Взаємозв’язок етнічних та релігійних факторів в психології народу (етносу)

В процесі будівництва незалежної української держави важливим компонентом її самостійності стає національне та культурне відродження, участь у цих процесах церкви, П вплив на національну свідомість, традиції та звичаї. Релігія, існуючи протягом століть у свідомості людей, що належали до українського етносу, а також представників інших етносів, що мешкали на території сучасної України, тісно переплелась а національною самосвідомістю, взаємодіяла з національними культурами, звичаями, традиціями, обрядами, глибоко проникала у сферу побуту. Вона набула здатності виражати і нести національні (дві, прагнення людей до національної незалежності, державності. Саме це давало можливість релігії служити прапором у національно-визвольних рухах.

Якщо вникнути у всесвітню історію народів, ми побачимо, що під впливом релігії творилися шедеври світової та окремих етнічних культур. У стінах монастирів і церков писались літописи, видавались книги, які с сьогодні унікальним джерелом інформації про минуле народів

Релігія виступає як атрибут етносу, а етнос як носій релігійності. Тому взаємовплив етнічного та релігійною факторів можна розглядати різнобічно, в залежності віл мені Релігія даного народу є свідченням про нього. Пізнати віру народу – значить пізнати його психологічні особливості. Етнічне і релігійне глибоко пов'язані між собою.

Релігія — благочестя, набожність, святиня, предмет культу. Це складне і багатогранне соціальне явище виникає на певному етапі історичного розвитку суспільства і функціонує в нерозривному зв'язку з його життям. Релігія не залишається незмінною, бо й суспільство, чиї потреби вона покликана задовольняти, не залишається статичним.

З погляду богослов'я релігія — Божий дар людям, повністю залежний від Вищої Сили. Боже вчення з його настановами, які люди повинні сумлінно виконувати Згідно з Божими настановами, праведна поведінка с мета і зміст земного існування людини. Бог дав людині все що вона має (і може мати), вона повинна розвивати свої здібності, тим самим примножуючи Божу благодать .а славлячи Божий промисел

Чому вчить світська наука про релігію? Світська наука визнає основним у релігії віру в реальність надприродного, в існування Вищої Сили, яка створила бачимий та небачимий світ і визначила його процеси. Другим елементом світська наука також називає наявність особливих відносин віруючого з Богом Від Бога залежить усе Бог може віддати нас випробуванням Він не покидає напризволяще навіть найбільших грішників, якщо вони до нього звертаються. Наука визнає і третій елемент релігії — культові дії.

Упродовж довгого періоду на Русі церква була одним з найдоступніших місць задоволення естетичних потреб народу Релігійне мистецтво, насамперед образотворче та пісенне, виконуючи культову функцію, водночас мало й естетичну цінність, задовольняло художні вподобання людей.

Традиційною для православ’я формою виразу і стимулювання релігійної психологи, релігійних почуттів та настроїв є наочно-художній образ, реалізований в іконі — живописному зображенні Христа. Богородиці, святих Для віруючої людини ікона — джерело благодаті у храмі і в домашній молитві У шанобливому ставленні до ікони проявляється глибокий духовний зв'язок земного і небесного життя з Богом. В Україні ікона давно стала атрибутом національного інтер'єру, своєрідною національною прикрасою житла.

Кожна із релігій, існуючи на певному етнічному ґрунті, більшою або меншою мірою взаємодіяли з культурою, традиціями, звичаями тих народи, у свідомості, психології, побуті яких вона жила. У процесі історичного розвитку етнічні фактори впливали на релігію, а релігія — на них. Зв'язки етнічних та релігійних елементів вже в стародавні часи були настільки міцними, що первісні релігії нерідко існували до тих пір, поки існували народи, що їх породили (роди, племена).

Характерною рисою релігії стародавності буя їхній національно-державний характер. Боги того чи Іншого народу були етнічними грогами, їхня влада розповсюджувалася в межах етнічного простору.

Відмінності між релігіями полягали не стільки у віровченні, скільки у характері культових дій, системі свят і обрядів. Культова діяльність регулювала не тільки внутрішні етнічні відносини, але й міжетнічні.

