Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
филосовия. 10 лекция.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
21.11.2019
Размер:
89.61 Кб
Скачать

1.Герменевтика (від грец. ερμηνεύειν — тлумачити) — у первісному значенні — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а такожфілософських, історичних і релігійних текстів. У давньогрецькій філології та філософії — з тлумаченням Біблії, екзегезою; у протестантських теологів — з інтерпретацією священних текстів у їх полеміці з католицькими богословами.

Герменевтика є допоміжною дисципліною тих гуманітарних (і насамперед історичних) наук, які займаються писемними пам'ятками (історії літератури, історії філософії, історії релігієзнавства, мовознавства та ін.). У XX ст. набуває ширшого значення як метод, теорія чи філософія будь-якої інтерпретації. Принципи герменевтики в церковних проповідях:

  1. Буквальне тлумачення;

  2. Історична відповідність;

  3. Принцип єдиного значення;

  4. Контекст;

  5. Лексика;

  6. Граматика;

  7. Паралельні посилання.

Існують різні теорії щодо виникнення, дехто бачить кабалістичне походження, дехто християнське. Теоретичним фундаментом герменевтики кінця ХХ ст. стали твори Мартіна Гайдеґґера.

Основи герменевтики як загальної інтерпретації закладені протестантським теологом, філософом і філологом Ф. Шлейєрмахером (1768—1834). В. Дільтей (1833—1911) розвивав герменевтику як методологічну основу гуманітарного знання, акцентуючи увагу на психологічному аспекті розуміння; основою герменевтики, за В. Дільтеєм, є «психологія, що розуміє», — безпосереднє осягнення цілісності душевно-духовного життя. М. Гайдеґґер (1889—1976) онтологізував герменевтику: з мистецтва тлумачення, з методу інтерпретації історичних текстів, яким вона була у Ф. Шлейєрмахера, В. Дільтея, герменевтика стає «здійсненням буття». Підтримує цю тенденцію учень Мартіна Гайдеґґера Ганс-Георг Гадамер. Саме він став основоположником філософської герменевтики, вихідним пунктом якої є онтологічний характер герменевтичного кола.

Звідси випливають тези Гадамера:

  1. інтерпретація є принципово відкритою й ніколи не може бути завершеною;

  2. розуміння тексту є невіддільним від саморозуміння інтерпретатора.

Герменевтику, розділ філософії, що зосереджується на розкритті значення знаків та символів та тлумаченні текстів, у двадцятому столітті представляли Фрідріх Шлеєрмахер, Вільгем Дальтей, Ганс Георг Гадамер, Карл Отто Апель, Емеріх Корет, Поль Рікер, Юрген Габермас.

2. Аналіти́чна філосо́фія — два пов'язані між собою напрями у філософії: логічний позитивізм та, як його суттєво видозмінене продовження, — лінгвістич­на філософія. Лінгвістичну філософію можна розглядати як певне відгалужен­ня від логічного позитивізму, оскільки після її появи деякі з логічних пози­тивістів залишалися вірними основному духові логічного позитивізму. Хроно­логічні межі аналітичної філософії — початок 20-их — 60-ті роки XX ст.

У ширшому та вільнішому зна­ченні висловом «аналітична філософія» позначають таку тенденцію сучасної філософії, в якій існує підвищена увага до способу вислов­лювання думки, до аналізу та уточнення значень і смислів. Одним із перших дже­рел логічного позитивізму стали філо­софські праці Рассела «Наше знання зовнішнього світу» та «Філософія логічного атомізму». Рассел, заперечив­ши ідеалістичну онтологію Бредлі (ду­ховна єдність буття), прийняв плюраліс­тичну онтологію: першоелементами всього існуючого в його онтології є різ­норідні види буття — такі, як ознаки та відношення. Ці першоелементи доступні досліднику у вигляді «фактів»: Рассел не вважав їх ні ідеальними (суб'єктивни­ми), ні матеріальними, а нейтральними. Тому свою концепцію він називав також терміном «нейтральний монізм». Другим засновником ідей логічного позитивізму був Людвіг Вітґенштейн, який у 1921 р. опублікував «Логіко-філософський трак­тат», що став своєрідною програмою для логічного позитивізму. Висловом «логіч­ний позитивізм» у його вузькому значен­ні позначають філософіюВіденського гуртка, який виник у Відні на початку 1920-х років, і до якого входили Карнап, Шлік, Нейрат, Фейгл та Вайсман. Висло­вом «лінгвістична філософія» познача­ють досить широкий філософський рух, започаткований у 30-х роках, основними центрами якого стали Кембридж та Оксфорд.

