Проектне фінансування. (опорний конспект лекцій)

Тема 1. Мотивація і сутність проектного фінансування.

1. Сутність проектного фінансування (ПФ).

2. Схеми проектного фінансування.

3. Проектне фінансування (ПФ) з паралельним фінансуванням.

4. ПФ з послідовним фінансуванням.

5. Приклади ПФ.

1. Сутність проектного фінансування (пф).

Проектне фінансування (ПФ) — одна з нових і вже поширених як у промислово розвинених, так і у країнах, що розвиваються, форм організації інвестицій у проекти реального сектора економіки. Проте нормальний розви­ток інвестиційного процесу на базі ПФ вимагає ґрунтовної законодавчої і нормативної бази, розвиненої ринкової інфраструктури, цілеспрямованих за­ходів державного регулювання, економічно ефективної і структурованої еко­номіки. Усього цього в Україні поки що немає. І тому можна вважати, що роз­виток інвестиційного процесу на базі ПФ в Україні — у зародковому стані. Навіть трактування терміна «проектне фінансування» в Україні не однозначне. Дехто вважає, що це довгострокове банківське кредитування інвестиційних проектів. Інші стверджують, що фінансування інвестиційних проектів за ра­хунок різних джерел грошових надходжень. З цього приводу є й інші позиції. Не регламентоване це поняття в Україні і на законодавчому рівні, тим більше не адаптоване до розуміння і вимог європейського та світового співтовариства.

ПФ в економічно розвинених країнах стало досить популярним в остан­нє тридцятиліття. Становлення його відбувалося поступово. На думку бага­тьох учених і практиків, на першому етапі це почалося з нафтової кризи 1973 року, яка призвела до різкого підняття цін на енергоносії на світовому ринку. В цій кризовій ситуації провідним світовим банкам у короткий термін вдалося акумулювати нафтодолари, що викликало з їхнього боку різке збільшення пропозицій щодо кредитних ресурсів. Причому в цьому секторі економіки різко збільшилась прибутковість інвестиційних проектів з видобутку нафти і газу, яка у значній їх частині сягнула сотні процентів на рік. Це, у свою чергу, призвело до кардинальних змін у поведінці лідерів банківського бізнесу економічно розвинених країн. Створилася ситуація, коли банки не просто активно, а й агресивно стали самі шукати прибуткові об'єкти кредитування взамін їх традиційно пасивній поведінці, коли потенційні позичальники ідуть у банк просити гроші. І, безперечно, перш за все — це інвестиційні проекти в нафтовому і газовому секторах економіки, з прийняттям на себе підвищених ризиків і кредитування позичальників на умовах ПФ («без регресу», «з обмеженим регресом»).

Другий етап — це міжнародна криза 1982 року, пов'язана із забор­гованістю країн, що розвивались. Кредитування цих країн під суверенні гарантії (типова для того часу активна операція великих банків) різко скоротилось. Середнє і довгострокове кредитування платіжного балансу країн, що розвивались (фінансування загального призначення), узагалі при­пинилося. Упродовж 10 років ці країни були виключені зі зони активних операцій приватних банків. І тільки у 1989—1990 рр. сталися зміни на краще: навесні 1989 року чотири країни - Мексика, Філіппіни, Венесуела і Коста-Рика — домовилися зі своїми кредиторами з комерційних банків про пакети з перебудови зовнішнього боргу. Велика частина країн-боржників на початку 1990-х років почали отримувати приватні кредити, спочатку короткотермі­нові для фінансування торговельних операцій, а дещо пізніше — і довго­строкові для реалізації інвестиційних проектів на умовах ПФ. Щодо тих країн-боржників, уряди яких на початку 90-х років відмовилися від обслу­говування своїх боргів, і країн, що розвивалися і в яких законодавство не адаптовано до світового рівня, то, очевидно, що найближчим часом, більш за все, банки не підуть на їх істотне кредитування під гарантії їх урядів. Що стосується гарантій і порук приватного сектора країн, що розвиваються, для видачі великих іноземних кредитів на тривалий період (довгострокових), то вони майже відсутні або ж довіра до них з боку західних банків невелика.

