Сімейно-побутові обряди як прояв історико-політичного буття українського народу.

Сім'я — храниталька моральних, людських чеснот, національних звичаїв і традицій, пам'яті предків, невтомна плекальниця добре і щастя, тепла і ласки, затишку і присну тощо.

Колективними зусиллями кожного етносу впродовж людської історії створена власна національна виховно-сімейна система, яка наділена загальнолюдськими здобутками і самобутніми творчо-духовними знахідками, якими збагачують батьки своїх дітей, а діти — своїх. І так знає історія — «людському роду не має переводу».

Найхарактернішою рисою української родини з перших кроків її історичного становлення і розвитку стало високе, космічне одухотворення, де шлюбний союз чоловіка й жінки підноситься як з'єднання небесних світил — Сонця, Місяця і ясних зірочок — їх діточок, тобто як явище найвищого, космічного порядку. Народ про це говорив так:

А в тім саду три тереми:

А в першому — красив сонце.

А в другому — ясен місяць,

А в третьому — дрібні зірки.

Ясен місяць — пан господар

Красне сонце — жінка його,

Дрібні зірки - його діти!

Ось як високо, аж до незвіданих космічних далечин колективний розум народу підніс сім'ю і родинна виховання, і це дозволяє нам зробити повчальний висновок: той, хто ігнорує космічну вимогу природи у ставленні до сім'ї, до виконання своїх батьківських та материнських обов'язків, неодмінно зазнає не тільки осуду людей, а небесної кари.

Коли проходять весільні церемонії, то свашки "ладкають". Лада — богиня любові, сімейного щастя. Молодим зичать "ладу у сім'ї" А в народі прямо говорять І сьогодні: "Горе тому, в кого нема ладу в господі".

Так уже повелось упродовж століть: щоб вижити, вистояти, треба, як зіницю ока, берегти сім'ю. Дух непокори, вічне прагнення до волі, незалежності, виняткова працьовитість, витривалість, мужність, винахідливість, кришталева чесність, щирість, привітність, кмітливість, любов до рідної домівки — риси, генетично властиві українському нараду, вони плекалися у родинному колі. Тому заглиблення в історію української родини допоможе нам повніше збагнути наш етнічний ідеал, велика мудрість етнічної психології української родини завжди перепліталася з історичною долею України. Народ її щиро називав, як рідну матір — "ненька Україна".

В основі народного ідеалу справжньої української сім'ї лежить евдемонізм (щастя) — прагнення створити сім'ю щасливою, наповнену дитячими голосами. Якщо сім'я щаслива, то кажуть "зрівнялися з людьми", невдала — "світ собі зав'язали". Чоловік жінку називав гарним словом — "дружина".

Одним з найважливіших станів у житті є укладання шлюбу, який власне, становить основу сім'ї. Як почнеш красиво, душевно, по-людськи, то і будеш щасливий.

Сьогодні весілля на Україні зберегло в основному традиції я скороченому виді, по-різному в регіонах. Однак основні традиційні обрядові дії психологічно осмислені і виконуються: запросини гостей, зустрічання молодих, гостина, розподіл короваю, обдарування наречених, символічне посвячення у жіноцтво молодої (одягнення). Стійко збереглися — гільце, віночки, рушники, квітки, хустини (як атрибути весілля), хліб та сіль є неодмінним атрибутом урочистого обряду одруження молодих, прийому гостей. Коли утворилася сім'я, вона повинна дбати про свої традиції і теж бути підготовленою до сімейних обрядів. У відповідності до природного циклу існування людини склався комплекс сімейних обрядів. Основні з них: родильні, які відзначають народження людини: весільні, що освячували шлюб: поховальні й поминальні, пов'язані із смертю людини та вшануванням її пам'яті. Все це у різних етносів має свої психологічні особливості, які традиційно перелаються від покоління поколінню, модифікуючись від епохи до опоки, частково в деяких етносів, а в інших ритуали ці мають настільки сильний історично-традиційний зміст, що зміни мало відчутні. Ознайомлюючись з історію та етнопсихологією народів світу, приходимо висновку, що всі етноси історично виробили свою психологію традицій, які вважають своїми святинями, які небажано поганити, нищити бо це гріх великий перед предками і Богом, який подарував життя людині, подарував людям розум, якого вони набувають з історії своїх предків і вшановують пам'яттю про них та перед своїми дітьми, як приклад для пам'яті про себе.