3. Поняття про душу.

Людський організм, згідно з вченням йогів, які мають чимало послідовників серед сучасних науковців, складається з кількох полів, гармонійно поєднаних між собою: фізичного, ефірного, астрального та ментального.

Матеріальне (фізичне) тіло грубе, видиме для всіх, складається з твердих форм матерії: молекул, атомів. Це ніби зовнішня оболонка, яка є тлінною, смертною.

Ефірне тіло — невидиме, оскільки тонше й прозоре. Воно дублює фізичне тіло і також матеріальне. Розпадається на дев'ятий день після смерті фізичного тіла. Характеризується фіолетово-сірим свіченням при випромінюванні.

Астральне тіло (блакитно-сірого кольору) є ще тоншим, ніж ефірне, і є нижчим рівнем свідомості. Може відокремлюватися від фізичного тіла під час трансу, сну, клінічної смерті. Саме в астральному тілі містяться мислення, уява, пристрасті та бажання низького рівня. Розпадається на сороковий день після фізичної смерті.

Ментальне тіло (світле, іскристе) має яйцеподібну форму і становить «найтоншу» матерію. Тут міститься свідомість (інтелект, воля). Воно теж не є вічним і розпадається.

Карма (від санскр. дія, поєднує підсвідоме, свідоме, несвідоме) нетлінна. Вона існує на всіх етапах реінкарнації людини.

Ми часто чуємо про біоенергетичні поля людини (поєднання різних полів фізичного характеру — електричних, електромагнітних, звукових, радіотеплових, а також невідомих нам). Наприклад, вчені Харківського НДІ радіофізики фіксують енергетичне випромінювання людини. Інститут атомної енергетики ім. І.В.Курчатова вивчає магнітні поля мозку тощо. Достовірні знання про подібні поля дають змогу впливати на людину на тонкому рівні.

Коли ми робимо добрі справи, перебуваємо у душевному спокої, злагоді з собою та іншими, наші поля підсилюються; при хворобах, психічних розладах — деформуються, навіть можуть нейтралізуватися. Антагонізм біополів свідчить про енергетичну, біологічну несумісність людей.

Частина енергетичного поля, яка виступає за межі фізичного, називається аурою. Вчені стверджують, що величина і характер аури людини взаємопов'язані з її темпераментом, психічним станом, рівнем духовного розвитку. Хоча, як справедливо зауважив К.Юнг, «...експериментальній методиці ніколи не вдасться достатньо правильно підійти до суті людської душі чи хоча б приблизно накреслити картину складних психічних явищ».

Душа — згусток енергії, частина людської особистості, що є центром її духовного життя, яка здатна відчувати й думати. І, хочеться вірити, продовжує існувати після фізичної смерті.

Питання про безсмертність душі є дещо суперечливим та й містичним, оскільки експериментальних даних не існує, що пояснюється складністю предмета дослідження. Однак не хотілося б просто стверджувати чи заперечувати наявність цього феномена, тому спробуємо зважити всі «за» і «проти».

Матеріалісти стверджували, що людина — це лише фізичне тіло. Зі смертю вона зникає безслідно. Більшість психологів радянського періоду, виходячи з тогочасних умов, заперечували існування душі взагалі.

Однак у науковій та популярній літературі ми знаходимо чимало фактів, що засвідчують протилежне. Наприклад, учені США та Німеччини визначили масу душі, зважуючи людину перед фізичною смертю та після неї. Різниця у масі тіла становила 0,00945г. В одному зі шпиталів Німеччини зроблено фотографію, на якій зображено чіткий силует людської фігури, що піднялася над операційним столом у мить, коли монітор зафіксував зупинку серця пацієнта (це підтверджено експертизою).

