1. Поняття про здібності

2. . Рівні здібностей

Лекція

1. Поняття про здібності

Здібності — це синтез індивідуально-типологічних властивостей особистості, що є умовами успішного здійснення певної діяльності. Здібності не можна звести до якоїсь однієї властивості (доброго музичного слуху, тонкого відчуття кольорів чи пропорцій), вони завжди є цілим комплексом, поєднанням ряду властивостей особистості. Що вищий рівень здібностей, то більше можливостей для творчої діяльності особистості. Однак, здібності — це лише можливості, які мають поступово перетворитися в дійсність. Здібності, які є даром Божим, даром Природи, можуть реалізуватися лише за певних умов, які ми розглянемо пізніше.

Іноді люди ототожнюють два різних, хоча й взаємозалежних поняття «знання» і «здібності». Такі спроби призводять до великих помилок. Суриков у молоді роки вступав до Художньої академії. Оцінивши його здібності, інспектор академії безапеляційно заявив: «За такі малюнки вам потрібно заборонити навіть ходити біля академії». Згодом великий художник оволодів необхідними знаннями та вмінням і довів протилежне. Здібності і знання не тотожні. Здібності — це індивідуально-психологічні особливості, завдяки яким люди відрізняються одне від одного. За однакових умов (рівень підготовки, знання, вміння, навички, витрачений час, розумові та фізичні зусилля) здібна людина отримує максимальні результати, демонструє високий творчий потенціал порівняно з менш здібною.

С. Ковалевська, яка з 14 років вражала всіх логікою математичного мислення, всього за 9 років, протягом яких вона займалася наукою, написала 11 наукових праць. У її характері були закладені цілеспрямованість і наполегливість. За її словами, інтенсивність становила саме єство її натури.

Отже, залежність між знаннями, вміннями, навичками та здібностями доволі складна і неоднозначна. Здібності виявляються не у знаннях, уміннях і навичках, а в динаміці, способах їх надбання, результативності.

2. РІВНІ ЗДІБНОСТЕЙ (схема «Загальна структура здібностей»)

Науковці розрізняють загальні та спеціальні здібності. Загальними вважаються здібності, в основі яких лежать задатки, що створюють сприятливі умови для виконання будь-якого виду діяльності. Серед них — висока пластичність кори головного мозку, що забезпечує майже безмежні можливості у засвоєнні, аналізі та відтворенні нового матеріалу при високій працездатності; пізнавальна активність і допитливість, тобто жадоба знань; надзвичайна спостережливість, сенситивність та свіжість і гострота сприймання; яскравість уяви, перевага творчих компонентів уяви; загострена чутливість, особлива загальна реактивність нервової системи тощо.

Спеціальні здібності (мовленнєві, математичні, творчі) — це здібності до певного виду діяльності.

Вирізняють такі рівні здібностей:

• репродуктивний – забезпечує високе вміння засвоювати знання, оволодівати

дійсністю;

• творчий – забезпечує створення нового, оригінального.

Однак, необхідно мати на увазі, що будь-яка репродуктивна діяльність включає елементи творчості, а творча діяльність включає й репродуктивну, без якої вона неможлива.

Здібності можуть виявлятися і у ранньому дитинстві, і у зрілому віці. Геніальний Моцарт у 4 роки грав на клавесині, у 5 — компонував невеликі музичні твори, у 8 — створив перші сонати й симфонії, в 11 — написав оперу. У 14 років був обраний членом славетної філармонії академії м.Болонья. Ігор Стравинський у 2 роки правильно наспівав пісню, яку почув від жінок, що йшли з поля (слухова пам'ять).

Здібності до самостійних пошуків у науці дуже рано виявилися у Томсона (у 10 років — студент університету в Глазго, у 22 — його професор), Гамільтона (у 20 років став професором коледжу, ще не закінчивши його), М.Боголюбова (у 15 років написав першу наукову працю і був зарахований до аспірантури, а ще через два роки став співробітником кафедри математичної фізики), Паскаля тощо.

