12. Організація операційної діяльності. Системи забезпечення конкурентоспроможності продукції

Промислове виробництво – це складний процес перетворення сировини, матеріалів напівфабрикатів та інших предметів праці на готову продукцію, що відповідає потребам ринку.

Виробничий процес – це сукупність усіх дій людей і знарядь праці, необхідних на підприємстві для виготовлення продукції.

Виробничий процес складається з таких процесів:

• основні – це технологічні процеси, під час яких відбувається змінення геометричних форм, розмірів і фізико-хімічних властивостей продукції;

• допоміжні – це процеси, які забезпечують безперебійне здійснення основних процесів (виготовлення й ремонт інструментів та оснащення; ремонт устаткування; забезпечення всіма видами енергії – електроенергією, теплом, парою, водою, стисненим повітрям тощо);

• обслуговчі – це процеси, пов'язані з обслуговуванням як основних, так і допоміжних процесів, які не створюють продукцію й не приводять до змінення геометричних форм, розмірів, фізико-хімічних властивостей предметів праці (зберігання, транспортування, технічний контроль тощо).

Операції класифікують також залежно від застосовуваних знарядь праці:

- ручні, що виконуються без застосування машин, механізмів і механізованого інструменту;

- машинно-ручні, що виконуються за допомогою машин або ручного інструменту при безперервній участі робітника;

- машинні, що виконуються на верстатах, установках, агрегатах при обмеженій участі робітника (наприклад, установка, закріплення, запуск і зупинення верстата, розкріплення й зняття деталі, решта операцій виконується на верстаті).

- автоматизовані, що виконуються на автоматичному устаткуванні або автоматичних лініях.

Залежно від рівня концентрації й спеціалізації розрізняють три типи виробництва:

- одиничне;

- серійне;

- масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою виготовлених виробів, малим обсягом їх випуску, виконанням на кожному робочому місці досить різноманітних операцій.

У серійному виробництві виготовляється відносно обмежена номенклатура виробів (партіями). За одним робочим місцем зазвичай закріплено кілька операцій.

Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою й великим обсягом випуску виробів, що безупинно виготовляються протягом тривалого часу на вузькоспеціалізованих робочих місцях.

Виробничий цикл – це календарний період часу, протягом якого матеріал, заготовка або інший оброблюваний предмет проходить усі операції виробничого процесу або певну його частину й перетворюється на готову продукцію. Виробничий цикл виражається в календарних днях або в годинах при малій трудомісткості виробу.

Виробничий цикл визначають за формулою

Т_ц = Т_р.п + Т_пер, (12.1)

де Т_р.п – час робочого процесу;

Т_пер – час перерв.

Протягом робочого процесу виконуються технологічні операції, час, відведений для цього, визначається формулою

Т_рп = Т_ш.к + Т_к + Т_тр + Т_п.п, (12.2)

де Т_ш.к – штучно-калькуляційний час;

Т_к – час контрольних операцій;

Т_тр – час транспортування предметів праці;

Т_пп – час природних процесів (старіння, релаксації, природного сушіння, відстоювання суспензій у рідинах тощо).

Суму штучно-калькуляційного часу, часу контрольних операцій і транспортування називають операційним часом

Т_оп = Т_ш.к + Т_к + Т_тр. (12.3)

До операційного циклу показники Т_к і Т_тр включено умовно, оскільки в організаційному відношенні вони не відрізняються від показників технологічних операцій.

Штучно-калькуляційний час розраховують за формулою

Т_ш.к = Т_оп + Т_п.з + Т_в.п +Т_о.т.о, (12.4)

де Т_оп – оперативний час;

Т_п.з – підготовчо-завершальний час на оброблення нової партії деталей;

Т_в.п – час на відпочинок і природні потреби робітників;

Т_о.т.о – час організаційного й технічного обслуговування (одержання й здавання інструментів, прибирання робочого місця, змащення встаткування тощо).

Оперативний час, у свою чергу, складається з основного Т_ос і допоміжного Т_д часу:

Т_оп = Т_ос + Т_д. (12.5)

Основний час – це безпосередньо час оброблення незавершеної продукції або виконання роботи.

