно темно-синього або темно-зеленого кольору, у разі використання лазерних виробів З В та 4 класів - спеціальний одяг з жаростійкої тканини з малим коефіцієнтом відбиття;

• для захисту рук слід користуватися спеціальними щитками або рукавичками з світлопоглинаючої тканини або шкіри;

• двері приміщень повинні мати знак лазерної небезпеки, а якщо в цих примі­щеннях експлуатуються лазери з потужністю понад 0,5 Вт (клас лазерних виробів ЗВ та 4) - на їх поверхню повинен наноситися напис “Стороннім вхід заборонено”;

• до роботи з лазерними установками слід допускати осіб, що досягли 18 ро­ків, не мають медичних протипоказань та пройшли курс навчання (курси з лазерної медицини та медичної оптики), програма якого затверджена Міністерством охорони здоров’я;

• у разі експлуатації лазерних виробів ЗВ та 4 класів повинна бути окремо при­значена особа, яка відповідає за охорону праці;

• обов’язково слід забезпечити проведення попередніх і періодичних медичних оглядів 1 раз нарік за участю лікарів-спеціалістів: офтальмолога, дерматовенеролога, терапевта, невропатолога, акушера-гінеколога з неодмінним здійсненням комплексу лабораторно-функціональних досліджень: аналіз крові (еритроцити, тромбоцити, лейкоцитарна формула), ЕКГ тощо.

• до протипоказань щодо роботи з лазерними установками необхідно віднести наявність наступних захворювань:

• хронічні рецидивуючі захворювання шкіри:

• зниження гостроти зору - нижче 0,6 на одне око та нижче 0,5 - на друге

око (з корекцією); короткозорість не більше 0,6 Д, (при нормальному очно­му дні - до 10,0 Д), далекозорість у залежності від ступеня корекції - 0,6 Д,

складний короткозорий або далекозорий астигматизм в меридіанах найбіль­шого значення - не більше 3,0 Д;

• катаракта.

• у приміщеннях, де розміщені прилади для лазерного випромінювання, слід передбачати наявність аптечок для надання невідкладної першої медичної допомоги з наступним переліком медикаментів:

• стерильні матеріали (бинт, серветки);

• промедол 2 % (3-5 мл);

• одноразові шприци (3-5 шт. на 2 мл, 5 мл);

• індивідуальний пакет (асептична пов’язка - 3-5 шт., піпетка - 3-5 шт., дистильована вода, лід);

• дезинфікуючий розчин;

• розчин дикаїну (0,15 %) - 50-100 мл (або очна плівка з дикаїном);

• мазі з антибіотиками та сульфаніламідними препаратами.

3. Гігієна та охорона праці користувача ЕОМ

Санітарно-гігієнічна та ергономічна оцінка робочого місця користувача ЕОМ. Для сучасної медицини, як і для багатьох інших виробничих та невиробничих галузей народного господарства, надзвичайно характерним є широке впровадження нових інформативних технологій, і зокрема комп’ютерної техніки, за допомогою якої обробляється велика кількість різної інформації, створюються умови для здійснен­ня швидкого аналізу даних різноманітних лабораторних та інструментальних дослід­жень, встановлення точних верифікованих діагнозів захворювань, визначення адек­ватної тактики лікування тощо. Застосування комп’ютерних технологій знаходить належне місце і в навчальному процесі студентів-медиків, і в професійній діяльності сучасних лікарів.

Отже, в теперішній час до роботи з ЕОМ залучається велика кількість медичних працівників та студентів. Проте, незаперечно, ефективною та результативною ця ді­яльність має бути лише за умов правильної експлуатації комп’ютерної техніки, зокре­ма, у питаннях дотримання відповідних вимог з охорони та безпеки праці.

Узагальнюючи дані численних наукових досліджень у галузі гігієни та охорони праці в ході використання ЕОМ у сучасному виробництві та невиробничій сфері, слід відзначити, що впровадження комп’ютерної техніки поряд із багатьма позитивними наслідками має і цілий ряд негативних рис. До їх числа необхідно віднести: виражене зорове та розумове навантаження, вимушене положення тіла, погіршання стану по­вітряного середовища, негативний вплив електромагнітного, іонізуючого, рентгенів­ського та мікрохвильового випромінювання, шум, вібрацію тощо.

З іншого боку, необхідно зазначити, що рівень негативного впливу окремих шкід­ливих чинників під час здійснення роботи із ЕОМ можна суттєво зменшити. Тому, приступаючи до роботи подібного спрямування, необхідно пам’ятати, що ЕОМ - це дуже складна та коштовна апаратура, яка потребує акуратного і обережного ставлення та високої самодисципліни працівників.

Напруга живлення ЕОМ (220 В) є небезпечною для життя людини, і хоча користувач має справу практично лише з декількома вимикачами живлення, доволі часто можуть виникнути непередбачені ситуації. Через це до роботи з ЕОМ допускаються лише ті особи, які пройшли відповідну підготовку, інструктаж та детально засвоїли конкретну інформацію про основи безпечного поводження з комп’ютерними системами.

Слід зазначити, що всі 5 основних елементів ЕОМ (системний блок, клавіатура, монітор, нагромаджувані інформації, пристрій для друкування) живляться електрич­ним струмом. Відповідно перед початком роботи слід оглянути стан кабелів живлен­ня (цілісність ізоляції, надійність контактів “вилка-розетка”, наявність контурів за­землення тощо).

При цьому забороняється:

• торкатися до екрана і тильного боку дисплея, проводів живлення і пристроїв заземлення, а також з’єднувальних кабелів;

• порушувати порядок вмикання і вимикання апаратних блоків, намагатися са­мостійно усунути виявлену несправність в роботі апаратури;

• класти на апаратуру сторонні предмети;

• працювати на комп’ютері у вологому одязі та з вологими руками;

• проводити прибирання (особливо вологе) при ввімкнених приладах у мережу живлення або під час будь-якого ремонту;

• утримувати (розташовувати) у приміщеннях, в яких розміщені ЕОМ, вибухо­во-небезпечні речовини тощо.

Тому надзвичайно необхідно:

• суворо дотримуватися положень інструкції з експлуатації апаратури;

• уважно слідкувати за справністю основних блоків і пристроїв;

• працювати на клавіатурі чистими та сухими руками, без потреби не натиску­вати на ті чи інші клавіші;

• працюючи з дискетами та CD-дисками, оберігати їх від ударів, скручування, впливу магнітного поля або тепла, вставляти дискету або CD-диск в дисковод тільки після його ввімкнення, пересвідчившись у правильному орієнтуванні відносно щіли­ни дисковода;

• під час перерв у роботі, вимикати комп’ютер лише в тому випадку, коли об­робка поточної інформації повністю закінчена і вміст оперативної пам’яті занесено на магнітні диски (в протилежному випадку неминучою є втрата інформації).

Отже, розглядаючи положення, що наведені вище, необхідно зазначити, що захо­ди, спрямовані на дотримання відповідних вимог, забезпечують не лише надійну та ефективну профілактику виникнення виробничих травм, але й сприяють підвищенню працездатності користувачів ЕОМ.

Дійсно, суворе дотримання вимог безпеки та правильної експлуатації зумов­лює позитивні результати діяльності і забезпечує емоційне задоволення, що також сприятиме належному психофізіологічному та психологічному стану користувача ЕОМ. Зрозуміло, що такі правила та вимоги у значній мірі поширюються і на ко­ристувачів іншими приладами та обладнанням фізіотерапевтичних служб, кабінетів функціональної діагностики тощо.

Ураховуючи, що користувач ЕОМ виконує досить специфічну за своїм змістом діяльність, яка характеризується високим ступенем напруженості праці, необхідно здійснити об’єктивний аналіз основних форм трудової діяльності відповідно до:

фізіологічної класифікації, яка передбачає аналіз ступеня спорідненості та спільності фізіологічних закономірностей трудового процесу.

медико-виробничої класифікації, що ставить за мету проведення узагальненої оцінки рівня впливу особливостей трудової діяльності на організм працівників;

психологічної класифікації, яка надає можливість визначити основні законо­мірності взаємодії людини та об’єкта трудової діяльності у ході виконання професій­них обов’язків.

Використовуючи ці класифікаційні ознаки, діяльність користувача ЕОМ слід від­нести до форм праці, що пов’язані з управлінням виробничими процесами та меха­нізмами, а також з використанням інтелектуальної праці, характеризуються помірним впливом негативних чинників виробничого середовища та належать до типу “люди­на - знакова система”.

Саме тому до основних шляхів забезпечення високої працездатності та ефектив­ності трудового процесу в умовах використання у сучасних вищих медичних на­вчальних закладах та лікувально-профілактичних установах комп’ютерної техніки необхідно віднести заходи, що мають як загальний, так і спеціальний характер.

Заходи загального характеру передбачають:

• підвищення матеріального та культурного рівня як безпосередньо працівни­ків, так і населення загалом;

• створення сприятливих побутових умов;

• надання всебічної лікувально-профілактичної медичної допомоги;

• проведення заходів, які сприяють запровадженню здорового способу життя та відмовленню від шкідливих звичок;

• раціональну організацію вільного часу.

Заходи спеціального характеру включають у свою структуру:

• створення сприятливих умов виробничого середовища та організацію раціо­нального режиму праці і відпочинку з метою забезпечення високого рівня професій­ної працездатності;

• оптимальну ергономічну організацію робочих місць;

• удосконалення професійного відбору та професійної орієнтації;

• створення сприятливого психологічного мікроклімату;

• використання заходів, спрямованих на відновлення тимчасово зниженої пра­цездатності, зокрема, вправ психофізичного тренування, “психологічного розванта­ження” та аутотренінгу, зорової гімнастики тощо;

• проведення (1 раз на 24 місяці) профілактичних медичних оглядів за участю вузьких фахівців, зокрема, невропатолога та офтальмолога;

• запровадження запобіжного (контроль за проектуванням обчислювальних цен­трів і дисплейних класів, проектною організацією робочих місць, їх комплектацією та відповідністю санітарно-гігієнічним і психолого-педагогічним вимогам) та поточ­ного (контроль за дотриманням нормативних положень з питань організації вироб­ничого процесу та проведення навчальних занять з використанням ЕОМ, організації робочого місця, складання розкладу навчальних занять, установлення оптимальної тривалості перерв) санітарного нагляду.

Гігієнічні та ергономічні передумови раціональної організації діяльності ко­ристувача ЕОМ. Діяльність користувача ЕОМ полягає, передусім, у спостереженні за сигналами, які з’являються на екрані монітора, прийнятті рішень та їх клавіатур­ному відтворенні. В ряді випадків робота виконується відповідно до жорсткого алго­ритму, наприклад, під час введення інформації, і тому супроводжується ознаками мо- нотонії. В інших випадках робота пов’язана з діалоговими формами робіт, що перед­бачають інтенсивне розумове навантаження, внаслідок чого людина перебуває у стані постійної функціональної готовності до виконання певних дій в умовах дефіциту часу та досить високого нервово-емоційного напруження.

Можна виділити З основних види робіт, в процесі виконання яких використову­ються ЕОМ:

• введення та редагування даних, що передбачають роботу з паперовими носі­ями інформації, монітором і клавіатурою та характеризуються високою швидкістю введення інформації, невеликими перервами в роботі, низькою потребою в обміні ін­формацією та незначною частотою прийняття рішень, і, отже, не потребують велико­го розумового навантаження та мають ознаки монотонії;

• діалогові види робіт, що передбачають роботу з документацією, екраном і клавіатурою, характеризуються середньою швидкістю введення інформації та супро­воджуються частими перервами різної тривалості і, таким чином, непостійним і не­ритмічним обміном інформації з ЕОМ;

• налагодження програм, що передбачає роботу з екраном і документацією, ха­рактеризується низькою швидкістю введення інформації, частими перервами, котрі пов’язані з обробкою інформації та очікуванням реакції ЕОМ у відповідь на дії ко­ристувача, а також необхідністю прийняття відповідальних рішень. При цьому об’єм інтелектуальних зусиль, що витрачаються на.різних стадіях виконання професійної діяльності, залежить від індивідуальних особливостей організму користувача та якос­ті комп’ютерних програм.

