Методичні рекомендації

Тема змарнованих життєвих можливостей стає головною в оповіданні «Сніги Кіліманджаро» (1936). Головний його герой, письменник Гаррі, потрапляє у класичну «межову ситуацію»: він помирає від гангрени ноги, спричиненої незначним пораненням під час полювання на левів. Перед обличчям близької смерті герой усвідомлює, що, піддавшись спокусі легкого комфортабельного життя, він занапастив мистецький талант і погубив душу.

Сюжет побудований як монтаж розмов Гаррі з дружиною та його внутрішніх монологів. Доповнюючи одна одну, ці дві форми виявлення «я» героя створюють загальну картину внутрішнього неблагополуччя, неприкаяності та спустошеності героя. На такому тлі смерть Гаррі, спричинена дрібною подряпиною, видається неминучою розплатою за дарма прожите, витрачене на абищиці життя.

Мотиви змарнованого життя й розплати за нього утворюють підтекст епізодів минулого героя, котрі колись відклалися у його свідомості як матеріал для майбутніх, так і не написаних творів, а нині спливають з надр пам'яті як своєрідні ілюстрації його життєвого фіаско.

Один із фрагментів спогадів головного героя побудований як мозаїка різноманітних вражень, що обертаються навколо картини засніженого ландшафту. З-поміж них є і згадка про криваві сліди, залишені на снігу переслідуваним владою дезертиром, і спогад про час, згаяний у грі в карти, і воскресіння миті чистої радості, пережитої колись на лижній прогулянці. Це переплетіння різних емоцій і асоціацій, якими забарвлюється у свідомості героя образ снігу, по-новому вияскравлюеться у фіналі твору. Власна смерть уявляється Гаррі як жадана подорож на літаку до сніжної вершини Кіліманджаро...

Отже, в оповіданні «Сніги Кіліманджаро» письменник відтворює ситуацію екзистенційної поразки героя, що його духовна деградація увінчалася безглуздим і безславним кінцем. Однак навіть за умов такої ситуації Хемінгуей зображає свого героя як людину, наділену непересічною моральною силою, здатну чесно підводити підсумок під своїм життям і мужньо дивитися в обличчя смерті.

"Старий і море" - це гімн мужності людини, її волі і силі. У тяжкому двобої з рибиною Сантьяго не втрачає сили волі, хоча він уже людина похилого віку, з слабкими мускулами й болем від багатьох ран. Питання особистої мужності Старого - важливе питання його життя. Тільки в боротьбі він знаходить душевний спокій і бачить у цьому сенс життя: "Битися, битися, поки не вмру". Він змагається з рибиною сам на сам. Цей двобій з усіма його колізіями нагадує подвиги міфічних героїв.

Повість «Старий і море» є одним з останніх завершених творів цього письменника, своєрідним підсумком творчості й свого роду вершиною його роздумів про сенс життя. Жанрово це — повість-притча. Те, що раніше поставало у вигляді питання, звучить тут уже як відповідь, але настільки алегорична, що кожен читач сприймає її зміст відповідно до свого власного досвіду. Образ старого Сантьяго водночас є образом звичайного бідного рибалки й образом певної системи моральних цінностей, до якої виявляється байдужим сучасний світ. Детально й реалістично описане море також не лише географічний об'єкт — це й вічність, і сила природи. Символічний і сам сюжет: зовні він простий, але навіть фактографію подій можна розглядати як багатозначний образ.