- •1. Вступ
- •1.1. Правила роботи в лабораторії аналітичної хімії
- •1.2. Зміст практикуму та звітність про виконання робіт
- •2. Засоби для якісного напівмікроаналізу
- •2.1. Індивідуальне робоче місце та засоби загального користування
- •2.2. Посуд та інші вироби зі скла та фарфору
- •3. Операції напівмікроаналізу
- •3.1. Оцінювання і регулювання рН середовища
- •3.2. Нагрівання розчинів
- •3.3. Ідентифікація та виявлення іонів "мокрим" способом
- •3.4. Осадження та подальше розділення фаз
- •4. Окремі методи аналізу
- •4.1. Мікрокристалоскопічний аналіз
- •4.2. Крапельний аналіз
- •4.3. Виявлення за забарвленням полум’я
- •5. Аналіз катіонів
- •5.1. Аналітична класифікація катіонів
- •5.2.1. Характеристика групи
- •5.2.5. Аналіз суміші катіонів першої групи
- •5.3.1. Характеристика групи
- •5.3.2. Реакції з гідрофосфатом амонію (nh4)2нрo4 – основним груповим реагентом
- •5.3.3. Загальні реакції
- •5.3.14. Аналіз суміші катіонів другої аналітичної групи
- •5.3.15. Аналіз суміші катіонів першої та другої аналітичних груп
- •5.4.1. Характеристика групи
- •5.4.2. Реакції з груповим реагентом – гідрофосфатом амонію (nh4)2hpo4
- •5.4.3. Загальні реакції
- •5.4.10. Аналіз суміші катіонів третьої аналітичної групи
- •5.4.11. Аналіз суміші катіонів першої – третьої аналітичних груп
- •5.5. Методи ідентифікації та виявлення іонів четвертої аналітичної групи (Sn(II), Sn(IV), As(III), As(V), Sb(III), Sb(V))
- •5.5.1. Характеристика групи
- •5.5.2. Реакції з нітратною кислотою (груповим реагентом)
- •5.5.3. Загальні реакції
- •5.5.4. Методи ідентифікації арсеніт-іона AsO33-
- •5.5.5. Методи ідентифікації арсенат-іона AsO43-
- •5.5.6. Спільні методи ідентифікації арсеніт- і арсенат-іонів
- •5.5.7. Методи ідентифікації іонів Sb(III) I Sb(V)
- •5.5.8. Методи ідентифікації іонів Sn(II) I Sn(IV)
- •5.5.9. Аналіз суміші іонів четвертої аналітичної групи
- •5.6.1. Характеристика групи
- •5.6.2. Реакції з хлоридною кислотою
- •5.6.3. Загальні реакції
- •5.6.7. Аналіз суміші катіонів п’ятої аналітичної групи
- •6. Аналіз аніонів
- •6.1. Аналітична класифікація аніонів
- •6.2. Методи ідентифікації та виявлення аніонів першої аналітичної групи (co32-, so42-, so32-, s2o32-, po43-, b(oн)4-, SiO32-, f- і ін.)
- •6.2.1. Загальні реакції аніонів першої групи
- •6.2.2. Методи ідентифікації іона co32-
- •6.2.3. Методи ідентифікації іона so42-
- •6.2.4. Методи ідентифікації іона so32-
- •6.2.5. Методи ідентифікації іона s2o32-
- •6.2.6. Методи ідентифікації іона po43-
- •6.2.7. Методи ідентифікації іона b(oн)4-
- •6.2.8. Методи ідентифікації іона SiO32-
- •6.2.9. Методи ідентифікації іона f-
- •6.3. Аналіз суміші po43-, AsO33-, AsO43--іонів
- •6.3.1. Відокремлення po43-, AsO43- від AsO33--іона
- •6.4.1. Методи ідентифікації іонів Cl-
- •6.4.2. Методи ідентифікації іона Br-
- •6.4.3. Методи ідентифікації іона I-
- •6.4.4. Методи ідентифікації іона s2-
- •6.4.5. Методи ідентифікації іона scn-
- •6.5. Аналіз суміші аніонів so42-, so32-, s2o32- I s2-
- •6.5.1. Виявлення і відокремлення s2-
- •6.5.2. Виявлення s2o32-
- •6.5.3. Відокремлення і виявлення so42- та so32-
- •6.6. Аналіз суміші аніонів Cl-, Br-, I-, scn- і s2-
- •6.6.1. Попередні дослідження
- •6.6.2. Відокремлення іонів s2-
- •6.6.3. Осадження аніонів Cl-, Br-, I-, scn-
- •6.6.4. Відокремлення іонів Cl- від Br-, I-, scn-
- •6.6.5. Відокремлення іона Br- від I-, scn-
- •6.6.6. Розчинення осадів AgI та AgScn і виявлення іонів I- і scn-
- •6.7. Третя аналітична група аніонів (no3-, no2-, сн3соо- та ін.)
