Тема 4. Основи адміністративного права україни.

План.

1.Адміністративне право: поняття, предмет регулювання та джерела.

2.Адміністративні правопорушення:визначення, склад та види.

3.Адміністративна відповідальність:зміст, види та порядок притягнення.

?1. Як галузь українського права (законодавства) адміністратив­не право України являє собою систему адміністративних пра­вових норм, інститутів і нормативно-правових актів, що регу­люють і охороняють особливе коло суспільних відносин у сфе­рі державного управління.

Предметом адміністративного правового регулювання є сус­пільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління.

Термін „управління” англійською мовою – administration, тобто адміністрування, керування, управління, що яскраво показує зв’язок адміністративного права з управлінням. Адміністративне право – це управлінське право.

Основними ознаками управління є управлінська система, суб’єкт і об’єкт управління, керуючий вплив суб’єкта на об’єкт і зворотній зв’язок. Управлінська система – це єдність управлінських елементів, що взаємодіють як єдине ціле, породжуючи нові якості, не притаманні окремим її компонентам.

Кібернетисти ви­діляють три різновиди управління, а саме:

1. біологічне, що реалізується у процесі управління в рослин­ному і тваринному світі живими організмами;

2. технократичне, що характеризує управління різноманіт­ними машинами, механізмами, технічними засобами з допомо­гою математичних формул і символів;

3. соціальне, тобто управління окремими людьми та їхніми об'єднаннями, що складають суспільство.

Соціальне управління може охарактеризувати як управління суспільством. Суспільством вважають найвищий тип соціальної самоорганізації людей. Воно може існувати тіль­ки тоді, коли функціонуватиме як складна цілісна система, а це означає, що без управлінського впливу функціонування суспільства неможливе.

Одним з видів соціального управління є державне управління. У широкому значенні слова під ним розуміють діяльність усіх видів органів держави. У вузькому значенні державне управління розглядається як діяльність тільки виконавчо-розпорядчих органів держави.

Державне управління (у вузь­кому розумінні) співвідноситься з виконавчо-розпорядчою вла­дою та її органами через призму загального й особливого, в якому виявляються загальні риси правотворчої і правореалізаційної діяльності держави та виконавчо-розпорядчої діяльності однієї з гілок єдиної державної влади.

Особливостями відносин, що складають предмет адміністративного права, є такі:

1. виникають вони в результаті державної владно-управлінської діяльності;

2. суб'єктом таких відносин є виконавчо-розпорядчий орган;

3. їх виникнення, зміна чи припинення є результатом свідо­мої, вольової, цілеспрямованої діяльності.

Методи адміністративного права — це засоби, способи й прийоми, з допомогою яких здійснюється правовий вплив на предмет адміністративного права, це — зобо­в'язання, заборони і адміністративно-правовий примус.

Серед способів як складового елемента адміністративно-правового методу слід виділити авторитарний (наказовий), субординаційний (одержання обов’язкової згоди на дії об'єкта управління від суб'єкта управління).

Система адміністративного права — це його внутрішня фор­ма, що характеризує його внутрішню по­будову.

Адмістративно-правові норми можна охарактеризувати як загально-обов'язкові, формально визначені правила поведінки лю­дини в суспільстві, що встановлюються (санкціонуються) і за­безпечуються державою з метою закріплення, регулювання і охорони суспільних відносин у сфері державного управління.

До особливих ознак адміністративно-правових норм можна від­нести такі:

1. вони закріплюють владні (керівні) й внутрішньоорганізаційні відносини;

2. метод впливу на суспільні відносини є державно-владним (імперативним);

3. гарантування державного переконання і примусу при їх реалізації;

4. органічне об'єднання їх у межах галузі адміністративного права (законодавства) і неможливість існування окремо.

Адміністративно-правовий інститут — це об'єднання двох і більше адміністративно-правових норм в єдину початкову, ви­дову чи родову групу для регулювання відповідних суспільних відносин.

Джерелами адміністративного права називають пра­вові звичаї, нормативні договори та нормативно-правові акти, правові акти державного управління, що вміщують адміністра­тивно-правові норми.

Основним видом джерел адміністративного права є нормативно-правові акти — письмові документи державних органів та інших компетентних суб'єктів, що приймаються ними в установле­ному порядку і вміщують адміністративно-правові норми. Існують різні критерії для класифікації нормативно-правових актів, що являють собою джерела адміністративного права. За юридичною си­лою їх можна поділити на конституційні, законні та підзаконні.