Однак відомо чимало випадків, коли в дитинстві оточення не визнавало тих здібностей людини, подальший розвиток яких приніс їй заслужену славу. Потенційні можливості багатьох людей дрімали і ніщо, здавалось, не свідчило про їхні геніальні риси. Бездарними вважали в школі Дж.Свіфта, К.Гауса; Гельмгольца вчителі мали за розумово відсталого, К.Ліннею пророкували кар'єру шевця. А про В.Скотта один з професорів університету сказав: «Він дурень і дурнем залишиться» (перший свій роман В.Скотт написав у 42 роки). Ньютону в школі важко давалася фізика й математика. Ми могли б продовжувати цей перелік, та в цьому немає потреби. Основне, чого ми домагалися — це зрозуміти, що розвивати свої здібності ніколи не пізно, а викладачам слід уважніше ставитися до учнів, їхніх можливостей, знаходити різноманітні методи та шляхи пробудження сил і здібностей кожного з них.

Здібності і час — поняття незалежні: не можна стверджувати про наявність здібностей чи відсутність їх у ранньому дитинстві чи в школі, бо у кожної людини вони виявляються у різні часи. Яскраво це простежується на долі Ейнштейна. Він відставав спочатку у розвиткові від інших дітей, розмовляти почав майже у три роки, був невпевненим у собі. Але вже в підлітковому віці виявляв величезні успіхи в математиці, що вражало дорослих. У коледжі пройшов курс математики за два тижні, Нобелівську премію отримав у 42 роки.

Отже, за умови повноцінного життя, плідної діяльності здібності можуть виявитися і в пізньому віці.

Від народження ми здібні всі, однак такі рівні здібностей, як обдарування, талант і геніальність притаманні далеко не кожному. Вчені на основі широких досліджень висувають доцільну гіпотезу про неможливість досягнення талановитого чи геніального рівня тих чи інших здібностей без високого наявного вродженого рівня задатків (це стосується усіх творчих видів діяльності). Коли йдеться про певні фізичні здібності, сили організму, то можливим є досягнення висот навіть з несприятливими задатками (П.Брегг, О.Суворов, Демосфен та інші).

Наприклад, Олександр Суворов народився кволим: не ворушився, не дихав, не кричав. Коли йому було 7 років, вчителі-священики прочитали йому «Житіє видатних людей». Він обрав за зразок Олександрів Македонського і Невського. Слабкий і хворобливий юнак постійно вправлявся, духовно удосконалювався, внаслідок чого світ пізнав великого полководця, який зумів у 70 років здійснити разом з військом перехід через Альпи.

Обдарованість — високий рівень задатків особистості, сплав природженого і набутого індивідом. Дуже важливо вчасно розпізнати і підтримати юні обдарування. Вчені виділяють загальні ознаки обдарованості, серед яких:

• високий рівень активності дитини (такі діти мало сплять, багато рухаються);

• інтерес до будь-якого виду творчої діяльності, несприйняття рутинної роботи;

• надмірна допитливість, жадоба до знань та спілкування (прагнуть спілкуватися з дорослими або старшими за себе дітьми, особливо з тими, чиї інтереси подібні за змістом до їхніх);

• у процесі спілкування бажають бути вислуханими і належно оціненими; не терплять тривалих пояснень, моральних сентенцій, віддають перевагу лаконічності та відповідям, що вимагають логічного мислення;

• доволі рано виявляють самостійність, рішучість, сильну волю;

• мають менш поступливий характер, відстоюють свою думку, а тому часто конфліктують; конфлікти відбуваються і через те, що такі діти негативно реагують на зауваження;

• порівняно з однолітками мають високий рівень розвитку пізнавальних здібностей — багату і яскраву уяву, творча уява переважає над репродуктивною; швидко і без видимих зусиль запам'ятовують, відтворюють будь-який матеріал; володіють нестандартним мисленням, відзначаються високою концентрацією уваги, іноді аж до неуважності щодо побутових процесів;

• наявність глибоких специфічних інтересів (до літератури, музики, малювання, інших видів творчості);

• сильна вразливість, як наслідок усіх попередніх особливостей, факторів.

Іноді обдаровані діти на перший погляд нічим не відрізняються від своїх однолітків. Потрібен досвід і знання, щоб розкрити їх здібності, хороша психологічна підготовка, доброзичливе ставлення.

Талант — природний хист, високий рівень обдарованості людини до певного виду діяльності (наукової, творчої, політичної, виробничої). Обдарованість і талант — рідкісний дар. На думку Платона, талант у цілому є дар божого Еросу (в грецькій міфології — Бог любові). Арістотель вважав талант природним даром. Кант теж схилявся до думки, що геніальність як талант вищого рівня дана природою.