- •6.7.1. Методи ідентифікації іонів no3-
- •6.7.2. Методи ідентифікації іонів no2-
- •6.7.3. Методи ідентифікації іона сн3соо-
- •6.8. Аналіз суміші аніонів і-ііі груп
- •6.8.1. Систематичний хід аналізу суміші аніонів і–ііі груп
- •6.8.2. Попередні дослідження
- •6.8.3. Виявлення деяких аніонів порційним способом
- •6.9. Систематичний аналіз суміші аніонів і-ііі груп
- •6.9.1. Виявлення катіонів важких металів
- •6.9.2. Відокремлення катіонів важких металів осадженням карбонатом натрію
- •7 Аналіз об’єктів
- •7.1. Аналіз штучної суміші твердих речовин (солей чи оксидів)
- •7.1.1. Попередні дослідження
- •7.1.2. Розчинення зразка
- •7.1.3. Виявлення катіонів
- •7.1.4. Систематичний аналіз
- •7.2. Аналіз сплавів
- •Література
6.8.2. Попередні дослідження
Оцінювання рН досліджуваного розчину.
За допомогою універсального індикаторного паперу оцінюють рН розчину. Якщо досліджуваний розчин достатньо кислий (рН2), то в ньому не можуть бути присутніми аніони летких і нестійких кислот – CO32-, SO32-, S2O32-, NO2-.
Крім того, в кислому середовищі не може бути одночасно пара аніонів NO2- і I-.
Якщо середовище лужне, то в розчині можуть бути окремо чи сумісно аніони CO32-, PO43-, а також всі інші аніони.
Проба на аніони летких кислот.
В пробірку вносять 3-5 кр. досліджуваного розчину, додають 8-10 кр. 1 М H2SO4 і перемішують. Якщо видимих змін немає, то її нагрівають і спостерігають за можливими змінами:
Виділення газів свідчить про наявність в розчині одного чи декількох аніонів: CO32-, SO32-, S2O32-, NO2-, S2-. За запахом і забарвленням газу констатують присутність таких аніонів: NO2- (NО2 – коричневий газ), SO32-, S2O32- (SО2 – газ з запахом сірки, що горить), S2- (Н2S – газ з запахом зіпсутих яєць). Якщо газ не виділяється, то вищенаведені аніони відсутні.
Проба на присутність аніонів-відновників.
До 3 кр. досліджуваного розчину додають 1 кр. 2 М NaOH і 1-2 кр. розведеного розчину KMnO4. За відсутності осаду розчин нагрівають на водяній “бані” впродовж 1 хв. Якщо випадає коричневий осад MnO(OH)2, то присутні аніони-відновники (SO32-, S2O32-, I-, SCN- і ін.)
Якщо виявлено аніони-відновники, то до другої порції розчину додають 1 М H2SO4 до кислої реакції і краплями розчин I2. Знебарвлення розчину свідчить про наявність аніонів S2O32-, SO32-.
Проба на присутність аніонів-окисників.
До 2-3 кр. досліджуваного розчину, підкисленого 1 М H2SO4, додають 3-5 кр. бензолу чи хлороформу і 1-2 кр. розчину KI. Розчин струшують. Поява фіолетового забарвлення органічного шару свідчить про присутність NO2-.
Проба на аніони І групи.
До 2 кр. нейтрального чи слабколужного (рН~7-9) досліджуваного розчину додають 2-3 кр. розчину BaCl2. Якщо утворюється осад, то присутні аніони І групи. В осаді можуть бути BaSO4, BaSO3, BaS2O3, Ba3(PO4)2, BaCO3, BaF2, Ba[B(OН)4]2, BaSiO3.
Проба на аніони ІІ групи.
До 2-3 кр. досліджуваного розчину додають 2-3 кр. розчину AgNO3. Якщо утворюється осад, то додають 2-3 кр. розчину HNO3. Якщо осад не розчиняється, то можлива присутність солей AgCl, AgBr, AgI, AgSCN, Ag2S (останній утворюється при розкладі в кислому середовищі Ag(S2O3)23- – продукту взаємодії Ag+ з S2O32-).