У залежності від виду діяльності користувача в системі “людина - комп’ютер” можуть переважати сенсорно-перцептивна, моторна або інтелектуальна діяль­ність. Так, наприклад, в роботі операторів ЕОМ, які займаються підготовкою даних, переважає сенсорно-перцептивна і моторна діяльність, в той же час, у роботі інжене- рів-програмістів, як і в діяльності медичних працівників, що працюють з ЕОМ, - ін­телектуальна.

Визначальною особливістю роботи з комп’ютерною технікою є постійне напру­ження функцій зорової сенсорної системи, зумовлене необхідністю розрізнення пев­них символів та знаків різноманітних об’єктів, що з’являються на екрані, в умовах, які характеризуються наявністю виблисків, мерехтіння зображення та недостатньою чіткістю об’єктів спостережень.

Крім того, умови праці користувача ЕОМ визначаються особливостями природ­ного та штучного освітлення приміщень як у дисплейних залах, так і безпосередньо на робочому місці, рівнем шуму, параметрами мікроклімату, а також ергономічними характеристиками професійної діяльності, що виконується.

Слід ураховувати і ступінь впливу ряду фізичних факторів електромагнітної при­роди, в першу чергу, таких як у-, рентгенівське, мікрохвильове, радіочастотне, ультра-

фіолетове, видиме та інфрачервоне випромінювання, напруженість електростатично­го поля між екраном та користувачем ЕОМ тощо.

Особливості використання комп’ютерної техніки у навчальному процесі за­кладів медичної освіти. Використання комп ’ютерної техніки у навчальному про­цесі закладів медичної освіти пов’язане зі значним розумовим, емоційним, зоровим та статичним навантаженням, якого постійно зазнають студенти під час роботи з відеотермінальними системами. Крім того, у приміщеннях, де функціонують ЕОМ, формуються специфічні умови зовнішнього середовища: змінюються температурно- вологісні характеристики повітря, зростає рівень шуму, підвищується напруженість електромагнітного поля тощо.

Розумові та емоційні навантаження в ході проведення занять із застосуванням комп’ютерної техніки пов’язані з виконанням завдань у нових незвичних умовах на­вчання, фактично, у певній системі “викладач - підручник - комп’ютер - студент”, для якої вельми важливою є потреба у швидкому переключенні уваги з об’єкта на об’єкт при певному обмеженні у часі, що може призвести до послаблення уваги і зниження працездатності.

Поряд з розумовим та емоційним навантаженням у разі використання ЕОМ у на­вчальному процесі значно зростає навантаження на зорову сенсорну систему. Сприй­няття знаків з екрана монітора чергується з переключенням уваги та погляду на кла­віатуру і текст, викликає напруження акомодаційного та окорухового апарата, що в не­сприятливих умовах може призвести до формування зорової втоми, появи астенічних та астенопічних скарг.

Постійне статичне навантаження під час роботи з дисплеєм, зумовлене віднос­но нерухомою робочою позою, викликає загальну втому та больові відчуття у м’язах рук, руховому апараті загалом і, отже, може сприяти погіршанню стану здоров’я ді­вчат і юнаків. Особливо швидко втома, а також несприятливі зрушення з боку про­відних показників функціонального стану організму та стану здоров’я, розвиваються внаслідок нераціонального режиму праці та відпочинку в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам.

Таким чином, для збереження оптимального рівня працездатності і стану здоров’я студентів необхідна гігієнічна регламентація умов навчання і режиму праці та відпо­чинку, і передусім, вирішення ергономічних проблем щодо раціональної організації робочого місця.

Ергономічна організація робочого місця користувача ЕОМ. Ергономічна ор­ганізація робочого місця користувача ЕОМ повинна ураховувати як специфіку діяль­ності, що виконується, так і забезпечувати комфортні умови перебування людини.

Тому до основних ергономічних завдань щодо організації робочого місця слід віднести:

• забезпечення просторових параметрів робочого місця і його окремих еле­ментів, які відповідають антропометричним характеристикам організму користувача (рис. 29);

• раціональне розташування елементів робочого місця відносно користувача на підставі поглибленого кількісного та якісного аналізу діяльності, яка виконується;

• оптимізацію умов виробничого середовища.

INCLUDEPICTURE "../../Users/Spanish/Desktop/трудов/media/image66.jpeg" \* MERGEFORMAT INCLUDEPICTURE "media/image66.jpeg" \* MERGEFORMAT

Рис. 29. Робоче місце користувача ЕОМ

1 - висота сидіння; 2а — висота клавіатури (від рівня підлоги); 26 - висота кла­віатури (від рівня стола); З - кут нахилу клавіатури; 6 — відстань від клавіатури до краю стола; 7 - висота екрана; 8 - кут нахилу екрана; 9а - глибина простору для ніг на рівні колін; 96 - глибина простору для ніг на рівні ступень; IOa- висо­та простору для ніг на рівні колін; 106 - висота простору для ніг на рівні ступень;

11 - кут нахилу підставки для ніг.

Основні параметри робочого місця користувача ЕОМ наведені в таблиці 49. Конструкція робочого місця користувача ЕОМ у разі виконання професійної ді­яльності в робочій позі “сидячи” має забезпечувати підтримання оптимальної робочої пози з такими ергономічними характеристиками: ступні ніг - на підлозі або на підстав­ці для ніг; стегна - в горизонтальній площині; передпліччя - у вертикальній площині; лікті - під кутом 70-90° до вертикальної площини; зап’ястки - зігнуті під кутом не більше 20° відносно горизонтальної площини; нахил голови - 15-20° відносно верти­кальної площини.

Якщо користування персональною ЕОМ є основним видом діяльності, то вказане обладнання розміщується на основному робочому столі, як правило, з лівого боку.

Якщо користування персональною ЕОМ є періодичним, то устаткування, як пра­вило, розміщується на приставному столі, переважно з лівого боку від основного ро­бочого столу. Кут між поздовжніми осями основного та приставного столів має коли­ватися у межах від 90 до 140°.

Таблиця 49

Параметри	Спосіб вимірювання параметра	Значення параметра
Висота сидіння	Від підлоги до верхньої площини сидіння	400 - 500 мм
Висота клавіатури (від рівня підлоги)	Від підлоги до нижнього ряду клавіатури	600 - 700 мм
Висота клавіатури (від рівня стола)	Від базової поверхні до нижнього ряду клавіатури	20 мм
Кут нахилу клавіатури	Від горизонтальної площини	о ІГ) І
Ширина основної клавіатури	Визначається оптимальною зоною моторного поля	До 400 мм
Глибина основної клавіатури	Визначається оптимальною зоною моторного поля	До 200 мм
Відстань від клавіатури до краю стола	Від переднього краю стола до клавіатури	Понад 80 - 100 мм
Висота екрана	Від підлоги до нижнього краю екрана	950 - 1050 мм
Кут нахилу екрана	Від вертикальної площини	15°
Відстань від екрана до краю стола	Від переднього краю стола до екрана	500 - 700 мм
Висота поверхні для запису	Від підлоги	670 - 860 мм
Площа поверхні для запису	Визначається оптимальною зоною моторного поля	900 х 600 мм
Кут нахилу поверхні для запису	Від горизонтальної площини	о O І O
Глибина простору для ніг на рівні колін	Від переднього краю стола	Понад 400 мм
Глибина простору для ніг на рівні ступень	Від підлоги	Понад 600 мм
Висота простору для ніг на рівні колін	Від переднього краю стола	Понад 600 мм
Висота простору для ніг на рівні ступень	Від підлоги	Понад 100 мм
Ширина простору для ніг на рівні колін		Понад 500 мм
Ширина простору для ніг на рівні ступень		Понад 2500 мм
Висота підставки для ніг	Від підлоги до передньої частини підставки	50 - 130 мм
Кут нахилу підставки для ніг	Від горизонтальної площини	0-25°
Глибина підставки для ніг	Від переднього краю підставки до її заднього краю	400 мм

Основні просторові параметри робочого місця користувача ЕОМ

Робоче

сидінн(стілець, крісло) користувача £0Мповинне мати такі основні еле­менти: сидіння, спинка, стаціонарні або знімні підлокітники тощо.

До конструкції сидіння можуть також бути введені додаткові елементи, які не є обов’язковими: підголовник та підставка для ніг.

Робоче сидіння користувача відеотерміналу та персональної ЕОМ повинне бути підйомно-поворотним, регулюватися за висотою, кутом нахилу сидіння та спинки, від­станню спинки до переднього краю сидіння, а також висотою підлокітників.

Регулювання кожного параметра повинно бути незалежним, плавним або ступін- чатим та мати надійну фіксацію. Хід ступінчатого регулювання елементів сидіння для лінійних розмірів має становити 15-20 мм, для кутових - 2-5°.

Ширина та глибина сидіння повинні бути не меншими за 400 мм. Висота поверх­ні сидіння має регулюватися у межах 400 - 500 мм, а кут нахилу поверхні повинен становити від 15° вперед до 5° назад. Поверхня сидіння має бути плоскою, передній край - заокругленим.

Висота спинки сидіння має становити 280-320 мм, ширина - не менше 380 мм, радіус кривизни в горизонтальній площині - 400 мм. Кут нахилу спинки повинен ре­гулюватися у межах 0-30° відносно вертикального положення. Відстань від спинки до переднього краю сидіння має регулюватися у межах 260-400 мм.

Для зниження статичного напруження м’язів рук необхідно застосовувати стаціо­нарні або знімні підлокітники довжиною не менше 250 мм та шириною 50-70 мм, що регулюються по висоті над сидіннями у межах 200-260 мм та по відстані між підло­кітниками у межах 350-500 мм.

Поверхня сидіння, спинки та підлокітників має бути напівм’якою, з неслизьким, неелектризованим та повітронепроникним покриттям, забезпечувати можливість чи­щення від бруду тощо.

Екран ЕОМ та клавіатура мають розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, проте не ближче 600 мм, з урахуванням розміру алфавітно-цифро­вих знаків та символів.

Відстань від екрана до ока працівника при розмірі екрана по діагоналі 35/38 см (14715") повинна складати 600-700 мм; при розмірі екрана 43 см (17") -700-800 мм; при розмірі екрана 48 см (19") - 800-900 мм; при розмірі екрана 53 см (21") - 900- 1000 мм.

Розташування екрана відеотерміналу має забезпечувати зручність зорового спо­стереження у вертикальній площині під кутом 30° від лінії зору працівника.

Робоче місце з відеотерміналом слід оснащувати пюпітром (тримачем) для доку­ментів, який легко переміщується та має бути рухомим і встановленим вертикально (або з нахилом) на тому ж рівні та на тій же відстані від очей користувача ЕОМ, що і відеотермінал.

Розміщення принтера або іншого пристрою для виведення інформації на робо­чому місці має забезпечувати добру видимість екрану відеотермінала та зручність ручного керування ним у зоні досяжності моторного поля: по висоті - 900-1300 мм, по глибині - 400-500 мм.

Під матричні принтери обов’язково потрібно підкладати противібраційні килимки для гасіння шуму та вібрації.

У разі потреби в забезпеченні високої концентрації уваги під час виконання робіт із значним рівнем напруженості суміжні робочі місця з відеотерміналами та персональ­ними ЕОМ необхідно відділяти одне від одного перегородками висотою 1,5-2 м.

Організація робочого місця, яке передбачає використання ЕОМ для управління технологічним обладнанням (станки з програмним управлінням, роботизовані тех­нологічні комплекси, обладнання для гнучкого автоматизованого виробництва тощо), повинна передбачати:

• достатній простір для людини-оператора;

• вільну досяжність органів ручного управління в зоні моторного поля;

• розташування екрана відеотермінала в робочій зоні, яке б забезпечувало зруч­ність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом ±30° від лінії зору оператора, а також зручність використання відеотермінала під час коригування керу­ючих програм одночасно з виконанням основних виробничих операцій.

Загалом, для кожного робочого місця користувача ЕОМ повинна бути виділена площа не менше ніж 6 м², об’єм - не менше ніж 24 м³.

При цьому зона, в якій розташовується робочий стіл викладача, сервер або робоча станція, демонстраційний телевізор, електрощитова, принтер, екран для графопроек- тора і класна дошка, повинна займати відповідно 6-8 м² і 24-36 м³ та розташовувати­ся на подіумі. Висота дисплейного класу повинна бути не менше ніж 4 м.

