5. Ринок і продукція

Існує кілька означень поняття «ринок». Ринок – це обмін, організований за законами товарного виробництва й обігу, сукупність відносин товарного обміну. Ринок – це механізм взаємодії покупців і продавців, іншими словами, відношення між попитом і пропозицією. Ринок – це сфера обміну всередині країни й між країнами, що зв'язує між собою виробників і споживачів продукції. Поглиблене розуміння категорії «ринок» потребує врахування його місця у всій системі суспільного виробництва. Ця система містить чотири сфери економічної діяльності: виробництво, розподіл, обмін, споживання.

Ринок як розвинена система відносин товарного обміну являє собою систему окремих взаємозалежних різновидів ринків: факторів виробництва, засобів виробництва, фінансовий, споживчий, послуг, технологій, духовних благ тощо.

Таким чином, ринок охоплює елементи матеріального й грошового обігу й має зв'язок з невиробничою сферою і навіть зі сферою духовною. Однак його елементи не однакові за своїм значенням. Ринок починається з можливості придбання трудових ресурсів і засобів. Без цих елементів та їх поєднання за допомогою капіталу не може функціонувати виробництво. Величезне економічне значення має споживчий ринок. Без його розвитку втрачається суспільне значення відносин обміну. Від стану споживчого ринку залежать забезпеченість населення необхідними матеріальними й нематеріальними благами, рівень споживання, стабільність грошового обігу.

Фінансовий ринок (позичкових капіталів) забезпечує рухливість капіталів, їх перелив у найбільш прибуткові, найбільш важливі, перспективні галузі виробництва. Це один із комплексних ринків, який часто розбивається на грошовий ринок (короткотермінових кредитних операцій, казначейських і комерційних векселів, інших короткотермінових грошових паперів) і ринок капіталів (середньо- і довготермінових цінних паперів, тобто акцій та облігацій).

Ринок послуг існує в тих умовах, коли встановлено плату за всілякі послуги. Ступінь його розвитку визначає забезпеченість населення й підприємств послугами, їхню якість і своєчасність. Ринок поширюється й на духовну сферу, перетворюючи на об'єкт купівлі-продажу технологію й духовні ідеї й стимулюючи матеріально їх створення, розповсюдження, використання.

Ринкові відносини, що укріпилася в суспільстві, впливають на всі сторони господарського життя, виконуючи кілька важливих функцій: інформаційну, посередницьку, цінотвірну, регулювальну, санаційну.

Існують такі основні типи ринкових структур: досконала конкуренція, недосконала конкуренція – монополістична конкуренція, олігополія, чиста монополія (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Характерні риси основних структур ринку

Структурна характеристика	Досконала конкуренція	Недосконала конкуренція
		Монополістична конкуренція	Олігополія	Монополія
Кількість продавців	Велика	Велика	Мала	Один
Бар'єри входження	Немає	Немає	Зазвичай є	Міцні (немає входження)
Диференціація продукції	Немає	Є	Можлива	Немає (один продукт)
Приклади	Сільське господарство, ринок акцій, які є власністю приватних осіб	Ресторани, аптеки	Автомобілі, готові сніданки із круп	Алмази, моментальне фотографування

Результат праці частіше має матеріальну форму – вигляд продукції. Продукція, що виготовляється на підприємстві, на різних стадіях технологічного процесу має вигляд незавершеного виробництва, напівфабрикату або готового виробу (продукції).

Готова продукція – це вироби промислового підприємства, завершені виробництвом, що відповідають державним стандартам або технічним умовам, які прийнято відділом технічного контролю й забезпечено документами, що засвідчують їхню якість, і які призначено для реалізації на сторону.

Напівфабрикати – це напівпродукти, технічне оброблення яких завершено в одному із виробництв (цехів) підприємства, але потребує дороблення або перероблення в суміжному виробництві (іншому цеху) цього ж підприємства, або які можуть бути передані для подальшого оброблення на інші підприємства.

Незавершене виробництво – це продукція, що не набула завершеного вигляду в межах виробництва, а також продукція, яку не перевірено у ВТК і не здано на склад готової продукції.

Усю готову продукцію, що виробляється для продажу, можна поділити на чотири види:

- вироби основного виробництва;

- товари народного споживання;

- вироби, виготовлені з відходів;

- запасні частини.