Допоміжний час визначається формулою

Т_д = Т_у + Т_з + Т_о.к, (12.6)

де Т_у – час установлення й знімання деталі (складальної одиниці) з устаткування;

Т_з – час закріплення й відкріплення деталі в пристрої;

Т_о.к – час операційного контролю робітника (із зупиненням встаткування) під час операції.

Час перерв обумовлений режимом праці Т_р.п, міжопераційним пролежуванням деталі Т_м.о, часом перерв на міжремонтне обслуговування й огляди встаткування Т_р і часом перерв, пов'язаних з недоліками організації виробництва, Т_орг:

Т_пер = Т_м.о + Т_р.п + Т_р + Т_орг. (12.7)

Час міжопераційного пролежування визначається часом перерв партіонності Т_пар, перерв очікування Т_оч і перерв комплектування Т_п.к:

Т_м.о = Т_пар + Т_оч + Т_п.к. (12.8)

Перерви партіонності виникають при виготовленні виробів партіями й зумовлюються пролежуванням оброблених деталей до готовності всіх деталей у партії на технологічній операції. Перерви на очікування спричиняються неузгодженою тривалістю суміжних операцій технологічного процесу. Перерви на комплектування виникають при переході від однієї фази виробничого процесу до іншої.

Таким чином, у загальному вигляд виробничий цикл визначається формулою

Т_ц = Т_оп + Т_і + Т_м.о + Т_р.п + Т_р + Т_орг. (12.9)

Розраховуючи виробничий цикл необхідно враховувати перекриття деяких елементів часу або технологічним часом, або часом міжопераційного пролежування. Час транспортування предметів праці Т_тр і час вибіркового контролю якості Т_к є елементами, що перекриваються.

Виходячи з цього, виробничий цикл можна виразити формулою

Т_ц = (Т_ш.к + Т_м.о) К_пер К_м.р + Т_і, (12.10)

де К_пер – коефіцієнт переведення робочих днів у календарні (відношення кількості календарних днів до кількості робочих днів Д_р у році: К_пер = Д_к / Д_р);

К_м.р – коефіцієнт, що враховує перерви на міжремонтне обслуговування встаткування й організаційні неполадки (зазвичай К_м.р = 1,15…1,2).

У серійному виробництві вироби виготовляються партіями.

Виробнича партія n – це група виробів одного найменування й типорозміру, що запускаються у виробництво протягом певного інтервалу часу при тому самому підготовчо-завершальному часі на операцію.

Операційна партія – виробнича партія або її частина, що надходить на робоче місце для виконання технологічної операції.

Конкурентоспроможність є одним із суттєвих показників господарського стану підприємства, який визначає перспективи його подальшого розвитку й можливість досягнення стратегічних цілей.

У сучасних умовах на світовому ринку на зміну ціновій конкуренції прийшла нецінова, тобто конкуренція технічного та якісного рівня продукції. У конкурентній боротьбі за ринки збуту перемагає не той, хто пропонує нижчі ціни, а той, хто пропонує вищу якість, оскільки продукція з кращою якістю є значно ефективнішою у використанні. Однак при цьому значення ціни не зменшується, вона завжди була й буде найвпливовішим критерієм максимізації прибутку.

Конкурентоспроможність продукції – це сукупність якісних і вартісних характеристик продукції, яку виготовлено за схемою оптимальних витрат для забезпечення потреб споживачів і яка відповідає вимогам конкурентного ринку в порівнянні з аналогічною продукцією на цьому ринку.

Для керування конкурентоспроможністю продукції необхідно звертати особливу увагу на стадію життєвого циклу, на якій перебуває досліджувана продукція. Це важливо, оскільки залежно від стадій на рівень конкурентоспроможності впливають різні фактори. Для ефективного керування потрібно спочатку виявити, що саме має найбільший вплив на конкурентоспроможність продукції на кожній стадії життєвого циклу, а вже потім можна розробляти методи впливу на ці фактори для підсилення своїх позицій.

Життєвий цикл продукції зазвичай складається з декількох етапів: дослідження й розроблення, упровадження (виведення на ринок), зростання, зрілості й спадання.

На етапі дослідження й розроблення продукції на конкурентоспроможність значною мірою впливають такі фактори: планова окупність інвестицій, тривалість досліджень і розроблення й рівень новизни продукції.

