1 Більш детально про теорію «розщепленої власності» див.: Майданик р. А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. — к.: Вид.-поліграф. Центр «Київськийуніверситет», 2002. — с. 48— 52 та ін.

ТБОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ... 277

сано, що органи державної влади та місцевого самоврядування здійснюють «право власності» на землю від імені на­роду, то це означало б реалізацію спільно цими органами всіх правомочностей власника землі, що є неможливим з практичної точки зору і суперечить конституційному прин­ципу поділу державної влади.

Закріплюючи поняття «права власника», Конституція тим самим допускає можливість забезпечення реалізації кожної з трьох правомочностей власника землі від імені народу органами законодавчої, виконавчої і судової влади відповідно до їх повноважень. Адже в Основному Законі держави відсутні норми, в яких було б закріплено, що еди­ним органом здійснення від імені народу прав власника на землю є Верховна Рада України подібно до того, як це зроб-лено у ст. 75 Конституції України щодо визначення право­вого становища парламенту як органу законодавчої влади.

Крім того, у науковій літературі справедливо вказується, що незважаючи на принципове значення конституційного визначення українського парламенту як единого зако­нодавчого органу, воно має істотний недолік, оскільки не містить характеристики парламенту як единого загально-державного представницького органу Українського народу, що здійснює контрольну функцію¹. До цього варто було б додати, що конституційне визначення поняття «Верховна Рада України» як единого законодавчого органу доцільно доповнити не лише ознакою представництва народу, а й вказати на те, що це єдиний орган, який здійснює не лише контрольні функції, а й правомочності володіння, користування і розпорядження землею від імені Українського на­роду в межах кордонів України.

Виходячи з такого конституційного поняття Верховної Ради України інші органи державної влади слід розглядати як такі, що в межах своїх повноважень беруть участь у забезпеченні реалізації норм Конституції України та законів у сфері здійснення прав власника на землю від імені

¹ Див.: Кривенко Л. Т. Законодавча влада України // Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика: Монографія / Відп. ред. В. Ф. Погорілко. — С. 241—242.

278

РОЗДІЛ 3

Українського народу. 3 практичної точки зору це означатиме, що за своїм конституційно-правовим статусом Верхов­на Рада України має здійснювати від імені народу у відповідних правових формах і визначених законом межах усі правомочності власника землі. Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади мають забезпечувати реалізацію правомочності володіння і користування землею, а у виключних випадках, передбачених законом, — і розпорядження землею. Органи судової влади у процесі право­судия зобов'язані забезпечувати реалізацію конституційних гарантій щодо здійснення права власності Українського народу на землю. При цьому в законі обов'язково мають бути закріплені виключні повноваження Верховної Ради України щодо здійснення від імені народу права розпорядження землею в межах існуючих кордонів держави, оскільки в ЗКУ не були враховані зауваження народних депутатів України, які пропонували надати Верховній Раді України, Верховній Раді АР Крим повноваження по розпорядженню всіма землями права власності Українського народу¹.

Необхідність у законодавчому закріпленні даної концепції правового становища органу народного представниц-тва як суб'єкта здійснення прав власника на землю від імені народу зумовлюється також триваючою практикою так званої первинної нормотворчості Президента України у сфері реформування відносин власності на землю Українського народу та пропозиціями вчених щодо включення до числа органів законодавчої влади глави держави. Подібна інтерпретація статусу Президента, слушно зауважує Л. Т. Кривенко, несумісна з принципом поділу влади, згідно з яким законодавча функція — функція першої гілки влади². У цьому зв'язку варто детальніше спинитися на визначенні правового становища Президента України серед органів державної влади, що уповноважені здійснювати права влас­ника на землю від імені Українського народу.

¹ Див.: Новаковський Л., Будзилович I. Уроки земельного ре­ формування. — С. 84.