На нашу думку, це повністю стосується і України. У цій ситуації ком­промісним варіантом кредитування інвестиційних проектів у країнах, що роз­виваються, є ПФ. Для України залишається включитися в інтенсивну підготов­ку створення необхідної правової і нормативної бази, що стане важливим підґрунтям упровадження фінансування інвестиційних проектів на основі ПФ.

У чому проявляється сутність ПФ? ПФ властива велика кількість своїх істотних основних ознак. їх понад 12.

Перша із них — те, що за схемами ПФ фінансовими учасниками реалізації інвестиційних проектів можуть виступати не тільки комерційні, а й інвестиційні банки, інвестиційні фонди і компанії, пенсійні і страхові фонди та інші інституційні інвестори, лізингові компанії й інші фінансові, кредитні та інвестиційні інститути.

Крім цього, повноправним учасником ПФ є сама промислова (замов­ник) або будівельна компанія (підрядник). В окремих випадках ПФ може бути і корпоративне проектне фінансування. Це тоді, коли джерелом фінансу­вання інвестиційного проекту виступають власні кошти компанії, перш за все амортизаційний фонд і нерозподілений прибуток.

У разі, коли виключним або переважним джерелом фінансування інвестиційного проекту є банківські кредити, які видаються на визначених умовах, то можна вважати, що це банківське проектне кредитування.

Друга. Переважаючою тенденцією розвитку ПФ в економічно розвинених країнах є використання всієї гами джерел і методів фінансування інвестиційних проектів, банківських кредитів, емісії .акцій, пайових внесків в акціонерний капітал, фірмових кредитів, облігаційних позик, фінансового лізингу, власних коштів промислових компаній (амортизаційних фондів і нерозподіленого прибутку) та інші. В окремих випадках можуть вико­ристовуватися і кошти держави (іноді у формі державних кредитів і субсидій, іноді у формі гарантій і податкових пільг).

Третя. З позиції комерційних банків кредитним операціям у межах ПФ властивий підвищений ризик. За звичайної (класичної) схеми фінансу­вання банк видає позичальникові кредит без права регресу (повернення) на останнього. Єдиним джерелом винагороди банку є доходи від реалізації інвестиційного Проекту. В обмін на прийняття на себе ризиків комерційний банк отримує право на підвищений процент, премію.

З погляду економічної теорії виходить, що банк розраховує на отри­мання не тільки проекту, а й підприємницького доходу. Безумовно, що банк іде на високий ризик тільки в тому разі, коли інвестиційний проект обіцяє бути високоприбутковим. Такі проекти можливі в гірничо-металургійному, паливно-енергетичному, агропромисловому комплексах, видобутку корисних копалин, первинній переробці сировини й інше. Банку багатьох випадках діє як підприємець, активно втручаючись у питання розроблення та реалізації інвестиційного проекту, управління введених в експлуатацію потужностей, об'єктів. Деколи у кредитній угоді банк чи інші учасники резервують за собою право на придбання частки акцій підприємства, що керує об'єктом інвестиційної діяльності. ПФ стає інструментом активного поєднання банківської і виробничої (промислової) сфер.

За межами залишаються низько-прибуткові інвестиційні проекти з ви­робництва товарів народного споживання, наукоємні виробництва промисло­вості, частина машинобудування, фармацевтична промисловість і їм подібні.

При використанні схем ПФ зростає значимість проектного аналізу. На його здійснення витрачаються значні кошти. Великі банки, що спеціалізують­ся на ПФ, у своєму штаті тримають інженерів, геологів, екологів, інших спеціалістів, потрібних для поглибленої оцінки інвестиційних проектів.

Четверта. Одним з основних методів запобігання проектним ризикам, які пов'язані з реалізацією інвестиційних проектів, є розподіл цих ризиків між усіма учасниками їх створення. На різних стадіях про­ектного циклу роль окремих учасників змінюється. Так, на інвестиційній стадії кредитуючій банк, як правило, знімає зі себе відповідальність за якісне і своє­часне завершення будівельно-монтажних робіт. Ці ризики покладаються на позичальника, підрядника, постачальника машин та устаткування. На етапі експлуатації потужності чи об'єкта банк, як правило, бере на себе частину ко­мерційних, страхових, валютних та інших ризиків. У коло учасників реалізації проекту нерідко залучаються і фірми, що купують проектну продукцію, коли з ними укладено угоди на зразок «бери або плати». Дотично або похідним порядком до реалізації проекту залучаються банки й інші учасники, що надають умовні або безумовні гарантії банкові-кредитору та іншим учасникам проекту.