Планування й облік виготовленої продукції здійснюється в натуральних (фізичних) і вартісних (грошових) одиницях. Обсяг продукції виражають у натуральних – метрах і тонах, умовно-натуральних (наприклад, тисячі умовних банок, умовні листи шиферу й штуки цегли) і подвійних натуральних (наприклад, виробництво труб – у тонах і метрах, тканин – у метрах і погонних метрах) одиницях.

Обсяг виробництва підприємства у вартісному вираженні характеризується обсягами товарної, реалізованої, валової й нормативно-чистої продукції.

Обсяг валової продукції характеризує загальний обсяг продукції, виготовленої підприємством, і складається з вартостей товарної продукції й залишків незавершеного виробництва в плановому періоді на певну дату:

, (5.1)

де НЗВ_п, НЗВ_к – вартість залишків незавершеного виробництва і напівфабрикатів, виготовлених відповідно на початок і кінець року, грн;

N_п, N_к – вартість залишків оснащення, запчастин, обладнання власного виробництва на початок і кінець року, грн.

Обсяг товарної продукції на підприємстві складається з вартостей:

- готових виробів, призначених для реалізації, а також для капітального будівництва й непромислових підприємств власного господарства;

- напівфабрикатів власного виготовлення, призначених для відпускання на сторону, капітального будівництва й непромислових підприємств власного господарства;

- робіт промислового характеру, що виконуються на сторону або за замовленням непромислових підприємств власного господарства.

Під реалізованою продукцією розуміють готову продукцію, яку відвантажено покупцеві і за яку повністю перераховано кошти на розрахунковий або спеціальний рахунок підприємства. Вартість продукції, оплаченої покупцем, але не відвантаженої, до обсягу не включається.

Існує поняття «норматив чистої продукції». Це – частина оптової ціни виробу, яка складається із зарплати, відрахувань на соцстрахування й прибутку:

, (5.2)

де ЗП – заробітна плата;

ПР – прибуток;

Ц_о – ціна оптова;

МВ – матеріальні витрати.

Обсяг товарної продукції в грошовому вираженні визначають за формулою

, (5.3)

де Ц_і – оптова ціна і-го виробу, грн;

N_i – кількість виготовлених i-х виробів.

Обсяг реалізованої продукції обумовлюється вартістю виробів власного виробництва, відвантажених споживачеві і які підлягають оплаті в планованому періоді, а також робіт промислового характеру:

, (5.4)

де З_п – залишок товарної продукції на складі (або відвантаженої) на початок планового періоду, грн;

З_к – те саме на кінець планового періоду, грн.

Під час обчислення обсягів валової, товарної й реалізованої продукції визначають оптові ціни підприємства, тобто без податку на обіг. При цьому обсяг валової продукції обчислюється в порівнянних цінах, тобто в цінах, визначених на конкретну дату.

За час свого існування товар проходить кілька фаз розвитку, що відображається в динаміці його збуту – спочатку збільшення, а потім зменшення. Період існування товару (від ідеї до припинення його виробництва й збуту) називають економічним циклом життя виробу, або життєвим циклом товару (ЖЦТ).

Теорія життєвого циклу товару ґрунтується на загальній для всіх товарів закономірності, яку можна подати у вигляді кривої змінення обсягу продажів товару із часом (рис. 5.1). Динаміка змінення обсягу продажів характеризується спочатку повільним, потім бурхливим зростанням, далі обсяг продажів стабілізується й потім спадає.

Рис. 5.1

У сучасних умовах виникає необхідність у зміненні орієнтації й критеріїв оцінювання ефективності діяльності підприємств. Одним із таких критеріїв може бути конкурентоспроможність продукції.

Під конкурентоспроможністю товару розуміють сукупність його якісних і вартісних характеристик, завдяки яким забезпечується задово­лення конкретної потреби покупця й товар вигідно відрізняється від аналогічних товарів-конкурентів. Виходячи з цього, абсолютно конкуренто­спроможними є нові види товарів, що не мають аналогів на ринку.

Практика визначення конкурентоспроможності товару базується на порівняльному аналізі його сукупних характеристик із характеристиками товарів-конкурентів за ступенем задоволення конкретних потреб і ціною споживання. Конкурентоспроможність продукції можна виразити кількісно через показник конкурентоспроможності. Розглянемо найбільш поширені методи його розрахунку.

1. Критерієм для визначення конкурентоспроможності техніки є ціна споживання цього товару

Ц_с = Ц_пр + В_с, (5.5)

де Ц_пр – ціна продажна;

В_с – витрати споживача цієї продукції за весь нормативний термін використання.

