3.4. Гігієнічна оцінка освітлення приміщень

Одним із провідних чинників забезпечення оптимального санітарно-гігієнічного режиму лікувально-профілактичних та медичних вищих навчальних закладів є при­родне та штучне освітлення, від якого значною мірою залежить попередження ран­ньої втоми та виробничого травматизму.

Важко переоцінити виняткове значення, в першу чергу, природного освітлен­ня. Недарма як будівельними, так і санітарними нормами передбачається така орі­єнтація споруд та їх взаєморозташування, щоб протягом дня у кожне приміщення обов’язково надходили сонячні промені, а площа заскленої поверхні вікон забезпечу­вала належний інсоляційний режим. Лише за погодженням з Державною санітарно- епідеміологічною службою можна обійтися без природного освітлення в санітарних приміщеннях при палатах та кабінетах персоналу, клізмових, душових для персоналу, кімнатах особистої гігієни, наркозних, передопераційних, апаратних та процедурних кабінетах, але й це не бажано. Проте, ураховуючи, що абсолютна більшість лікарня­них структур працює цілодобово, а значний об’єм операцій, обстежень, маніпуляцій та процедур вимагають великого зорового напруження, слід забезпечити і належне штучне освітлення.

Отже, як на стадії проектування новобудови або реконструкції діючої споруди, так і під час проведення гігієнічної оцінки споруд лікувально-профілактичних установ та медичних вищих навчальних закладів, необхідно використовувати належні методи оцінки природного і штучного освітлення.

Для гігієнічної оцінки природного освітлення слід застосовувати описовий, геоме­тричний та світлотехнічний методи. Разом з тим слід зазначити, що адекватна оцінка природного освітлення можлива лише за умови комплексного проведення обстежень за вищеназваними методами.

У разі застосування описового методу визначають поверх, на якому знаходиться приміщення, кількість та орієнтацію вікон, тип скла та його чистоту, наявність заті­нюючих об’єктів, колір стін та навколишніх об’єктів.

Завдяки використанню геометричного методу визначають такі показники, як світ­ловий коефіцієнт, кут падіння, кут затінення, кут отвору, коефіцієнт затінення та кое­фіцієнт заглиблення.

Світловий коефіцієнт визначають як співвідношення між заскленою площею ві­кон і площею підлоги приміщення, причому площу заскленої частини вікон беруть за одиницю, використовуючи формулу (22):

INCLUDEPICTURE "../../Users/Spanish/Desktop/трудов/media/image47.jpeg" \* MERGEFORMAT INCLUDEPICTURE "media/image47.jpeg" \* MERGEFORMAT

де CK - світловий коефіцієнт;

S_n - площа підлоги, м²;

S_c - площа заскленої частини вікон, м².

Кут падіння - це кут, утворений лініями, що з’єднують певну точку робочого міс­ця з верхнім та нижнім краями вікна. Тому у ході його визначення спочатку потрібно вирахувати тангенс досліджуваного кута за формулою (23):

INCLUDEPICTURE "../../Users/Spanish/Desktop/трудов/media/image48.jpeg" \* MERGEFORMAT INCLUDEPICTURE "media/image48.jpeg" \* MERGEFORMAT

де AB - відстань від робочого місця до верхнього краю вікна;

AC- відстань від робочого місця до нижнього краю вікна.

Величину кута падіння знаходять за таблицею тангенсів.

Кут отвору - це кут, утворений лініями від робочого місця до верхнього зовніш­нього краю вікна та від робочого місця до проекції на вікно верхнього краю будівлі або іншого об’єкту, що затінює навпроти.

Кут отвору характеризує межу небосхилу, який безпосередньо освітлює досліджу­ване місце. Для визначення кута отвору (у), як і в попередньому випадку, спочатку знаходять тангенс кута затінення ф) певного приміщення за формулою (24):

INCLUDEPICTURE "../../Users/Spanish/Desktop/трудов/media/image49.jpeg" \* MERGEFORMAT INCLUDEPICTURE "media/image49.jpeg" \* MERGEFORMAT

де AD - відстань від робочого місця до проекції на вікно верхнього краю будівлі, що затінює;

AC - відстань від робочого місця до нижнього краю вікна.

INCLUDEPICTURE "../../Users/Spanish/Desktop/трудов/media/image50.jpeg" \* MERGEFORMAT INCLUDEPICTURE "media/image50.jpeg" \* MERGEFORMAT

Величина кута отвору дорівнює різниці між кутом падіння та кутом затінення і визначається за формулою (25):

де у - кут отвору,

а - кут падіння, °; *

/? - кут затінення, °.

