Методичні рекомендації

XX століття – епоха глобальних зрушень у світовій літературі й культурі, пов'язаних передусім з принципово новим розумінням мистецтва і його співвідношення з людським буттям. Мистецтво втрачає функцію наслідування життя, звільняється від соціальної залежності, головною ознакою його стають свобода самовиявлення митця і пошук нових форм у творчості.

Модернізм складається в 10-х роках XX ст. У ньому простежується відхід від позиції зневажливого заперечення дійсності до її освоєння, пошуку нових форм одухотворення реальності, що найвиразніше виявилося у поезії пізнього Р.-М. Рільке, Г.Аполлінера, Т.-С.Еліота та ін. До модернізму належать такі течії, як сюрреалізм, імажизм, акмеїзм, футуризм, експресіонізм та ін. У першій половині XX ст. остаточно сформувалися загальні риси модернізму: увага до внутрішніх проблем особистості, проголошення емоційності людини й мистецтва, прагнення до роз'єднання часу й простору, осмислення загальних тенденцій духовного буття, що найвиразніше виявилися у творчості Ф. Кафки, Дж. Джойса, М. Пруста, У.Фолкнера та ін.

Сюрреалізм (фр. – надреальне, надприродне) – авангардистська літературна течія, яка ставила за мету відкрити новий шлях звільнення мистецтва від знедуховленої дійсності через сферу "надреального", підсвідомого, покликану оновити не лише художню діяльність, а й життя. Представники: П. Елюар, Л. Арагон, Ф. Гарсіа Лорка.

Дадаїзм (фр. — гра в конячки) – авангардистська літературно-мистецька течія, в якій абсолютизувалися авангардистські принципи, заперечувалися будь-які авторитети і традиції.

Представники: П.Пікассо, В.Кандинський, М.Дюшан, К. Швіттерс.

Символізм ( від. грецьк. symbolon – знак, символ, ознака) – одна із течій модернізму, в якій замість художнього образу, що відтворює певне явище, застосовується художній символ, що є знаком мінливого “життя душі” і пошуком “вічної істини”.

У Франції найвідомішими предствниками символізму були П.Верлен, А.Рембо, С.Малларме; у Бельгії – М.Метерлінк, Е.Верхарн; У Німеччині – С.Георге; в Австрії – Р.-М.Рільке, Г.Гофмасталь; у Росії – В.Брюсо, А.Бєлий, О.Блок. В українській літературі символізм найбільш притаманний представникам угруповань “Молода муза”, “Митуса”, “Українська хата”. М.Вороний, Олександр Олесь, О.Слісаренко, Д.Загул, П.Тичина, С.Черкасенко надали символістичним формам актуального національного змісту.

Гійом Аполлінер (1880-1918). Справжнє ім'я – Вільгєльм Аполлінарій Костровицький. Французький поет, відомий представник світового авангардизму. Починав поетичний шлях як символіст, розробив засади модернового підходу до розвитку мистецтва, переніс у поезію принцип симультанеїзму, кубізму, широко використовував техніку кубістського живопису. Аполлінер відмовився від розділових знаків, вважав, що «справжня пунктуація – ритм і паузи вірша», створив неперевершені каліграми (вірші у вигляді малюнка). 

Поетичні збірки: «Звіролов, або Почет Орфея» (1911), «Алкоголі. Вірші 1899-1913pp.» (1913), «Каліграми. Вірші миру та вірші війни» (1918). У творчому доробку Аполлінера є прозові, драматургічні твори, літературно-критичні статті. Аполлінер став теоретиком сюрреалізму. 

Про загальне виродження культури під тиском цивілізації говорять ранні твори Томаса Стернза Еліота «Пісня про кохання Дж. Альфреда Пруфорока» (1917), «Геронтіон» (1920), «Безплідна земля» (1920), «Порожні люди» (1925). Так, в поемі «Безплідна земля» з плетива хрестоматійних і зовсім маловідомих образів Еліот витворює свій міф - про хаос сучасного життя, вульгарність цивілізації і прогресу, про духовну деградацію людини, про девальвацію її почуттів, про занепад культури й крах філософії гуманізму. У цьому апокаліптичному, по суті, міфі існують дві безперечні константи - безплідна, спустошена земля як символ природи й людського духу та впертий пошук відродження, попри всю його неможливість у безплідній землі. Письменника хвилюють проблеми часу і руху, які набувають в його творчості різнобічного висвітлення і втілення, розглядаються як неоднозначні філософські категорії.