Усі витрати споживача можна поділити на дві основні категорії: постійні витрати, які здійснюються одноразово й надалі не змінюються (покупна ціна виробу, витрати на встановлення, монтаж тощо); змінні витрати, що здійснюються в процесі користування виробом (експлуатаційні витрати на енергію, сировину, робочу силу, витрати на поточний ремонт та обслуговування тощо).

Величину змінних витрат для юридичних осіб можна визначити за формулою

В_з = (ЗП + В_рем + В_мр + А + В_ін) Т_н, (5.6)

де ЗП – річний фонд заробітної плати обслугового персоналу з відрахуваннями на соціальні потреби;

В_рем – річні витрати на поточний ремонт та обслуговування;

В_мр – річні витрати на паливо, енергію, паливно-мастильні та інші матеріали, пов'язані з експлуатацією техніки;

А – річні витрати на амортизацію;

В_ін – інші річні витрати, пов'язані з експлуатацією техніки;

Т_н – нормативний термін експлуатації.

У міру старіння виробу сума змінних витрат збільшується і відповідно збільшується їхня частка в ціні споживання. Тому чим нижче ціна споживання товару, тем вище його конкурентоспроможність. Цей спосіб застосовується, якщо порівнювані товари однакові за продуктивністю й терміном експлуатації. Якщо ці параметри відрізняються, то необхідно звести варіанти до порівнянного вигляду.

2. Визначення конкурентоспроможності товарів за двома критеріями: собівартістю виробництва й реалізації товарів та рівнем їхньої якості. Явно більш конкурентоспроможним є той товар, витрати на виробництво й реалізацію якого є мінімальними, а рівень якості є більш високим порівняно з рівнем якості товару-конкурента. Якщо рівні якості товарів-конкурентів однакові, то більш конкурентоспроможним є товар, який має меншу собівартість.

3. Спосіб, що ґрунтується на порівнянні товарів-конкурентів за їх технічним рівнем й продажною ціною.

За цим способом спочатку визначають кількісні показники рівня якості порівнюваного й базового зразків (товарів):

КП = КП_е.е КП_т КП_н, (5.7)

де КП – комплексний показник рівня якості товару;

КП_е.е – комплексний показник естетико-ергономічного рівня;

КП_т – комплексний показник технічного рівня;

КП_н – комплексний показник надійності.

На другому етапі визначають показники конкурентоспроможності порівнюваного товару й товару-еталона:

; , (5.8)

де КП_i, КП_е – комплексні показники рівня якості порівнюваного товару й товару-еталона;

Ц_i, Ц_е – передбачувана (або фактична) ціна реалізації порівнюваного товару й товару-еталона.

Якщо ПК_i > ПК_е, то порівнюваний товар є більш конкурентоспроможним, якщо ПК_i < ПК_е, – менш конкурентоспроможним, якщо ПК_i = ПК_е, то конкурентоспроможність однакова.

Можна розрахувати відносний показник конкурентоспроможності

, (5.9)

Якщо ВП_к 1, то показник конкурентоспроможності порівнюваного зразка є більшим від показника конкурентоспроможності еталонного зразка або дорівнює йому.

4. Визначення конкурентоспроможності виробів на основі порівняння їхніх технічних та економічних параметрів. При цьому з технічних параметрів вибирають тільки такі, які найбільшою мірою цікавлять покупця. Далі розраховують індекси за кожним технічним параметром і на їх основі визначають зведені індекси за технічними параметрами для кожного виробу:

, (5.10)

де I_і – індивідуальний індекс i-го технічного параметра;

а_і – вага i-го параметра.

Більш конкурентоспроможним уважають той виріб, який має більший зведений індекс за технічними параметрами.

Зведений індекс за економічними параметрами визначається формулою

, (5.11)

де ЦС_і, ЦС_е – ціна споживання відповідно порівнюваного й еталонного зразків.

Якщо I_ЕП < 1, то це означає, що порівнюваний зразок є більш конкурентоспроможним порівняно з еталонним за економічними параметрами, якщо I_ЕП > 1, – навпаки, якщо I_ЕП = 1, – вироби є рівнозначними.

Інтегральний показник конкурентоспроможності визначають за формулою

, (5.12)

де I_ТП – зведений індекс за технічними параметрами;

I_ЕП – зведений індекс за економічними параметрами.

Цей метод є кращим порівняно з попереднім, тому що дає можливість порівняти вироби під час їх експлуатації.