Тема 4. Доходи місцевих бюджетів Методичні вказівки до вивчення теми
Для опрацювання даної теми необхідно дослідити економічний зміст доходів місцевих бюджетів, особливості їх формування за рахунок різник джерел; зрозуміти необхідність та порядок розподілу доходів на закріплені та власні. Окрему увагу доцільно приділити опануванню методів аналізу та прогнозування доходів місцевих бюджетів.
Місцеві фінансові ресурси – це сукупність фондів грошових засобів, які створюються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП і спрямовуються на економічний та соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Головним напрямом використання місцевих фінансових ресурсів є фінансове забезпечення соціальної сфери та місцевого господарства.
До складу місцевих фінансових ресурсів входять:
місцеві бюджети;
фінансові ресурси підприємств, організацій та установ комунальної форми власності.
Формування місцевих фінансових ресурсів відбувається з участю централізованих та децентралізованих фондів грошових засобів.
Структурно-логічну схему формування фінансових ресурсів регіонів наведено на рис.4.1.
Рис 4.1. Структурно-логічна схема формування фінансових ресурсів регіонів
Доходами місцевого бюджету є кошти, що надходять у постійне користування місцевої влади певного рівня на безповоротній основі та за рахунок залучення ресурсів на умовах повернення і платності.
Доходи місцевих бюджетів формуються з різних джерел, порядок їхнього формування залежно від джерела регулюється різними законодавчими актами, але суть формування цих різних джерел одна – податкові чи неподаткові надходження від підприємств усіх форм власності та від населення, які об'єднуються у фінансові ресурси і зосереджуються в місцевому бюджеті.
Бюджет складається із загального та спеціального фондів.
Загальний фонд бюджету включає:
1) усі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;
2) усі видатки бюджету за рахунок загальних надходжень бюджету;
3) різницю між доходами і видатками загального фонду бюджету.
Надходження від здійснених запозичень, видатки на обслуговування боргу, забезпечення виконання гарантій і забезпечення інших боргових зобов'язань включаються тільки до загального фонду бюджету, якщо законодавством не передбачено інше .
Спеціальний фонд бюджету включає:
1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;
2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;
3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.
Способи мобілізації грошових коштів до доходної частини місцевих бюджетів базуються на загальних методах та джерелах фінансування. До них належать:
пряме вилучення доходів з комунального сектора;
отримання доходів від комунального майна та власних послуг;
перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків;
залучення муніципальних позик.
Згідно статті 9 Бюджетного кодексу України, доходи місцевого бюджету класифікуються за такими розділами:
1) податкові надходження – передбачені податковим законодавством загальнодержавні податки, закріплені за місцевим на стабільній основі та місцеві податки, збори і обов’язкові платежі.
2) неподаткові надходження, тобто доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій та інші неподаткові надходження;
3) доходи від операцій з капіталом;
4) трансферти, тобто кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі .
Особливості формування доходів місцевих бюджетів полягають у розмежуванні кола повноважень між центральними та місцевими органами влади. Згідно з чинним законодавством сфери діяльності та завдання органів місцевого самоврядування поділяються на власні та делеговані повноваження. З метою виконання власних завдань органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції самостійно визначають мінімальний обсяг фінансових ресурсів.
Бюджетний кодекс України передбачає забезпечення делегованих та власних повноважень відповідними «кошиками доходів» місцевого самоврядування.
– це доходи, які на постійній основі закріплюються за певним місцевим бюджетом. Вони формують кошик №1 доходів місцевих бюджетів (загальний фонд місцевого бюджету) і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Вони використовуються для фінансування видатків делегованих органам місцевого самоврядування, які обраховуються за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості.
«Кошик» номер один, тобто загальний фонд місцевого бюджету спрямовується на фінансування повноважень, делегованих державою місцевим бюджетам «згори».
Перелік закріплених доходів місцевих бюджетів України визначається законодавством.
Регульовані доходи – це доходи, що на пайовій основі розподіляються між усіма ланками бюджетної системи України. Перелік регульованих доходів визначається законодавством України про бюджетну систему і про місцеві органи влади. Перелік регульованих доходів уточнюється в процесі прийняття щорічних законів про Державний бюджет України.
Власні доходи – це доходи, що формуються на території підвідомчій відповідному органу місцевої влади згідно з його рішенням. Власні доходи формують кошик №2 доходів місцевих бюджетів і не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Ці доходи призначено для забезпечення видатків, які повністю передані на виконання місцевим органам влади в межах їх власних повноважень.
Згідно з Бюджетним кодексом України, за різними рівнями місцевих бюджетів закріплюються точно визначені джерела доходів.
