13. Витрати підприємства

Витрати – це грошове вираження витрат виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством виробничої діяльності.

Бухгалтерські витрати являють собою вартість витрачених ресурсів, розраховану в фактичних цінах їх придбання. Це витрати, подані у вигляді платежів за використані ресурси (за сировину, матеріали, працю, сума амортизації, тощо).

Економічні витрати – це кількість (вартість) інших продуктів, від яких слід відмовитися або якими слід пожертвувати, щоб одержати якусь кількість певного продукту.

Витрати, що формують собівартість продукції, класифікують залежно від ознак:

1. За ступенем однорідності витрат:

• одноелементні (прості) – сировина й матеріали, заробітна плата тощо, ці витрати мають єдиний економічний зміст;

• комплексні, що є різнорідними за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат; їх ще називають непрямими (загальновиробничі й адміністративні витрати, втрати від браку).

2. За способом віднесення на окремі види продукції:

• прямі, що безпосередньо пов’язані з виготовленням певного виду продукції й можуть бути прямо віднесені на її одиницю;

• непрямі, що пов’язані з виготовленням різних виробів і не можуть бути прямо віднесені на той або інший вид продукції.

3. Залежно від зв’язку з обсягом виробництва:

• постійні, коли їхня загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах;

• змінні, коли загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції: пропорційні, що змінюються прямо пропорційно до змінення обсягу виробництва (сировина, матеріали і т. ін.); непропорційні, які поділяються на прогресуючі й дегресуючі.

4. За економічними елементами й калькуляційними статтями.

Галузева собівартість (С_г, грн) – це середні в галузі витрати на виробництво й реалізацію продукції:

, (13.1)

де С_і – собівартість певного виду продукції на і-му підприємстві, грн;

N_і – кількість виготовленої продукції певного виду на і-му підприємстві, нат. од.;

n – кількість підприємств у галузі, що виготовляють цей вид продукції.

Витрати на 1 грн товарної продукції

, (13.2)

де С_тп – собівартість всієї товарної продукції підприємства, грн;

Q_тп – обсяг товарної продукції підприємства, грн.

Елементи витрат на виробництво:

• матеріальні витрати на сировину, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергію, тару, зворотні відходи;

• оплата праці;

• відрахування на соціальні заходи;

• амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

• інші операційні витрати.

Статті калькуляції – це затрати, які відрізняються одна від одної функціями у виробничому процесі й місцем виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію, яка може містити такі витрати:

• витрати на сировину й матеріали (окрім зворотних відходів);

• на закупівлю напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

• на паливо й енергію на технологічні цілі;

• на заробітну плату виробничих робітників (основну й додаткову);

• відрахування на соціальні заходи із зарплати основних виробничих робітників;

• витрати на підготовку й освоєння виробництва продукції;

• на компенсацію зношення інструменту й пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати;

• на утримання й експлуатацію машин та устаткування;

• загальновиробничі витрати;

• загальногосподарські витрати;

• втрати внаслідок технологічно неминучого браку;

• інші виробничі витрати;

• позавиробничі (комерційні) витрати.

Ціна – це грошове вираження вартості товару, кількість грошей, що сплачуються або одержуються за одиницю товару або послуги. Одночасно ціна відображає споживчі властивості (корисність) товару, купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності товару, силу конкуренції, державного контролю, економічну поведінку ринкових суб’єктів та інші суб’єктивні моменти.

Функції цін: обліково-аналітична (забезпечує облік результатів господарювання та їх прогнозування); стимулювальна (сприяє раціональному використанню обмежених ресурсів, науково-технічному прогресу, оновленню асортименту); розподільна (впливає на розподіл ресурсів, доходів і фінансів у суспільстві); регулювальна (збалансовування між окремими виробництвами, попитом і пропозицією).

Ціноутворення – це процес обґрунтування, затвердження й перегляду цін і тарифів, визначення їхнього рівня, співвідношення й структури.

За способом визначення ціни поділяються на такі:

1. Державні регульовані ціни на продукцію (послуги) виробничо-технічного призначення:

- оптова ціна підприємства

Ц_опт = С_повн + П, (13.3)

де П – прибуток;

- продажна (відпускна) ціна

Ц_відп = Ц_опт + ПДВ, (13.4)

де ПДВ – податок на додану вартість.

2. Вільні оптові ціни на продукцію (послуги) виробничо-технічного призначення визначаються виробниками на рівноправній основі із споживачами продукції й застосовуються з урахуванням податку на додану вартість при розрахунках виробників зі всіма споживачами (окрім населення), в т.ч. з посередниками (включаючи постачальницько-збутові, торгово-закупівельні підприємства тощо).

3. Вільні (відпускні) ціни на товари народного вжитку (ТНВ) визначаються (з урахуванням податку на додану вартість) виробниками товарів за погодженням роздрібних торгових підприємств, що реалізують товари населенню, а також посередників, виходячи з кон'юнктури ринку (попиту й пропозиції, якості й споживчих властивостей продукції).

