Конституційні гарантії права власності на землю,

431

власності Українського народу без проведення референдуму і волевиявлення народу України щодо зміни території держави, що є однією з важливих інституційно-правових гарантій забезпечення стабільності та непорушності права влас­ності Українського народу на землю, а також запобігання можливим зловживанням з боку органів державної влади щодо розпорядження територією на міжнародній арені.

За Конституцією України міжнародні територіальні до­говори мають бути обов'язково ратифіковані Верховною Радою України. Незважаючи на конституційні гарантії не­порушності права власності Українського народу на землю, у ЗК України передбачається можливість укладення з іно-земними державами договору купівліпродажу земельних ділянок під розміщення посольств і дипломатичних представництв, що явно не узгоджується з положеннями конституційної моделі права власності на землю в Україні.

Цілісність території як конституційна гарантія здійснення Українським народом чи від його імені органами держав­ної влади та місцевого самоврядування права власності на землю означає також неподільність землі як державної те­риторії між окремими суверенами, а також є основою для закріплення в Конституції України адміністративно-територіального устрою держави та розподілу повноважень між органами державної влади і місцевого самоврядування, включаючи також сферу відносин власності на землю.

У цьому зв'язку привертає увагу прийнятий 2004 р. Закон України «Про розмежування земель державної і ко-мунальної власності»¹, який передбачає виконання на всій території України комплексу організаційно-правових, зем-левпорядних, кадастрових, картографічних та інших дій, спрямованих на розмежування земель держави й територіальних громад у самостійні об'єкти права власності визначенням в натурі (на місцевості) земель, що мають належати державі й територіальним громадам, а не Українському народові як суб'єкту права власності.

Юридичний аналіз цього Закону показує, що закріплена у ньому концепція базується на нормах ЗК України щодо

¹ Офіційний вісник України. — 2004. — № 28. — Ст. 1849.

432

РОЗДІЛ 4

поділу власності на землю на державну, комунальну і приватну й не узгоджується з нормами статей 2,13,14,41 Кон­ституції України, які не передбачають фізичного розмежування землі як об'єкта права власності Українського наро­ду, а визначають механізм здійснення такого права розподілом конституційних повноважень щодо володіння, користування і розпорядження землею між Українським народом, органами державної влади та місцевого самоврядування, а також встановлюють юридичні засади й гарантують здійснення суб'єктивного права власності на землю громадян, юридичних осіб і держави.

Вбачається, що реалізація цього закону призведе до створення досить складних і заплутаних за об'єктами, суб'єктами та змістом земельних відносин, що негативно впливатиме на здійснення громадянами та юридичними особами пра­ва власності на земельні ділянки, знижуватиме інвестиційну привабливість територій і земельних ділянок як в межах, так і за межами населених пунктів. Більше того, виконання зем-левпорядних та інших робіт з виготовлення техніко-юридичної документації з розмежування земель державної і комунальної власності потребуватиме витрачання значних коштів з державного та місцевих бюджетів. Таке розмежування зе­мель порушує цілісність державної території і за певних об-ставин може використовуватись як один з чинників до спонукання сепаратистських проявів і нестабільності в окремих регіонах, оскільки право власності у міжнародному праві визнається однією з ознак державної території. Виходячи з цих та інших причин згаданий закон варто було б переглянути з точки зору розмежування функцій і повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо здійснення прав власника на землю від імені Українсь­кого народу відповідно до Конституції України.

Підсумовуючи викладене, можна зробити загальний висновок про те, що закріплені в Конституції України нормипринципи стосовно гарантування права власності Україн­ського народу на землю зобов'язують органи державної вла­ди забезпечувати реалізацію цих положень з метою захисту територіальної цілісності та недоторканності землі як об'єкта права власності Українського народу, охорони землі

КОНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТЫ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ.

433

як основного національного багатства, недопущення фізичного розмежування земель між державою і територіальними громадами.

