2. Походження і функціонування мови

Проблема виникнення мови хвилювала людство ще з тих часів, коли виникло саме спілкування за допомогою мовної системи. Безліч відповідних теорій з цього приводу нині можна звести до двох наукових доктрин.

Біологічна теорія базується на тому, що мова виникла разом із народженням дитини і притаманна їй, як вміння дихати, рухатися, бачити або чути. Відповідно до цього природа наділила народи різними мовами –­ розвиненими й нерозвиненими, багатими й бідними, а отже, ступінь розвиненості певних народів і здатність до самого процесу їх розвитку теж різні. .

Погляд на мову як на біологічне явище не відповідає суті і призначенню людини як такої.

Соціальна теорія походження мови говорить про те, що мова – невід’ємна ознака людського колективу. Вона могла виникнути тільки в людському суспільстві в умовах спільної трудової діяльності на початковому етапі розвитку людства. Саме в процесі колективної праці з’явилася потреба погоджувати й коригувати свої дії, передавати знання і набутий досвід майбутнім поколінням.

Біологія людини (колір волосся, шкіри або очей) не змінюється залежно від місця народження або оточення (згадаймо, наприклад, ситуацію з темношкірими і білошкірими американцями), але мова, її система і структура можуть змінитися принципово, якщо людина змінює соціальне середовище. Українець, який з дня народження перебуває, наприклад, серед африканців, залишиться білошкірим, але буде користуватися зовсім іншою мовною системою.

Отже, мова не успадковується і не закладена в біологічній суті людини. Дитина говорить мовою оточення, а не обов’язково мовою батьків. В умовах ізоляції від суспільства діти не говорять зовсім. Мова виникла в суспільстві, обслуговує суспільство, і поза суспільством її існування неможливе, як неможливе і суспільство без мови.

Мова – не застигла категорія. Як соціальне явище вона розвивається за об’єктивними законами, які не залежать від волі окремої людини. Проте людство в цілому й окремі його представники (відомі письменники, політики, філософи) справляють величезний вплив на розвиток мови. Навіть протягом життя одного покоління разом із політичними, економічними або соціальними змінами відбуваються зміни і в мовній системі: фонетиці й графіці, лексиці й семантиці (разом з новими словами типу консалтинг, менеджмент, лізинг, маркетинг принципово змінилися зараз значення слів комунізм, капіталізм тощо) або морфології і синтаксисі (згадаймо хоча б зміну граматичної конструкції жити на Україні на форму жити в Україні за протиставленням «частка цілого – ціле»).

Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує низку функцій

Як соціальне явище будь-яка мова виконує такі соціальні функції: загальні (комунікативну, мислетвірну й пізнавальну), спеціальні на логічній основі (професійну й номінативну) і спеціальні на емоційній основі (експресивну, волюнтативну й естетично-культурологічну). Поступове розширення функцій приводить до появи різних стилів мовлення. Ось чому їх характеристика має принципове значення для подальшого розуміння суті національної мови га її стильових функціональних різновидів.

1 Комунікативна функція забезпечує людство найуніверсальнішим засобом спілкування, бо вона охоплює практично всі нюанси передачі інформації та знань співрозмовникам.

2. Для спілкування важливим є попереднє формування і висловлювання думки. У цьому випадку мова виконує мислетвірну функцію.

3. Комунікація відбувається, як правило, для того, щоб передати чи засвоїти інформацію, знання або набутий досвід. Йдеться про третю, не менш важливу функцію мови – пізнавальну.

4. Так, зростання пізнавальної ролі мови в епоху науково-технічної революції привело до появи професійної функції, яка стала критерієм спеціальної підготовки і засобом оволодіння фахом.

Без грамотного користування мовою професії неможливо сьогодні говорити про високий службовий чи громадський рівень спеціаліста. Якщо зважити на те, що за рік у світі народжується понад 20 тисяч нових термінів, то цілком зрозумілою стає вимога про постійне вивчення мови, без якої не можна вважати себе спеціалістом у будь-якій сфері діяльності. Старий поділ на «інтелігентні» чи «неінтелігентні» професії зникає на наших очах. Мова стає основним компонентом професійної підготовки

5. Поява великої кількості нових явищ і реалій при зростанні ролі професійної функції об’єктивно активізує дію номінативної функції, яка притаманна тільки мові, особливо у науковому стилі, де без точної і правильної назви або визначення наукового поняття не можна говорити й про існування самого предмета дослідження.

6. Експресивна функція реалізується у мовних формах вираження емоцій і почуттів людини.

7. Коли експресія досягає свого апогею, вона починає впливати на волю співрозмовника. У цьому разі можна говорити про реалізацію волюнтативної функції мови, її дію можна відчути у формах вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання або запрошення, а також у наказових конструкціях, якими досить часто послуговуються керівники чи політики, що сповідують жорстку схему управління колективом.

8. Проте найвищою функцією мови є естетично-культурологічна. Ця функція виражається в естетичних, культурних і національних уподобаннях певної нації. Руйнування естетично-культурологічної функції призводить до того, що нація поступово переходить у безнаціональну чи в іншу національну парадигму (згадайте «інтернаціональну» практику виховання радянської людини або прищеплювання «чужих» естетичних ідеалів у межах української незалежності). Йдеться про усвідомлення суті найважливішого для політичного і громадського життя поняття «національна мова».