1. Поняття про відчуття.

Протягом всього свого життя ми набуваємо досвіду, пізнаємо навколишній світ. Першу інформацію про властивості предметів і явищ довкілля отримуємо за допомогою відчуттів. Відчуття — це первинний етап пізнання людиною світу. Наші уявлення суб'єктивні, оскільки кожен з нас унікальний. Отже, у нас різні смаки, оцінки, відчуття. Якісні характеристики відчуттів залежать від багатьох факторів: набутого досвіду, емоційного стану та самопочуття, діяльності аналізаторів кожної особистості тощо. Речі ж у світі існують об'єктивно, наприклад, трава навесні зелена незалежно від того, чи сприймаємо ми її такою.

Процес відчуття відбувається лише за умови безпосереднього впливу на органи чуття людини властивостей предметів і явищ, оскільки велику роль у ньому відіграють аналізатори.

Відчуття — це суб'єктивне відображення окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу в корі головного мозку внаслідок їх безпосереднього впливу на наші органи чуття.

Відчуття властиві не лише людині, а й усім тваринам від найпростіших до найвищих. Без відчуттів неможлива психічна активність живої істоти.

Пізнавальний процес починається з чуттєвого пізнання, яке є його першим, вихідним етапом: Геракліт (бл. 544-484 pp. до н.е.) вважав, що очі «більш точні свідки, аніж вуха», тому й основну роль він відводив зору, хоча наголошував, що споглядаючи, іноді помиляються. Це пояснюється тим, що під час зорового сприймання людина торкається лише того, що є назовні, на поверхні, і аж ніяк не проникає в сутність існуючого. Хоча, на думку Гете, «...хто не довіряє відчуттям, той дурень і неминуче перетвориться на споглядача, відчуття не одурюють, одурюють судження».

Відчуття, з яких пізнання бере свій початок, не лише фіксують видиме, очевидне, чи те, що існує на поверхні, але й прокладають пізнавальний місток у невидиме.

Французький філософ П.Гасенді (1592-1655 pp.) зазначав, що відчуття – це єдине джерело пізнання. Як же відбувається цей процес? Відповідь знаходимо у давньогрецьких філософів Емпедокла (бл. 490-430 pp. до н.е.) та Анаксагора (бл. 500~бл.428 pp. до н.е.). Відчуття виникають внаслідок прямого контакту органів чуття з об'єктом зовнішнього світу. До речі, саме це визначення й лягло в основу трактування феномена, яким ми користуємося й сьогодні в певній модифікації. У своєму вченні Анаксагор і Емпедокл намагалися охарактеризувати властивості відчуттів. Анаксагор стверджував, що подібне пізнається через подібне, а Емпедокл, що протилежне пізнається через протилежне, різне — через різне. На нашу думку, це поняття «асоціації» та «контрасту відчуттів» у сучасному тлумаченні.

Зір може сприймати об'єкт лише в межах певних розмірів, а слух вловлює звуки відповідної висоти тощо, тобто відчуття мають пороги чутливості.

Значення відчуттів оцінювалося належно впродовж віків. Окремі вчені навіть дещо перебільшували його. Англійський філософ Т.Гоббс (1588-1679 pp.) стверджував: «Немає жодного поняття в людському розумі, яке б не було породжене первісно, цілком або частково в органах чуттів». Англійський філософ Дж.Локк (1632— 1704 pp.) відстоював думку, що всі знання ми отримуємо через відчуття. Від народження душа дитини —«чиста дошка», на яку життя наносить свої позначки. З ними погоджується німецький філософ В.Лейбніц (1646-1716 pp.). Він стверджує, що нічого немає в розумі, що б не пройшло раніше через чуття, окрім самого розуму. Отже, чуттєве пізнання є надзвичайно важливим, бо виступає передумовою раціонального пізнання.

Чуттєвий досвід — це живлення для нашого мозку. Відомий дослідник К.Борхгревінік розповідав, що перебуваючи в Антарктиді, полярники відчували «сенсорний голод». «Нам не вистачало світла, руху, повітря. Ми мовби старіли на очах один в одного».

