Порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), що виникають в сільському господарстві

Колективні трудові спори – це розбіжності, що вини­кають між власником сільськогосподарського підприємства і трудовим колек­тивом із питань встановлення на підпри­ємстві або зміни існуючих соціально-економічних умов праці й побуту, укладення і виконання колективних дого­ворів та інших угод між власником підприємства і трудо­вим колективом чи профспілковими організаціями.

Чинне законодавство України не передбачає порядку розгляду колективних трудових спорів, за винятком поряд­ку вирішення розбіжностей при укладенні колективного договору. Відповідно до ст. 14 КЗпП строки, порядок ве­дення переговорів, вирішення розбіж­ностей, що при цьому виникають, порядок розроблення, укладення колективного договору та внесення до нього змін і доповнень, відпо­відальність за його виконання регулюються Законом “Про колективні договори і угоди“. Порядок вирішення інших колективних трудових спорів регулюється Законом від 20 травня 1991 р. “Про порядок розв’язання колектив­них трудових спорів (конфліктів)“, який зберігає свою чинність.

Сторонами у колективних трудових спорах є: трудовий колектив, профспілкова організація, власник підприємства або орган управління господарської системи.

Вимоги трудового колективу про встановлення чи зміну існуючих соціально-економічних умов праці та побу­ту, укладення й виконання колективних договорів та ін­ших угод формулюються й затверджуються на загальних зборах (конференції) більшістю голосів членів даного ко­лективу, профспілкової організації чи делегатів конферен­ції. Так, наприклад, у колективному договорі встановлюю­ться взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробни­чих, трудових, соціально-економічних відносин, а саме:

• змін в організації виробництва і праці;

• забезпечення продуктивної зайнятості;

• нормування праці, встановлення форм і системи її опла­ти, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

• встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

• участі трудового колективу у формуванні, розподілі й вико­рис­танні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом);

• режиму роботи, тривалості робочого часу й відпочинку;

• умов і охорони праці;

• забезпечення житлово-побутового, культурного, медич­ного обслуговування, організації оздоровлення та відпо­чинку працівників;

• гарантій діяльності профспілкової чи інших представ­ницьких організацій трудящих.

Сформульовані трудовим колективом або профспілковою орга­ні­зацією вимоги викладаються у письмовій формі та надсилаються ад­мі­ністрації підприємства. Інтереси трудово­го колективу або профспілкової організації може представ­ляти уповноважений ними орган.

Власник підприємства або уповноважений ним орган зо­бов’язаний розглянути висунуті вимоги і повідомити трудо­вий колектив чи профспілкову організацію про своє рішен­ня. Про кожний випадок колективного трудового спору (конфлікту) власник або уповноважений ним орган під­приємства зобов’язаний поінформувати місцеву державну адміністрацію чи органи місцевого самоврядування.

Органами, які розглядають вимоги трудового колекти­ву або профспілкової організації, можуть бути:

• примирні комісії;

• трудові арбітражі.

Примирні комісії створюються в триденний строк з іні­ціативи однієї зі сторін із рівного числа їх представників і розглядають вимоги трудового колективу або профспілки. Комісії можуть консультуватися з членами трудового ко­лективу, власником або уповноваженим ним органом, орга­нами державної влади та місцевого самоврядування, іншими зацікавленими організаціями і зобов’язані викори­стати всі наявні можливості для врегулювання колективно­го трудового спору (конфлікту). Рішення комісії прий­мається за згодою сторін на основі переговорів, оформ­ляється протоколом і є для сторін обов’язковим.

У разі недосягнення згоди в примирній комісії для розв’язання трудового конфлікту створюється трудовий арбіт­раж, кількісний і персональний склад якого визначається сторонами. Рішення трудового арбітражу є обов’язковим для виконання, коли сторони попередньо про це до­мовились.

Якщо примирна комісія і трудовий арбітраж не змогли врегулювати спору, причини цього в письмовій формі дово­дяться до відома трудового колективу або профспілки, які в такому разі мають право використати для задоволення заявлених вимог усі інші передбачені законом способи, аж до повного чи часткового припинення роботи на підпри­ємстві (невиходу на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків), тобто страйку.

Страйк є особливою формою і крайнім заходом роз­в’язання ко­лективних трудових спорів (конфліктів). Рі­шення про нього прий­­маєть­ся на зборах (конференції) тру­дового колективу або профспілко­вої організації таємним голосуванням не менш як 2/3 голосів членів цього колек­тиву або профспілки (делегатів конфе­ренції). Страйк очо­лює уповноважений трудовим колективом або профспілкою орган. При цьому треба мати на увазі, що ніхто не може бути присилуваний до участі або до відмови від участі у страйку. Власник або уповноважений ним орган має бути письмово попереджений про початок страйку і можливу його тривалість не пізніше ніж за два тижні. Своєю чер­гою, вони негайно попереджають постачальників і спожи­вачів, транспортні організації, а також інші зацікавлені підприємства, установи, організації.

Страйк може бути визнаний у судовому порядку незаконним із наслідками, передбаченими чинним законо­давством України. При­міром, коли він проводиться:

• з політичних мотивів, зокрема з вимогами про зміну конституційного ладу, про скликання, розпуск чи зміну порядку діяльності вищих органів державної влади, про відставку їх керівників чи керівників держави, про зміну кордонів, а також із вимогами, що порушують національну рівноправність;

• у тих галузях, де проведення страйків заборонено;

• після заборони проведення страйку або прийняття рішення про мораторій на проведення страйків у певний період.

Рішення про визнання оголошеного або розпочатого страйку незаконним приймається судом протягом десяти днів від моменту подання заяви до відповідного суду. Це зобов’язує трудо­вий колектив або профспілкову організацію скасувати чи припинити страйк і відновити роботу не пізніше наступно­го дня після вручення копії рішення органові, який очолює страйк.