6.8.3. Виявлення деяких аніонів порційним способом
Виявлення SO32-, S2O32-, SO42-.
Додають розчин I2 до досліджуваного розчину. Якщо одержують позитивний результат, то в окремих порціях розчину виявляють аніони SO32-, S2O32- і SO42-, як описано в 6.2.3–6.2.5. Якщо проба з I2 дає негативний результат, то в окремій порції розчину виявляють SO42- дією BaCl2, додаючи 1 М HCl.
Виявлення CO32-.
За відсутності іонів SO32-, S2O32- 5-8 кр. досліджуваного розчину поміщають в склянку (пробірку) приладу для виявлення СО2, додають надлишок 1 М розчину HCl, швидко закривають посудину корком з піпеткою, заповненою прозорою баритовою водою (насичений розчин Ba(OH)2). Помутніння останньої свідчить про наявність іону CO32-.
Якщо в розчині виявлено іони SO32-, S2O32- чи один з них, то їх окиснюють 5-6 кр. 3%-вого розчину Н2О2 і тоді виявляють CO32-.
Виявлення PO43-.
Фосфат-іон виявляють за допомогою молібденової рідини. Для цього 2 кр. досліджуваного розчину нагрівають з 4 кр. 6М HNO3 впродовж декількох хвилин. Далі до одержаного розчину додають надлишок молібденової рідини, нагріваючи до 40-50 С. Якщо осад не випадає, то додають декілька кристаликів NH4NO3 і залишають на 3-5 хв. Утворення жовтого осаду (NH4)3[P(Mo3O10)4] свідчить про наявність PO43--іона.
Виявлення B(OН)4-.
У фарфоровому тиглику випаровують до сухого стану 5-8 кр. досліджуваного розчину, охолоджують тигель і обережно додають декілька крапель концентрованої H2SO4. Після цього додають ще декілька крапель етилового (чи метилового) спирту і запалюють. Зелений колір країв полум’я свідчить про наявність в досліджуваному розчині В(ІІІ).
Виявлення NO2-.
Іон NO2- виявляють за допомогою реагенту Гріса, для чого до краплі нейтрального чи оцтовокислого досліджуваного розчину (рН 4-7) на предметному скельці додають крупинку реагенту Гріса (за відсутності сухого препарату додають по 1 кр. розчину сульфанілової кислоти та 1-нафтиламіну). Якщо присутній NO2--іон, то відразу ж чи через деякий час з’являється червоне забарвлення.
Іон NO2- можна виявити і за допомогою KI в середовищі 2 М СН3СООН (див. попередні проби).
Виявлення NO3-.
За відсутності NO2- та інших окисників іон NO3- виявляють дією дифеніламіну, для чого на чисте і сухе предметне скельце наносять 2-3 кр. розчину дифеніламіну в концентрованій H2SO4 і обережно на кінчику скляної палички трошки досліджуваного розчину, перемішуючи суміш. За наявності іона NO3- розчин синіє. Великі кількості I- заважають виявленню.
Крім того, іон NO3- можна виявити після відновлення його до NO2- металічним цинком в середовищі 2 М розчину СН3СООН. Іон NO2- після цього виявляють реагентом Гріса.
Якщо відсутній іон SCN-, то NO3- можна виявити після відновлення його до аміаку. Попередньо видаляють іон NH4+ нагріванням розчину з надлишком NaOH і випаровуванням майже до сухого стану. Далі відновлюють NO3- до NH3 металічним алюмінієм чи магнієм (6.7.1).
Для виявлення NO3- за наявності в розчині іону NO2- видаляють NO2- одним із способів, що наведені в 6.7.2. Після цього виявляють NO3--іон.
Виявлення СН3СОО-.
Приблизно 1 мл досліджуваного розчину випаровують у фарфоровому тиглі до сухого стану, охолоджують, додають декілька кристаликів NaHSO4 чи КHSO4 і суміш розтирають товстою скляною паличкою. Поява запаху оцту свідчить про присутність іону СН3СОО-.
До сухого залишку у тиглі додають 3-5 кр. етилового спирту і 3-5 кр. концентрованої H2SO4, перемішують. Приємний запах етилацетату підтверджує наявність в розчині іона СН3СОО-.
