5.1. Ментальність: сутність, функції, генеза

У середині 50-х років XX ст. поняття "ментальність'' увійшло в наукову сферу завдяки дослідженням французьких вчених Ж.Люб’є і Р.Мандру, а з 1958 року цей термін з'явився в енциклопедичних словниках. Л.Красавін підкреслював, що терміном "ментальність" визначають соціально-психічні явища, тому можна говорити про ментальність, притаманну певній етнокультурі, властиву певній епосі, тому що ментальність відображає духовний світ людини чи соціальної спільності епохи або етнокультури.

Категорія "ментальність" дає змогу аналізувати психічний склад людей у соціальному, політичному або етнічному контексті. Ментальність охоплює різні рівні соціальної цілісності. Таким чином, ментальність — важливий етнопсихологічний феномен, саме вона виступає інтегральною етнопсихологічною ознакою особистості, народу, нації.

Етнічна ментальність проявляється у домінуючих життєвих настроях людей, у характерних особливостях світовідчуття, світосприймання, у системі моральних вимог, норм, цінностей та принципів виховання, у співвідношенні магічних І технологічних метолів впливу на дійсність, у формах взаємин між людьми, у сімейних засадах, у ставленні до природи та праці, в організації побуту, свят, у конкретних актах самоорганізації етносу т.ін.

Слово "ментальність" походить від пізньолатинського слова –mentalis. В англомовних психологічних словниках менталітет визначається як: "якість розуму, що характеризує окремого індивіда або групу індивідів»; «узагальнення всіх характеристик, що розрізняють розум»; «здатність або силу розуму»; «настанови, настрій, зміст розуму"; «спосіб думок або характер роздумів» тощо.

У вітчизняній літературі під ментальністю розуміють сукупність уявлень, поглядів, почувань спільноти людей певної епохи, географічного регіону, соціального середовищ», особливий психологічний склад суспільства, що впливає на історичні і соціальні процеси. Переважна більшість науковців сходяться на тому, що менталітет — це деяка Інтегральна характеристика людей, які живуть у конкретній культурі, що дав змогу описати своєрідність бачення цими людьми оточуючого світу і пояснювати специфіку їх реагування на нього.

Щодо структури, то у системі "ментальна настанова" виділяються три компоненти: емоційний (емотивний), вербальний (когнітивний) і поведінковий (конативний).

Емоційна підсистема ментальності включав: а) емоційні стани, що попереджують організацію вербального і поведінкового компонентів. Вони виступають імпульсом систематизації знань, а також поведінкових готовностей (Л.Гутман), б) переживання, пов'язані з найбільш важливими вербальними елементами.

Вербальна підсистема ментальності складається із знання про об'єкти і ситуації життєдіяльності, що в результаті набуття індивідуального життєвого досвіду (невчення).

Поведінкова підсистема ментальності слугує імпульсом актуалізації (самоактуалізації) елементарних фіксованих та соціальних настанов, ціннісних орієнтацій, етнічних цінностей.

Ментальна настанова реалізується у деяких вчинках людини. Саме вчинок, на відміну від таких категорій, як мотивація, інтелект, воля, характер, торкається не одного якогось аспекту психіки людини, а становить їх єдність, що відповідає реальним цілісним актам самореалізації людини, людини як індивідуальності ,особистості, громадянина.

Розбудова нових, демократичних структур у системі державного управління, освіти, культури неможливі без формування соціально-психологічних якостей особистості, моральних і життєвих цінностей, які мають ґрунтуватися на культурно-історичних, національних, гуманістичних засадах.

Ламання стереотипів духовного життя, що відбувається із-за неспроможності програми внутрішньої розбудови держави, генерує нові деструктивні процеси — несприйняття існуючих реалій, спроби перекласти провину за всі негаразди на інших, сперечатися, "хто більше, хто менше кладе на терези української долі", і на цьому ґрунті нагромадження та реалізація загрозливого руйнівного потенціалу Гостро даються взнаки симптоми денаціоналізованого суспільства. Все це гальмує державотворчий процес, підриває коріння громадянської позиції серед народу в Україні

Нині, коли ми прагнемо ось .лиш минуле, розібратися в теперішньому, знайти орієнтири на майбутнє, потрібен якийсь узагальнюючий та проникливий погляд на душу народу, його психологію, що виявляється в національному характері, його іміджі та менталітеті. Так, одна з причин невдач у впровадженні реформ бачиться у спробах механічної трансплантації соціальних і культурних стандарті". які сформувалися головним чином на Заході, упродовж тривалого розвитку та внаслідок унікальної компіляції різних факторів до принципово відмінного соціально-культурного середовища на Україні, яке надихане своєю специфікою історично.