Одним із різновидів ПФ з обмеженим регресом є проекти з повним регресом на позичальника за всіма ризиками, окрім політичних і форс-мажорних. Останні бере на себе кредитор. Таку форму ПФ практикують банки тих промислово розвинених країн, у яких існують державні або напів­держави агентства зі страхування вітчизняних інвесторів від політичних і форс-мажорних ризиків за операціями за кордоном.

П'ята. При реалізації проектів залежно від їх масштабності задіюється велика кількість учасників: замовники проекту, проектна компанія, спонсори, кредитори (банки, а деколи навіть банківський консорціум), під­рядники, постачальники устаткування, страхові компанії і банки-гаранти, інституційні інвестори, покупці проектних товарів і послуг, інші учасники. У деяких випадках (залежно від масштабності проекту) створюються консор­ціуми, у тому числі банківські. На рівні учасників створюються коорди­наційні комітети, у підпорядкуванні яких організаційно-технічні питання. Інколи для забезпечення фінансування проектів спеціально створюються банківські консорціуми або банківські синдикати, які взаємодіють із про­мисловими консорціумами або синдикатами.

Шоста. У деяких випадках спонсорами (ініціаторами) інвестиційно­го проекту (ІП) виключно з метою для його реалізації створюється проектна компанія (ПК), яка функціонально забезпечує на всіх стадіях та етапах усі види робіт і комплектацію, введення потужності (об'єкта) в експлуатацію. Переважно при створенні ПК керуються тим, що отримання проектного кредиту відображається на балансі ПК, а не на балансі замовників, які такими діями не хотіли би погіршити своє фінансове становище. Такий метод кредитування має назву «поза балансами» («off — balance sheet»). Це можливо тільки в тих країнах, коли законодавство дозволяє спонсорам не включати баланс ПК у консолідований баланс. Наприклад, у ФРН баланси всіх зарубіжних дочірніх фірм піддягають консолідації. У США консолідація обов'язкова в разі, якщо частка учасника в капіталі дочірньої компанії становить 50 і більше процентів. У такому разі фірма-спонсор дає гарантію на користь ПК- Але зобов'язання материнської компанії відображаються окремим рядком за балансом і списуються після терміну дії гарантії. А поза­балансова заборгованість компанії-спонсора, як правило, не враховується банками і рейтинговими агентствами в ході оцінювання її платоспроможності.

Сьома. ПФ у цілому властиві підвищені ризики для банків-креди- торів. Цим вони зовнішньо подібні до венчурного (ризикового) фінансування (ВФ). Але ці механізми фінансування принципово різняться між собою. ВФ здійснюється із фондів венчурного бізнесу, які спеціально створюють для фінансування проектів із високими ризиками. Як правило, це проекти, пов'язані з розробленням нових технологій і нових продуктів. Відповідно у ВФ переважають ризики науково-технічного порядку і пов'язані з ними комерційні (ринкові) ризики. ПФ у більшості випадків має справу з більш-менш відомими технологіями, а проекти більш за все зорієнтовані на випуск традиційних товарів та послуг (на першому місці серед них нафта, газ, інші енергоносії, золото й інші ліквідні сировинні товари тощо). Для венчурних доходів не є надзвичайним, коли на збитки списують 50% і більше капіталу у зв'язку із провалом реалізації проектів. Для ВФ приймаються допустимі норми (нормативи) збитків, які для учасників ПФ не прийнятні.