Підприємство вкладає кошти в нову продукцію лише за умови, що ці інвестиції окупляться достатньою мірою. Саме тому на початковому етапі планування необхідно здійснити пошук альтернативних варіантів виробництва, що дає можливість знизити собівартість продукції, також можливим є підвищення попиту внаслідок покращання якісних і кількісних характеристик продукції, що є важливим для споживача.

У зв’язку із розвитком науково-технічного прогресу має місце процес прискорення морального старіння зразків техніки. Фірми, що освоїли виробництво продукції швидше від інших, першими вийдуть на ринок, сформувавши підвищений вхідний поріг для послідовників і закріплять за собою імідж першопрохідника. Для зменшення терміну дослідження й розроблення продукції можна збільшити кількість задіяного персоналу й залучити сторонніх експертів.

На етапі впровадження на рівень конкурентоспроможності можуть вплинути вчасність фінансування, рівень надійності субпідрядників, рівень якості доступних технологій.

Відсутність вчасного й добре спланованого фінансування призводить до збоїв у процесі впровадження технологій і порушення запланованих строків. Щоб уникнути подібних ризиків, необхідно використовувати методи проектного планування. Будуючи сітковий графік, можна виявити реальну потребу в коштах на певну дату й завчасно здійснити пошук додаткових ресурсів.

Якщо вибрані субпідрядники виконують свою роботу недобросовісно, то це спричиняє зниження якості продукції, збільшення термінів виведення її на ринок і додаткові витрати на ліквідацію наслідків. Тому, вибираючи нового субпідрядника, необхідно перевірити його ділову репутацію, а в договорі передбачити можливість стягнення штрафів.

На етапі зростання на конкурентоспроможність продукції найбільше впливають такі фактори, як ціна та якість продукції, дефіцитність ресурсів, прихильність споживачів до підприємства.

Співвідношення ціна/якість продукції має відповідати ринковим вимогам. У випадку, коли за одним із зазначених показників має місце відхилення й ціна не відповідає очікуваній якості, конкурентоспроможність продукції значно знижується. При цьому, якщо немає реальної можливості збалансувати це співвідношення, допомагає лише активне рекламування.

Позитивна репутація підприємства сприяє підвищенню довіри споживачів, у протилежному ж випадку більшість споживачів не ризикуватиме купувати нову, невідому їм продукцію в цього виробника. Тому підприємство перед виведенням на ринок нової продукції має спочатку відновити свою репутацію або відкрити новий розрекламований бренд для цієї продукції.

На етапі зрілості на конкурентоспроможність зазвичай значною мірою впливають такі фактори: темпи розвитку науково-технічного прогресу, темпи зростання ринку, поява нових конкурентів.

Залежно від галузі продукції темпи розвитку науково-технічного прогресу можуть бути повільними або швидкими. Тому у випадку швидких і динамічних змінень, щоб уникнути спадання попиту, необхідно постійно проводити моніторинг ринку щодо перспективних новинок і вдосконалювати якісні характеристики продукції.

У випадку, коли темпи зростання ринку є низькими, підприємство не має можливість розвиватися. За умови, що підприємство займає значну частку ринку, така ситуація є прийнятною, проте при незначній частці можливим є ризик витіснення з ринку. Тому слід розвивати свої канали збуту й шукати додаткових посередників.

На етапі спадання рівень конкурентоспроможності продукції різко знижується через вплив таких факторів: старіння галузі, поява товарів-замінників, внутрішньоуправлінська криза.

Збереження в своїй номенклатурі продукції, що перейшла в стадію старіння, може стати для підприємства «тягарем». Тому необхідно здійснити розпродаж залишків, спираючись на прихильних до цієї продукції споживачів. Іншим варіантом може бути зняття з виробництва найбільш неходової продукції з метою більш виграшного показу продукції, що залишилася.

Через розбалансування системи у внутрішньому середовищі можуть мати місце значні проблеми в керуванні продукцією, унаслідок чого ефективність діяльності знижується. У цьому випадку на конкурентоспроможність продукції впливає внутрішній фактор, дію якого можна мінімізувати шляхом проведення послідовного процесу реінжинірингу.