Методичні рекомендації

Спочатку зупиніться на передумовах виникнення екзистенціалізму: по-перше, літературно-філософських (творчість Б.Паскаля, С.К'єркегора, Ф.Достоєвського, Ф.Ніцше та ін.), по-друге, соціальних (криза напередодні Першої світової війни). Зверніть увагу на той факт, що типологічно близькі до екзистенціалізму настрої, як правило, з'являються на зламі епох.

Принциповою ознакою екзистенціалізму є адогматичність, системна незавершеність. Чи не єдиною спільною рисою різних екзистенціалістів виявляється намагання пояснити буття світу через призму особистого існування (тобто екзистенції).

Екзистенціалізм усю увагу зосереджує па проблемах конкретної людської екзистенції: загальний стан особистості характеризується як відчуження від суспільства, історії, уярмлення її колективними формами життя, примусовими стандартами незалежно від соціального устрою. Таким чином визначається абсурдність існування, що є "розладом між людською жадобою поєднання зі світом і нездоланним дуалізмом розуму і природи, між пориванням людини до вічного і кінцевістю її існування" (Сартр).

Французький екзистенціалізм пов'язаний перш за все з іменами Ж.-П.Сартра та А. Камю.

Для кращого розуміння літературної творчості Сартра зверніться до його розробки основних екзистенціалістських понять: тривога, покинутість, відчай, свобода, (праця Сартра "Екзистенціалізм — це гуманізм").

Як своєрідна "біблія екзистенціалізму" розглядається роман "Нудота". Проаналізуйте такі особливості твору:

• ефект абсолютної достовірності (через стилізацію оповіді під щоденник головного героя);

• екзистенційна самотність як обов'язкова риса "повноцінної" людини;

• конфлікт між "матерією" і "духом";

• усвідомлення випадковості будь-якого біологічного існування;

• подолання екзистенційпої "нудоти" через художню творчість як єдине виправдання буття світу.

Окремо розгляньте т.зв. "інтелектуальну драму" Сартра, в основі якої лежить конфлікт розуму з нерозумною дійсністю і чия поетика розрахована не на емоційне співчуття глядача, а на його інтелектуальне виховання.

Творчість Сартра визначається як одне з найрадикальніших свідчень про самовідчуття людини середини XX ст. в умовах глобальної кризи, терору, насильства та війни.

У творчості "володаря думок" цілого покоління повоєнних за­хідних інтелектуалів Альберта Камю досить чітко розмежовуються три етапи. Для глибшого розуміння його літературних творів розгляньте також філософські трактати. Етап перший: абсурд.

На особливу увагу тут заслуговують роман «Сторонній», п'єса "Калігула", а також свого роду філософський коментар до них – "Міф про Сізіфа".

Основна проблема цього періоду творчості – проблема абсурду, який визначається як результат контакту людини, що запитує, зі всесвітом, що мовчить.

Характерна риса головних героїв "Стороннього" та "Калігули" – послідовне впровадження усвідомленої ідеї абсурдності існування на практиці, що приводить Камю до відомої "проблеми Достоєвського": якщо Бога немає, то все дозволено (взагалі, варто відзначити великий вплив Достоєвського на Камю).

Подоланню проблеми вседозволеності присвячений наступний етап творчості Камю.

Етап другий: бунт.

Тут розглядаються роман "Чума" та філософський трактат "Людина, що бунтує".

Концепція "перманентного бунту" покликана протистояти революціям і війнам з їх терором та насильством. Необхідно чітко усвідомити логіку мислення Камю: справа людської гідності – не розчинитися в абсурді, але й не уникати його; бунт – це протистояння абсурдові без будь-якої надії на перемогу. Бунт можливий лише тоді, коли є людське "я" і світ. Таким чином, усунення одного з полюсів (самогубство або вбивство) зруйнує сам бунт, а відповідно – позбавить людину її найвищої цінності.

Саме в контексті такої концепції розглядається роман-притча Камю "Чума". Зверніть увагу на триплановість твору: буквальна історія боротьби мешканців міста з хворобою; алегоричний підтекст: друга світова війна; символічний підтекст: протистояння людини всесвітньому абсурдові. Важливо зрозуміти підсумкову ідею роману: "здорове" людство перемогло, але світ залишився зачумленим.

Етап третій: вигнання.

Тут розглядаються найпесимістичніші твори Камю: оповідання збірки "Вигнання і царство" та роман "Падіння". Це період глобального розчарування Камю в можливостях людини. У цілому творчість Камю характеризується як одне з вершинних явищ в історії французької літератури.