2. Кодекс законів «Про працю України» - основний державний акт, за яким особливості праці членів кооперативів та їх об’єднань визначаються законодавством та їх статутами.

Завдання КЗпПУ:

1. Сприяння зростання продуктивності праці.

2. покращення якості роботи.

3. Збільшення ефективності суспільного виробництва і підвищення на цій основі матеріально і культурного рівня життя працівників.

4. Зміцнення трудової дисципліни.

5. Поступове перетворення праці на благо суспільства, в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Гарантії забезпечення права громадян на працю (ст.51) держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

• вільний вибір виду діяльності;

• безплатне сприяння державних служб зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштування відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;

• надання підприємствами, установами, організаціями, відповідно до їх попередньо поданих заявок, роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально – виховних закладів;

• безплатне навчання безробітних новим професіям, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

• компенсацію відповідно до чинного законодавства України матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

• правовий захист від необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Прикладом делегованої правотворчості може бути ст. З Кодексу законів "Про працю України", за якою особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань визначаються законодавством та їх статутами.

До дозвільних нормативно-правових актів можна віднести ст. 20, п. З Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", якою передбачено право кооперативу встановлювати в своєму статуті порядок формування і розміри неподільних фондів.

Особливість кооперативного права полягає в тому, що, розробляючи нормативно-правові акти, кооперативні підприємства виступають від свого імені, а не від імені держави.

2. Закони України: «Про споживчу кооперацію» (1992 р.), «Про сільськогосподарську кооперацію» (1997 р.), «Про кредитні спілки» (2001 р.), Про кооперацію ( 2003 р.) – основа кооперативного

законодавства.

Всі нормативно-правові акти поділяються на закони, в тому числі конституційні, і підзаконні нормативно-правові акти. Законами називаються нормативно-правові акти, які приймаються найвищими представницькими органами державної влади, що виражають волю та інтереси, як правило, більшості населення і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні. В Україні закони приймаються Верховною Радою України.

Закони та інші нормативно-правові акти посилюють державні гарантії незалежності і самостійності кооперативних організацій, надаючи їм широкі можливості у виробничій та комерційній діяльності, сприяючи перетворенню їх у конкурентоспроможних суб'єктів ринкових відносин.

Україна стала на шлях створення законодавчої бази тих типів кооперативів, що довели свою життєздатність у багатьох країнах світу. Але в розвинутих країнах справжні кооперативи існували й до прийняття законів про кооперацію, тобто законодавство з'явилося після широкого розповсюдження кооперативної ідеї. У нашій же країні стоїть завдання шляхом формування відповідного правого поля відродити (а точніше — створити заново) справжні кооперативні організації.

Державні нормативно-правові акти містять загальні абстрактні ідеї щодо кооперації, які адресовані невизначеному колу осіб, розраховані на неодноразове застосування і являють собою засіб встановлення нових, зміни або відміни раніше прийнятих норм кооперативного права.

Основу кооперативного законодавства становлять норми законів України "Про споживчу кооперацію", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про кредитні спілки", "Про кооперацію".

У Законі України "Про споживчу кооперацію" містяться норми матеріально-правового і процесуального регулювання, які розраховані спеціально на їх застосування щодо споживчих товариств та їх спілок. Основне значення цього спеціального закону полягає у тому, що завдяки йому створюється правове поле для функціонування споживчих товариств як добровільних об'єднань громадян для здійснення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних і соціальних інтересів, що ця діяльність є неприбутковою і не належить до підприємницької діяльності. Закон закріплює міжнародні кооперативні принципи, які покладені в основу функціонування товариств та їх спілок.

Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" регулює діяльність сільськогосподарських виробничих та обслуговуючих кооперативів. Виробничі кооперативи здійснюють її на засадах підприємництва. Обслуговуючі кооперативи, які за своєю природою є різновидом споживчих кооперативів, здійснюючи обслуговування членів кооперативу, не ставлять за мету отримання прибутку (ст. 2, п. 3). Вони не належать до підприємницьких структур і на них не поширюється законодавство про підприємництво.

Закон подає основні ознаки та принципи діяльності кооперативних організацій, передбачає порядок створення кооперативу та об'єднання кооперативів, процедуру їх реорганізації і ліквідації, тощо (Додаток 3).

Закон України "Про кредитні спілки" визначає організаційні, правові та економічні засади створення та діяльності кредитних спілок, їх об'єднань, права та обов'язки членів кредитних спілок та їх об'єднань.