Лінгвістичну філософію переваж­но важають варіантом аналітичної філософії (хоча іноді її протиставляють аналітичній філософії, звужуючи понят­тя останньої до традиції логічного пози­тивізму). Засновником лінгвістичної фі­лософії вважають «пізнього» Вітгенштайна, який переглянув свою філософсь­ку концепцію, сформульовану в «Логіко-філософському трактаті», і обґрунту­вав принципово відмінну від попередньої філософську концепцію. У розробці своїх нових ідей він зазнав деякого впливу «не­ореалізму» Мура, що ґрунтувався на реа­білітації«здорового глузду». У цій праці зазнає принципового перегляду теорія значення і ставлення до повсякденної мови. Суть нової концепції полягала в то­му, що значення не є предметом(як було прийнято в концепції іменування), а спо­собом застосування висловів. Вітгенш­тайн, розрізняючи (слідом за Сосюром) мову і мовлення, показував це на при­кладі гри в шахи:правила гри в шахи — це мова, а ті партії, які розігрують гравці, — мовлення. Звичайно, самі правила ви­никли в процесі гри і в результаті домо­вленості щодо правил використання фігур, але позаяк вони виникли, то з'я­вилася й різниця між самими правилами і їх використанням. Розуміння значення як способу застосування означало прин­ципову зміну у філософській семантиці — перехід від так званої «реалістичної» семанти­ки до прагматичної. У семіотиці прагма­тика, таким чином, мала включати та­кож семантику. З цього погляду відкида­лися деякі з принципів логічного пози­тивізму — передусім емпіричний фундаменталізм разом з принципом емпірич­ної верифікації. Метафізика та філо­софія ставали одним із можливих видів мовних ігор. Звичайна мова, відтак, біль­ше не оцінювалась як недосконала (у по­рівнянні з штучною символічною мовою, пристосованою для логіки і математи­ки). Оскільки первинною мовою була безперечно звичайна мова (адже штучні спеціальні мови виникли на її основі), то шляхом для з'ясування значення тих чи тих термінів може бути з'ясування тих первинних значень повсякденної мови, на основі яких був введений певний тер­мін. Значення того чи того терміна по­трібно розглядати з погляду історії його використання. Це пояснює те місце, яке в лінгвістичній філософії зайняла по­всякденна мова та аналіз повсякденного застосування висловів для виявлення (часто прихованих, неусвідомлених) значень. Тому лінгвістична філософія має ще іншу паралельну назву — «філософія звичайної мови».

Філософія релігії в широкому сенсі існує стільки, скільки існує і філософія в цілому як частина духовної культури. При цьому можуть бути використані різні філософські концепції —натуралізму, матеріалізму, екзистенціалізму, феноменології, прагматизму, позитивізму, лінгвістичної філософії, психоаналізу тощо.

Філософія релігії у вузькому сенсі — автономне філософське міркування про Бога/божества і релігії (Платона, Фоми Аквінського, Б.Спінози, І.Канта, Г.Гегеля та ін). Це зближує філософію релігії з історією філософії.

Форми філософії релігії

Дослідник і методолог релігії Ю.А. Кімєлєв виділяє дві основні форми розгляду філософії релігії:

  1. Філософське релігієзнавство. Головне завдання — філософське осмислення феномену релігії, релігійного відношення людини до дійсності, в першу чергу, до божественної реальності, проблеми гносеології та релігійної мови (суб'єктивна сторона релігійного життя).

  2. Філософська теологія. Головне завдання — філософсько-релігійні концепції буття віруючого і витікаючі з цього контексту проблеми свободи волі, необхідності і випадковості, суті й існування, атрибутів Бога та ін. (онтологічна сторона).

Інші назви «Філософської теології»«природна теологія», «релігійна філософія», «релігійна метафізика», «християнська філософія», «християнська метафізика», «раціональна теологія». Проте, ці назви володіють рядом серйозних недоліків, тому переважно використовувати поняття «Філософська теологія».