4.4. Конституційні гарантії права власності на землю громадян, юридичних осіб і держави

Конституційна модель гарантування суб'єктивного пра­ва власності не обмежується реалізацією лише загальних норм-принципів Основного Закону, в яких закріплюються основоположні матеріально-правові імперативи щодо здійснення права власності на землю громадянами, юридичними особами і державою. Система конституційних гарантій права власності на землю для цих суб'єктів включає також спеціальні імперативи, що встановлюють особливості набуття і реалізації такого права громадянами, юридичними особами і державою. При цьому гарантування набуття і реалізації права власності на землю згаданими суб'єктами в кожному конкретному випадку потребує комплексного застосування загальних і спеціальних норм-принципів Конституції України.

Зокрема, верховенство права, законність, рівність усіх власників перед законом, рівність громадян у здійсненні права власності на землю надає можливість громадянам, юридичним особам і органам державної влади на основі власного волевиявлення у визначених законом межах самостійно обирати можливі варіанти своєї поведінки щодо набуття у власність земельних ділянок, реалізацію правомочностей володіння, користування і розпорядження зем­лею, а також захист земельних та інших прав власника. Свобода волевиявлення особи у здійсненні права власності на землю гарантується положеннями ст. 19 Основного За­кону держави, відповідно до якої ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Дія цієї норми поширюється на всіх суб'єктів права власності. При цьому в Конституції України не визначені правові засоби та способи реалізації цієї нормипринципу. Нічого не сказано про таку гарантію і в чинному ЗК України та інших законодавчих актах. У теорії земельного права зміст і функ

28 — 6-349

434

РОЗДІЛ 4

ціональне призначення принципу свободи волевиявлення у здійсненні права власності на землю та інших земельних прав не досліджувались.

Водночас проблеми гарантування свободи волевиявлен­ня громадян і власників земельних ділянок у сфері здійснення права власності на землю мають виключне зна­чення як для законотворчої практики, так і для правозастосування з огляду на існуючі проблеми у цій сфері, особ­ливо в сучасних умовах реформування земельних відносин. Зокрема, на законодавчому рівні пропонуються ініціативи щодо зобов'язання всіх суб'єктів підприємництва викупити у власність земельні ділянки, на яких розташовані приватизовані або такі, що приватизуються, об'єкти нерухомості та цілісні майнові комплекси.

Гарантування свободи волевиявлення громадян є актуальним при вирішенні практичних питань, пов'язаних з приватизацією земельних ділянок, які безоплатно виділяються в натурі (на місцевості) відповідно до Сертифікату на право на земельну частку (пай) у приватну власність грома­динам, які з тих чи інших причин не виявляють бажання мати у власності земельні ділянки, а також з прийняттям органами державної влади та місцевого самоврядування рішень щодо примусового продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення у приватну власність особам, які бажають використовувати такі ділянки на інших правових підставах, або ж встановлення заборони на відчуження земельних ділянок державної власності у власність громадян та юридичних осіб тощо.

Конституційне гарантування свободи волевиявлення забезпечує особі можливість диспозитивної поведінки суб'єктів у відносинах власності на землю. Зокрема, громадянин має право вільного вибору правового титулу використання землі, норм матеріального і процесуального права для забезпечення здійснення суб'єктивного права власності на земельні ділянки виключно відповідно до закону. Так, наприклад, у чинному земельному законодавстві України передбачається, що громадяни і юридичні особи зобов'язані у встановлені терміни оформити права на земельні ділянки або ж переоформити право постійного користування землею

КОНСТИТУЩЙНІ ГАРАНТІЇ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ...