Незважаючи на те, що головним завданням спеціальних законів є регулювання суспільних відносин, які виникають в названих видах кооперації, в них сформульовані норми, важливі для всіх видів кооперативів. Найбільш повно основні норми діяльності кооперативів в Україні викладено у Законі України "Про кооперацію". Це норми про кооперативне членство, демократичне управління, функції і повноваження органів управління, формування кооперативного майна і розпорядження ним, створення і ліквідацію кооперативу, про долю майна ліквідованого кооперативу, особли­вості правового регулювання праці виборних працівників, прийняття на роботу і звільнення з роботи керівників створених ними підприємств і структурних підрозділів.

Закони, маючи на меті всебічно врегулювати господарську діяльність кооперативів, разом з тим відтворюють стосовно них принципові положення цивільного, фінансового, земельного, трудового та інших галузей права. Основне їх значення полягає в тому, що вони є свідченням наявності у кооперативному праві своїх специфічних джерел правового регулювання. Ними закріплюються характерні для кооперативного права принципи добровільності членства, демократизму, соціальної справедливості та ін.

Визначальним для спеціальних законів є те, що в разі колізії між спеціальними і загальними законами застосовуються норми спеціального закону.

Всі нормативно-правові акти поділяються на закони, в тому числі конституційні, і підзаконні нормативно-правові акти.

Законами називаються нормативно-правові акти, які приймаються найвищими представницькими органами державної влади, що виражають волю та інтереси, як правило, більшості населення і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні.

В Україні закони приймаються Верховною Радою України.

Закони та інші нормативно-правові акти посилюють державні гарантії незалежності і самостійності кооперативних організацій, надаючи їм широкі можливості у виробничій та комерційній діяльності, сприяючи перетворенню їх у конкурентноспроможних суб’єктів ринкових відносин.

Україна стала на шлях створення законодавчої бази тих типів кооперативів, що довели свою життєздатність у багатьох країнах світу. Але в розвинутих країнах справжні кооперативи існували й до прийняття законів про кооперацію, тобто законодавство з’явилося після широкого розповсюдження кооперативної ідеї. У нашій країні стоїть завдання шляхом формування відповідного правового поля відродити справжні кооперативні організації.

Споживча кооперація, як і інші її види, може розвиватись тільки в певних політичних та правових умовах.

Правові основи діяльності споживчої кооперації держава визначає своєю Конституцією та спеціальним законодавством.

В Україні з 1992 р. діє спеціальний Закон України «Про споживчу кооперацію». Цей закон регламентує діяльність споживчої кооперації. Він, зокрема, дає визначен­ня поняття «споживча кооперація» (Стаття 1); визначає порядок створення товариства та спілки (Статті 5 і 8) і їх реорганізації та ліквідації (Стаття 18); фіксує права та обов'язки членів товариства та спілки (Стаття 6); передбачає обмежену відповідальність членів кооперативу за його зобов'язаннями (в межах пайового внеску); визнає загальні збори членів товариства та збори уповноважених від членів спілки найвищим для них органом управління (Статті 7 та 8) та ін.

Стаття 3 Закону України “Про споживчу кооперацію” визнає, що споживча кооперація незалежна у своїй діяльності від органів державного управління, політичних та інших громадських організацій.

Згідно статті 17 Закону України “Про споживчу кооперацію” держава гарантує додержання прав і законних інтересів споживчої кооперації та її членів.

Закону «Про споживчу кооперацію» відповідають в Україні всі інші державні акти, зв'язані з кооперацією, а також постанови з'їздів спожив­чої кооперації і статути її споживчих товариств та їх спілок.

В 2003 році в Україні прийнято Закон “Про кооперацію”, в якому викладено норми про кооперативне членство, демократичне управління, функції і повноваження органів управління, формування кооперативного майна і розпорядження ним, створення і ліквідація кооперативу, про долю майна ліквідованого кооперативу, особливості правового регулювання праці виборних працівників, прийняття на роботу і звільнення з роботи керівників створених ними підприємств і структурних підрозділів.

Також велике значення для розвитку кооперації мають Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про кредитні спілки".

Закони, маючи на меті всебічно врегулювати господарську діяльність кооперативів, разом з тим відтворюють стосовно них принципові положення цивільного, фінансового, земельного, трудового та інших галузей права. Основне їх значення полягає в тому, що вони є свідченням наявності в кооперативному праві своїх специфічних джерел правового регулювання. Ними закріплюються характерні для кооперативного права принципи добровільного членства, демократизму, соціальної справедливості та ін.

Визначальним для спеціальних законів є те, що в разі колізії між спеціальними і загальними законами застосовуються норми спеціального закону.