Обов’язковим компонентом улаштування дисплейного класу є наявність підсоб­ного приміщення - лаборантської площею 18-20 м², яке повинно бути обладнане радіомонтажним столом з локальним витяжним відсосом, канцелярським столом, сейфом, шафами та стелажами для зберігання інструментів і обладнання, а також умивальником з підведеною гарячою і холодною водою, вогнегасником, сигналізаці­єю і телефоном.

Дисплейні класи повинні бути обладнані одномісними столами та напівм’якими стільцями, висоту сидіння яких можна змінювати. Довжина стола повинна бути не менше ніж 70 см, ширина - забезпечувати місце перед клавіатурою (30-40 см) для розташування зошита або іншого навчального приладдя. Поверхня столу повинна мати кут нахилу у межах 12-15°, лише в окремих випадках припустимою є її розмі­щення в горизонтальній площині.

Крім того, слід забезпечити відповідність висоти краю стола, що повернений до користувача, і стільця над підлогою - довжині тіла та окремим антропометричним особливостям його організму. Як нормативні визначають показники, що наведені у таблиці 50.

Таблиця 50

Основні розміри меблів, які використовуються у дисплейних класах

Довжина тіла користувача ЕОМ, см	Висота над підлогою, см
	стіл	простір для ніг	стілець
145-160	64	53	38
161 - 175	70	59	42
Понад 175	76	65	46

Необхідно лише підкреслити, що глибина простору для ніг під столом повинна бути не менше ніж 45 см, а у випадку застосування високого столу та низького стіль­

ця, слід використовувати підставку для ніг, ширина якої становить - 35 см, довжи­на - 40 см, кут нахилу опорної поверхні - 15°.

Прийнято виділяти З варіанти розташування робочих місць з ЕОМ у дисплейному класі: периметральну, в один, два або три ряди та центральну.

Оптимальним, передусім з точки зору безпеки та утворення постійних рівнів освіт­лення, є периметральне розташування (рис. 30). При цьому необхідно забезпечити, щоб відстань між зовнішньою стіною та столами з ЕОМ становила не менше ніж 80 см, а відстань між внутрішньою стіною і столами знаходилася у межах 10 см (в ряді випадків, у залежності від характеру використання відеотерміналів, столи можуть бути розміщені безпосередньо біля стіни).

У разі периметрального розміщення відеотерміналів дисплейний клас повинен бути обладнаний додатковими двохмісними столами, необхідними для проведен­ня теоретичних занять, опитування учнів і студентів, виконання контрольних робіт, складання програм і розв’язування завдань теоретичного змісту. Розташовуються ці столи в один або у два ряди, причому, з’єднувати двомісні столи не дозволяється.

При одно- та трирядному розташуванні одномісних столів з ЕОМ необхідно за­безпечити, щоб відстань між робочими столами у кожному ряду знаходилась у межах 1,0-1,1 м, відстань між останнім робочим столом і стіною становила не менше ніж 0,8 м, відстань між зовнішньою стіною і першим рядом робочих столів була у межах 0,8-1,1 м, і зрештою, відстань між третім (від віконних прорізів) рядом столів і вну­трішньою стіною складала 0,8-0,9 м.

Водночас, у разі дворядного розміщення робочих столів з ЕОМ проходи між ряда­ми мають бути збільшені на 0,25-0,5 м.

Крім того, при розміщенні робочих столів у 1, 2 або 3 ряди кожний стіл повинен мати захисний екран з боку тильної частини монітора, який прикріплюється до столу на відстані 3-5 см від його площини.

Найменш вдалим з гігієнічних позицій є центральне розташування столів з відео­терміналами, при якому два ряди столів без розривів розміщуються в центрі дисплей­ного класу, а екрани відеотерміналів повернені у протилежні боки.

Робота з комп’ютерною технікою вимагає обов’язкового дотримування правиль­ної посадки. Користувач ЕОМ повинен сидіти прямо, з невеликим нахилом голови (до 5-7°) вперед, не сутулитися, обпираючись нижніми краями лопаток на спинку стільця. Передпліччя повинні спиратися на поверхню стола, забезпечуючи зниження статичного напруження м’язів плечового поясу і рук; кути, що утворюються перед­пліччям і плечем, а також гомілкою і стегном, - мають складати не менше ніж 90°.

Рівень очей повинен припадати на центр екрана або на точку, яка розташована між верхньою та середньою третинами екрана, причому лінія погляду повинна бути перпендикулярною до площини екрана, а її відхилення у вертикальній площині має знаходитися в межах ±5-10°. Оптимальний огляд у горизонтальній площині від цен­тральної осі екрана повинен бути у межах ±15-30°. Лише під час спостереження за інформацією, яка розміщена у найвіддаленіших ділянках екрана, кут огляду може становити 40^5°.

INCLUDEPICTURE "../../Users/Spanish/Desktop/трудов/media/image67.jpeg" \* MERGEFORMAT INCLUDEPICTURE "media/image67.jpeg" \* MERGEFORMAT

Рис. ЗО. Кабінет обчислювальної техніки

1 - стіл двохмісний учнівський; 2 - стіл двохмісний з ЕОМ; 3 - стіл викладача з ЕОМ;

4 - стіл-підставка під графопроектор; 5 - стіл-підставка під принтер; 6 - телеві­зор; 7 - підставка під проектор; 8 - шафа пристінна; 9 - класна дошка; 10 - вогнегас­ник; 11 - сигналізація; 12 - електрощитова; 13 - штори; 14 - стіл робочий; 15 - стіл радіомонтажний; 16 - тумба для інструментів; 17 - сейф-шафа; 18 - настінний

стенд; 19 - умивальник.

Кут розглядання цифр та букв на екрані монітора повинен бути не менше 20 куто­вих хвилин, а його величину потрібно розрахувати за формулою (37):

ПЕРЕДМОВА 6

Розділ 1. ПРАВОВІ TA ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ В МЕДИЦИНІ TA ФАРМАЦІЇ 9

1.2. Колективний та трудовий договори як відображення законодавства з охорони праці 95

1.3. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань 100

Розділ 2. Фізіологія та гігієна праці медичних працівників 108

(4) 141

(з; 141

2.3. Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого процесу, важкості та напруженості праці 150

2.5. Гігієнічна характеристика умов праці за медичним фахом 170

2.6. Професіографічна оцінка основних медичних спеціальностей 180

2.7. Наукова організація праці медичних працівників. Основні шляхи запобігання виникненню втоми 186

Розділ 3. Основні методи та критерії санітарно- гігієнічної оцінки умов виробничого середовища 199

3.2. Гігієнічна оцінка вентиляції приміщень 215

S-J_r: <П> 216

3.4. Гігієнічна оцінка освітлення приміщень 232

Розділ 4. Гігієна лікувально-профілактичних закладів як складова охорони праці в медицині 242

Розділ 5. Гігієна вищих медичних навчальних закладів як складова охорони праці в медицині 259

Розділ 6. Особливості праці лікарів різних спеціаль­ностей та основні шляхи профілактики негативного впливу чинників виробничого середовища 271

ДОДАТКИ 457

Додаток 1 457

де S - висота букви або цифри, мм;

L - відстань від очей до об’єкта інформації на екрані, мм;

а - кут розглядання, кутові хвилини.

І нарешті, необхідно відмітити, що оптимальна відстань від очей до площі екрана монітора, повинна складати 60-70 см, припустима - має становити не менше 50 см. Роз­глядати інформацію на екрані з відстані менше ніж 50 см не рекомендується.

Санітарно-гігієнічні вимоги до робочого середовища користувача ЕОМ. При­міщення, оснащені дисплеями, в тому числі і ті, що розміщені у медичних вищих навчальних та лікувально-профілактичних закладах, повинні мати північну або пів- нічно-східну орієнтацію. В тому випадку, коли приміщення подібного призначення орієнтовані переважно на південні, південно-західні або південно-східні румби, слід передбачити обов’язкове розташування на вікнах сонцезахисних пристроїв (жалюзі, штори тощо). Ділянки підготовки даних в обчислювальних центрах потрібно розмі­щувати окремо від дисплейних залів та інших допоміжних приміщень. Коефіцієнт природного освітлення має становити не менше ніж 1,5 %.

Площа на одного користувача ЕОМ у дисплейних залах повинна складати не мен­ше ніж 6,0 м², об’єм - не менше ніж 20,0 м³, відстань між робочими місцями в рядах має становити не менше ніж 1,2 м, між рядами - не менше ніж 1 м.

В приміщеннях, оснащених відеотерміналами, стіни повинні бути пофарбовані у кольори пастельних тонів з коефіцієнтом відбиття, що дорівнює 40-60 %. Забарвлен­ню поверхонь необхідно надавати матову фактуру.

Робочі місця обладнані ЕОМ, слід розташовувати таким чином, щоб у поле зору користувача не потрапляли вікна та освітлювальні прилади. Тому відеотермінали по­винні розміщуватися під кутом 90-105° до площини зовнішньої стіни. В поле зору користувача ЕОМ не повинні потрапляти і такі поверхні робочого приміщення, які мають властивості віддзеркалювання. Слід підкреслити, що співвідношення яскра­вості екрана та оточуючих поверхонь має складати 5:1.

Підлога всієї зони обслуговування, ремонту та налагодження ЕОМ, вузлів та бло­ків ЕОМ повинна бути вкрита діелектричними килимками, термін використання яких після випробування на електричну міцність не закінчився, або викладена ізолюваль­ними підстилками (шириною не менше ніж 0,75-0,8 м) для ніг.

Використання комп’ютерної техніки має відбуватися із застосуванням таких видів освітлення:

• загальне люмінесцентне - якщо комп’ютери розташовані за периметральним або за центральним принципом, переважно у зимовий період року;

• змішане природне та штучне - у випадку одно- або трирядного розташування робочих місць, якщо екран і поверхня робочого столу знаходяться перпендикулярно до зовнішньої стіни;

• природне - у випадку однорядного розташування робочих місць з ЕОМ по довжи­ні дисплейної зали на відстані 0,8-1,0 м від зовнішньої стіни перпендикулярно до неї.

Для штучного освітлення дисплейних залів, як правило, повинна застосовуватися система загального освітлення. Лише на робочих місцях користувачів, де відбуваєть­ся робота з первинною документацією, зокрема з друкарськими або рукописними тек­стами, слід використовувати системи комбінованого освітлення.

Освітленість робочих місць в горизонтальній площині на рівні 0,8 м від підлоги повинна бути не менше ніж 400 лк, вертикальне освітлення у площині екранів ЕОМ - 300 лк. Показник дискомфорту освітленості, що характеризує ступінь виблиску, має становити не більше ніж 40 ум. од., яскравість екранів моніторів повинна складати до 200 кд/м².

На рівень освітлення дисплейних класів суттєво впливає колірне оформлення ін- тер ’єру та обладнання, передусім їх відбивна здатність. Для зменшення ступеня по­глинання світла стелю та стіни вище панелей, якщо вони не облицьовані звукопо- глинаючим матеріалом, слід фарбувати білою водоемульсійною фарбою, коефіцієнт відбиття якої не перевищує 0,7. Перевагу слід віддавати холодним тонам: світло-голу- бому, світло-зеленому та світло-сірому. Лише в окремих випадках допускається фар­бування стін світло-жовтим і світло-бежевим кольором або кольором слонової кіст­ки. Стіни, розташовані навпроти екрана монітора, забороняється фарбувати у темні тони фарб, коефіцієнт відбиття яких становить 0,3-0,4.

Віконні рами та підвіконня слід фарбувати білою олійною фарбою. На віконних прорізях обов’язково розташовують штори, що за своїм кольором повинні гармоніюва­ти з кольором стін. He дозволяється застосовувати для вікон штори чорного кольору.

Класна дошка повинна бути темно-зеленого або темно-коричневого кольору з кое­фіцієнтом відбиття 0,3-0,4, столи повинні мати колір натуральної деревини, голубий, світло-зелений або світло-сірий кольри з коефіцієнтом відбиття 0,45-0,5.

Отже, для фарбування великих площ (стеля, стіни, робочі поверхні) використовують малонасичені (основні) кольори, для невеликих ділянок - середньонасичені (додатко­ві) кольори, для малих за площею поверхонь - насичені (акцентуйовані) кольори.

