9

5. Психологічні особливості дошкільного віку

3.1. Особливості психічного розвитку немовляти

3.2. Початковий розвиток особистості на етапі раннього дитинства

3.3. Психологічні особливості розвитку особистості дитини дошкільного віку

3.4. Психологічна готовність дітей до школи. Шестирічні діти

3.1. Особливості психічного розвитку немовляти

Період розвитку дитини від народження до одного року нази­вають стадією немовляти. В ній виділяють надзвичайно важливу фазу новонародженості (від моменту народження до одного-двох місяців). Фізично вже відокремившись від матері, дитина ще тільки має адаптуватися до зовсім інших умов життя (звикнути отримувати кисень з повітря, ззовні приймати їжу, перетравлювати її, виділяти непотрібні організму речовини тощо).

Життя дитини тепер забезпечується певними анатомо­фізіологічними можливостями та рядом вроджених механізмів, які проявляються в готовності нервової системи пристосовувати орга­нізм до зовнішніх умов.

Так, одразу після народження включаються безумовні рефлек­си, які забезпечують роботу основних систем організму (дихання, кровообігу та ін.). Крім них у новонародженого можна виявити за­хисні (тобто спрямовані на обмеження дії окремих подразників або й на повне відчуження від них), орієнтувальні (спрямовані на за­безпечення взаємодії з окремими подразниками, зокрема, пов'язаними з харчуванням) та деякі інші рефлекси.

По суті новонародженість є тим періодом у житті людини, коли Ще можна спостерігати в "чистому вигляді" вроджені, інстинктивні форми поведінки, спрямовані на задоволення органічних потреб людини (в кисні, їжі, теплі тощо).

Однак, і це принципово важливо, такі потреби забезпечують ли­ше виживання дитини, а не її психічний розвиток.

Зазначимо, що озброєність людської дитини вродженими фор­мами поведінки значно гірша, ніж у дитинчат тварин, однак вона володіє майже необмеженими можливостями освоювати нові фор­ми поведінки., За умови задоволення своїх органічних потреб та дотримання правильного режиму і виховання у людської дитини формуються нові, власне людські потреби (в одержанні вражень, у спілкуванні з дорослими тощо), а на їх основі здійснюється пси­хічний розвиток.

Так, Відповідно до готовності аналізаторів розвивається пов'язана з орієнтувальними рефлексами потреба отримувати вра­ження від оточуючої дійсності. При цьому в перші дні після наро­дження найбільше значення мають філогенетичне давніші аналіза­тори (смаковий, нюховий, шкіряний, вестибулярний, температурний) і відповідні їм форми чутливості. Трохи пізніше у відповідь на зо­рові та слухові подразнення виникає зорове і слухове зосереджен­ня (дитина перестає плакати або ж на деякий час стримує імпуль­сивні рухи рук, ніг чи головки).

''На відміну від дитинчат тварин, у яких насамперед вдосконалю­ються рухи, для людського новонародженого характерний випере­джувальний розвиток зору та слуху. Його психічна активність про­являється також у гальмуванні імпульсивної рухової активності.

Підкреслимо, що умовою дозрівання мозку новонародженого є тренування органів відчуттів (аналізаторів), забезпечення з їхньою допомогою отримання мозком різноманітних сигналів із зовнішньо­го світу.

Джерелом і, що важливіше, організатором таких вражень для новонародженого є дорослий.

Поступово на появу дорослого у дитини виробляється специфіч­на емоційно-рухова реакція — "комплекс пожвавлення" (Н. Фігурін, М. Денисова), яку прийнято вважати початком другої фази розвит­ку немовляти. Дитина вже спроможна зосереджуватись на об'єктах зовнішнього світу, у неї з'явилася вибіркова емоційна спрямова­ність на людей, вона освоїла деякі засоби спілкування з ними.

Тепер поведінка немовляти зумовлюється вже не органічними потребами, а передусім соціальною за своєю природою потребою у людині, у спілкуванні з нею, тобто психічний розвиток немовляти набуває суто людського характеру, здійснюючись під час і внаслі­док взаємодії з дорослими.

Так швидко формуються форми активності і функції, які мають забезпечувати задоволення природних і нових (передусім у спілку­ванні з дорослими, у нових враженнях) потреб дитини. Інтенсивно позвивається нервова система. У ході утворення тимчасових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку здійснюються про­цеси аналізу і синтезу зовнішніх сигналів.

Упродовж першого року дитина поступово вчиться тримати го­ловку, сідати, повзати, вставати і робити перші кроки. Вже на тре-тьому-четвертому місяці вона демонструє хватальні рухи, прагне дотягнутися до яскравих предметів, взяти їх у руки. Спочатку ці дії погано скоординовані, але з часом вони починають співвідноситись із розміщенням, розмірами та формою різних предметів.

Така активність дитини не лише формує необхідні рухові навич­ки, а й забезпечує інтеріоризацію орієнтувальних дій у зорове

сприймання.

Поряд із формуванням хватання у дитини розвивається спромо­жність здійснювати й інші прості маніпуляції з предметами (кидати, трясти, стукати тощо), що є основою для ознайомлення з різнома­нітними властивостями речей та розвитку процесів сприймання.

Змінюється характер психічної активності, поступово з'являється тенденція до довільності діяльності та наслідування дій дорослих, що свідчить про інтенсивний розвиток інтелекту.

Постійно взаємодіючи з дорослим, дитина починає реагувати на

його мовлення, розуміти його слова.

Водночас зростає ініціатива дитини у спілкуванні з дорослим.

Гудіння (мимовільна неусвідомлена гра звуками "а-а-а", "е-е-е" то­що) після шести-семи місяців змінюється лепетанням, тобто багато­разовим повторенням складів на зразок "ба-ба-ба", "а-ма-ма", а пі­сля дев'ятого місяця дитина вже починає відповідати дорослому звуками, повторюючи ті, які чує від нього.

Розуміння дитиною мовлення потребує співвіднесення слів з пе­вними об'єктами чи діями. Після шести місяців дитина починає ви­різняти окремі слова як назви предметів і дій, реагуючи на них звичними діями. Насамперед це стосується слів, що позначають дії, виконувані дитиною з дорослим ("дай ручки", "спатоньки", "відкрий ротика").

Засвоєння назв предметів вимагає спеціального розглядання їх

дорослим за умови емоційної зацікавленості дитини (Г. Розенгарт-

Пупко та ін.).

А вже наприкінці першого року життя слово дорослого починає

виконувати функції регулювання поведінки дитини.