2. Схеми проектного фінансування.

Аналіз організації фінансування великомасштабних інвестиційних про­ектів у економічно розвинених країнах Заходу свідчить про велику кількість і різноманітність схем проектного фінансування (ПФ). Ці схеми можна класи­фікувати за різними ознаками (корпоративне ПФ, банківське ПФ, ПФ «без регресу», «з обмеженим (частковим) регресом», «з повним регресом» креди­тора на позичальника, «балансове» ПФ і «позабалансове» ПФ).

За способами мобілізації фінансових ресурсів !х джерела для фінан­сування інвестиційних проектів ПФ можна поділити на такі групи:

• ПФ, яке здійснюється за рахунок коштів самого промислового під­приємства, організації (компанії-замовника);

• за рахунок банківських кредитів;

• за рахунок фінансових інвестицій (розміщення акцій на первинному ринку, пайові внески);

• за рахунок облігаційних позик;

• за рахунок фірмових кредитів;

• за рахунок лізингу.

у реальному житті, як правило, переважають змішані, комбіновані форми ПФ- І властиво у змішаності і скомбінованості способів та джерел полягає сутність ПФ. Разом з тим їх можна поділити на дві групи:

• ПФ із паралельним фінансуванням;

• ПФ із послідовним фінансуванням.

Регрес — це право кредитора пред'являти фінансові вимоги до пози­чальника. Збільшення (посилення) регресу призводить до погіршення кое­фіцієнта боргу. Зменшення — навпаки.

Кредитування «без регресу» на позичальника покладає всю від­повідальність за реалізацію інвестиційного проекту на фінансово-кредитну організацію. Вона бере на себе всі інвестиційні ризики і відмовляється від зворотних вимог (регресу) з приводу розподілу відповідальності. Треба мати на увазі, що в силу своєї високої ризиковості така форма кредитування є дорогою і практикується у високоприбуткових інвестиційних проектах (газонафтовидобування і переробка тощо).

За кредитування «з частковим регресом» на позичальника розподіл ризиків між учасниками проекту здійснюється на паритетних засадах: зобов'язання, що беруть сторони на себе, оформляють відповідними угодами (контрактами).

Кредитування «з повним регресом» покладає всю відповідаль­ність за реалізацію інвестиційного проекту на позичальника. Воно в деяких випадках дозволяє оформлення фінансування проекту здійснити в досить стислі терміни.

3. Проектне фінансування (пф) з паралельним фінансуванням.

У реальній діяльності — це «сумісне фінансування», коли кілька кре­дитних організацій виділяють позики для реалізації дорогого інвестиційного проекту. Це дозволяє знизити одноосібні ризики кредитування. Деколи в такій групі банків є ініціатор в особі солідного комерційного банку, групи банків або міжнародної фінансової компанії, що дає додаткову гарантію своєчасного погашення платіжних зобов'язань позичальником. Цьому спри­яє включення в кредитну угоду застережень «крос-дефолт» («cross default»).

Це дає право кредиторові на дострокове повернення заборгованості щодо кредиту, а деколи й інші санкції, якщо позичальник не виконує свої платіжні зобов'язання перед будь-яким зі своїх кредиторів, які беруть участь у «сумісному проектному фінансуванні».

Уживаються дві форми сумісного фінансування.

1. Незалежне паралельне фінансування. Це коли кожний банк укла­дає з позичальником кредитну угоду і фінансує свою частину інвес­тиційного проекту (субпроект).

2. Співфінансування, коли кредитори виступають як єдине ціле (кон­сорціум, синдикат). У такому разі укладається єдина кредитна угода про створення консорціуму (синдикату).

Підготовку та оформлення кредитної угоди здійснює банк-менеджер. У подальшому контроль за дотриманням виконання кредитної угоди (а в деяких випадках і реалізацією інвестиційного проекту), потрібні розрахункові та інші операції здійснює спеціальний банк-агент зі складу консорціуму (синдикату), отримуючи за це відповідну комісійну винагороду.