У разі розміщення освітлювальних установок в дисплейних залах слід викорис­товувати систему загального освітлення: стельові або підвісні люмінесцентні сві­тильники, що рівномірно розташовані по стелі рядками паралельно віконним про­різам, проекція яких не припадає безпосередньо на екран монітора. Застосовувати системи місцевого освітлення під час роботи з ЕОМ у дисплейному приміщенні не рекомендується.

Загальне освітлення має бути виконане у вигляді суцільних або переривчастих лі­ній світильників, що розміщуються збоку від робочих місць (переважно зліва) пара­лельно лінії зору працівників. Допускається застосовувати світильники таких класів світлорозподілу: світильники прямого світла - П, світильники переважно прямого світла - H та світильники переважно відбитого світла - В.

При розташуванні відеотерміналів ЕОМ за периметром приміщення лінії світиль­ників штучного освітлення повинні розміщуватися локально над робочими місцями.

Для загального освітлення необхідно застосовувати світильники із розсіювачами та дзеркальними екранними сітками або віддзеркалювачами, укомплектовані висо­кочастотними пускорегулювальними апаратами. Використання світильників без роз- сіювачів та екранних сіток забороняється.

Як джерело світла при штучному освітленні повинні застосовуватися люмінес­центні лампи типу ЛБ. У разі влаштування відбивного освітлення у виробничих та адміністративно-громадських приміщеннях можуть застосовуватися металогалогено- ві лампи потужністю до 250 Вт. Допускається у світильниках місцевого освітлення застосовувати лампи розжарювання.

Яскравість світильників загального освітлення в зоні кутів випромінювання від 50° до 90° відносно вертикалі у подовжній і поперечній площинах повинна складати не більше 200 кд/м², а захисний кут світильників повинен бути не більшим за 40°. Ко­ефіцієнт запасу для освітлювальної установки загального освітлення слід приймати рівним 1,4. Коефіцієнт пульсації не повинен перевищувати 5 % і має забезпечуватися застосуванням газорозрядних ламп у світильниках загального і місцевого освітлення.

При відсутності світильників з високочастотними пускорегулювальними апарата­ми лампи багатолампових світильників або розташовані поруч світильники загально­го освітлення необхідно підключати до різних фаз трифазної мережі.

Світильники місцевого освітлення повинні мати напівпрозорий відбивач світла з захисним кутом не меншим за 40°.

Необхідно передбачити обмеження прямої блискості від джерела природного або штучного освітлення, при цьому яскравість поверхонь, що світяться (вікна, джерела штучного світла) і перебувають у полі зору, повинна бути не більшою за 200 кд/м².

І нарешті, потрібно використовувати систему вимикачів, що дозволяють регулюва­ти інтенсивність штучного освітлення залежно від інтенсивності природного, а також освітлювати лише потрібні для роботи зони приміщення.

Світильники повинні звільнятися від пилу не менше ніж 2-3 рази на рік, лампи, що згоріли, мають своєчасно замінюватися новими.

З метою забезпечення гігієнічних вимог щодо освітлення робочих місць користу­вачів ЕОМ слід у кожному конкретному випадку виконувати відповідні світлотехнічні розрахунки, які ураховують особливості розташування та експлуатації світильників.

Параметри мікроклімату в дисплейних залах повинні зумовлювати комфортне теплове самопочуття організму працівників. Тому оптимальна температура повітря в цих приміщеннях становить 21-24 °С, допустима температура - 18-25 °С, відносна вологість - 40-60 %, швидкість руху повітря - 0,05-0,2 м/с. Нормативні параметри мікроклімату для приміщень з ЕОМ наведені в таблиці 51.

Для забезпечення вищезазначених параметрів мікрокліматичних умов, якісного складу повітря, а також створення оптимального аероіонного режиму необхідно сис­тематично перед початком трудової діяльності або навчальних занять та після кожної години роботи, незалежно від погодних умов, здійснювати наскрізне провітрювання приміщень через відкриті фрамуги або кватирки тривалістю не менше 10 хвилин.

Пора року	Категорія робіт	Температура повітря, °С	Відносна воло­гість повітря, %	Швидкість руху повітря, м/с
Холодна	легка - Ia	22-24	40-60	0,1
	легка - 1б	21-23	40-60	0,1
Тепла	легка - Ia	23-24	40-60	од
	легка - 1б	22-24	40-60	0,2

Таблиця 51

Нормативні параметри мікроклімату для приміщень з ЕОМ

У приміщеннях з надлишком тепла необхідно передбачити регулювання подачі те­плоносіїв. Тому у виробничі приміщення, обладнані відеотермінальними системами, повітря повинно подаватися, виходячи із наступних розрахунків: при об’ємі примі­щення до 20 м³ - не менше ніж 30 м³/год на одного працівника, при об’ємі 20-40 м³ - не менше ніж 20 м³/год на одного працівника, природна вентиляція є допустимою лише при об’ємі приміщення, який становить понад 40 м³. Для підвищення вологості повітря слід використовувати спеціальні зволожувачі або розташувати ємності з во­дою по типу акваріумів поблизу від опалювальних приладів.

Під час проектування дисплейних класів необхідно передбачити наявність при- пливно-витяжної вентиляції або забезпечити робочі приміщення користувачів ЕОМ устаткуванням для здійснення кондиціювання повітря, яке обладнане пристроями для віброгасіння та шумопоглинання. Подачу повітря слід проводити у верхню зону при­міщень з незначною швидкістю, виходячи з того, що загальна швидкість руху повітря на робочому місці не повинна перевищувати 0,1 м/с.

Повітря, яке надходить у приміщення, повинно бути очищеним як від пилу, так і від мікроорганізмів. Слід зазначити, що загальна кількість мікроорганізмів в 1 м³ по­вітря не повинна перевищувати 1000. Для зниження концентрації пилу в дисплейних залах рекомендують: не заходити у приміщення, в яких розміщені відеотермінали, у вуличному взутті, при вході в дисплейний клас розташувати шафу з полицями для зберігання портфелів і сумок, класну дошку, на якій пишуть крейдою, замінити на дошку, що призначена для роботи з фломастером, щоденно перед початком трудової діяльності проводити вологе прибирання приміщень, а також протирати екран та кор­пус кожної ЕОМ тощо.

У приміщеннях, що обладнані ЕОМ ,рівень шуму на робочих місцях користувачів не повинен перевищувати 50 дБА, в залах для обробки інформації - 65 дБА, в приміщен­нях, де розміщуються найбільш шумні агрегати обчислювальних машин - 75 дБА.

Нормування параметрів середовища необхідно проводити з урахуванням характе­ру професійної діяльності, особливостей механізму впливу на організм працівників чинників зовнішнього середовища та ступеня важкості і напруженості трудового про­цесу. Зокрема, під час виконання робіт, які передбачають розробку концепцій нових програм, рівень шуму не повинен перевищувати 40 дБА, в ході виконання оператор­ської діяльності - 65 дБА. Рівень шуму під час роботи ЕОМ у дисплейних залах не має перевищувати 50 дБА, а рівні звукового тиску в октавних смугах частот з серед-

ньогеометричними значеннями 63, 125,250, 5000, 1000,2000,4000, 8000 Гц-повинні складати відповідно не більше ніж 71,61, 54, 49, 45, 42, 40 та 38 дБ.

Для досягнення високої розбірливості та чіткості мови час реверберації звуку в комп’ютерних приміщеннях повинен бути не більше 1 с. Причому його частотні ха­рактеристики в діапазоні частот 250-4000 Гц повинні бути однаковими, а при частоті 125 Гц час реверберації має зменшуватися не більше ніж на 15 %.

Дисплейні зали не повинні бути розташовані поряд з приміщеннями, які мають підвищені рівні повітряного або ударного шуму. Тому обладнання, що утворює висо­кий рівень шуму, повинно знаходитися поза межами дисплейного класу.

З метою зниження рівня шуму стеля або стіни вище панелей (на відстані 1,5-1,7 м від підлоги), а іноді як стіни, так і стеля облицьовуються звукопоглинальними матері­алами з максимальним коефіцієнтом поглинання акустичних хвиль у діапазоні частот 63-8000 Гц.

Ще одним додатковим звукопоглинаючим фактором у дисплейних залах повинні бути штори, що підвішуються у зборки на відстані 15-20 см від обгороджування, яке виготовлене із щільної важкої тканини. Ширина штор має бути у два рази більшою, ніж ширина вікна.

Вміст кисню в дисплейних залах повинен бути у межах 21-22 %, концентрація дво­окису вуглецю не повинна перевищувати 0,1 %, озону - 0,1 мг/м³, аміаку - 0,2 мг/м³, оксидів азоту - 5 мг/м³, фенолу - 0,01 мг/м³, хлористого вінілу - 0,005 мг/м³, фор­мальдегіду - 0,003 мг/м³.

Кількість легких позитивних і негативних іонів має відповідати оптимальним зна­ченням, які для позитивних іонів складають 1500-3000 в I м³ повітря, для негативних - 3000-5000 в 1 м³ повітря. Коефіцієнт полярності, тобто відношення різниці числа по­зитивних і негативних іонів до їх суми, повинен коливатися у межах від -0,5 до 0.

У дисплейному класі слід обмежувати використання полімерних матеріалів для оформлення інтер’єру та обладнання. Разом з тим підлога повинна мати полівініл- хлоридне антистатичне покриття, а двері та вбудовані стінні шафи мають бути обли­цьовані поліхлорвініловими декоративними антистатичними матеріалами, що забез­печують відведення статичної електрики.

Загалом, розглядаючи вимоги щодо допустимих значень неіонізуючого електро­магнітного випромінювання, необхідно зауважити, що напруженість електромагніт­ного поля на відстані 50 см навкруги відеотерміналів за електричною складовою не повинна перевищувати:

• в діапазоні частот 2 кГц-5 кГц - 25 В/м,

• в діапазоні частот 5 кГц-400 кГц - 2,5 В/м;

Водночас щільність магнітного потоку не має перевищувати:

• в діапазоні частот 2 кГц—5 кГц - 250 нТл,

• в діапазоні частот 5 кГц-400 кГц - 25 нТл;

Крім того, необхідно відмітити, що поверхневий електростатичний потенціал не повинен перевищувати 500 В. У зв’язку з цим, не рекомендується застосовувати для оздоблення інтер’єру будівельні матеріали, які вміщуюють органічну сировину, а саме: деревинностружкові плити, декоративний паперовий пластик або поліхлорві- нільні плівки.

Рівень рентгенівського випромінювання на відстані 5 см від екрана не повинен пере­вищувати 7,74-IO'¹² Бк/кг, що відповідає еквівалентній дозі ОД мбер/год (100 мкР/год).

З метою запобігання електротравм забороняється працювати з моніторами, які є незаземленими, а також з моніторами, у яких порушений зовнішній вигляд або під час роботи з’являються нехарактерні сигнали чи нестабільне зображення на екрані. Не­допустимим є використання клем функціонального призначення для підключення за­хисного заземлення.

Загалом відеотермінали, ЕОМ та спеціальні периферійні пристрої ЕОМ як вітчиз­няного, так і зарубіжного виробництва, що перебувають в експлуатації, повинні про­йти оцінку (експертизу) їх безпечності та нешкідливості для здоров’я людини, від­повідності вимогам чинних в державі стандартів та нормативно-правових актів про охорону праці.

Гігієнічні та ергономічні вимоги до комп’ютерної техніки. Розглядаючи осо­бливості застосування комп ’ютерної техніки у практичній діяльності користувача ЕОМ, слід виділити чотири основних режими роботи'.

1. режим - використання комп’ютерів для здійснення побутових розрахунків, ігор, а також для нетривалого професійного застосування, що не передбачає обробку тек­стової інформації;

2. режим - введення даних за допомогою клавіатури, редагування текстів та на­лагодження програм;

3. режим - використання ЕОМ у навчальному процесі середніх та вищих навчаль­них закладів;

4. режим - здійснення автоматизованого проектування, обробки графічних зобра­жень та графічного моделювання.

Тому в залежності від призначення комп ’ютерні системи можуть бути розподі­лені на 4 групи:

Група А - кольорові монітори для демонстраційних потреб у навчальному процесі та використання як елемента гральних автоматів або тренажерів;

Група Б - кольорові монітори для персональної роботи користувача у ході навчаль­ного процесу та в інших галузях, які не потребують постійної обробки тексту;

Група В - кольорові монітори для професійної роботи з текстовими документами та графічними зображеннями;

Група Г- монохромні монітори для використання у структурі комплексів навчаль­ної обчислювальної техніки та професійної текстообробки.

