Методичні рекомендації

Синтаксис як розділ граматики вивчає правила зв’язку слів і їх форм, будову і значення синтаксичних одиниць. У сучасному мовознавстві існують різні підходи до виділення цих одиниць і, відповідно, до визначення предмета синтаксису. У Граматиці української мови йдеться про три синтаксичні одиниці: мінімальну синтаксичну одиницю (компонент речення чи словосполучення), словосполучення й речення; деякі лінгвісти виділяють ще й складне синтаксичне ціле.

Не існує єдиної точки зору й на словосполучення як мінімальну одиницю-конструкцію. По-перше, це стосується їхнього статусу в синтаксичній системі мови. По-друге, – граматичної природи й визначальних синтаксичних ознак, що пов’язано з вирішенням питання, чи всяке сполучення слів належить до словосполучення (див. Граматику).

Ми будемо вважати словосполученням синтаксичну одиницю, що утворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв’язку і називає єдине нерозчленоване поняття. Словосполучення є будівельним матеріалом для речення, але можуть існувати й поза ним. Зверніть увагу на те, що не всі сполучення слів, які вичленовуються з речення є словосполученнями. Виконуючи п’яте завдання, не забувайте про це.

Сполучення слів поділяються на синтаксичні, лексичні та фразеологічні. Синтаксичні сполучення (власне словосполучення) називаються вільними, оскільки кожне слово в їх складі зберігає самостійне лексичне значення, а входження лексем до них є необмеженим. Слова лексичного сполучення всі разом становлять єдину неподільну назву (Верховна Рада, Василь Петренко). У фразеологічному сполученні слова поєднані за своїм переносним значенням, завдяки чому створилося і виражається спільне їх зовсім нове значення (бити байдики – “лінуватися”). Лексичні та фразеологічні сполучення називаються невільними, оскільки мають сталий компонентний склад, відтворюються у процесі мовлення і виконують функцію одного члена речення. Ураховуйте ці відмінності при виконанні першого завдання.

Словосполучення має спільні та відмінні ознаки як зі словом, так і з реченням (їх необхідно визначити). СС за своєю структурою можуть бути простими і складними за ступенем синтаксичного злиття компонентів – синтаксично вільними та невільними (лексичними та фразеологічними) за типом семантико-граматичних відношень між компонентами – атрибутивними, об’єктними, обставинними, суб’єктними, комплетивними за типом підрядного зв’язку – СС з керуванням (сильним/ слабким, опосередкованим/ безпосереднім), узгодженням (повним/неповним), приляганням за граматичною природою головного слова – іменними (іменниковими, прикметниковими, числівниковими, займенниковими), дієслівними, прислівниковими.

У побудові синтаксичних словосполучень проявляється специфіка мови, тому вони мають утворюватися за її законами. Неправильними будуть словосполучення, які не відповідають синтаксичним нормам. Слід звернути увагу на словосполучення з узгодженням (найчастіше в них слова неправильно узгоджуються в роді) та керуванням (можуть порушуватися норми щодо вживання певного відмінка залежного слова і прийменника). Порушення синтаксичних норм при побудові словосполучень відбувається не тільки внаслідок їх незнання, але й під впливом російської мови; пор.: в особистій справі – по личному делу.

Студенти повинні знати: основні дискусійні питання, пов’язані з виділенням синтаксичних одиниць та розумінням словосполучень; визначення синтаксису і словосполучення; основні одинці синтаксису; ознаки словосполучень та їх класифікацію; схему аналізу словосполучення.

Студенти повинні вміти: виділяти словосполучення з речення та аналізувати їх; розрізняти синтаксичні, лексичні та фразеологічні сполучення; будувати словосполучення відповідно до норм української літературної мови; виправляти помилки, що пов’язані з порушенням синтаксичних норм при побудові словосполучень.