Тематична самобутність віршів Рільке, пов'язана зі своєрідністю його поглядів на поезію, виявилась у прагненні поєднати сучасність, минуле, майбутнє, знайти теми, у яких з'єднались би час і простір. Такими темами стають для Рільке внутрішній світ людини, культурна спадщина, їх прояви у дійсності. Буття людини поет сприймає як трагедію самотності у Всесвіті, а мистецтво – як спробу усвідомити і подолати цю самотність.

Провідні мотиви поетичних творів Рільке, їх художня і тематична самобутність зумовлені особливостями поетового світогляду, дивовижним сплавом у ньому здобутків різних культур, світобаченням, в якому мистецтву належить головна роль у пізнанні дійсності. Рільке прагне створити своєрідну модель Всесвіту, визначити місце в ньому людини. Музикальність, пластичність образів створюють нову реальність, доводять неосяжні можливості творчої особистості.

Гійом Аполлінер (Франція). Міст Мірабо. Переклад Ірини Стешенко

Під мостом Мірабо хвилі Сени пливуть

І наша любов

Знаю я – дні журби перейдуть

Й знов простелеться радісна путь

Ніч надходить годинник б’є

Дні збігають а я ще є

Ми зустрілись очима й руками сплелись

І саме в цей час

Під мостом наших рук потяглись

Хвилі поглядів ніжних колись

Ніч надходить годинник б’є

Дні збігають а я ще є

Любов збіга мов потік цей біжить

Любов збіга

Як невпинно сплива кожна мить

Як надія пече і болить

Ніч надходить годинник б’є

Дні збігають а я ще є

Минають дні й роки проминуть

Ні тих часів

Ні кохання вже більш не вернуть

Під мостом Мірабо хвилі Сени пливуть

Ніч надходить годинник б’є

Дні збігають а я ще є

Практичне заняття № 2

Тема: ФІЛОСОФСЬКИЙ ЗМІСТ ДРАМАТУРГІЇ БЕРТОЛЬДА БРЕХТА

План

1. Принципи епічного театру Б.Брехта.

2. Історія створення та сценічної постановки драми „Матінка Кураж та її діти”.

3. Композиційні особливості п’єси.

4. Філософсько-алегорична проблематика драми.

5. Проблематика п’єси „Життя Галілео”.

Завдання

1. Законспектувати: Гладышев В.В. Изучение пьесы Б.Брехта «Матушка Кураж и ее дети» в контексте эстетики эпического театра // Зарубіжна література. – 2007. – № 6. – С.12-15 (5б208).

2. Письмово відповісти на питання: „У чому полягає життєва поразка головної героїні драми?”.

Література

1. Чирков О.С. Бертольд Брехт. – К.: Знання, 1971. – 46 с. (чит. зал 1 корп.).

2. Эткинд Е.Г. Бертольд Брехт. – М.: Просвещение, 1971. – 184 с. (чит. зал 1 корп.).

3. Повшедна Н.Є. Для чого дзвонить дзвін?. Урок компаративного аналізу п’єси Бертольда Брехта «Матінка Кураж і її діти» // Зарубіжна література в школах України. – 2006. – № 9. – С.31-36 (5б208).

4. Гонташ Г.Є. „Одначе правий впертий Галілей”. Система уроків вивчення творчості Б.Брехта // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2001. – № 7. – С.52-56 (5б208).

5. Кохан Г.О. Твори-параболи у літературі й живопису як результат історичних змін у свідомості людини ХХ століття // література в навчальних закладах. – 2003. – № 6. – С.52-53 (5б208).

6. Баліна К.Н. „Або зректися істини й ума, або – автодафе!” Урок за драмою Б.Брехта „Життя Галілео” // Зарубіжна література в школах України. – 2007. – № 8. – С.9-11 (5б208).

7. Гладышев В.В. Изучение пьесы Б.Брехта «Матушка Кураж и ее дети» в контексте эстетики эпического театра // Зарубіжна література. – 2007. – № 6. – С.12-15 (5б208).

8. Волощук Євгенія. Драматургія Бертольда Брехта // Всесвітня література та культура. – 2001. – № 9. – С. 41-47 (5б208).

9. Повшедна Н.Є. П’єса Бертольда Брехта „Матінка Кураж та її діти”: методична розробка // Всесвітня література та культура. – 2007. – № 2. – С. 26-31 (5б208).