Склад доходів бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського та обласного значення та районів на виконання делегованих повноважень:
1) податок з доходів громадян;
2) плата за землю;
3) державне мито, крім мита, що справляється за дії, вчинені арбітражними судами;
4) плата за видачу ліцензій та сертифікатів, що видаються виконавчими органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями;
5) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності;
6) плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами;
7) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
8) надходження від адміністративних штрафів за місцем вчинення правопорушення, крім штрафів ДАІ, що зараховуються в повному обсязі до Державного бюджету України;
9) штрафи, фінансові санкції та пені за порушення податкового законодавства за податками, зборами та обов'язковими платежами, що зараховуються до цих бюджетів згідно з Бюджетним кодексом України;
До доходів бюджетів міст Києва та Севастополя, міст обласного значення та районів можуть зараховуватися міжбюджетні трансферти на виконання цими бюджетами делегованих державних повноважень:
1) трансферти з Державного бюджету України;
2) трансферти з інших бюджетів для виконання спільних соціально-економічних і культурних програм;
До доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ та їх об'єднань на виконання делегованих державних повноважень зараховується не менше 25% кошика доходів, які стягуються на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць, що визначається рішенням про бюджет районної та міської міста республіканського чи обласного значення .
Склад доходів місцевих бюджетів на виконання власних повноважень:
1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;
2) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;
3) податок на промисел, що зараховується до бюджету місцевого самоврядування;
4) власні надходження бюджетних установ та організацій, що утримуються з відповідного бюджету;
5) надходження дивідендів від участі відповідної ради у статутних фондах суб'єктів підприємницької діяльності;
6) 70 відсотків плати за забруднення навколишнього природного середовища (екологічний податок), з яких 50% зараховується до місцевих бюджетів і 20% - до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів;
7) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у власності територіальної громади, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;
8) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до місцевих бюджетів;
9) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у власності відповідної ради;
10) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;
11) плата за гарантії, надані органом місцевого самоврядування;
12) благодійні внески, гранти та дарунки у вартісному обрахунку;
13) інші надходження на виконання власних повноважень, передбачені законодавством
Місцеві податки і збори – це платежі, які встановлюються місцевими органами влади і обов'язкові до сплати їх платниками на певній території.
Окремі види місцевих податків і зборів, їх розмір і порядок стягування встановлюються органами місцевої влади в межах відповідних територій, а також у межах їх переліку і ставок, встановлених законодавством України.
При встановленні ставок місцевих податків органи місцевого самоврядування повинні дотримуватись певних критеріїв, зокрема:
1. Ефективність – встановлений податок повинен приносити прибуток не менший, ніж адміністрування його збору, при цьому прибуток повинен бути максимально великим, щоб не допустити встановлення великої кількості податків. Другий критерій ефективності пов'язаний з економічною ефективністю. Майже всі податки впливають на розвиток підприємництва в регіоні. Надвисокі податки сприяють відтоку бізнесу з даного регіону.
2. Справедливість – звичайно застосовується такий критерій справедливості – за однакових обставин на платників податків має накладатися однаковий податок.
3. Принцип користування благами є альтернативою принципу справедливості, орієнтованого на платоспроможність. Звичайно, що значна частина місцевих податків йде на надання суспільних послуг, якими користується місцеве населення й підприємці. Згідно з принципом користування благами, щоб задовольнявся критерій справедливості, з обох платників податків, які отримують однакову вигоду від якоїсь суспільної послуги, повинні стягуватися однакові податки (незалежно від їхньої платоспроможності).
4. Прив’язаність податків до місцевих видатків. Податки повинні бути чітко пов'язані з видатками місцевої влади, щоб платники знали про підзвітність їм місцевої влади за те, як використовуються податкові надходження.
5. Гнучкість. Місцева податкова система повинна стимулювати розвиток пріоритетних сфер бізнесу в конкретному регіоні та гнучко реагувати на зміни в фіскальній та інфляційній політиці держави.
Зауважимо, що з 14 місцевих податків і зборів, що діяли до прийняття Податкового кодексу України, після запровадження останнього передбачено 5, зокрема:
податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
збір за місця для паркування транспортних засобів;
збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
туристичний збір;
єдиний податок.
Особливості механізму справляння даних податків і зборів наведено в табл. 4.1.