Щоб запобігти «сенсорному голоду», який відчувають пацієнти, перебуваючи в лікарнях (білі стіни, білі халати, все довкола сіре), збагачують кольорову гаму обладнання, інтер'єру. Наприклад, у деяких медичних закладах очі дітей милують кольорові стіни, двері, яскраві іграшки тощо. Все це допомагає створювати позитивний емоційний настрій, що є запорукою одужання. Однак сенсорне перевантаження теж має певні недоліки.

В одному з міст штату Нью-Джерсі уже понад сто років існує традиція кожну неділю оголошувати «тихим днем». У цей день повністю заборонений рух транспорту по вулицях, вулиці перегороджують важкими чавунними ланцюгами. Наші органи чуття час від часу потребують відпочинку.

Значення відчуттів у житті людини:

1. Відчуття є первинною формою психічного зв’язку організму з оточуючим світом.

2. Відчуття є важливим джерелом наших знань про зовнішній світ і наше внутрішнє середовище.

3. Відчуття є початковою формою розвитку пізнавальної діяльності.

4. Відчуття завжди емоційно забарвлені.

5. Особливі відчуття, які йдуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус.

6. Відчуття забезпечують життєдіяльність організму.

2. Загальна характеристика відчуттів.

Робота з схемою «Відчуття» (додаток 2).

Процес відчуттів починається зі стимулів, подразників, що надходять із зовнішнього світу. Стимули діють на один із сенсорних рецепторів, головною функцією яких є трансформація зовнішньої енергії в нервові імпульси. Цей процес називається трансдукцією. Кожен рецептор є вибірково сенситивним до певних типів стимулів (наприклад, око сприймає світлові хвилі, вухо — звукові тощо).

Рецептори кодують інформацію, одержану ззовні, і трансформують до мозку аферентними (провідними) нервовими шляхами. Талановитий філософ, психолог Алкмеон з Кротона (бл. 500 р. до н.е.) експериментальним шляхом довів, що від органів чуття відходять своєрідні канали, нервові шляхи, що йдуть до мозку і зумовлюють у ньому певні відчуття.

У певних ділянках мозку розшифровується інформація, виникає образ і відповідь повертається до рецептора, де відбувається порівняння цього образу з еталоном.

Оскільки відчуття – процес осмислений, то імпульси знову повертаються до мозку з метою корекції наших відчуттів. Це забезпечує безпомилковість в оцінці стимулів, їх якості. На перший погляд, цей процес дуже простий. Однак будова ока людини майже така ж, як представників тваринного світу, але ж людина бачить по-іншому. Та й люди по-різному відчувають особливості довкілля. Значною мірою цей процес залежить від індивідуальності особи, її готовності сприймати стимули, аналізувати, відбирати; від стану її здоров'я та емоційного стану, диспозиції тощо.

Відчуття тісно пов'язані з активністю, оскільки лише в дії аналізатор може пізнавати властивості предметів, посилювати (послаблювати) сприймання інформації (рука рухається в напрямку до подразника чи від нього, вухо ми повертаємо на звук, який чуємо тощо).

Як же відбувається процес трансдукції у кожній сенсорній системі, як саме сенсорна система і мозок відбирають і розрізняють стимули навколишнього світу? Щоб привернути нашу увагу, стимул має характеризуватися певною кількістю та якістю. Кількість — сила, інтенсивність стимулу. Якість — вид, наприклад, колір, смак тощо.

Залежність між фізичною природою подразника та сенсорною відповіддю на нього особи вивчає така галузь психології, як психофізика. До речі, чимало перших досліджень у психології пов'язані саме з психофізикою. Коли В.Вундт заснував першу експериментальну психологічну лабораторію в Лейпцигу, однією з фундаментальних сфер досліджень були відчуття та сприймання. Це пояснюється тим, що ми постійно маємо справу з фізичним світом, у якому живемо, який будуємо, постійно пристосовуємося, адаптуємося до нього і змінюємося, тобто будуємо внутрішній психологічний світ у собі. Звідси й інтерес до цієї проблеми.