Здебільшого талановиті люди мають цілий комплекс здібностей та інтересів: Леонардо да Вінчі — геніальний художник, вчений і винахідник, розробив проекти літальних апаратів, схеми землекопальних машин. Академік М.Амосов — видатний хірург (багато новинок започаткував у кардіохірургії), кібернетик, конструктор (конструював модель штучного інтелекту), письменник.

Однак талановитість може виявлятися в окремих видах діяльності. Мексиканець Е.Рамос за допомогою самостійно сконструйованих мініатюрних пристосувань на тільці звичайної мухи намалював 13 портретів, за що занесений в книгу рекордів Гіннеса. Муху виставили в одному з музеїв Мехіко. Портрети можна розглянути лише за допомогою мікроскопу.

Дехто вважає, що талановитій людині не треба докладати великих зусиль для праці в обраній галузі. Таке уявлення хибне. Ось хоча б кілька прикладів, що засвідчують протилежне: Шаляпін — людина непересічного таланту, великої інтуїції — мав від природи прекрасні голосові зв'язки, що є чудовим задатком для формування вокальних здібностей. А ось його успіх — то тяжка, цілеспрямована праця. Американець Т.Едісон стверджував, що геній — це 1% таланту та 99% праці. До такої думки був схильний і Л.Толстой.

Коли захоплена грою талановитого польського піаніста І.Падеревського англійська королева назвала його генієм, той відповів: «Щоб заслужити таку високу похвальну оцінку, я досі був каторжником».

Геніальність — вищий ступінь обдарованості людини, вияв її творчих сил, найвищий ступінь розвитку таланту, що дає змогу відкривати цілу епоху, нову еру в тій чи іншій галузі.

Академік Н.Бехтерєва стверджує: «Геніальність — це властивість людини мати майже постійний зв'язок з Богом, вищим розумом». На її думку, хімічні процеси в мозку геніїв проходять дуже швидко, тоді включається логіка мислення.

У таланті, на відміну від геніальності, більше матеріального, йому допомагає власна функціональна будова мозку. Усі клітини мозку тісно пов'язані між собою, і чим швидше встановлюються зв'язки між клітинами, тим талановитіша особистість. Талант має теж певний зв'язок з вищим розумом. Відмінність геніальності від таланту і в ступені обдарованості, і в суспільній вагомості творчості, оскільки, як ми вже зауважили, генії відкривають нову епоху в своїй галузі.

Геніальність — це одночасне використання всіх наявних можливостей людини, це співпраця свідомості та підсвідомості, їх діалектична єдність. «Геній з'являється ніхто не знає звідки, — ви не можете ні відкопати його, ні створити, а будете стояти і дивуватися ним; він рідкісний і примхливий, як вітер, і, звичайно, спричиняє сумне руйнування між умовностями людства. Це, як я сказав, «вище» над земними смаками і поняттями. І ті, хто має його, завжди живуть у таємничих піднесених світах» — зазначав Б.Стокер.

Наполеон стверджував, що геніальність полягає в умінні відрізняти важке від неможливого. А.Камю вважав, що геній — це розум, який знає свої межі, людина, яка усвідомлює свої можливості, тобто особистість, яка пізнала себе і змогла реалізувати свої потенції, свій дар.

Чимало вчених досліджували рівні обдарувань особистості, зокрема й геніальності. Серед них Ф.Ґалтон, Г.Костюк, Н.Лейтес, Б.Тєплов, Л.Термен, Л.Фрімен, Др.Халленґвос, К.Холзінґер, А.Шейнфелд. Однак геніальність в плані психічного розвитку ще остаточно не вивчена.

Американський психолог Р.Ельберт виділив чотири ознаки генія:

- величезна продуктивність праці,

- розробка стрижневої проблеми,

- тривале визнання (нерідко воно приходить після смерті),

- наявність прихильників і послідовників.

Хоча, звичайно, ці ознаки не вичерпують поняття геніальності. За весь період існування людської цивілізації відомо близько 400 геніальних людей, чию роль в історії та культурі важко переоцінити. Серед них: Авґуст II Саксонський Сальний, Ахілл, Бах, Бетховен, Будда, Вагнер, Галілей, Гете, Гомер, Дарвін, Карл XII, Конфуцій, Леонардо да Вінчі, Лєрмонтов, Македонський, Мікеланджело, Моцарт, Наполеон, Ньютон, Петро І, Пушкін, Рафаель, Рембрандт, Ренуар, Сократ, Суворов, Толстой, Юлій Цезар, Чаплін та багато інших.