Восьма. ПФ для банківської системи розширило поле діяльності. Багато банків на ринку ПФ виступають як банки-кредитори; гаранти; ін­вестиційні брокери (інвестиційні банки); фінансові консультанти; ініціатори створення банківських консорціумів; інституційні інвестори, що займаються придбанням цінних паперів проектних корпорацій; лізингові інститути і т. ін. На ринку ПФ розвинулася консалтингова банківська діяльність. Спеціалі­зовані банки-консультанти здійснюють набір послуг із пошуку, відбору та оцінки ІП; підготовки всієї техніко-економічної документації ІП, розроблен­ня схем фінансування ІП, ведення попередніх переговорів із банками, фон­дами та іншими інституціями щодо їх участі у фінансуванні проекту; під­готовки всього пакета документів стосовно проекту, включаючи попередні угоди з реалізації товарів і послуг; надання сприяння у проведенні пере­говорів та оформленні кредитних угод, угод про створення консор­ціумів і т. ін. Найбільше пакетів документів щодо ІП (закінчений продукт фінансових консультантів) розробляють на спеціальне замовлення комер­ційних банків або промислових чи будівельних компаній. Але деколи такі пакети пропонують на вільному ринку. А це значить, що консуль­танти постають перед ринковими ризиками.

У багатьох випадках банк, що займається консультаціями, частково і сам бере участь у фінансуванні проекту, доводячи цим об'єктивність своїх оцінок і вагомість своїх рекомендацій. У Великобританії, наприклад, існує ще і розподіл консалтингових та фінансуючих функцій (банк-консультант не бере участі у фінансуванні ІП). При цьому виставляється аналогічний мотив (аргумент) — забезпечення більшої об'єктивності оцінок, уникнення конфлікту між інвесторами.

Дев'ята. Однією з ознак (форм) ПФ і підприємницької інвестицій­ної діяльності є концесійні угоди і концесійні інфраструктурі проекти, у підготовці і реалізації яких важлива роль належить приватним банкам.

І хоч «концесія» (передання прав) існує приблизно стільки часу, скільки у планетарному розумінні існує держава, з цього приводу в Україні на даний час теж немає належної відповідної правової і нормативної бази.

Десята. Для позичальника кредитних ресурсів у рамках проектного фінансування, крім очевидних його переваг (насамперед обмежена від­повідальність перед кредитором), існують і деякі мінуси:

• підвищений відсоток за кредит у зв'язку з високим ризиком, а також підвищений комісійний процент (за оцінку проекту, за організацію, фінансування, за нагляд або супроводження ІП тощо);

• значні витрати на передпроектні роботи (підготовка техніко-економічного обґрунтування (ТЕО), роботи з уточнення запасів корисних копалин, оцінка впливу майбутнього ІП на навколишнє середовище, поглиблені маркетингові дослідження, інші передпроектні наукові і досліджувальні роботи), які несе потенційний позичальник;

• тривалий період, від подання заяви до ухвалення рішення про фі­нансування, що пов'язано з потребою ретельного оцінювання бан­ком передпроектної документації і великим обсягом робіт з органі­зації фінансування (створення банківського консорціуму й ін.);

• підвищено суворий контроль з боку банку (банківського консорці­уму) за діяльністю позичальника (фінансовий, виробничий, комер­ційний);

• у деяких випадках ризик втрати позичальником своєї незалежності в разі, якщо кредитор обумовлює в контракті за собою право при­дбання акцій компанії (у разі вдалої реалізації проекту).

Тому в багатьох випадках для позичальника більш привабливим за­лишаються «традиційні» схеми фінансування інвестиційних проектів (креди­ти під заставу, гарантії і поруки, емісія акцій, випуск облігацій, лізинг і ін.).

Є ще й інші ознаки. Але і на Заході не існує однозначного розуміння ПФ. Проте всі ознаки ПФ можна звести до двох груп.

1. ПФ як цільове кредитування позичальника для реалізації інвести­ційного проекту «без регресу» або з «обмеженим регресом» кредитора на позичальника. Забезпеченням платіжних зобов'язань позичаль­ника виключно або в основному є грошові доходи, що генеруються об'єктом інвестиційної діяльності, а також активи, що належать до ІП.

2. ПФ як спосіб мобілізації різноманітних джерел фінансування і комплексного використання різних методів фінансування конкрет­них ІП та оптимального розподілу пов'язаних із реалізацією проектів фінансових ризиків.

До цього треба додати як необхідну та обов'язкову умову наявність відповідної правової і нормативної бази, що забезпечує всі необхідні перед­умови ефективного функціонування національної економіки і соціальної сфери, на фундаменті яких і може бути привабливим інвестиційний клімат, передусім для власного, вітчизняного інвестора. Без таких передумов ПФ функціонувати не може в жодній країні.