² Див.: Кривенко Л. Т. Законодавча влада України // Пробле ми реалізації Конституції України: теорія і практика: Моногра фія / Відп. ред. В. Ф. Погорілко. — С. 240.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ... 279

Запровадження в структуру державного механізму інституту Президента в Україні потребує наукового аналізу взаємовідносин між гілками влади при здійсненні права власності на землю від імені Українського народу. У науці конституційного права зроблено спробу комплексно дослідити правовии статус глави держави з точки зору організації і функціонування органів влади на перехідному етапі розвитку держави і суспільства¹.

У теорії земельного права України залишаються поки що недослідженими питання щодо місця та ролі Президента Ук­раїни в концепції здійснення права власності на землю від імені Українського народу. Наявні наукові публікації з цих питань розглядають правовии статус Президента України з точки зору державного управління земельним фондом як орган загальної компетенції, що є недостатньо обґрунтованим з позицій загаль­ної теорії управління, а також не зовсім узгоджується з правовим статусом глави держави згідно з Конституцією України. Загалом можна сказати, що в спеціальній юридичній літературі висвітлюються лише окремі аспекти діяльності Президен­та у процесі проведення земельної реформи без системного й комплексного аналізу всіх функцій і повноважень Президента як глави держави. При цьому одні вчені позитивно розцінюють діяльність глави держави щодо зміни земельного ладу, інші вказують на те, що Президент України позбавлений права виршіувати практичні питання земельної реформи, оскільки це є прерогатива Верховної Ради України².

Юридичний аналіз конституційно-правового становища Президента України показує, що Глава держави не має

¹ Див. Тодика Ю. Н.,Дворукий В. Д. Президент Україна: кон­ ституционно-правовой статус. — Харків: Факт, 1999. — 256 с.

² Див.: Гайдуцький П. Аграрна реформа: міфи й істина // Уря довий кур'єр. — 2003. — 172. — 16 вересня. — С. 7'; Дорогунцов С, Круценко В., Гош О. Недолуге виправдання руйнівних аграрних реформ в Україні // Голос України. — 2003. — № 198. — 21 жовт- ня. — С. 10; Носік В. В. Право власності на землю в Україні // Пра­ во власності в Україні. — С. 468—470; Шульга М. В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных усло­ виях. — С. 30—31; ТкаченкоО..СіренкоВ..МахненкоМ.Земля — власність Українського народу // Голос України. — 2001. — № 54. — 27березня. — С. 6—7.

280

РОЗДІЛ 3

повноважень безпосередньо здійснювати право власності на землю від імені Українського народу, незважаючи на те, що обирається народом України. Однак це не означає, що Пре­зидент України не має ніякого впливу на здійснення права власності на землю органами державної влади та місцевого самоврядування, на реалізацію суб'єктивних прав на зем­лю в державі. Згідно зі ст. 102 Конституції України, Прези­дент є главою держави і виступає від її імені. Крім того, він є також гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Президент України, не входячи в законодавчу, виконавчу і судову владу, тісно пов'язаний з їх роботою, може забезпечувати з допомогою відповідних засобів взаємодію владних структур у межах конституційного принципу поділу влад¹. При цьому Президент Украї­ни має діяти лише в рамках функцій, визначених у Кон­ституції України, і не може передавати свої повноваження іншим особам або органам, що є важливою гарантією конституційного ладу в країні. Зокрема, до таких функцій на­лежать представницька, нормотворча, установча, призначення референдуму за народною ініціативою, прииняття та припинення громадянства України, підписання і оприлюднення законів, прийнятих Верховною Радою України, використання права вето тощо.

Реалізуючи закріплені в Конституції України основні функції і повноваження у чітко визначених правових фор­мах (указах, розпорядженнях), Президент України може безпосередньо чи опосередковано впливати на процеси реформування земельних відносин, реалізацію права влас­ності на землю, державне і самоврядне регулювання відно­син власності та користування землею, вживати заходів щодо забезпечення охорони землі як найціннішого національного багатства Українського народу. При цьому стушнь безпосереднього впливу Президента України на процеси здійснення права власності на землю від імені Українсько­го народу протягом трьох років після прииняття Консти­туції України став визначальним, оскільки Президент Ук