Коефіцієнт затінення вікон будинками або іншими об’єктами, що розташовані напроти досліджуваного приміщення, визначається відношенням відстані між будин­ками до висоти будинку навпроти за формулою (26):

INCLUDEPICTURE "../../Users/Spanish/Desktop/трудов/media/image51.jpeg" \* MERGEFORMAT INCLUDEPICTURE "media/image51.jpeg" \* MERGEFORMAT

де КЗВ - коефіцієнт затінення вікон;

L - відстань між будинками, м;

Я - висота будівлі навпроти, м.

Проекція небосхилу являє собою відстань від нижнього краю вікна до точки на ві­кні, на яку проектується нижній край небосхилу. Вважається, що її величина має бути не меншою за ЗО см.

Коефіцієнт заглиблення визначається співвідношенням глибини приміщення, тоб­то відстані від світлонесучої стіни до протилежної стіни, та висоти верхнього краю вікна над підлогою. Необхідно забезпечити, щоб значення цього коефіцієнта не пере­вищувало 2.

Використання світлотехнічного методу передбачає визначення коефіцієнту при­родної освітленості, тобто процентного відношення освітленості точки, яка знахо­диться усередині приміщення на відстані 1 м від стіни, протилежної вікну, до освіт­леності точки, розміщеної поза приміщенням, що освітлюється розсіяним світлом (суцільна хмарність) усього небосхилу.

Коефіцієнт природної освітленості визначають за формулою (27):

INCLUDEPICTURE "../../Users/Spanish/Desktop/трудов/media/image52.jpeg" \* MERGEFORMAT INCLUDEPICTURE "media/image52.jpeg" \* MERGEFORMAT

де КПО - коефіцієнт природної освітленості, %;

E_e - рівень освітленості всередині приміщення, лк;

E_m - рівень освітленості просто неба, лк.

Коефіцієнт природної освітленості є найточнішим показником стану природного освітлення, оскільки ураховує більшість зовнішніх чинників, що впливають на рівень освітлення приміщення. Залежно від функціонального призначення приміщень фак-

точний коефіцієнт природної освітленості визначають на рівні підлоги, а також безпо­середньо на робочій поверхні або так званій умовно-робочій поверхні, тобто горизон­тальній площині, що розташована на висоті 0,8 м від підлоги. У приміщеннях з дво­бічним освітленням рівень освітленості визначають по середній лінії приміщення.

Як правило, рівень освітлення вимірюють за допомогою об’єктивних люксметрів Ю-16, Ю-116 та Ю-117. Протягом останніх десятиліть найбільшого поширення знай­шов об’єктивний люксметр Ю-116 з діапазоном вимірювання освітленості при від­критому фотоелементі від 5 до 100 лк (рис. 22).

Для розширення діапазону вимірювань люксметр укомплектований чотирма на­садками до фотоелемента. Напівсферичну насадку з білої світлорозсіювальної пласт­маси, яка позначена з внутрішнього боку літерою К, використовують лише разом з однією з трьох плоских насадок (М, Р, Т). У процесі використання насадок KM, KP або KT світловий потік, що потрапляє на фотоелемент, послаблюється відповідно в 10, 100 або 1000 разів, і отже, верхня межа діапазону вимірювань розширюється на таку саму кількість разів.

Гігієнічна оцінка штучного освітлення проводиться за допомогою описового, роз­рахункового та світлотехнічного методів.

Описовий метод передбачає визначення типу ламп та освітлювальної арматури, їх санітарного стану та технічної справності, висоти підвішування, зручності та особли­востей їх роботи (мерехкотіння, шум тощо), впливу на природне забарвлення освіт­люваних об’єктів тощо.

Розрахунковий метод надає можливість визначити рівномірність та достатність освітлення. Зокрема, такий метод є надзвичайно доречним у ході проведення оцінки штучного освітлення навчальних приміщень та приміщень лікувально-профілактич­них закладів. Освітлення вважається рівномірним, якщо 1 світлова точка припадає не більше ніж на 8-9 м² підлоги. Достатнім є освітлення, при якому на 1 м² площі

INCLUDEPICTURE "../../Users/Spanish/Desktop/трудов/media/image53.jpeg" \* MERGEFORMAT INCLUDEPICTURE "media/image53.jpeg" \* MERGEFORMAT

Рис. 22. Люксметр Ю-116 з насадками до фотоелемента

підлоги припадає 24 Вт у разі використання люмінесцентних ламп або 36 Вт у разі застосування ламп розжарювання.

Наприклад: Площа навчальної кімнати для вивчення дисципліни “Охорона праці в медицині” становить 80 м², необхідно забезпечити рівномірне та достатнє освітлення у разі використання ламп розжарювання. Відповідно для забезпечення рівномірного штучного освітлення слід встановити 10 світильників (80 м²: 8 = 10 світлових точок), для забезпечення достатнього штучного освітлення слід кожну світлоточку забезпе­чити лампою потужністю 288 Вт (300 Вт) (80 м² підлоги • 36 Вт = 2880 Вт; 2880 Вт : 10 світлоточок = 288 Вт (300 Вт)).