Одним з кодифікованих джерел адміністративного права є Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП), який було прийнято 7 грудня 1984 року (почав діяти з 1 червня 1985 року). У ньому вміщуються норми, що регулюють і охороня­ють матеріальні й процесуальні суспільні відносини у сфері ад­міністративних правопорушень і адміністративної відповідальності.

У загальній частині закріплюються поняття адміністра­тивного правопорушення, окремі елементи об'єктивних і суб'єктив­них ознак складу адміністративного проступку, поняття і види ад­міністративних стягнень і загальні правила їх накладання.

В особливій частині закріплюються види адміністративних проступків у різних галузях.

У процесуальному праві закріплюється система органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Окремий розділ присвячений регулюванню порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Адміністративні правовідносини - це частина суспільних відносин, що регулюються нормами адмі­ністративного права шляхом впливу на поведінку суб'єктів у сфері державного управління, що веде до виникнення між такими суб'єктами правових зв'язків державно-владного характеру.

Адміністративні правовідносини включають такі елементи, як суб’єкти, об’єкти, зміст правовідносин.

Суб’єктами адміністративних правовідносин називають державні органи, фізичних і юридичних осіб, які наділяються адміністративно-правовими нормами певним обсягом повноважень у сфері державного управління.

Суб'єктами адміністративних правовідносин можуть бути:

1. Президент України;

2. державні органи виконавчої влади;

3. державні службовці;

4. громадяни України, іноземці й особи без громадянства;

5. система місцевого самоврядування;

6. об'єднання громадян .

Об'єктом адміністративних правовідносин є сама управлінська діяльність у сфері державного управління.

Зміст адміністративного суб'єктивного права включає такі можливості:

1. діяти відповідно до своїх повноважень;

2. вимагати певних дій від зобов'язаної сторони;

3. впливати на об'єкт управління;

4. використовувати форми й методи контролю, заохочення та примусу.

Адміністративні правовідносини мають яскра­во виявлений імперативний характер.

?2. Офіційне визначення адміністративного правопорушення, яке становить фактичну підставу адміністративної відповідальності, дається в ст. 9 КпАП. Відповідно до цієї статті адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Ознаками адміністративного правопорушення, що випливає з наведеного визначення, є суспільна шкідливість, протиправність, винність і адміністративна караність.

Суспільна шкідливість адміністративного правопорушення означає, що ним заподіюється шкода певним суспільним відносинам, які охороняються правовими нормами: державному і громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, встановленому порядку управління. Ця шкода може бути як матеріальною, так й іншою (моральною, організаційною тощо).

Протиправність проступку— це порушення загальнообов'язкових правил, встановлених державою. Адміністративне правопорушення може виражатися як у протиправній дії, так і в протиправній бездіяльності. У першому випадку вчиняється дія, заборонена законом (наприклад, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях), у другому — правопорушник не діє, хоча закон вимагає активних дій (наприклад, ухилення свідка від явки в суд).

Під винністю адміністративного правопорушення розуміється психічне ставлення особи до вчиненої дії (бездіяльності). Вина може бути умисною або необережною.

Адміністративна караність проступку виражається в тому, що за його вчинення законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна караність означає можливість застосування до порушника адміністративного стягнення, хоча реально воно може й не накладатися (наприклад, у випадку звільнення від адміністративної відповідальності).

В КпАП адміністративні правопорушення згруповано в розділи залежно від сфери, в якій вони вчиняються, або виду відносин, на які вони посягають. Розділами 5-15 передбачено такі види правопорушень:

• адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров'я населення;

• адміністративні правопорушення, що посягають на власність;

• адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури;

• адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів;

• адміністративні правопорушення у сільському господарстві;

• порушення ветеринарно-санітарних правил;

• адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку;

• адміністративні правопорушення в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою;

• адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності;

• адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації;

• адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку;

• адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління.

Митним кодексом і Законом "Про боротьбу з корупцією" передбачено відповідальність за окремі види адміністративних правопорушень, не включені до КпАП, — за порушення митних правил і корупційні діяння відповідно.

?3. Адміністративну відповідальність слід розглядати у позитив­ному (перспективному)й ретроспективному (негативному) ви­дах. У перспективному розумінні адміністративна відповідаль­ність характеризується як відповідальне ставлення суб'єкта ад­міністративного права до своїх обов'язків і додержання заборон. У ретроспективному значенні — це специфічні правовідносини між державою (її органами й посадовими особами) і суб'єктом адміністративного правопорушення щодо реагування на вчине­не правопорушення і на суб'єкта, який його вчинив, а також покладання на правопорушника виду й міри адміністративного стягнення.