Як відомо, індивідуалізм та підприємницький дух американців кореняться в історії цієї країни, у її складній етнічній та географічній структурі. Трудовий етнос Німеччини та економічні успіхи країни неможливо зрозуміти, не знаючи історії німецької держави, не помічаючи характерного для німців почуття обов'язку та ідентифікації з державою, чого не маємо ми в такій мірі, бо нашу державність нищили Труднощі ж економічного розвитку багатьох країн третього світу, зокрема африканських, неможливо пояснити, якщо не брати до уваги тамошнього трудового етносу, у якому слабо розвинуто прагнення до матеріальних досягнень, до збільшення особистої власності, бажання робити інвестиції з розрахунком на майбутнє. Це теж історична специфіка. Тому тільки загальнодержавна реалізація потенцій українського менталітету, що втілює певний набір основних особистісних ознак, настанов, вірувань, цінностей, умонастроїв, здатна ушляхетнити життєдіяльність народу і повернути втрачені честь і гідність самоцінної особистості, успішно вирішувати проблеми міжнаціональної напруги, економіки, державотворення, громадянської позиції та ін.

Вся це разом узяте висуває загальну потребу в більш глибинному науковому проникненні у духовний світ етнічних груп, які населяють Україну, осмислити зміст і форми українського менталітету у нинішній непростій соціально-економічний ситуації, що склалася в Україні на даному етапі розвитку.

Важливе значення для етнопсихології має вивчення "ментального інструментарію", тобто понять і категорій етнокультури — мови, обрядів, звичаїв, вірувань, магії, міфів, мистецтва, моралі тощо. А.Гуревич підкреслював значення такого фактора, як "ефір" етнокультури. Аналіз міфології, фольклору, художніх текстів, витворів мистецтва, моральних І релігійних норм, принципів, удавлень, архетипів і установок колективного несвідомого дає змогу вивчати ціннісно-смислові утворення етносуб’єктів, бо саме вони є визначальними у структурі етнічної ментальності.

Отже, етнічна ментальність — це цілісна система образів, уявлень, ціннісно-смислових утворень та своєрідних "правил життя", що стимулює І регулює найбільш доцільний у даних культурних та природних умовах тип поведінки. Типові психологічні риси етносуб’єктів, зафіксовані в їх ментальності, в водночас і своєрідними "мітками" того природного і соціального середовища, в якому вони сформувалися. Саме етнічна ментальність стає на сучасному етапі відносно самостійним І, навіть, визначальним соціально-психологічним фактором, який зумовлює не тільки процеси етногенезу, а й суспільно-політичні процеси в державі. Така ментальність створює своєрідне "етнічне поле", цю сприяв відтворенню специфічно української ментальності як в умовах тоталітарного суспільства, так і 8 умовах еміграції. На прикладі української діаспори в Канаді, Австралії та США ми бачимо, що представники українського етносу не "розчинилися" в іншому етносі, не втратили свою національну специфіку, не перестали психологічно почувати себе українцями. Завдяки відображеним - мнемічним та консервуючим властивостям етнічно! ментальності основні особливості їх психічного складу збереглися й допомогли їм не тільки вижити у нових умовах, в й здобути авторитет працьовитих землевласників і добропорядних громадян.

Навіть свого бойового провідника українці шанують тоді, коли він проявляє менше суворості, а більше, дбайливості, що цілком протилежне настановам азіатських та Інших європейських народів. Батько в світогляді українців змальовується дуже невиразно, хоч на перший план завше висуваються його каральні функції щодо дітей.

Ментальність — це цілісний вираз духовних спрямувань, що не зводяться до суми форм суспільної свідомості (релігії, науки, мистецтва тощо), а є специфічним відображенням дійсності, зумовленим життєдіяльністю народу а певному географічному і культурно-історичному середовищі етносу.

Ментальність — це дух народу, що не тотожний духу історичних культур, але який формується на їх основі і дозволяє говорити про культуру не тільки окремих історичних щаблів, а й етнічну, національну, яка оновлюється, розгортається у часі, але ніколи не зникає, поки існує народ.

Ментальність будь-якого етносу вкорінена у вихідні умови його життя і відповідну історичну долю. Вона випливає з граничних чинників самого його буття як певного соціуму Ментальність відбиває специфіку трансісторичних проблем етносу та їх розв'язання. Вона орієнтує людей на те, що треба любити, чого уникати, що є найвищою цінністю, а в чому негативний зміст, вказує ставлення народу до світу та життя, мас світоглядно-практичний характер.