Монітори (крім групи А) обов’язково повинні передбачати можливість установки або нанесення противиблискового покриття з коефіцієнтом відбиття до 0,5, що забез­печує відведення зарядів статичної електрики з поверхні екрана.

Оптимальні характеристики знаків, що з \являються на екрані моніторів, такі:

кутовий розмір знаків - не менше ніж 20 кутових хвилин, причому слід відмі­тити, що оптимальний розмір знаків повинен становити 24 кутових хвилини, а опти­мальна висота - не менше ніж 3,1 мм;

ширина знаків - не менше ніж 60-70 % від їх висоти;

відстань між знаками — 15—20 % від висоти знаків;

відстань між рядками по вертикалі - не менше ніж 50 % від висоти знаків;

товщина штрихів - не більше ніж 1/5—1/6 від їх довжини, але не менше 0,4 мм;

відстань між словами у рядку - не менше ніж 70 % від висоти знаків;

ємність екрана - не менше ніж 16 рядків, які вміщують по 64 знаки у кожному з них, ураховуючи, що кількість точок в рядку має перевищувати 640.

Вимоги до моніторів, які використовуються

Деякі інші вимоги до відеотерміналів, які використовуються, наведені в та­блиці 52.

Назва параметра	Значення параметра
Яскравість знака (яскравість фону), кд/м2	від 35 до 120
Зовнішня освітленість екрана, лк	від 100 до 250
Контраст (для монохромних зображень)	від 3:1 до 1,5:1
Нерівномірність яскравості в робочій зоні екрана	He більше 1,7:1
Відхилення форми робочої зони екрана від прямокутної: по горизонталі та вертикалі по діагоналі	не більше 2 % від відношення суми коротких сторін до суми довгих не більше 4 % від відношення суми коротких сторін до суми довгих
Різниця довжин рядків або стовпчиків	не більше 2 % середнього значення
Розмір мінімального елемента зображення (пікселя) для монохромних зображень, мм	0,3
Допустима тимчасова нестабільність зображення (мерехтіння)	не повинна бути зафіксована у 90 % спостерігачів
Відбивна властивість, дзеркальне та змішане відо­браження (відблиск), % (допускається виконання вимог при застосуванні екранного фільтра)	не більше 1
Відношення ширини знака до його висоти для великих літер	від 0,7 до 0,9
Мінливість розміру знака	не більше 5 % висоти
Модуляція щодо яскравості реєстру: для монохромних зображень для багатоколірних зображень	не більше 0,4 не більше 0,7

Таблиця 52

Клавіатура не повинна бути жорстко зв’язана з монітором. Мінімальний діаметр клавіш має становити 10 мм, максимальний - 19 мм, оптимальний, що, як правило, і рекомендується - 12,5 мм. Товщина клавіатури, тобто висота нижнього ряду клавіш, повинна бути не більше 15 мм, а її нахил має знаходитися у межах 10—15°.

Клавіші повинні мати матову поверхню з заглибленням у центрі та коефіцієнтом відбиття 0,4-0,6. Найбільш доцільним є їх світло-сірий колір з контрастною індика­цією на них цифр, літер або інших знаків. Мінімальна противага клавіш - 0,25 Н, максимальна - 1,5 Н, відстань між клавішами повинна бути не менше ніж 3 мм.

Особливості організації режиму праці та відпочинку користувача ЕОМ. Ра­ціональний режим праці і відпочинку користувача ЕОМ передбачає рівномірний роз­поділ трудових навантажень протягом робочого дня, запровадження регламентова­них перерв, активне їх проведення, регулярні заняття виробничою гімнастикою то­що. Причому кількість перерв та їх найбільш доцільна тривалість встановлюється у залежності від особливостей діяльності, що здійснюється.

Серед робіт, які виконують користувачі ЕОМ, прийнято виділяти різні види за сту­пенем концентрації уваги та рівнем вираження монотонії. Отже, незаперечним еле­ментом забезпечення раціональної організації режиму праці є установлення опти­мальної тривалості часу безперервної роботи з комп ’ютером. Визначальною рисою цього процесу є диференційований підхід, що ураховує важкість, напруженість та інтенсивність праці.

Тому при таких видах роботи, як редагування, введення даних та виконання ста­тистичних розрахунків, тривалість роботи з комп’ютером не повинна перевищувати 1-2 години. Водночас, при таких видах роботи, як налагодження програм та робота у діалоговому режимі, рекомендується установлювати перерви через кожні 45-60 хви­лин роботи.

З метою запобігання перенавантаження як організму в цілому, так і окремих його функціональних систем, передусім, центральної нервової системи, зорового та сома­тосенсорного аналізаторів, слід обмежувати загальний час роботи з відеотерміналом до 50 % від тривалості робочої зміни. Якщо виконання роботи пов’язано тільки з ви­користанням ЕОМ і, отже, зміна характеру виконуваних завдань неможлива, рекомен­дується проводити 10-15 хвилинні перерви після кожної години роботи під час ви­конання діяльності, яка потребує великого навантаження, та 10-15-хвилинні перерви через кожні 2 години роботи, що має інтенсивний, проте монотонний, характер. Кіль­кість мікропауз тривалістю до 1 хвилини повинна регулюватися індивідуально.

Серед загальних вимог, що пред’являються до організації регламентованих пе­рерв, слід відмітити необхідність їх проведення з метою попередження втоми, тобто до появи перших ознак втоми, поза робочим місцем користувача.

Форми організації та зміст перерв можуть бути різними і передбачати виконання альтернативної допоміжної роботи, яка не потребує великого напруження, прийом їжі, а також застосування зорової гімнастики, традиційних і нетрадиційних видів фі­зичної культури.

Розглядаючи питання запровадження раціонального режиму праці користувачів ЕОМ, слід відмітити, що важливою особливістю деяких видів діяльності із застосу­ванням комп’ютерів (введення та редагування даних, розв’язання стандартних завдань, діалогові форми роботи), що характеризуються вельми вираженою простотою змісту завдань, котрі виконуються за жорсткою схемою і не супроводжуються нервово-емо­ційним напруженням та активізацією процесів мислення і творчості, є монотонія.

З метою зменшення негативного впливу монотонії рекомендується застосовувати такі заходи запобіжного характеру, як чергування операцій введення осмисленого тек­сту та числових даних; зміна змісту робіт, які виконуються; чергування редагування текстів та введення даних; зміна темпу робіт, що виконуються у вільному або задано­

му режимах; введення регламентованих перерв; урахування особливостей робочого навантаження та індивідуально-типологічних особливостей організму тощо.

Трудова діяльність з використанням ЕОМ, як правило, призводить до формування низького рівня добової рухової активності і, отже, виникнення негативних явищ гіпокі­незії. Крім того, відмітною рисою деяких видів робіт, передусім під час введення та реда­гування інформації, є суттєве одноманітне навантаження на невеликі групи м’язів рук.

Тому для усунення шкідливого впливу гіпокінезії рекомендується вводити до ре­жиму трудової діяльності спеціальні регламентовані паузи для виконання фізичних вправ, спрямованих на збільшення енерговитрат і, таким чином, забезпечення інфор­маційно-енергетичної сталості добового циклу організму, а також усунення негатив­них явищ, викликаних локальним характером м’язових дій.

Під час виконання робіт, що пов’язані з налагодженням програм і не супроводжу­ються активним обміном інформації з ЕОМ, рекомендується застосовувати вправи, які попереджують розвиток ізотонічної втоми.

Можливість використання фізичних вправ з дозованими м язовими навантажен­нями протягом робочого дня визначається індивідуально, у залежності від ступеня ви­раження суб’єктивних явищ відчуття втоми та даних об’єктивного обстеження. Слід відмітити, що зазначені фізичні вправи повинні бути спрямовані на корекцію виму­шеної робочої пози, покращання венозного кровообігу та часткове відновлення дефі­циту рухової активності.

Спеціальні вправи для очей, що сприяють збалансуванню тонусу м’язової системи та профілактиці зорової втоми, необхідно виконувати на початку регламентованих пе­рерв упродовж 2-3 хвилин, сидячи на робочому місці.

В умовах виникнення явищ надто великого зорового напруження, що супрово­джується погіршанням самопочуття, необхідним є запровадження індивідуального підходу щодо корекції зрушень у функціональному стані організму, який передбачає обмеження часу роботи, збільшення тривалості та корекцію форм проведення регла­ментованих перерв.

Режим роботи на ЕОМ студентів медичних вищих навчальних закладів. Три­валість роботи на ЕОМ під час навчальних занять у медичних вищих навчальних за­кладах визначається ступенем важкості та інтенсивності завдань, технічними даними комп’ютерів та характером виконуваних робіт (введення даних, програмування, реда­гування тексту тощо).

Так, для студентів молодших курсів і, передусім першокурсників, оптимальний час навчальних занять становить 1 академічну годину, для студентів старших курсів - 2 академічні години з обов’язковою організацією регламентованої перерви тривалістю 15-20 хвилин.

Лише в окремих випадках допустимим є збільшення часу навчальних занять до 2 академічних годин для студентів 1 курсу та 3 академічних годин для старшокурсни­ків, природно, при неодмінному виконанні комплексу профілактичних заходів. Про­те така тривалість діяльності у дисплейному класі допускається лише за умов, що для практичних занять з використанням ЕОМ протягом навчального дня відводиться 50 % навчального часу.

Для запобігання розвитку явищ перевтоми організму студентів невід’ємними елементами навчальних занять слід вважати:

• проведення після кожної академічної години занять перерви тривалістю не менше ніж 15 хвилин;

• здійснення під час перерв наскрізного провітрювання дисплейного класу;

• проведення під час однієї з перерв фізкультурної паузи під керівництвом ви­кладача або одного із студентів впродовж 3-4 хвилин;

• запровадження, з метою зниження локальної втоми, “фізкультурних хвили­нок” протягом 1-2 хвилин, що можуть виконуватися індивідуально у залежності від часу появи її перших ознак;

• проведення через кожні 20-25 хвилин роботи спеціальних вправ зорової гім­настики.

Крім того, важливим елементом проведення заходів фізичної культури є викорис­тання функціональної музики. Музичний супровід, що оптимально підібраний, пози­тивно впливає на загальне самопочуття і працездатність студентів та викликає емо­ційне піднесення.

Розклад практичних занять з використанням ЕОМ у медичних вищих навчальних закладах повинен бути складений таким чином, щоб між академічними годинами, які спарені та відведені для занять у дисплейному класі, обов’язково проводилась велика перерва тривалістю не менше ніж 30-45 хвилин.

He слід складати розклад навчальних занять у дисплейному класі для студентів старших курсів, об’єднуючи 3 і 4 пари, та проводити навчальні заняття у другій по­ловині дня, і особливо після 17 години.

Режим виконання навчальних завдань під час роботи з ЕОМ повинен бути віль­ним - студент може встати і підійти до товариша, проконсультуватися з ним або звер­нутися до викладача за поясненнями.

Під час проходження виробничої практики тривалість роботи з комп’ютерною тех­нікою впродовж дня не повинна перевищувати для студентів молодших курсів - З академічні години, для студентів старших курсів - 4 академічні години.

Зрештою, слід відмітити, що до роботи за відеотермінальними системами допус­каються лише ті учні і студенти, які пройшли інструктаж з питань техніки безпеки, охорони праці та пожежної безпеки.

Основні положення щодо забезпечення охорони праці та техніки безпеки ко­ристувача ЕОМ. Перед початком роботи з ЕОМ користувач повинен обов’язково пересвідчитися у цілості корпусів та блоків обладнання персонального комп’ютера, перевірити наявність заземлення, справність та цілісність кабелів живлення.

Під час роботи з комп’ютерною технікою обов’язково необхідно ураховувати, що всі первинні мережі електроживлення знаходяться під напругою, яка небезпечна для життя людини. Отже, як основні, так і периферійні пристрої сучасної ЕОМ повинні перебувати у робочому стані та бути справними. В ході виконання виробничих завдань потрібно суворо дотримуватися інструкцій з питань безпечної експлуатації комп ’ю- терної техніки. Слід підкреслити, що при увімкненому обладнанні забороняється:

• замінювати різноманітні конструктивні елементи ЕОМ;

• з’єднувати та роз’єднувати вилки та розетки первинних мереж електроживлення;

• знімати кришки, які закривають доступ до струмопровідних частин мережі первинного електроживлення;

• користуватися паяльником з незаземленим корпусом;

• замінювати запобіжники;

• залишати комп’ютер в увімкненому стані без нагляду.