Виділяють основні й похідні ознаки адміністративної від­повідальності. До основних ознак відносять те, що адміністра­тивна відповідальність:

1. є засобом охорони встановленого правопорядку;

2. нормативно визначена й полягає у застосуванні санкцій адміністративно-правових норм;

3. супроводжується осудом з боку держави правопорушни­ка і правопорушення;

4. пов'язана із застосуванням примусу та негативних для пра­вопорушника наслідків;

5. реалізується у визначених законодавством процесуальних формах.

До похідних ознак відносять те, що:

1. підставою адміністративної відповідальності є не тільки проступки, передбачені нормами адміністративного права, а й порушення, передбачені нормами інших галузей права (наприк­лад, житлового, трудового, земельного);

2. адміністративна відповідальність полягає у застосуванні до винних адміністративних стягнень;

3. право притягати до адміністративної відповідальності на­лежить державним органам та їх посадовим особам;

4. існує особливий порядок притягнення до адміністратив­ної відповідальності .

Адміністративна відповідальність настає з досягненням 16-річного віку (ст. 12 КУпАП).

Адміністративне стягнення — це захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адмініст­ративний проступок, а також попередження вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими осо­бами.

Види адміністративних стягнень закріплені в Кодексі України про адміністративні правопорушення. До них належать:

1. попередження — письмове або в іншій формі офіційне за­стереження уповноваженою посадовою особою;

2. штраф — майнове стягнення, або вилучення у порушника певної грошової суми на користь держави;

3. оплатне вилучення предмета, який був засобом вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

4. конфіскація предмета, що був знаряддям вчинення чи без­посереднім об'єктом адміністративного правопорушення ;

5. позбавлення спеціального права, наданого даному гро­мадянину, на строк до трьох років за грубе чи систематичне порушення порядку користування цим правом (стосується тільки права керувати транспортними засобами та права полювання);

6. виправні роботи призначаються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, з утриманням до 20% її заро­бітку у власність держави. Виправні роботи призначаються ра­йонним (міським) народним судом (народним суддею);

7. адміністративний арешт встановлюється і застосовуєть­ся тільки у виключних випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб. Адміністративний арешт призначається районним (міським) судом (суддею).

Діяльність виконавчо-розпорядчих органів і посадових осіб постійно потребує розгляду й вирішення щодо конкретних фі­зичних або юридичних осіб питань управлінського характеру. Таку діяльність називають адміністративними справами.

Вирішення різних адміністративних справ на підставі адмі­ністративних процесуальних норм називається адміністратив­ною процесуальною діяльністю. Сукупність адміністра­тивних процесуальних дій (діяльність) у межах конкретної адміністративної справи має назву адміністративного прова­дження. Нормотворчі провадження здійснюються у процесі підготовки й видання норма­тивних актів управління. Установчі провадження — у процесі створення, реорганізації, ліквідації організаційних структур у сфері державного управління, а також під час комплектуван­ня персоналом організаційних структур у сфері державного управління.

Правозастосовчі провадження є найскладнішою групою адміністративних проваджень. До них належать такі провадження:

1. із застосування заходів примусу в державному управління;

2. дисциплінарне провадження;

3. із застосування заходів заохочення і стимулювання в державному управлінні;

4. з реалізації громадянами своїх прав і обов'язків;

5. з реалізації юридичними особами своїх прав і обов'язків;

6. із здійснення контролю і нагляду (контрольно-наглядові провадження) та ін.

Важливе місце в системі суб'єктів, що вирішують справи, відведене органам і посадовим особам, які уповноважені розгляда­ми справи про адміністративні правопорушення. Система таких органів визначена третім розділом КУпАП. У ст. 213 КУпАП закріплюється, що справи про адміністративні правопорушення розглядають:

1. адміністративні комісії при районних державних адміністраціях і виконавчих комітетах, міських, районних у містах, селищних і сільських рад. Вони вирішують всі справи про адміністративні правопорушення за винятком тих, які належать до компетенції інших органів;

2. виконавчі комітети селищних і сільських рад уповноважені розглядати справи про порушення громадського порядку, правил торгівлі та інші аналогічні порушення;

3. місцеві суди (судді) розглядають справи про адміністра­тивні правопорушення, віднесені до їх компетенції Кодексом. Судді одноособово розглядають справи про дрібне хуліганство, порушення правил адміністративного нагляду;

4. органи внутрішніх справ (ОВС), органи державних інспек­цій та інші уповноважені органи (їхні посадові особи) розгля­дають справи, віднесені до їх компетенції законодавством.