435

у власність чи в оренду¹. Це означає, що громадяни і юри­дичні особи зобов'язані у визначений законом термін вико-нати всі юридичні дії, пов'язані з набуттям права власності чи права користування земельними ділянками. Зобов'язальний характер наведеної норми закону спрямованим на захист земельних прав постійного землекористувача і спонукає його до активної вольової поведінки, пов'язаної з вирішенням питання щодо передачі в оренду чи у власність використовуваної земельної ділянки. В разі невиконання цих нормативних приписів особа втрачає право на земельну ділянку, тобто припиняється право користування зем­лею. Тому можна сказати, що в чинному земельному законодавстві закріплюється принцип обов'язковості здійснення права власності на землю чи права користування землею тими суб'єктами, які мають у постійному чи тимчасовому користуванні земельні ділянки.

Водночас ЗК України та Постанова Верховної Ради України стосовно оформлення і переоформлення прав на зем­лю надають громадянам і юридичним особам можливість самостійно, на свій розсуд, обрати той чи інший титул майбутнього використання земельної ділянки. При цьому органи державної влади та місцевого самоврядування не можуть примусити фізичних і юридичних осіб обрати лише одну з форм використання землі — власність чи оренду. Судова практика виходить з того, що придбання земельної ділянки у власність — це право, а не обов'язок громадян чи юридич­них осіб². При цьому таке право має строковий характер, об-межене відповідними термінами й тому названі особи зобов'язані юридично оформити вперше чи переоформити заново в установлений законом строк право користування зе­мельною ділянкою³. Питання щодо переоформлення права

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — № 46. — Ст. 2038; 2004. — № 8. — Ст. 476.

² Див.: Приобретение земельного участка — не обязанность, а право покупателя / Постановление Верховного Суда Украины от 16 декабря 2003 г. // Юридическая практика. — 2004. — № 4. — 27 января.

³ Докладніше див.: Носік В. В. Оформлення і переоформлення прав на землю: юридичний факт, право чи обов'язок? // Право Ук­ раїни. — 2004. — № 5. — С. 127—131.

28*

436

РОЗДІЛ 4

постійного користування землею стало предметом розгляду в Конституційному Суді України, який ухвалив, що громадяни й юридичні особи, які мають право постійного корис­тування землею, є законними землекористувачами і можуть використовувати ці ділянки на такому правовому титулі до того часу, доки не буде проведена добровільна зміна юридичного титулу використання землі¹.

Конституційне гарантування волевиявлення особи як громадянина і як власника землі може мати різні форми прояву щодо набуття, реалізації чи захисту права власності: стати власником землі або ж відмовитися від набуття у власність земельної ділянки й обрати інший юридичний титул на її використання, наприклад, право оренди, самостійно чи спільно з іншими особами використовувати ко-рисні властивості землі для власних потреб або ж передати земельну ділянку в користування іншим особам, а також припинити набуте право власності на всю земельну ділян­ку чи її частину на підставі добровільної відмови від такого права, відчуження земельної ділянки тощо.

Проведений аналіз конституційної гарантії свободи во­левиявлення у здійсненні права власності на землю показує, що юридична сутність цієї гарантії характеризується такими ознаками: а) громадяни і створені ними юридичні особи є вільними у прийнятті рішення щодо набуття, реа­лізації і захисту права власності на землю з підстав і в по­рядку, передбачених законом; б) вибір права власності на землю як форми використання земельної ділянки є виключним правом громадянина та юридичної особи; в) свобода во­левиявлення особи як громадянина і власника землі може мати різні форми прояву у здійсненні права власності на землю; г) органи державної влади та місцевого самоврядування не можуть примусити громадян та юридичних осіб

¹ Див.: Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції Ук­раїни (конституційності) положень ст. 92, п. 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України (справа про постійне користуван­ня земельними ділянками) // Голос України. —■ 2005. — № 194. — 14 жовтня.

КОНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТЫ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ... 437

набувати у власність земельні ділянки без їх згоди; г¹) дійсність і законність свободи волевиявлення особи і власника землі поєднуються з осудністю особи та наявністю у неї праводієздатності.