У разі виявлення будь-яких ознак несправності відеодисплейних терміналів, а також іскріння, пробоїв, запаху гарі, ознак горіння необхідно терміново припинити роботу, відключити обладнання від електромережі та негайно повідомити про це від­повідних посадових фахівців.

По закінченні робочого дня необхідно:

• відключити електроживлення та впорядкувати робоче місце;

• прибрати обладнання та матеріали, що використовувались, у відведені місця;

• зачинити вікна та кватирки;

• перевірити приміщення та переконатися у відсутності тліючих предметів;

• відключити від електромережі всі електроприлади та електрообладнання;

• вимкнути освітлення;

• зачинити вхідні двері приміщення на замок;

• здати ключі черговому охорони, вахтеру або сторожу.

У разі ураження електричним струмом необхідно терміново звільнити потерпі­лого від дії струму, викликати швидку медичну допомогу та надати першу допомогу, ураховуючи, що якщо потерпілий знепритомнів, але дихає, його необхідно вкласти рівно та зручно, розстебнути одяг, забезпечити приплив свіжого повітря і повний спо­кій, якщо ознаки життя відсутні - до прибуття лікарів необхідно зробити потерпілому штучне дихання та непрямий масаж серця.

У разі виникнення пожежі необхідно негайно повідомити пожежну охорону, вжи­ти заходи щодо евакуації людей, гасіння або локалізації пожежі з використанням пер­винних засобів пожежогасіння, у випадку надзвичайної ситуації - слід викликати і інші аварійно-рятувальні служби, зокрема медичну та газорятувальну.

Основні вимоги до виробничого персоналу, який працює з ЕОМ. Серед вимог, що ставляться до виробничого персоналу, який працює з ЕОМ, необхідно, насампе­ред, відзначити, що усі працівники, які виконують роботи, пов’язані з експлуатацією, обслуговуванням, налагодженням та ремонтом ЕОМ, підлягають обов’язковому ме­дичному огляду - попередньому під час оформлення на роботу та періодичному про­тягом періоду виконання трудової діяльності відповідно до Положення про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України №45 від 31.03.1994 року.

Посадові особи, спеціалісти та інші працівники підприємств, які організовують і виконують роботи, пов’язані з експлуатацією, профілактичним обслуговуванням, налагодженням та ремонтом ЕОМ, проходять підготовку (підвищення кваліфікації), перевірку знань з охорони праці, виробничої санітарії та питань пожежної безпеки, а також інструктажі у порядку, передбаченому Типовим положенням про навчання з питань охорони праці, затвердженим наказом Державного комітету з нагляду за охо­

роною праці №27 від 17.02.1999 року, Типовим положенням про спеціальне навчан­ня, інструктажі та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України і Переліком посад, при призначенні на які особи зобов’язані проходити навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки, та по­рядком її організації, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України №628 від 17.11.1994 року.

До роботи безпосередньо на ЕОМ допускаються особи, які не мають медичних протипоказань.

Працівники, що виконують роботи з профілактичного обслуговування, налагоджен­ня і ремонту ЕОМ при вимкненому живленні, та при інших роботах, передбачених Пе­реліком робіт з підвищеною небезпекою, затвердженим наказом Державного кодексу з нагляду за охороною праці №123 від 30.11.1993 року, зобов’язані проходити попереднє спеціальне навчання та один раз на рік - перевірку знань відповідних нормативних ак­тів з охорони праці. ,

Допускати до роботи осіб, що в установленому порядку не пройшли навчання, ін­структаж та перевірку знань з охорони праці та пожежної безпеки, забороняється.

Також забороняється допускати осіб, молодших за 18 років, до самостійних робіт з електроустановками та електробладнанням під час профілактичного обслуговування, налагодження, ремонту ЕОМ та при інших роботах, передбачених Переліком важких робіт і робіт зі шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняєть­ся використовувати працю неповнолітніх. До робіт з обслуговування, налагодження і ремонту ЕОМ допускаються особи, що мають не нижче III кваліфікаційної групи з електробезпеки.

Працівники, які виконують роботи з експлуатації, обслуговування, налагодження та ремонту ЕОМ, згідно зі статтею 8 Закону України “Про охорону праці” забезпечу­ються належними засобами індивідуального захисту відповідно до чинних норм.

Обов’язки, права та відповідальність користувачів ЕОМ за порушення вста­новлених правил. Обов 'язки та права власника і працівника визначені чинним за­конодавством України.

Так, відповідно до Закону України “Про охорону праці” роботодавець'.

• на підставі нормативно-правових актів про охорону праці та інструкцій з екс­плуатації обладнання розробляє і затверджує інструкції з охорони праці за професіями або на окремі види робіт, з урахуванням фактичних умов їх проведення, технології, наявності обладнання, інструментарію та засобів захисту, рівня підготовки виконав­ців, проводить відповідне навчання та інструктажі з працівниками;

• вживає необхідних заходів для того, щоб робочі місця та засоби виробництва протягом всього часу їх використання підтримувалися у справному та безпечному стані, а виявлені недоліки, що впливають на охорону праці та захист здоров’я праців­ників, були своєчасно усунуті;

• відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці проводить атестацію робочих місць для оцінки умов праці та на підставі аналізу про­веденої атестації вживає заходів для унеможливлення впливу небезпечних та шкідли­вих чинників на організм працівників;

• організовує роботу працівників таким чином, щоб повсякденна робота з комп’ютером регулярно переривалась паузами або іншими видами діяльності, які знижують навантаження, зумовлене роботою з ЕОМ;

• організовує проведення обстеження зору працівника окулістом перед почат­ком роботи з відеотерміналами та періодично у процесі трудової діяльності не за ко­шти працівника згідно з вимогами ДСанПіН 3.3.2. -007-98, а також у разі виникнення скарг на погіршання зору, безкоштовно надає індивідуальні окуляри для коригування зору відповідно до умов роботи з відеотерміналом, якщо результати обстеження по­казали, що вони є необхідними.

Працівник має право:

• на відповідне дослідження функціонального стану органу зору особою відпо­відної кваліфікації у разі виникнення скарг на погіршання зору, яке може бути наслід­ком роботи на відеотерміналі;

• на одержання за рахунок роботодавця індивідуальних засобів коригування зору відповідно до умов роботи за відеотерміналом, якщо результати досліджень по­казали, що вони є необхідними;

• на інформацію про всі важливі питання його здоров’я та безпеки, пов’язані з перебуванням за робочим місцем, а також про заходи, що вживаються.

Відповідно до Закону України “Про охорону праці” працівник зобов 'язаний:

• знати та виконувати вимоги нормативно-правових актів про охорону праці, інструкцій з охорони праці та інструкцій щодо безпечної експлуатації обладнання, яке застосовується, правила поводження з устаткуванням, інструментарієм та іншими засобами виробництва;

• використовувати засоби колективного та індивідуального захисту;

• дотримуватися зобов’язань з охорони праці, передбачених колективним до­говором (угодою) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, проходити в установленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;

• негайно повідомляти власника або безпосереднього керівника робіт про кож­ну виявлену серйозну та безпосередню небезпеку, про будь-яке пошкодження захис­них пристроїв та засобів захисту, про несправності устаткування, інструментарію та інших засобів виробництва;

• не відключати захисні пристрої, не проводити самовільних змін конструкції і складу устаткування або його технічного налагоджування.

Роботодавці, керівники служб і структурних підрозділів, керівники робіт та інші посадові особи підприємств, фізичні особи, що займаються підприємницькою діяль­ністю з правом найму робочої сили, а також безпосередньо працівники несуть відпо­відальність за виконання встановлених вимог у межах покладених на них завдань та функціональних обов’язків згідно з вимогами чинного законодавства.

За безпечність експлуатації, обслуговування, ремонту та налагодження ЕОМ, а та­кож за відповідність обладнання, виробничих приміщень та робочих місць існуючим вимогам відповідає роботодавець.

Особи, винні в їх порушенні, несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

3. Основні питання охорони праці персоналу допоміжних структур в медичній галузі

Поняття “допоміжні структури” та "допоміжний персонал” є досить умовними, тому їх не слід ототожнювати та визначати як щось другорядне. Зрозуміло, що осно­вною фігурою у лікувально-профілактичному закладі є лікар. Проте успішна та без­печна робота лікаря залежить не тільки від його фахового рівня і знань. Лікар повинен працювати в оптимальних та безпечних умовах, що забезпечують його високу працез­датність, сприяють підвищенню ефективності діагностики і лікування. Хворому для повного одужання, як правило, недостатньо лише оперативного втручання або при­значення фармацевтичних препаратів, адже тільки розумне поєднання лікувальних заходів із належними умовами догляду та перебування дає позитивний результат.

Тому слід усвідомити, що успішна діяльність лікувально-профілактичних та на­вчальних закладів медичного профілю можлива лише завдяки надійним помічникам відповідно лікаря або викладача.

Умовно допоміжний персонал структур у медичній галузі можна поділити на 2 групи:

• допоміжний медичний персонал, тобто працівники (помічники лікаря), що знаходяться безпосередньо біля хворого, створюють йому належні умови для оду­жання та виконують всі призначення лікаря.

До цієї групи допоміжного персоналу відносять: медичних сестер операційних блоків, постів, перев’язочних, маніпуляційних, процедурних та фізіотерапевтичних кабінетів, лаборантів та санітарок. Саме від порядності, культури, належного рівня знань, виконавчої дисципліни допоміжного медичного персоналу залежить ефектив­ність роботи лікаря або викладача, охорона та безпека праці, реалізація комплексу лікувально-профілактичних заходів тощо.

• допоміжний технічний персонал, тобто працівники, що забезпечують споруди лікувально-профілактичного або навчального закладу холодною та гарячою водою, во- довідведенням, опаленням, освітленням, вентиляцією, зв’язком, виконують ремонтні роботи, здійснюють транспортні послуги, забезпечують організацію харчування тощо.

У великих лікувальних комплексах та вищих навчальних закладах такі фахівці вхо­дять до складу відповідних ланок або бригад слюсарів-сантехніків, слюсарів-електро- монтерів та ремонтників-будівельників. Це своєрідна “служба тилу”, яку, у більшості випадків, очолює заступник керівника з адміністративно-господарської роботи або завідувач господарчою частиною. Крім названих спеціалістів технічне забезпечення закладів медичної галузі здійснюють рентгентехніки, техніки зубопротезних лабора­торій, програмісти ЕОМ, спеціалісти з експлуатації та ремонту медичного обладнання і приладів, з обслуговування стерилізаційних, автоклавних, пралень, котелень тощо, яких також слід віднести до допоміжного технічного персоналу.

Мабуть жодна спеціальність у світі не пов’язана так тісно з людським болем та стражданнями, як спеціальність медичної сестри і особливо палатної медичної се­стри. Вона завжди поруч із хворим, завжди готова прийти йому на допомогу. Грамот­на, добросовісна та висококваліфікована медична сестра - це професійне щастя для лікаря, це його авторитет, це обличчя закладу.

Нічого не варті старання лікарів, якщо хворого госпіталізовано до лікарні, споруди якої знаходяться в аварійному стані, а мікроклімат або водопостачання палат та опе­раційних є вкрай незадовільними. Нехтування умовами перебування хворих являє со­бою велику помилку, яку доводиться виправляти. Адже саме об’єднання зусиль ліка­ря, який діагностує та призначає ліки, зусиль медичної сестри, яка здійснює контроль за цим процесом, зусиль санітарки, яка доглядає хворого, зусиль електромонтера та сантехніка, які забезпечують лікувально-профілактичний або навчальний заклад на­лежним освітленням, вентиляцією, опаленням і водопостачанням, надає можливість хворому одужати, а лікареві та його помічникам - працювати у безпечних умовах.