Деякі вчені розрізняють такі поняття, як «геній від себе» та «геній від Бога» — це пов'язано з ранніми чи пізніми виявами геніальності.

Все геніальне — просте. Т.Шевченко, О.Пушкін — генії, бо писали дуже просто поезію, яка народилася в душі. Моцарт ніби жартома писав геніальну музику. У космосі були їхні душі, серце, талант, але загалом вони були такими ж земними, як і ми. Тому їхні твори є вічними.

Властивість справжнього генія — відчуття і миті, і вічності водночас. Усебічний розвиток особистості ще не означає її геніальності. Майже всі генії доби Відродження, незважаючи на широкопланову обдарованість, увійшли в історію лише завдяки якомусь одному своєму інтересу. Наприклад, Леонардо да Вінчі займався науковими дослідженнями і відомий інженерними працями, але людство пам'ятає його як художника. Й.Гете був державним діячем і працював у галузі математики, але відомий нам як письменник, видатними творами якого захоплюємося і сьогодні.

Розквіт геніальності, таланту, обдарувань можливий лише за умови, що людина займається саме тим видом діяльності, який призначений їй долею. До речі, тоді і встановлюється рівновага з собою, що сприяє розвитку і утвердженню особистості.

Вже давно точаться суперечки щодо співвідношення, взаємозалежності понять «талант», «геній» і «тривалість життя». Факти свідчать про скороминучість, трагічність життя талановитих людей: єгипетський фараон Тутанхамон загинув від отрути у 18 років, англійський поет Т.Чаттертон вчинив самогубство теж у 18, народна героїня Франції Жанна Д'Арк була спалена у 19 років, французький математик Г.Еварист прожив 21 рік, австрійський психолог В.Отто — 23 роки, видатний російський поет О.Пушкін — 38 років, голландський художник Ван Гoг — 37 років, геніальний син українського народу Т.Шевченко — 47 років.

Інші ж факти свідчать, що творчість, активність продовжують тривалість життя. Нам відомо чимало талановитих довгожителів: давньогрецький ритор, софіст — Горгій — 108 p., скульптор, художник, архітектор і поет епохи Відродження Мікеланджело Буонарроті — 89 років, видатний італійський скрипковий майстер Антоніо Страдіварі — 94 роки, талановитий український композитор С.Людкевич — 100 років. Академік АН України М.Амосов, людина надзвичайно широких інтересів і яскравого таланту, - 95 років.

Очевидно, залежність між здібностями, рівнем їх розвитку і тривалістю життя все ж таки існує, але вона не така проста, як ми вважаємо. Тут має значення епоха та устої суспільства, в якому живе особистість, прийняття чи неприйняття таланту суспільством; умови життя особистості та наявність засобів для життя, раціональність харчування; резерви фізичних і духовних сил від природи та вміння їх використовувати, вміння чергувати активну працю з відпочинком; доля особистості та чимало інших факторів, які потребують експериментального дослідження.

Характеризуючи здібності, слід зазначити, що вони мають різні рівні вияву — від цілковитої відсутності їх у людей з психічними розладами до апогею їх розвитку у геніїв.

Чимало життєвих випадків, які траплялися в різних країнах світу, свідчать про ефемерність межі між дебілізмом та геніальністю. У 1945 р. в Ілфорді (Англія) народився Джеффрі — сліпий каліка, обстеживши якого, лікарі винесли вирок: «Хлопчик буде недоумкуватим і проживе щонайбільше два роки». Однак доля розпорядилася інакше: у 16 років він не міг пересуватися самостійно і був сліпим, однак демонстрував унікальні здібності: повторював напам'ять усі програми британського радіо і телебачення за весь тиждень, прочитані йому лише один раз; робив складні математичні розрахунки, даючи відповідь за секунди; міг визначити за кілька секунд, на яке число прийдеться будь-який день передачі в майбутньому чи коли вона відбувалася в минулому, навіть з урахуванням змін в календарі. Поєднання геніальності з дебілізмом спостерігається у різних комбінаціях, є унікальним, як і вияви здібностей у психічно здорових людей.