Деякі релігієзнавці вважають «філософську теологію» спірною формою філософії релігії. Багато філософів, починали як теологи, були авторами і богословських, і філософських творів одночасно. На ранніх етапах людської історії філософські, релігійні і міфологічні переконання перепліталися між собою (зокрема, у Фалеса Мілетського).

В ісламі

В ісламських країнах, зважаючи на обов'язковість релігійної доктрини, набули поширення своєрідні гібриди традиційних напрямів філософії (філософія науки, політична філософія і ін.) з теологією. Яскравими прикладами такого підходу є епістемолого-політична концепція іранського філософа А. Соруша, політична концепція («Зелена книга») лідера Лівії М. Каддафі і ін.

3. Визначними представниками філософської антропології були Макс Шелер, Мартин Бубер, П'єр Тейяр де Шарден. Неофрейдизм розвивали Альфред Адлер, Карл Юнг, Еріх Фромм.

4.Неопозитивізм

На відміну від класичного позитивізму О. Конта і Г. Спенсера, неопозитивізм бачив завдання філософії не в систематизації та узагальненні спеціально-наукового знання, а в діяльності з аналізу мовних форм знання.

Виникнення і формування неопозитивізму обєднало в собі багато напрямки позитивістської філософії: логічне атомізм, логічний позитивізм, загальну семантику (близькі до цих напрямах операціоналізм, прагматизм).

Основне місце на цьому етапі еволюції позитивізму займають філософські проблеми мови, символічної логіки, структури наукового дослідження та ін

Мета філософії - логічне прояснення думок; філософія не теорія, а діяльність і результат її - не деяку кількість «філософських пропозицій», але прояснення наукових пропозицій.

Традиційна філософія позбавлена сенсу, єдина функція філософії полягає в тому, щоб за допомогою логічного аналізу очистити мову науки від безглуздих псевдопредложеній.

Суть логічний аналіз мови науки полягала у виділенні 3-х типів пропозицій:

• Логіко-математичні пропозицій (або аналітичні). Логіко-математичні пропозиції не можуть бути помилковими або щирими, тому що не відображають ніякої реальності. Вони можуть бути правильними чи неправильними, тобто відповідати або не відповідати правилам їх побудови, прийнятим конвенціональної.

• Емпіричні або фактуалние пропозиції.Вони мають синтетичний характер. Ці пропозиції можуть бути справжніми або помилковими, оскільки вони можуть бути перевірені на досвіді, під яким розуміються спостереження та переживання субєкта.

• Всі інші пропозиції, якщо вони не зводиться ні до тавтології, ні до деякого акту досвіду - «метафізічни», тобто науково не осмислені.Карнапом писав: «Я називаю метафізичними всі ті пропозиції, які претендують на те, щоб представити знання про щось, що знаходиться за межами будь-якого досвіду, наприклад, про реальну Сутності речей, про речі в собі, Абсолюті і т.п.» .

Логічний аналіз мови науки передбачав: 1) зведення, редукцію теоретичного знання до емпіричного (всі наукові знання мають емпіричний характер, за винятком математичного та логічного) і 2) чуттєву, емпіричну перевірку (верифікацію - від англ. verificate - перевірка, підтвердження) емпіричних висловлювань.

Виходячи з припущення про можливість повної формалізації мови науки, неопозітівісти вважали такою мовою мова математичної логіки або математізованной фізики (фізикалізму). Своє завдання вони бачили не лише в тому, аби усунути з мови науки «псевдонаукові» твердження, а й у тому, аби сприяти створенню на базі математичної логіки та фізики уніфікованої науки, що дозволить шляхом застосування механізму логічного висновку отримати всі можливі знання з одних аксіоматичних основ.

Як і логічний позитивізм, лінгвістична філософія стверджувала, що всі знання про світ дають наука і здоровий глузд; філософія займається не встановленням істини, а «проясняє» аналітичною діяльністю по розрізнення осмисленого і безглуздого, очищення мови від «систематично що вводять в оману висловлювань» (Дж . Райл).

На відміну від позитивізму, що робить акцент на аналізі готового знання і здійснює цей аналіз формально - логічними методами, сучасні науки філософи звертаються до історії науки, намагаються знайти закономірності її розвитку. Найбільш характерною особливістю їх досліджень є певна реабілітація метафізичних підстав наук, визнання осмислення філософських положень і неусувними їхньої з наукового знання.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.