Зрозуміло, що такі розрахунки не є абсолютними, адже при цьому не враховується висота підвішування світильника та деякі інші чинники. Точнішими слід вважати роз­рахункові методи, які ґрунтуються на визначенні певного рівня горизонтальної освіт­леності, виходячи з того, що на 1 м² підлоги припадає 10 Вт.

Тому спочатку за формулою (28) визначають питому потужність джерела світла:

INCLUDEPICTURE "../../Users/Spanish/Desktop/трудов/media/image54.jpeg" \* MERGEFORMAT INCLUDEPICTURE "media/image54.jpeg" \* MERGEFORMAT

де P - питома потужність джерела світла, Вт/м²;

Q - загальна потужність усіх ламп у приміщенні, Вт;

S - площа приміщення, м².

Потім розраховують горизонтальну освітленість за формулою (29):

INCLUDEPICTURE "../../Users/Spanish/Desktop/трудов/media/image55.jpeg" \* MERGEFORMAT INCLUDEPICTURE "media/image55.jpeg" \* MERGEFORMAT

де E - горизонтальна освітленість, лк;

P - питома потужність джерела світла, Вт/м²;

В - освітленість, що створюється лампою розжарювання певної потужності при питомій потужності, яка складає 10 Вт/м² (табл. 28).

K - коефіцієнт запасу, який для житлових, громадських та деяких виробничих, в тому числі лікувальних, приміщень становить 1,3.

У приміщеннях, площа яких превищує 50 м², величину штучного освітлення мож­на розрахувати за допомогою більш простого, проте менш точного, методу за форму­лою (30):

E = Pe; (ЗО)

де E - горизонтальна освітленість, лк;

P - питома потужність освітлювальної установки, Вт/м²;

е - коефіцієнт, що показує, якій кількості люксів відповідає питома потужність Вт/м². Для люмінісцентних ламп він складає 10, для ламп розжарювання - розрахову­ється за даними, наведеними в табл. 29.

Потужність лампи, Bt	Значення освітленості без урахування коефіцієнта запасу
	при напрузі в електричній мережі 110-127 B		при напрузі в мережі	електричній і 220 B
	Пряме світло	Відбите світло	Пряме світло	Відбите світло
40	26	16,6	23	19,5
60	29	25	25	21
100	35,5	30	27	23
150	39,5	34	31	26,6
200	41,5	35,5	34	29,5
500	48	41	41	35

Таблиця 28

Потужність лампи, Bt	Коефіцієнти при напрузі в електричній мережі:
	HO, 120, 127 В	220 В
До HO	2,4	2,0
HO і більше	3,2	2,5

Таблиця 29

Величини мінімальної горизонтальної освітленості при питомій потужності 10 Вт/м²

Значення коефіцієнта “е” для ламп розжарювання

Світлотехнічний метод базується на використанні об’єктивних люксметрів. Рі­вень штучної освітленості оцінюють у вечірній час. За потреби визначити рівень штучної освітленості вдень спочатку вимірюють рівень комбінованої (штучне + при­родне) освітленості, а потім тільки природної. Різниця між цими величинами відпо­відатиме рівню штучної освітленості.

Освітленість вимірюють у 8-10 точках при площі приміщення 15-20м² і в 3-4 точках у приміщеннях меншої площі, як безпосередньо під світильниками, так і у проміжках між ними. Згодом на підставі оцінки одержаних даних обчислюють серед­нє значення рівня штучної освітленості.

Коефіцієнт відбиття являє собою відношення відбитого світла до світлового по­току, який падає на поверхню, що розраховується за формулою (31):

INCLUDEPICTURE "../../Users/Spanish/Desktop/трудов/media/image56.jpeg" \* MERGEFORMAT INCLUDEPICTURE "media/image56.jpeg" \* MERGEFORMAT

де P - коефіцієнт відбиття, ум. од.;

F_e - відбитий світловий потік, лк;

F_n - світловий потік, який падає на поверхню, лк.

У процесі вимірювання відстань між досліджуваною поверхнею та селеновим еле­ментом люксметра повинна складати 5-6 см.

Поверхні предметів мають різні коефіцієнти відбиття: чорні - 0,01-0,05, червоно- коричневі - 0,15-0,2, зелені - 0,3-0,4, світло-жовті - 0,5-0,6, білі - понад 0,8.

Розділ 4. Гігієна лікувально-профілактичних закладів як складова охорони праці в медицині