В ході організації роботи технічного персоналу слід враховувати не тільки їх фа­хові обов’язки, але й особливості споруд та контингенту хворих, які перебувають в лікувально-профілактичному або навчальному закладі. Слід також усвідомити, що за будь-які негаразди, а тим більше за виробничий травматизм і професійну захворю­ваність допоміжного персоналу, відповідальність несе особисто головний лікар або ректор вищого навчального закладу.

Робота допоміжного персоналу лікувально-профілактичного закладу також пов’я­зана із впливом численних негативних чинників виробничого середовища, що можуть призвести до виникнення несприятливих зрушень у стані їх здоров’я (табл. 53).

Співробітники допоміжних структур, як і весь штат лікарні, мають рівні однакові права щодо свого захисту, згідно з вимогами трудового законодавства. За безпеку їх праці несуть відповідальність керівники відповідних структур (завідувачі відділень, бригадири, майстри тощо) і, зрозуміло, перший керівник. У цьому контексті слід та­кож ще раз відзначити, що допоміжний персонал не просто забезпечує споруди во­дою, теплом тощо - він знаходиться у безпосередньому оточенні хворих, медичного персоналу, викладачів та студентів. Відповідно такі робітники повинні мати не тільки фахові знання, але й відповідні знання та навички з основоположних понять медичної етики, забезпечення стерильності, обережної поведінки тощо.

Таблиця 53

Перелік основних негативних чинників виробничого середовища, що мають місце у роботі допоміжного персоналу лікарень, та можливі зрушення у стані їх здоров’я

Фах	Перелік негативних чинників виробничого середовища	Можливі зрушення у стані здоров’я та захворювання
1	2	3
Медична сестра	Електричний струм, хімічні чинники, лікарські засоби, дезінфікуючі матері­али, бактеріальне забруднення повітря, нервове і психічне напруження та ін.	Електротравма, опіки, елек­трофтальмії, алергічні ре­акції, внутрішньолікарняні інфекції, травми та ін.
Санітарка	Хімічні чинники дезінфікуючих та мийних матеріалів, перебування в умовах дискомфортного мікроклімату, статичне і фізичне навантаження та ін.	Отруєння, алергічні реакції, травми, радикуліти, застудні захворювання, внутрішньолі­карняні інфекції, екзема та ін.

1	2	3
Слюсар- сантехнік	Різкі перепади температури, висока вологість повітря, вода різних тем­ператур, каналізаційні води, робота у підвальних приміщеннях та кому­нікаційних колодязях, аміак та інші шкідливі хімічні речовини, м’язове напруження та ін.	Переохолодження, опіки, отруєння, радикуліти, трав­ми, гнійничкові захворюван­ня шкіри та ін.
Слюсар- електромонтер	Електричний струм різної напруги, нега­тивний вплив різноманітних ізолюючих матеріалів та свинцю, робота на висотах та відкритих кабельних лініях, незадо­вільний мікроклімат, м’язове напружен­ня, вимушене положення тіла та ін.	Електротравми, опіки, отру­єння, застудні захворювання, радикуліти, травми та ін.
Водій	Зорове напруження, вимушене по­ложення тіла, шум, вібрація, вплив паливно-мастильних матеріалів, не­рвове та психічне напруження, робота в дискомфортних мікрокліматичних і погодних умовах та ін.	Радикуліти, артрити, ви­разкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, отруєння, неврози, застудні захворювання, опіки, відмо­роження, травми та ін.
Співробітники (апаратники) стерилізаційних, автоклавних, пралень, котелень	Робота у дискомфортних мікрокліма­тичних умовах: різкі перепади тем­ператур, висока вологість та протяги, статичне м’язове навантаження, шум, вібрація, постійний контакт з парою та водою різних температур, мийними і дезінфікуючими матеріалами та ін.	Переохолодження, застудні захворювання, перегрівання, теплові удари, опіки, ради­куліти, шумова і вібраційна хвороба, травми, екземи та ін.
Співробітники харчоблоку	Робота в умовах різких перепадів температур, висока вологість повітря, вода різних температур, постійний контакт з дезінфікуючими та мийними матеріалами, ручна праця, фізичне на­вантаження, робота з ріжучим інстру­ментарієм та ін.	Застудні хвороби, поліартри­ти, екземи, опіки, травми та ін.

Як правило, охорона праці допоміжного персоналу лікувально-профілактичних та навчальних закладів розпочинається з:

• прийняття на роботу працівника відповідно до фахової освіти (медичне учи­лище - для медичних сестер, технічне училище - для сантехніків та електриків, авто­школа - для водіїв і т.д.);

• проходження попереднього медичного огляду відповідно до наказу Міністер­ства охорони здоров’я України №45 від 31.03.1994 року, який є обов’язковим і необ­хідним, щоб визначити відповідність стану здоров’я претендента на сестринську або іншу робочу посаду вимогам професії. Під час проведення попереднього медичного

огляду слід виключити наявність певних інфекційних захворювань, в першу чергу, туберкульозу і СНІДу. Крім того, для водіїв обов’язковим є перевірка гостроти зору та виключення дальтонізму, тобто нездатності розрізняти кольори;

• проходження інструктажів, в ході яких викладаються загальні принципи ство­рення безпечних умов праці та визначаються окремі особливості охорони праці кон­кретних співробітників відповідного фаху Зокрема, первинний інструктаж проводиться безпосередньо на робочому місці медичної сестри, санітарки, слюсаря та ін.; повторні інструктажі - проводяться за відповідними графіками; позапланові та цільові інструкта­жі - доцільні у разі виконання певної специфічної роботи, наприклад під час видалення радіоактивних відходів, роботи у глибоких каналізаційних колодязях, транспортування вибухонебезпечних речовин тощо. Як правило, вступний інструктаж проводить інженер служби (відділу) охорони праці лікувально-профілактичного або навчального закладу, наступні - керівники відповідних структур: завідувачі відділень, бригадири тощо;

• здійснення виробничої діяльності протягом певного випробувального термі­ну. Після виконання умов, викладених у попередніх пунктах, співробітника можна зараховувати на відповідну посаду як на постійній основі, так і тимчасово. Тимча­совість доцільна фахівців які підготовлені не в повній мірі. В такому випадку слід скористатися наставницькою опікою більш досвідчених співробітників, здійсненням необхідного контролю з боку керівника структурного підрозділу тощо.

Трудова діяльність допоміжного персоналу лікувально-профілактичних закладів пов’язана із впливом цілого ряду несприятливих виробничих чинників. Отже, для за­безпечення належних умов для ефективної та безпечної праці, адміністрація та керів­ники окремих структурних підрозділів повинні проводити відповідну просвітню робо­ту серед допоміжного персоналу, що спрямована на підвищення рівня знань з охорони праці та усвідомлення необхідності дотримання вимог, які забезпечують безпечну трудову діяльність. Адже тільки свідоме розуміння необхідності дотримання суворих правил забезпечення безпеки праці є надійною основою профілактики виробничого травматизму та інших негативних наслідків впливу професійних шкідливостей.

Досягнення належного рівня знань з охорони праці у медичній галузі, як і в ін­ших галузях можливе лише у разі виконання відповідного Типового положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці (Наказ Державного комітету з нагляду за охороною праці України № ЗО від 4.04.1994 року), що розроблено відповідно до Закону України “Про охорону праці”.

Згідно з Типовим положенням визначено, що його дія поширюється на всі підпри­ємства та заклади незалежно від форми власності та видів їх діяльності.

Навчання та інструктаж працівників з питань охорони праці є важливою складо­вою частиною системи управління охороною праці і проводяться з учнями, студента­ми та всіма працівниками в процесі їх навчання та здійснення трудової діяльності.

Крім вимог з основ профілактики виробничих негараздів, слід особливо потур­буватися про створення належних та безпечних умов праці персоналу допоміжних структур: робоче місце, спецодяг, електробезпека, профілактика виробничого трав­матизму та професійних отруєнь тощо. Адже у медичній галузі більша частина ви­робничих негараздів, які призводять до травматизму, професійних захворювань та отруєнь, є найбільш характерними для персоналу допоміжних структур.

Основним робочим місцем медичної сестри стаціонарного відділення лікарні є се­стринський пост. Для його створення не слід виділяти якісь окремі приміщення або кабінети. Сестринський пост (площа 4 м²) повинен мати максимальне наближення до найбільшої концентрації лікарняних палат відділення або палатної секції - це “очі” та “вуха” стаціонарного відділення. Стіл і стілець як основні складові сестринсько­го поста за своїми розмірами мають відповідати гігієнічним, антропометричним та естетичним вимогам. На столі має бути здійснений раціональний розподіл на робочі зони, створені порядок та чистота. Сучасний сестринський пост повинен мати бага­токанальний телефонний зв’язок з ординаторською (черговим лікарем) та палатами, має бути забезпечений інструкціями з правил поведінки при надзвичайних ситуаціях. Постова медична сестра повинна володіти вмінням організувати евакуацію хворих у разі виникнення пожежі або інших надзвичайних ситуацій.

Робочі місця медичних сестер іншого профілю (палатної, блоків інтенсивної тера­пії, маніпуляційних, процедурних, фізіотерапевтичних та інших кабінетів), як і лабо­раторій, діагностичних кабінетів і поліклінік також повинні мати свою специфіку та обов’язково ураховувати особливості вимог з безпеки і охорони праці.

Окремої уваги заслуговують робочі місця слюсарів-сантехніків, газоелектрозва- рювальників, слюсарів-електромонтерів та інших представників допоміжного техніч­ного персоналу. Нажаль, досить часто, для цього відводяться підвальні або напівпід­вальні приміщення, в яких, як правило, відмічається велика вологість, прохолодне повітря, відсутнє або недостатнє природне освітлення, немає елементарних побуто­вих зручностей (гардеробних, душових тощо). Це аморально, як збоку керівника, так і з боку його заступників з господарчої частини та бригадирів відповідних фахових господарчих структур.

Згідно з наказом Державного Комітету з нагляду за охороною праці №170 від 29.10.1996 року затверджено Положення про “Про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального за­хисту”, яке визначає той факт, що відповідно до статті 8 Закону України “Про охорону праці” та статті 163 Кодексу законів про працю України на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на роботах, що пов’язані з забрудненням, або тих, що здійснюються в несприятливих температурних умовах, працівникам вида­ються безкоштовно, згідно з встановленими нормами, спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

З урахуванням специфіки виробництва, вимог технологічних процесів і норма­тивних актів про охорону праці, за погодженням з представниками профспілкових органів, а також за рішенням трудового колективу підприємства працівникам може видаватися спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту понад перед­бачені норми.

Зміни та доповнення до встановлених норм безплатної видачі працівникам спе­ціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту з урахуванням виробничих та кліматичних умов можуть вноситися міністерствами і відомствами України (Автономної Республіки Крим) за обґрунтованими пропозиці­ями галузевих підприємств, а для підприємств, що не мають вищого господарського

органу, обласною (Київською та Севастопольською міською) державною адміністра­цією для затвердження Державним комітетом України з нагляду за охороною праці у встановленому порядку.

До пропозицій про узгодження змін та доповнень до встановлених норм обов’язко­во додаються: обґрунтування необхідності внесення у норми тих чи інших змін і допов­нень, що розроблені за участю відповідних науково-дослідних установ та дані про чи­сельність працівників, стосовно яких ставиться питання про внесення змін і доповнень у норми, а також про необхідні для цієї мети матеріальні фонди, та грошові кошти.

В окремих випадках, ураховуючи особливості виробництва, роботодавець може за погодженням з уповноваженим з охорони праці трудового колективу підприємства і профспілками замінювати: комбінезон бавовняний-костюмом бавовняним і навпаки; костюм бавовняний - напівкомбінезоном бавовняним з сорочкою (блузкою) або сара­фаном з блузкою і навпаки, костюм із сукна - костюмом бавовняним з вогнезахисним або кислотозахисним просоченням; костюм брезентовий - костюмом бавовняним з водовідштовхуючим просоченням; черевики (напівчоботи) шкіряні - чоботами гумо­вими і навпаки; черевики (напівчоботи) шкіряні - чоботами кирзовими і навпаки; валянки - чоботами кирзовими тощо. Проте заміна одних видів спеціального одягу і спеціального взуття на інші не повинна погіршувати їх захисні властивості.