Наприклад, іудаїзм — релігія віруючих євреїв — класичний взірець становлення національно-державної релігії, що оформився на початку І тис. і до нині серед національних релігій, які практично не виходять за межі певної етнічної спільності і мають прихильників серед людей однієї національності є також конфуціанство (Китай), індуізм (Індія), синтоізм (Японія)

Важливою віхою в історії віри етносів стало виникнення світових релігій: буддизму, християнства та ісламу. На відміну від національних релігій вони набули міжнаціонального характеру тому, що вийшли за межі національно-державної спільності людей. І Однією з перших умов перетворення християнства у світову релігію була відмова від обрядовості. Християнська релігія зрослася із тим національним ґрунтом, на який потрапила, на якому взаємодіяла з національними елементами, нашаровувалась на культуру народів, певною мірою підпорядковувала їх своєму впливу. В результаті такої взаємодії національна культура у більшості народів, що підтримали християнство, небувала релігійного забарвлення. Щодо українського етносу, то: християнство протягом останнього тисячоліття формувало духовне життя нашого народу, справляло вагомий вплив на його психологію,и|виступало силою єднання національно-визвольному змаганні за відновлення державності.

Можна зробити висновок, що виникнення ситових релігій - підсумок тривалого розвитку культурних, економічних та соціально-політичних контактів між різними народами в межах однієї країни та між країнами.

Осмислюючи сказана, можемо виділити таке поняття, як "етно-конфесійні процеси", його слід тлумачити як сукупність змін, які відбуваються в етнічному та релігійному житті певного народу, його відносинах і зв'язках з іншими релігіями і націями.

В основі етноконфесійних процесів лежать переважно соціально політичні фактори, зокрема, утворення або розлад багатонаціональних держав, перегляд державних кордонів або маж проживання етносів, які не можуть не позначитися на їх духовному житті, на характері релігійних вірувань, церковному устрої етносу та релігійних традиціях і звичаях. Крім того, на етноконфесійні процеси досить вагомо впливають урбанізація, міграція людей а одного регіону в Інший. Етнічні та релігійні змішування внаслідок укладання міжнаціональних та міжконфесійних шлюбів. Єтноконфесійні процеси відбуваються у вигляді відродження чи занепаду етносів або його частин, еволюції тієї чи іншої церкви у бік зміцнення або послаблення своїх позицій. Вони можуть вести до етнічної і конфесійної консолідації або ізоляції, до злиття з Іншими етносами або розмежування з ними

В цьому плані досить важливо вникнути в суть такого поняття, як "етноконфесійна спільність". "Етноконфесійна спільність" — досить стійке автономне утворення, яке з'являється в результаті тісного переплетення і синтезу певного етносу або його частини з конкретним віросповіданням витоки етноконфесійних утворень пов'язані з довготривалим існуванням релігій на ґрунті різних історичних типів спільностей людей, починаючи від первісних родів, племен, народностей І закінчуючи сучасними розвинутими націями. Формування зв'язків між ними переростають у етноконфесійні спільності, які г наслідком взаємодії певної релігії з елементами етносу У взаємодії такі етнічні племен ти конфесіоналізуються. я релігія, особливо її культ набуває етнічного забарвлення.

Виходячи з релігійного принципу рівності усіх людей перед Богом, ми повинні зупинитися на понятті «загальнолюдський зміст релігійної моралі», дати психологічну характеристику цього поняття, бо це дуже важливо для формування етнос відомості народів.

Релігійна мораль усіх етносів, являючи собою сукупність норм і принципів, що формуються на ґрунті положень будь-якої релігії, включає в себе моральні настанови. Крім того, в кожній релігії поруч з моральними настановами, які подаються від імені Бога, є положення, які не сумісні з загальнолюдськими цінностями, бо сповнені ненависті до інших народів, їх релігій і вірувань. Саме це впливало у свій час на формування серед етносів психології переслідувань інакомислячих, виправданню релігійних війн, міжнаціональної ворожнечі на конфесійній основі.

Конфліктогенні фактори релігійних відносин – це сукупність причин, що ведуть до конфліктів на релігійному ґрунті, вони мають об’єктивні та суб’єктивні передумови. Поглиблює кризи в релігійних і між релігійних стосунках і суб’єктивний фактор, наприклад, претензії окремих релігійних лідерів і конфесій на «єдину віру» та інтерпретацію релігійних канонів.

Напруженість у міжконфесійних стосунках виникає за умовами: 1)переплетіння релігійного фактору національної з політичними і національними факторами – надання тій чи іншій конфесії статусу національної винятковості, клерикалізації суспільного життя, політизація релігії, втягування віруючих в політичну боротьбу; 2)прозелітичної діяльності, що ґрунтується на перевагах тієї чи іншої конфесії; 3) невирішеності питань належності храмів і культового майна.

По-перше, має місце і нетерпимість конфесійна, яка полягає в негативному ставленні до окремих осіб, що усвідомлюють свою етнічну і конфесійну спільність, а по-друге – протиставлення своєї спільності чи окремої групи осіб всім іншим, що належать до інших етносів і релігій.