10. Техніко-технологічна база. Виробнича потужність підприємства

Техніко-технологічною базою (ТТБ) підприємства виробничої сфери називають системну сукупність найбільш активних елементів виробництва, що визначають технологічний спосіб одержання продукції (виконання послуг) за допомогою машинної техніки, устаткування, приладів, апаратів, різноманітних передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи підприємства.

На сучасному етапі трансформації суспільного виробництва об'єктивно існують певні тенденції поступального розвитку ТТБ підприємств виробничої сфери:

• підвищення наукомісткості знарядь праці, рівня фундаментально втілюваних у них сучасних наукових знань;

• розширення спектра застосування сучасного мікроелектронного встаткування;

• перетворення засобів праці на технічну цілісність більш високого порядку;

• трансформація техніко-технологічних засобів в усі більш універсальні системи;

• поглиблення інтеграції окремих елементів ТТБ й організаційно-управлінських компонентів виробництва;

• підвищення ступеня автоматизації техніки й технічних систем, поступовий перехід до гнучкої автоматизації виробництва, обумовленої збільшенням його різноманітності й зменшенням серійності.

Під виробничою потужністю підприємства розуміють максимально можливий випуск продукції в номенклатурі й асортиментах планового року при повному використанні виробничого встаткування з урахуванням запланованих заходів щодо впровадження передової технології виробництва та інших інноваційних проектів. Виробнича потужність визначається в таких самих одиницях, що й обсяг виробництва продукції. Для широкої номенклатури її розраховують за одним або декількома видами однорідної продукції.

Розрізняють три види потужності:

- проектну (передбачену проектом будівництва або реконструкції);

- поточну (фактично досягнуту);

- резервну (для покриття пікових навантажень).

Виробнича потужність змінюється протягом року, тому розрізняють вхідну, вихідну й середньорічну потужності.

Вхідну потужність визначають на початок року за наявним устаткуванням, вихідну – на кінець планового періоду з урахуванням уведення й вибуття потужності внаслідок капітального будівництва, модернізації встаткування, удосконалення технології й організації виробництва:

П_вих = П_вх + П_ув – П_вив, (10.1)

де П_вх – виробнича потужність на початок періоду, грн;

П_ув – уведена в плановому періоді виробнича потужність, грн;

П_вив – виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічна потужність розраховується шляхом додавання до вхідної потужності середньорічної потужності, що вводиться, і віднімання середньорічної потужності, що вибуває, з урахуванням терміну дії Т_д:

. (10.2)

У загальному вигляді виробничу потужність провідного цеху можна визначити за формулою

або , (10.3)

де a – продуктивність устаткування за годину;

T – річний фонд робочого часу встаткування, год;

m – середньорічна кількість устаткування;

t – трудомісткість виготовлення одиниці продукції, год.

Приклад. Визначити виробничу потужність пекарні та її виробничу програму, якщо середній час випікання хлібобулочних виробів масою 1 кг становить 40 хв, тривалість зміни – 8 год, режим роботи – двозмінний. Номінальний фонд робочого часу становить 300 днів у рік, а втрати робочого часу – 10 %.

Виробнича потужність пекарні визначається потужністю трьох печей. Коефіцієнт використання потужності – 0,85.

Розв’язання. Виробничу потужність однієї печі визначимо за формулою

,

де Т_од – час на виготовлення одного виробу.

Таким чином,

Ф_д = 300 ∙ 2 ∙ 8 ∙ 0,9 = 4320 год/рік; П = 4320 ∙ 60 / 40 = 648000 кг.

Виробнича потужність пекарні:

648000 ∙ 3 = 1944000 кг = 1944 т/рік.

Виробнича програма визначається як добуток потужності пекарні й коефіцієнта її використання:

1944 ∙ 0,85 = 1652,4 т/рік.