У випадках, коли такі засоби індивідуального захисту, як запобіжний пояс, діелек­тричні калоші і рукавиці, діелектричний гумовий килимок, захисні окуляри і щитки, респіратор, протигаз, захисний шолом, підшоломник, каска, наплічники, налокітни­ки, саморятівники, антифони, заглушки, шумозахисні шоломи, світлофільтри та ві­трозахисні рукавиці не вказані у галузевих нормах, однак передбачені нормативними актами про охорону праці, вони повинні бути видані працівникам залежно від харак­теру і умов робіт, що виконуються.

Визначення потреби в засобах індивідуального захисту на підприємствах, в закладах та організаціях здійснюється з урахуванням чисельності працівників за професіями та посадами, передбаченими у галузевих нормах безплатної видачі робітникам і службов­цям спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту.

У ході визначення потреби у засобах індивідуального захисту роботодавець пови­нен передбачати спеціальний одяг і спеціальне взуття окремо для чоловіків і жінок, указуючи найменування засобів індивідуального захисту, ДСТУ, технічні умови, мо­делі, призначення за захисними властивостями, розмір і ріст, а для касок і запобіжних поясів - типорозміри.

Придбання засобів індивідуального захисту здійснюється на підприємствах-ви- робниках або у виробничо-торговельних фірмах, що реалізують продукцію відповід­но до чинного законодавства, або за умови, що засоби індивідуального захисту, які реалізуються, мають сертифікат якості. Споживачі засобів індивідуального захисту подають договори-заявки на підприємства (фірми) на наступний рік, як правило, до 1 липня поточного року за формою, встановленою на конкретному підприємстві (фір­мі), або за взаємодомовленістю.

Генеральний виробник-постачальник засобів індивідуального захисту - виробни­чо-торговельна фірма “Спецодяг” реалізує засоби індивідуального захисту, веде ре­

єстр продукції, що сертифікується, поширює необхідну інформацію з цих питань, бере участь в організаційно-методичній роботі зі створення нових видів засобів ін­дивідуального захисту (вивчає попит на засоби індивідуального захисту шляхом про­ведення ярмарків, виставок, опитів користувачів за участю зацікавлених підприємств, організацій та закладів).

Роботодавець забезпечує приймання і перевірку засобів індивідуального захис­ту, що надходять на підприємство, на їх відповідність вимогам ДСТУ та технічним умовам, для чого створюється комісія з представників адміністрації, профспілкової організації та уповноваженого з охорони праці трудового колективу підприємства. У випадку невідповідності спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту вимогам нормативно-технічної документації він у встанов­леному порядку подає рекламації постачальникам із зазначенням заходів майнової відповідальності за постачання неякісних засобів індивідуального захисту або пору­шення договірних зобов’язань.

Спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту повин­ні зберігатися у приміщеннях з температурою не нижче +10 °С і не вище +30 °С при відносній вологості повітря 50-70 %. Спеціальний одяг з прогумованих тканин та гу­мове взуття мають зберігатися в затемнених приміщеннях при температурі від +5 °С до +20 °С з відносною вологістю повітря 50-70 %. Запобіжні пояси повинні зберіга­тися у підвішеному стані або бути розкладені на стелажах в один ряд.

Відстань від підлоги до нижньої частини стелажа повинна становити не менше 0,2 м; від внутрішніх стін складу і від опалювальних приладів до виробів не менше 1 м; між стелажами - не менше 0,7 м. Засоби індивідуального захисту уразі зберіган­ня повинні бути захищеними від прямого попадання сонячних променів.

Забороняється зберігання засобів індивідуального захисту у приміщенні поряд з кислотами, лугами, розчинниками, бензином, маслами та іншими матеріалами, що можуть бути джерелами шкідливих речовин.

Взяті на зберігання теплий спеціальний одяг і спеціальне взуття, що були в ужитку, повинні підлягати дезінфекції, мають бути ретельно очищені від забруднень і пилу, висушені та відремонтовані.

Засоби індивідуального захисту, що видаються працівникам, вважаються власніс­тю підприємства, обліковуються як інвентар і підлягають обов’язковому поверненню у разі звільнення, переведення на іншу роботу, для якої видані засоби індивідуального захисту, що не передбачені нормами, а також по закінченні терміну їх використання.

Спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, які видаються працівникам, повинні відповідати характеру та умовам їх застосування і забезпечувати безпеку праці.

Роботодавець зобов’язаний організувати заміну або ремонт спеціального одягу і спеціального взуття, що стали непридатними до закінчення встановленого строку но­сіння з незалежних від працівника причин, та може видати працівникам два комплек­ти спецодягу на два терміни носіння.

Роботодавець компенсує працівнику втрати на придбання спецодягу та інших за­собів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами термін видачі цих засобів

порушений і працівник був вимушений придбати їх за власні кошти. У разі відсутнос­ті документів, що підтверджують ціну, компенсація витрат здійснюється за роздріб­ними цінами підприємства-виробника.

У випадку пропажі засобів індивідуального захисту з місць, які встановлені для їх зберігання, або псування засобів індивідуального захисту з незалежних від праців­ника причин роботодавець зобов’язаний видати йому інший придатний для викорис­тання спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту. Засоби індивідуального захисту, що були у користуванні, можуть бути видані іншим працівникам тільки після проведення прання, хімчистки, дезінфекції та ремонту. Термін носіння таких засобів індивідуального захисту, залежно від ступеня їх зносу, встановлюється власником за погодженням з уповноваженим трудового колективу з питань охорони праці та професійною спілкою.

Черговий спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального за­хисту колективного користування повинні утримуватися у коморі цеху або дільниці і видаватися тільки на час виконання тих робіт, для яких вони передбачені, або можуть бути закріплені за певними робочими місцями (наприклад, кожухи на зовнішніх постах, рукавиці діелектричні при електроустановках тощо) і передаватися однією зміною ін­шій. В таких випадках засоби індивідуального захисту видаються під відповідальність майстрів та інших посадових осіб. Термін носіння чергових засобів індивідуального захисту в кожному конкретному випадку залежно від характеру роботи і умов праці працівників встановлюються власником за погодженням з уповноваженим трудового колективу з питань охорони праці і професійними спілками. При цьому термін носіння чергових засобів індивідуального захисту не повинен бути коротшим у порівнянні зі строками носіння таких же видів, що видаються в індивідуальне користування.

Передбачені Типовими галузевими нормами або відповідними галузевими нор­мами теплий спеціальний одяг і утеплене спеціальне взуття (костюми бавовняні на утепленій прокладці, штани бавовняні на утепленій прокладці, куртки для захисту від низьких температур, кожухи, кожушки, валянки, шапки-вушанки тощо) видають­ся працівникам з настанням холодної пори року. Порядок їх зберігання з настанням теплої пори року визначається роботодавцем. Час користування теплим спеціальним одягом і утепленим спеціальним взуттям встановлюється роботодавцем спільно з уповноваженим трудового колективу з питань охорони праці і професійними спілка­ми з урахуванням місцевих виробничих і кліматичних умов.

Учням курсової, групової та індивідуальної форм навчання на час проходження виробничої практики (виробничого навчання) засоби індивідуального захисту вида­ються згідно з чинними галузевими нормами у встановленому для всіх працівників і службовців порядку

Бригадирам, майстрам, виконувачам обов’язки бригадирів, помічникам і підруч­ним працівників, професії яких передбачені в Типових галузевих нормах безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального за­хисту або в галузевих нормах, видаються такі ж засоби індивідуального захисту, як і робітникам відповідних професій.

Для робітників і службовців, включаючи інженерно-технічних працівників, засоби індивідуального захисту повинні видаватися в тому випадку, якщо вони виконують

безпосередньо ті роботи, що дають право на одержання спеціального одягу та спеці­ального взуття.

Працівникам, що тимчасово або постійно виконують роботи за сумісництвом, в тому числі у складі комплексних бригадах, крім засобів індивідуального захисту, які видаються їм за основною професією, повинні бути, залежно від виконуваних робіт, додатково видані і інші види спеціального одягу та спеціального взуття, передбачені діючими нормами для професії за сумісництвом з тим же терміном носіння.

Розглядаючи порядок користування спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту слід зазначити, що працівники зобов’язані використовувати за їх безпосереднім призначенням.

Термін носіння спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індиві­дуального захисту встановлюються відповідно до календаря і обчислюються з дня їх фактичної видачі працівникам. Спеціальний одяг і спеціальне взуття, повернені пра­цівникам до закінчення терміну носіння, але ще придатні для використання, повинні бути відремонтовані і використані за призначенням, а непридатні для носіння - спи­сані згідно з порядком списання.

Роботодавець при видачі працівникам таких засобів індивідуального захисту, як респіратори, протигази, саморятівники, запобіжні пояси, електрозахисні засоби, кас­ки, повинен проводити навчання і перевірку знань працівників щодо правил користу­вання і найпростіших способів перевірки придатності цих засобів, а також тренуван­ня щодо їх застосування.

Роботодавець повинен забезпечити регулярне, відповідно до встановлених тер­мінів, випробування та перевірку придатності засобів індивідуального захисту (рес­піраторів, протигазів, саморятівників, запобіжних поясів, електрозахисних засобів, касок), а також своєчасну заміну фільтрів, скляних деталей та інших частин, захисні властивості яких погіршилися. Після перевірки має бути зроблена відмітка (клеймо, штамп) про термін наступного випробування.

Для зберігання виданого працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту роботодавець зобов’язаний надати, відповід­но до санітарних норм та інших санітарних документів, спеціально обладнані при­міщення (гардеробні) та організувати належний догляд за засобами індивідуального захисту: хімчистка, прання, обезпилення, дегазація, дезактивація, знешкодження та ремонтування.

Хімчистці підлягає весь утеплений спецодяг, а також спецодяг з брезенту і вовня­них тканин, що оброблені захисним просоченням. У випадку, коли роботодавець не організував своєчасну хімчистку або прання одягу, він зобов’язаний оплатити праців­никові фактичні витрати на прання і хімчистку у разі подання документа, що підтвер­джує вартість вказаних послуг.

В тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, на підприємстві (в цехах, бригадах тощо) повинні влаштовуватися сушарні для спеціального одягу і спе­ціального взуття, камери для їх обезпилення, дегазації, дезактивації і знешкодження.

Хімчистка, прання, обезпилення, дегазація, дезактивація, знешкодження і ремонт спеціального одягу повинні здійснюватися роботодавцем за його рахунок у термін,

що встановлений з урахуванням виробничих умов, за погодженням з представником трудового колективу підприємства, професійними спілками і органами санітарного на­гляду. У разі невиконання цієї умови роботодавець повинен видати працівникові два комплекти спецодягу. При цьому термін носіння, що визначений, має бути подвоєний.

Якщо нормами передбачена видача працівникам двох або трьох комплектів спе­ціального одягу і спеціального взуття (наприклад, на роботах з радіоактивними ре­човинами), хімчистка, прання, ремонт, дегазація, дезактивація, знешкодження і обез­пилення спеціального одягу, а також ремонт, дегазація, дезактивація і знезараження спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту можуть виконуватися і в інший час. При цьому працівникам на цей час видаються змінні комплекти.

У випадках забруднення спеціального одягу або необхідності його ремонту раніше встановленого терміну хімчистка, прання та ремонт повинні проводитися достроково.

В ході проведення хімчистки, прання, дегазації, дезактивації і знезараження спе­ціального одягу повинно бути забезпечено збереження його захисних властивостей. Хімчистка, прання, ремонт, дегазація, дезактивація, знешкодження і обезпилення спеціального одягу працівників, які зайняті на роботах зі шкідливими для здоров’я речовинами (свинець, його сплави і сполуки, ртуть, етилований бензин, радіоактивні речовини тощо), мають здійснюватися відповідно до інструкцій і вказівок органів са­нітарного нагляду.

У випадку інфекційного захворювання працівника спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, якими він користувався, а також при­міщення, в якому вони зберігалися, повинні підлягати дезінфекції за участю фахівців дезінфекційних станцій або дезінфекційних відділень закладів державної санітарно- епідеміологічної служби. Спеціальне взуття підлягає регулярному чищенню і змащу­ванню, для чого працівникам повинні бути забезпечені відповідні умови (місця для чищення взуття, щітки тощо).

Розділ 7. Особливості праці у фармацевтичній галузі та основні шляхи профілактики негативного впливу чинників виробничого середовища