Таблиця 4.1
Місцеві податки і збори в Україні
Види місцевих податків і зборів |
Особливості справляння |
Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки – платниками є фізичні особи – власники житлової нерухомості (набуває чинності з 01.01.2012р.). |
Базою оподаткування є площа об’єкта житлової нерухомості і обчислюється органами ДПС. Ставки встановлюються органами місцевого самоврядування в залежності від площі квартири або житлового будинку (1 % та 2,7 %) |
Збір за місця для паркування транспортних засобів |
Платниками є юридичні та фізичні особи – підприємці, які проводять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках. Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів, які побудовані за кошти місцевого бюджету. Ставки – від 0,03 до 0,15 відсотка мінімальної заробітної плати за 1кв. м площі за кожний день діяльності |
Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності (торговий патент) |
Платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності: а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів; б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України; в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти; г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей). Ставка прив’язана до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року (коливається від 0,02 до 2-х розмірів мінімальної зарплати). Строк дії торгового патенту – 60 місяців. |
Туристичний збір |
Платниками є громадяни України, іноземці, які прибувають на територію відповідної громади і отримують послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити територію Не є платниками особи: які постійно проживають, у т.ч. на умовах договорів найму; які прибули у відрядження; інваліди, діти-інваліди; ветерани війни; учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; особи, які прибули за путівками. База оподаткування – вартість усього періоду проживання за вирахуванням ПДВ. Ставка – від 0,5 до 1 відсотка до бази справляння збору. |
Єдиний податок |
Нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснюються суб’єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (з наступними змінами) або фіксований податок відповідно до абзаців шостого – двадцять восьмого пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». |
Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених Податковим кодексом України, забороняється.
Рада або за її рішенням інші органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позички з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити в банківських установах.
Органи місцевого самоврядування можуть у межах законодавства створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміщувати належні їм кошти в банках інших суб’єктів права власності, отримувати відсотки від їх доходів відповідно до законодавства з зарахуванням їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету.
Економічна спрямованість цієї діяльності проявляється в тому, що інвестор вкладає гроші на певний термін, сума підлягає поверненню, інвестиції приносять дохід, гроші вкладаються під певні гарантії місцевих органів влади. При цьому враховуються економічні інтереси як інвестора – отримання прибутку, збереження грошей у кругообігу господарського суб’єкта чи домогосподарства, так і емітента.
Місцеві позики – це операції, пов’язані з одержанням коштів на умовах повернення, платності і терміновості, у результаті яких з’являються зобов’язання перед бюджетом, пов’язані з поверненням цих коштів у бюджет.
Позички органів місцевого самоврядування – фінансова операція, що засвідчує зобов'язання органів місцевого самоврядування перед банками, іншими фінансовими установами щодо повернення заборгованої суми, а також зобов'язання на сплату відсотків за користування та інших зборів з такої суми.
Місцеві позики виникають у наступних випадках:
ºпозики (позички) з бюджетів вищого рівня;
ºпозики в комерційних банках;
ºбюджетні гарантії при позиках комерційних структур, у тому числі на потребу дохідної частини місцевого бюджету (у частині будівництва шкіл, лікарень і т.д.)
ºвипуск муніципальних позик.
Позики з державного бюджету надаються місцевим бюджетам для покриття тимчасових касових розривів у період виконання загального фонду бюджету протягом бюджетного року.
Тимчасовий касовий розрив – це недостатня спроможність місцевого бюджету на конкретну дату погасити за рахунок наявних коштів фінансові зобовязання.Тому для покриття касового розриву використовуються позики. Часто такі позики перетворюються в непрямі форми дотації місцевих бюджетів, оскільки вони або пролонгуються, або зовсім списуються.
Для покриття тимчасових касових розривів, що виникають у період наповнення загального фонду місцевого бюджету, виконавчі органи місцевого самоврядування за рішенням відповідної ради можуть одержати короткострокові позики у фінансово-кредитних установах на період до трьох місяців, але в рамках поточного бюджетного періоду.
Суб’єктами місцевих запозичень для покриття тимчасових касових розривів у процесі виконання відповідного бюджету можуть бути органи місцевого самоврядування в особі Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних та міських рад, рад міст Києва та Севастополя. Щодо здійснення місцевих запозичень у вигляді цінних паперів місцевої позики, то суб'єктами можуть виступати виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради. Такі запозичення здійснюються до бюджету розвитку. Цінні папери місцевої позики випускаються у вигляді облігацій.
Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців.
Ще однією з форм виникнення зобов’язань місцевих бюджетів є надання ними гарантій під позики комерційних банків. У випадку несвоєчасного погашення кредитів банкам, бюджетна гарантія набирає сили. Крім того, місцеві органи влади можуть проводити цільові муніципальні позики під конкретні заходи, у яких зацікавлені територіальні об’єднання громадян (наприклад, будівництво доріг і т.д.). За термінами погашення позикових коштів позики поділяються на короткострокові (до 5 років) і довгострокові (понад 5 років) позики.
Держава не несе відповідальності по зобов'язаннях за запозиченнями до місцевих бюджетів. Органи місцевого самоврядування повинні передбачити джерела забезпечення місцевих запозичень шляхом надання відповідних гарантійних зобов'язань.
Забезпеченням погашення зобов'язань за облігаціями місцевих позик можуть бути:
загальний фонд бюджету (обслуговування боргу);
бюджет розвитку (погашення основної суми боргу);
резервний фонд;
заставний фонд нерухомого майна, частки статутних фондів підприємств, органів місцевого самоврядування, земельні ділянки .