У 1849 р. в Америці рабиня Уіґінс народила Тома, сліпого хлопчика-дебіла. Але разом з недоумкуватістю в ньому вжився і музичний талант, він володів даром безпомилкової імітації, повторював з великою точністю будь-яку мелодію за будь-яким піаністом. Вперше він це зробив у 6 років. У 25 років Том їздив по Америці і країнах Європи з концертами і вражав публіку тим, що, прослухавши відомих музикантів, тут же повторював почуте з найтоншими відтінками. Досі залишається таємницею, коли і як сліпий, недоумкуватий піаніст вперше пізнав клавіатуру піаніно. З часом Т.Уіґінс, піаніст-ідіот, поступово втрачав свій талант. У середньому віці він знову став безпомічним дебілом.

Безпрецедентний випадок трапився у 1966 р. — актор П. Дюкенн, який страждав хворобою Дауна, отримав приз за кращу чоловічу роль на Каннському фестивалі.

Геніям-дебілам притаманні феноменальні явища. Науці відомі близько 20 осіб у світі з тяжкими психічними вадами, яким властива висока ерудиція.

Висновок напрошується один: природа загадкова, а люди, обділені долею, потребують нашої доброти, теплоти, уваги. Наше завдання — допомогти їм по-справжньому реалізувати усі приховані можливості.

ІІІ. ТЕМИ ДЛЯ ДИСКУСІЙ

1. Існує думка, що геній — дитина. Так вважає і німецький філософ А.Шопенгауер: «...будь-яка дитина певною мірою є геній, і кожен геній певною мірою дитина. Спорідненість обох, перш за все, виявляється в наївності і величній простоті». Спробуйте підтвердити чи спростувати цю думку.

2. Геніальні люди часто бувають самотніми. «Дивно бути всесвітньо відомим і таким самотнім» (А.Ейнштейн). Чим пояснити такий парадокс?

3. Чи погоджуєтесь ви з Дж.Уотсоном, який стверджує: «Дайте мені десять добре розвинених здорових дітей, створіть за моїми приписами умови і я гарантую, що з кожного з них після відповідної підготовки зроблю будь-якого фахівця — лікаря, адвоката, актора, художника, комерсанта... незалежно від його хисту, нахилів, уподобань, здібностей, покликання, а також незалежно від його предків»?

4. Що мав на увазі Дідро, коли стверджував: «Генії падають з неба»?

5. Як ви розумієте прислів'я: «Талант робить те, що може, а геній — те, що повинен»?

6. Прокоментуйте вислів: «Індивід нічого не може, і тим не менше він здатний на все» (А.Камю). Чи погоджуєтесь з автором?

7. Спробуйте аргументовано пояснити такі факти:

а) однояйцеві близнюки Вольф і Віллі Гейнц у 30-х роках XX ст. працювали диригентами в двох різних оперних театрах у Відні. Одного разу обидва готували одну й ту ж оперу кожен у себе. Схожість інтерпретації і манера виконання були настільки подібними, що коли Вольф і Віллі заради цікавості помінялися місцями після першого антракту, ніхто цього не помітив — ні співаки, ні оркестранти;

б) десятирічна Джейн Роні зі штату Арканзас (США) стала найкращою піаністкою в школі для особливо обдарованих дітей. Сестра — близнючка Кеті — відрізнялася від неї повною відсутністю слуху.

ІV. Підсумок заняття. Домашнє завдання.

Література:

Дрозденко К.С. «Загальна психологія в таблицях і схемах» с.286-301.

Дубравська Д.М. «Основи психології» с.226-240.

Скрипченко О.В. «Загальна психологія» с.353-365.

Тема. Характер і темперамент.

Мета: систематизувати знання з попередніх тем; дати поняття про характер і темперамент; вольові риси характеру; особливості характеру українця; охарактеризувати вплив виховання на формування характеру людини; прививати бажання виховувати в собі вольові риси характеру.

Обладнання: схема «Структура характеру», схема «Риси характеру», схема «Типи темпераментів».

Хід заняття

І. Організаційна частина

1. Перевірка присутності студентів на занятті.

2. Фронтальне опитування попереднього матеріалу та самостійної роботи.

ІІ. Основний зміст заняття

План

1. Поняття про характер

2. Характер і воля. Вольові риси характеру

3. Темперамент

4. Особливості характеру українця

5. Характер і виховання

Лекція

1. ПОНЯТТЯ ПРО ХАРАКТЕР

У кожної людини три характери: той, який їй приписують; той, який вона сама собі приписує; і, на кінець той, який є в дійсності.

В.Гюго

Характер — це сукупність основних найбільш стійких якостей особистості, що сформувалися впродовж життя і виявляються в діях, вчинках та поведінці.