4. Ціни з урахуванням акцизного податку. У вільних оптових цінах на продукцію виробничо-технічного призначення і вільних відпускних цінах на ТНВ ураховується собівартість і ПДВ. Для ТНВ, що оподатковуються акцизами, у вільні відпускні ціни включаються також суми акцизів за певними ставками:

. (13.5)

5. Ціни на продукцію й товари, що поставляються через посередників (постачальницько-збутові, торгово-закупівельні організації та ін.), визначають виходячи з вільних оптових (відпускних) цін і постачальницько-збутової надбавки, рівень якої визначається за погодженням сторін (між посередником і споживачем, в т.ч. торгівлею):

. (13.6)

6. При виробництві різних модифікацій однорідної продукції з метою стимулювання підвищення її якості вільні оптові ціни можуть бути диференційовані виробником з урахуванням споживчих властивостей виходячи з вільної ціни базового вигляду й доплат (знижок) за якість конкретного виконання продукції.

7. Вільні (ринкові) роздрібні ціни на ТНВ визначають виходячи з вільної відпускної ціни з ПДВ і торгової надбавки:

, (13.7)

де Н_торг – торгова надбавка, включаючи витрати торгівлі, прибуток і ПДВ:

Н_торг = 0,25 Ц_відп.в. (13.8)

При постачанні продавцеві товарів або продукції через посередників вільна роздрібна ціна формується з ціни закупівлі й торгової надбавки.

Розглянемо методи ціноутворення.

Метод «Витрати + прибуток». За цим методом ціну обчислюють за формулою

Ц = С + П, (13.9)

де С – собівартість продукції, грн;

П – величина прибутку в ціні, грн.

Отримання цільової норми прибутку – метод ціноутворення, орієнтований на витрати й цільову норму прибутку:

, (13.10)

де В_зм – змінні витрати на одиницю продукції, грн;

В_пост – постійні витрати на певну продукцію за певний період, грн;

П_заг – загальна сума прибутку, яка має бути одержана за той же період від продажу продукції, грн;

N – обсяг продажу продукції в натуральних одиницях.

Оцінка споживчої вартості – метод, що ґрунтується на оцінювання споживчого ефекту, який має споживач від використання товару. Цей метод ціноутворення має певний ризик унаслідок невиправданого завищення або заниження ціни.

Пропорційне ціноутворення – метод, при якому фірми виходять не стільки з власних витрат, оцінки споживчої вартості або попиту, скільки із цін конкурентів. При цьому методі (його ще називають «за рівнем конкуренції») ціна визначається як функція цін на аналогічну продукцію конкурентів:

, (13.11)

де n – кількість продавців аналогічної продукції.

Метод «очікуваного прибутку» найчастіше застосовують тоді, коли фірма планує підписати контракт і, пропонуючи більш низькі ціни, ніж інші фірми, має шанси виграти боротьбу за контракт.

Метод швидкого повернення витрат використовується з метою активного продажу великих обсягів продукції й швидкого повернення затрачених коштів. Така поведінка може бути спричинена невпевненістю виробників у тривалому успіхові їх продукції на ринку.

Приклад. Калькуляцію собівартості одиниці продукції підприємства наведено в таблиці:

Статті калькуляції	Сума, грн
1. Вартість основних і допоміжних матеріалів	93,6
2. Куповані напівфабрикати	73,5
3. Паливо й енергія на технологічні цілі	58,2
4. Заробітна плата основних виробничих робітників	29,5
5. Заробітна плата допоміжних виробничих робітників	2,3
6. Відрахування на соціальні заходи	3,1
7. Загальновиробничі витрати	76,9
8. Адміністративні витрати	33,8
9. Інші виробничі витрати	0,8
10. Усього виробнича собівартість	…
11. Витрати на збут	5,3
12. Повна собівартість	…

Запланований рівень рентабельності становить 18 %. Визначити вільну відпускну ціну з ПДВ та суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету.

Розв’язання. Спочатку обчислюють вартість матеріальних затрат у собівартості продукції й повну собівартість:

МВ = 93,6 + 73,5 + 52,8 = 219,9 грн;

С_п = 219,9 + 29,5 + 2,3 + 3,1 + 76,9 + 33,8 + 0,8 + 5,3 = 371,6 грн.

У цьому розрахунку витрати на матеріальні ресурси не враховують ПДВ, сплаченого постачальникам цих ресурсів, оскільки цей податок у витрати виробництва не включається.

При запланованому рівні рентабельності відносно собівартості виробу можна визначити оптову ціну підприємства, яка дорівнює вільній відпускній ціні:

Ц_опт = Ц_відп.в = 377 1,18 = 438,49 грн.

При ставці 20 % суму ПДВ розраховують так:

ПДВ = 438,49 0,2 = 87,7 грн.

Тоді вільна відпускна ціна з ПДВ:

Ц_{відп.в.ПДВ} = 438,49 + 87,7 = 526,19 грн.

Сума ПДВ, що сплачується виробником продукції до бюджету, дорівнює різниці між сумою податку, одержаного від покупця продукції, і сумою податку, сплаченого постачальникам матеріальних ресурсів. ПДВ, сплачений постачальникам, розраховують таким чином:

ПДВ_пост = 219,9 0,2 = 43,98 грн.

Таким чином, до бюджету виробником продукції буде сплачено податку на додану вартість в сумі 87,7 – 43,98 = 43,72 грн.