1. Унікальність теорії держави і права полягає в тому, що вона не обмежена в часі й у просторі, тобто для пізнання державно-правових явищ теорія держави і права може досліджувати державу і право будь-якої країни й у будь-який історичний відрізок часу. Крім того, теорія держави і права не має просторових меж, тому що вивчає узагальнено країни усього світу, а часових – тому що держава і право розвиваються з часом, отже і теорія держави і права розвивається з часом.

Предметом ТДП виступає сама держава і право, їх розвиток, властивості, призначення, функціонування.

ТДП вивчає поєднання двох елементів: вивчення теорії держави і теорії права.

Вивчення цього курсу покликане всебічно сприяти формуванню професійної правосвідомості, правової культури і правової активності, усвідомленої політичної і громадянської позиції, оволодінню базовими теоретичними знаннями та навичками практичної поведінки у правовому середовищі, розвитку творчого теоретичного правового мислення, опануванню актів чинного законодавства, що необхідно при вирішенні практичних завдань у юридичній сфері.

68.ТДП пов язназа з багатьма суспільними дисциплінами:

1. Філософія – предметом якого є щось загальне не конкретне, те що стосується процесів навколишнього світу.

2. Соціологія – проблеми управління суспільним життям а отже і державою з правом.

3. Політологія – досліждує політичну систему і політичну свідомість, що у свою чергу впливає на державу.

4. Історія – досліджує минуле людства, а отже ТДП, має також своє походження і спирається на історичні факти.

ТДП є базою для всіх наук. Без неї не вивчалася б жодна.

4. Метод з давньогрецького означає, як пізнавати, спосіб такого пізнання. Метод вивчає як саме, яким способом вивчати предмет науки.

Методи теорії держави і права – це ті способи, підходи, прийоми, що використовуються нею для пізнання свого предмета й отримання наукових результатів.

Аналіз - метод дослідження, що полягає в уявному розчленовування цілого явища на складові частини більш прості, виділення окремих сторін, властивостей, звязків.

Синтез - метод дослідження, що полягає в уявному зєднанні окремих сторін, властивостей, звязків явища складного й осягнення цілого в його єдності.

Індукція — це інтерпретація фактів шляхом узагальнення від окремого до загального.

Дедукція — перехід від загального до одиничного, часткового.

Узагальнення — уявний перехід від одних, окремих думок, до інших, загальніших. Процес узагальнення пов’язаний з процесами абстрагування, аналізу, синтезу і порівняння.

Класифікація —розбиття множини об’єктів на певні підкласи на основі певних ознак.

6,71. Громадянське суспільство за своїм змістом не збігається із суспільством у цілому: останнє включає в себе державу. Держава є складовою суспільства, громадянське ж суспільство — це сфера відносин,які не зазнають прямого втручання з боку держави.

На конституційно-правовому рівні питання громадського сус-ва до цього часу належним чином не врегульовані. Не виявляють інтересу до розбудови громадянського суспільства політичні партії. Стосунки між державою та громадянами розвиваються на грунті удаваного демократизму. На шляху формування громадянського суспільства в Україні існують такі перепони.,як стійкі стереотипи, система цінностей, сформована тоталітарним режимом, яка є несумісною з основами громадянського суспільства. Проблеми формування громадянського суспільства в Україні визначаються ще й слабкістю політичної позиції окремих індивідів. В українському суспільстві політичні позиції громадян залишаються нечіткими. Громадянське суспільство може нормально розвиватися лише за умови збігу чи злагоди між розумовою та управлінською елітами.

7. Суспільство з’явилося, коли люди виокремилися зі світу тварин. На відміну від природного світу, в суспільстві діють не біологічні, а насамперед соціальні закони.

Першим соціальним інститутом були родові общини, згодом вони поєднувалися в більші соціальні інститути — племена. Найпершим політичним інститутом, який виник у зв’язку із появою публічної влади, стала держава. З’являються й інші соціальні інститути: релігійні об’єднання, кооперативи, профспілки, партії.

Держава — соціальний інститут усього суспільства, що виконує багато функцій, які забезпечують її життєдіяльність, і насамперед —впорядкування і стабілізацію суспільних відносин. Її основне призначення полягає в забезпеченні порядку і суспільної безпеки.

Довгий час наукова думка взагалі не розрізняла суспільство і державу. Суспільство виникло задовго до держави і тривалий час обходилось без неї. Об’єктивна потреба у виникненні держави з’явилася з ускладненням суспільної організації, загостренням у суспільстві протиріч через розбіжність інтересів соціальних груп. Отже, держава виникла як нова форма організації суспільства внаслідок ускладнення суспільних відносин лише на певній стадії його розвитку. Вона є продуктом розвитку суспільства.

І в первісному суспільстві, і в державно-організованому існує влада. Влада — це авторитетна сила, вольові відносини між людьми, в яких ті, що мають владу, визначають програму поведінки підвладних осіб; це реальна можливість здійснення своєї волі у соціальному житті,нав’язування її іншим за допомогою різних засобів і методів, включаючи й примус.

Порядок у суспільстві — необхідна умова його нормальної життєдіяльності. Але суспільний порядок не виникає сам собою, він є закономірним наслідком регулювання суспільних відносин. Соціальне регулювання — це система засобів, спрямованих на впорядкування поведінки людей, їхніх соціальних спільностей з метою узгодження і стабілізації суспільних відносин.

Одним із специфічних напрямів соціального регулювання є правове регулювання. Правове регулювання здійснюється як за допомогою загальнообов’язкових правил поведінки — правових норм, так і за допомогою індивідуальних рішень правового характеру.

10. У своєму розвитку соціальна організація первісного суспільства пройшла чотири етапи:

1. Етап стадної організації. На цьому етапі люди ще не цілком стали людьми. Скоріше це був перехідний етап від тваринного світу до людської організації. Економічною основою стада була не виробляюча, а привласнююча економіка. Стада очолювалися ватажками, що, як правило, були уособленням фізичної сили.

2. Етап родової організації. Рід являв собою групу (спільноту) людей, об'єднаних кревним або передбачуваним спорідненням, загальною власністю, спільною працею і зрівняльним розподілом.

На етапі родової організації спостерігається перехід від привласнюючої економіки до виробляючої. У роді спостерігається спільна власність, спільна праця і зрівняльний розподіл. Однак зароджується особиста власність. Війн нема, хоча бійки між родами досить часті. Рід управляється старійшиною. Його влада спирається на особистий авторитет. Поки старійшина має авторитет, йому підкоряються, але як тільки він його втрачає, влада зникає. Спочатку старійшиною був найдужчий (своєрідне продовження стада), потім – самий розумний, самий досвідчений.

3. Етап родоплемінної організації. Згодом роди стали об'єднуватися в племена. Спочатку це були тимчасові союзи родів. Причиною об'єднання були необхідність боротьби із загальним ворогом, велике полювання тощо. Плем'ям управляла рада старійшин, що обирала племінного вождя на період існування племені. На етапі родоплемінної організації зароджується сусідська громада, родина і приватна власність.

4. Етап племінної організації. Згодом родина і сусідська громада витискають рід. Тепер усе плем'я управляється вождем, а приватна власність існує поряд з общинною. На етапі племінної організації починаються війни як продовження політики іншими засобами. Ця політика спрямована поки на досягнення малих результатів, але це тільки початок.