Гарантія свободи волевиявлення особи у здійсненні пра­ва власності на землю поєднується з конституційною нор­мою ст. 41 Основного Закону, згідно з якою кожен має пра­во володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Закріплена у цій статті Конституції України гарантія поширюється на земельні ділянки як на об'єкти права приватної власності, а також визначає правомочності громадян та юридичних осіб як власників землі. Юридична природа цієї гарантії лолягає в тому, що вона визначає передбачені законом межі можливої і дозволеної поведінки суб'єктів права приватної власності на земельні ділянки, спрямованої на забезпечення володіння землею, використання корисних властивостеи землі для задоволення своїх потреб та інтересів, самостійного розпорядження землею.

Так, наприклад, у разі набуття права власності на зем­лю суб'єкти підприємницької діяльності можуть вільно розпоряджатися своєю землею шляхом укладення договорів купівліпродажу, обміну, дарування, інших цивільно-правових угод, передавати земельні ділянки у спадщину. Власник земельної ділянки вправі самостійно, без будь-яких узгоджень з органами державної влади чи місцевого самоврядування, здавати в оренду земельну ділянку або її частину разом з розташованими на ній будівлями і спорудами, земельними насадженнями та іншими об'єктами. Важливою перевагою права власності порівняно з правом оренди земельної ділянки є можливість власника передавати в іпотеку належну йому земельну ділянку для забезпечення виконання зобов'язань за кредитними угодами з установами банків. Право власності на земельну ділянку дозволяє юридичним особам і підприємцям залучати інвестиції для розвитку свого бізнесу, вносити вартість земельної ділянки до статутних фондів підприємств, надійно захищати свої фінансові кошти, здійснювати операції на фондовому рин­ку. Гарантування приватним власникам земельних ділянок можливості здійснювати свої правомочності на свій розсуд

438

РОЗДІЛ 4

з урахуванням передбачених законом обмежень і заборон зумовлює необхідність законодавчого закріплення юридичних засобів і способів забезпечення володіння, користування і розпорядження землею.

Гарантоване в Основному Законі держави право приват­ного власника володіти, користуватись і розпоряджатись земельною ділянкою забезпечується також іншими конституційними нормамипринципами щодо стабільності права приватної власності на землю. Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, яке є непорушним. Дія цієї норми закону спрямована на забезпечення реалізації права приватної власності на всі об'єкти, включаючи й земельні ділянки, що nepe6vBaK>Tb у приватній власності громадян та юридичних осіб. При цьому у ст. 41 Конституції Украї­ни, а також в окремих статтях ЗК України закріплені норми, які дозволяють лише частково розкрити юридичну сутність цієї гарантії у контексті здійснення суб'єктивно-го права власності на землю в частині примусового відчуження земельних ділянок як об'єктів права приватної власності. У теорії земельного, а також цивільного права розгляд юридичної природи цього принципу обмежується аналізом і характеристикою закріплених у ЗК та ЦК Ук­раїни підстав припинення права власності на землю, а та­кож відпікодуванням шкоди власникам землі¹, що є недо

¹ Див.: Андрейцев В. I. Механізм гарантування права власності на землю // Столиця. — 2003. — № 26 (477). — 27 червня — 3 липня; № 27 (478). — 4—10 липня; Вівчаренко О. А. Гарантії права влас­ності на землю в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — С. 8—12; ГетьманА. П. Припинення прав на землю // Земельний кодекс України: Наук.-практ. коментар / За ред. В. I. Семчика. — 2-е вид. — С. 449—451, 456—466; Краснова М. В. Правові аспек­та гарантій прав на землю // Вісник Київського нац. унту іменні ТарасаШевченка. — Вип. 58. — 2004. — С. 99—107; ФедоровичВ.І. Новели земельного кодексу України 2001 року і земельні права громадян // Землі с.-г. призначення: права громадян України: Наук.-навч. посібник / За ред. Н. I. Титової. — С. 238—244; Каракаш И. И. Право собственности на землю и право землепользова­ння в Украине: Науч.-практ. пособие. — С. 167—200 та ін.