Наш характер — звична манера нашої поведінки. Тут існує взаємозалежність: наш характер формується в процесі діяльності та поведінки, з іншого боку, наш характер проектується на наші думки, почуття, дії, поведінку. Власне, це і є критерієм особистості. На думку К.Юнґа: «...характер — це сформована стійка індивідуальна форма людського буття».

Таким чином, характер — це результат нашого життєвого шляху, водночас він же його і визначає. Знаючи характер людини, можна передбачити її поведінку, тобто моделювати її.

Характер — явище унікальне, індивідуальне. Важливо те, що характер є динамічним, тобто ми маємо можливість змінити його при потребі, звичайно доклавши великих вольових зусиль.

Часто можна почути: «У нього немає характеру, він слабкодухий». Такі люди при зміні звичного середовища чи при виникненні певних труднощів у житті розгублюються. І навпаки, сильні натури вміють зарадити собі у будь-якій ситуації.

Зміна характеру відбувається зі зміною віку, умов життя, зовнішніх впливів, а також зі зміною суспільства. Багатьом людям довелося пристосовуватися до нових суспільних умов, або й «ламати» характер, особливо тим, хто народився і виріс в радянський період — період тоталітаризму і волюнтаризму. Новому поколінню легше в цьому відношенні. Характер виникає і формується в суспільстві. Типові риси суспільства проявляються в характері кожної людини по різному, залежно від її інтересів, здібностей, почуттів, мотивів. У перекладі з грецької мови «характер» - це «чеканка», «прикмета», «риса». Дійсно, характер – це особливі прикмети, які набуває людина в процесі життя в суспільстві.

Характер – це свого роду каркас особистості, зв’язаний зі всіма підструктурами особистості, а саме: спрямованістю, психологічними процесами, біопсихічними властивостями.

Характер особистості тісно пов'язаний з її інтелектом, емоціями, здібностями, волею, темпераментом. Характер виявляється в цілях, які ставить перед собою людина, в засобах їх досягнення, у ставленні особистості до оточення, суспільства, праці, інших людей і самої себе. У характері особистості закладені загальнолюдські, національні та індивідуальні риси.

Б.М.Теплов виділив групи рис характеру особистості (схема «Риси характеру»), що виражають:

1) ставлення до суспільства, до інших людей;

2) ставлення до праці;

3) ставлення до себе;

4) ставлення до речей

Г.Олпорт виділяє три основні категорії рис характеру особистості:

1) домінуючі,

2) загальні,

3) другорядні.

Домінуюча риса — це риса характеру особистості, яка здебільшого визначає усі форми її поведінки та дій, наприклад, доброта або егоїзм. Однак більшість людей не має домінуючої риси, зате володіє достатньою кількістю значних, загальних рис характеру: чесність, гуманізм, людяність тощо.

Другорядні риси, наприклад, любов до лірики, музики, старанність тощо, менше впливають на поведінку, ніж домінуючі та загальні.

Ми розрізняємо в характері особистості такі риси:

моральні (чесність, правдивість, сором'язливість, принциповість);

вольові (цілеспрямованість, наполегливість, ініціативність, рішучість, активність, мужність);

інтелектуальні (винахідливість, кмітливість, дотепність);

емоційні (ніжність, доброзичливість, чуйність).

Риси характеру свідчать про те, як ми ставимося до себе (гордість, самокритичність, почуття власної гідності, честолюбність), інших людей (турботливість, доброта, чуйність), до праці (охайність, бережливість, працьовитість).

На жаль, є і негативні риси в характері, які заважають людям контактувати один з одним та досягати певних висот у житті: егоїзм, безвідповідальність, заздрість, корисливість, лінощі, байдужість тощо.

Звичайно, досконалих людей немає. Живучи поряд з іншими, ми намагаємося вплинути на них, змінити їх. Англійський філософ Дюма вважав, що «люди, природно, без роздумів схвалюють той характер, який найбільше подібний до їх власного».

У різні періоди суспільного розвитку по-різному оцінювалися ті чи інші риси характеру. Наприклад, спартанського юнака притягали до суду і звинувачували у тому, що він, такий молодий, спокусився вигодою, купив за безцінь землю, а корисливість — ворог кожного жителя Спарти. Сьогодні ж подібні риси схвалюють як ділові якості. «Характер людини, — як стверджував Арістотель, — це те, в чому виявляється спрямування волі...». Які ж риси властиві сильному характерові?