1.3.4Загальні відомості про програмне забезпечення

Програмне забезпечення можна умовно розділити на наступні складові:

1. Системне програмне забезпечення

1.1. Операційна система типу Wіndows.

2. Прикладне програмне забезпечення.

2.1. Текстовий редактор Word.

2.2. Графічні редактори.

2.2.1. Програми векторної (контурної) графіки CorelDraw, Adobe Illustrator.

2.2.2. Програми растрової (піксельної) графіки PhotoShop.

2.2.3. Програми трасування піксельних зображень.

2.3. Програми макетування і верстки (Page Maker, ІnDesіgn, Quark XPress).

2.4. Програми обробки Web-сторінок (Front Page і ін.).

3. Спеціальні програми.

3.1. Оптичне розпізнавання символів (Fіne Reader і ін.).

3.3. Машинний переклад (Socrat, Stylus, Pragma і ін.).

3.4. Архівування, перевірка на наявність вірусу (WіnZіp, WіnArj, NOD32 та ін.).

1. 3.5. Робота з цифровими шрифтами (Font Manager, Font Navіgator, Adobe Type Manager Deluxe і ін.).

1Невеличкий екскурс в історію видавничих систем

Комп'ютерні видавничі системи з'явилися порівняно недавно, а історія розвитку поліграфії налічує більше п'яти століть. Друкарство з'явилося в XV столітті завдяки винаходові Йоганна Гутенберга. Кілька століть друковані видання, тобто книги, газети і журнали, були основним засобом поширення візуальної інформації. Основою виготовлення друкованої продукції служив оригінальний металевий набір, а металева матриця (пізніше — стереотип) була інформаційною основою для тиражування.

У другій половині XX століття з'явилося нове поняття — «нематеріальний носій», — під яким розумівся будь-який електронний засіб тривалого збереження інформації, на якому записане видання в цілому або його частина. Найчастіше інформація зберігалася на магнітному носієві: магнітній стрічці або магнітному дискові. Однак такі носії залишалися недосконалими: надійність збереження і щільність запису інформації були низькі. Тому такі засоби у видавничій практиці використовувалися досить рідко. У більшості вітчизняних видавництв процес підготовки видань ґрунтувався на використанні «паперових» технологій. Автор здавав рукопис, надрукований на друкарській машинці. У видавництві вона редагувалася й в остаточному вигляді також передруковувалася друкарками видавництва, і цей видавничий машинописний оригінал використовувався як основа для типографського набору.

Останні десятиліття XX століття характеризуються швидким удосконаленням та розвитком електроніки і комп'ютерних інформаційних технологій. Саме в цей період практично усі видавництва перейшли на комп'ютерний набір і верстку газет, журналів та книг. Видання зберігалося в пам'яті комп'ютера увесь час набору і верстки, тобто залишалося в електронній (нематеріальній) формі протягом усього процесу підготовки, аж до виводу на принтер так названого посторінкового оригінал-макета. Цілком зверстане і підготовлене до друку видання, збережене в пам'яті комп'ютера (на твердому магнітному диску) або в спеціальному запам'ятовуючому пристрої довгострокового типу можна назвати «електронним виданням».

У виданнях Іоганна Гутенберга друкарським способом відтворювався текст, а ініціали і орнаменти на полях робилися вручну. Проте вже в XVI столітті книжкові видання відрізнялися високим рівнем поліграфічного виконання, самобутністю шрифтів і графічних прикрас. Декоративна готична текстура і округла італійська антиква епохи Відродження є прототипами сучасних шрифтових груп Times і Garamond, а рукописний почерк Петрарки лежить в основі курсивного зображення Italic. Кириличний шрифт «стародрукованих» книг (від «Апостола» Івана Федорова) склався на основі півуставних почерків московських рукописів. Рішучий крок від кирилиці до латиниці був зроблений завдяки введенню цивільного шрифту при Петрові I. Якщо порівняти між собою сучасну кирилицю і латиницю, то стане очевидно, що частина літер просто співпадає, а частина побудована за схожими принципами. Комп'ютерні шрифти увібрали в себе рисунки багатьох давно відомих шрифтів. Проте, як відомо, на відміну від речовинних шрифтоносіїв комп'ютерні шрифти зберігаються в пам'яті комп'ютера у вигляді растрових точок або векторних зображень. У растрових шрифтах символи зберігаються у вигляді поточкового розкладання. Векторні шрифти зберігаються у вигляді набору математичних виразів, що описують спосіб побудови кожного символу. Вони гнучко масштабуються і змінюють своє зображення.

Цікаво, що спроби застосувати до проектування шрифтів точні математичні закони були зроблені ще на початку XVI століття, але єдина друкарська система заходів довгий час була відсутня. У результаті цього шрифти різних словолітчиків неможливо було зібрати в одній формі. Перший крок у цьому напрямі зробив паризький друкар П`єр Фурньє, який ввів, як одиницю вимірювання шрифту, друкарський пункт. На жаль, через відсутність у Фурньє королівського фута (еталону довжини) він допустив у розрахунку невелику неточність: всього 0,0313 мм на один пункт. Помилку помітив і виправив інший відомий паризький друкар — Фірмен Дідо, що став автором відомої типометричної системи.