Подібних прикладів можна навести чимало. Варто згадати і про серйозне ставлення до аналогічних досліджень, які проводяться у численних наукових установах за кордоном. Каліфорнійський університет, Коннектикутський університет (Р.Кінг), Інститут прихованих можливостей людини (США), Інститут біоенергетичної медицини (Великобританія), Парапсихологічний інститут (Нідерланди), Інститут парапсихології (Індія), Державний інститут проблем парапсихології (Болгарія), Академія Психотроніки (Чехія) та ін.

Наприклад, Ян Стівенсон, викладач Вірджінійського університету (США), описав двадцять випадків, які свідчать про можливість реінкарнації (спостерігалися в Бразилії, Індії, Лівані, на Алясці, Цейлоні).

Американський доктор філософії, лікар-психіатр Р. Моуді провів велику роботу з вивчення феномена реінкарнації. Його книги «Життя після смерті» та «Життя після життя» стали бестселерами в усьому світі. Моуді зробив спробу довести те, у що хочеться вірити майже кожній людині: смерть — не кінець існування. Помирає її тіло, а душа починає нове життя. Він опитав 1500 пацієнтів (з понад десяти країн світу), що пережили клінічну смерть і повернулися до життя в реанімаційних палатах. Усього дві-три хвилини не билося серце людини, але за цей час її душа відокремлювалася від тіла і спостерігала за маніпуляціями лікарів, бачила своїх родичів у потойбічному світі тощо. Усе, що відбувалося з людьми і навколо них, вони описували точно до дрібниць і на диво подібно: літали над своїм тілом, спостерігали його збоку. Усі летіли темним тунелем і бачили попереду миготливе світло, наближалися до стіни. Жоден з них не побував за стіною, звідти, очевидно, вже вороття немає.

Співзвучними дослідженням Моуді є погляди доктора Р.Кінга із Коннектикутського університету (США), котрий, підводячи підсумки довгої наукової суперечки навколо проблеми, заявив, що не може точно охарактеризувати те, про що йдеться, але на основі своїх досліджень наважується стверджувати, що якась частина нашого єства не вмирає разом з тілом.

Емпедокл (бл. 490-430 pp. до н.е.) стверджував: «Ніщо не може і виникнути з нічого, і ніяк не може те, що є, знищитися». Цей висновок він зробив теоретично. Закон збереження енергії був виведений Л.Лавуазьє і М.Ломоносовим з використанням експериментальної техніки лише у XVII ст. Перший закон фізики стверджує, що енергія не створюється і не зникає, вона переходить з одного стану в інший і не може бути знищена. Отже, відповідно життя є вічним, змінюється лише тілесна оболонка.

Однак не всі вчені поділяють подібні погляди. Зовсім протилежні аргументи спонукають науковців до подальших пошуків, досліджень. Уже декілька років вивчає галюцинації каліфорнійський медик Р.Сіґал. На його думку, немає нічого надприродного у видіннях людей, які помирають. Він запевняє, що йдеться про хімічні реакції в мозку в екстремальних умовах його функціонування. Р.Сіґал стверджує, що наркотики можуть спричинити подібні слухові та візуальні галюцинації.

Однак справедливо зауважити, що наркотики впливають на організм кожного з наркоманів по-різному, і галюцинації у них виникають дуже різні.

Дослідникам Каліфорнійського університету вдалося репродукувати голоси та видіння, які хворі, за їхніми словами, чули і бачили перед смертю. Це вони зробили таким чином: електроімпульс посилали у певну ділянку кори головного мозку і, як результат, люди бачили видіння, чули голоси. Російський академік Н.Бехтерєва разом з іншими світовими вченими довела, що, вживляючи електроди в ту чи іншу ділянку головного мозку, можна спричинити будь-які відчуття.

Історія зафіксувала понад 1000 фактів, так чи інакше пов'язаних з «минулим» життям. Однак науковий снобізм не дозволив поставитися до них з належною увагою. Але вже у минулому столітті з'явилася теорія, яку пізніше назвали «генною пам'яттю». Суть її полягає у тому, що людина раптом «згадує» те, що відбувалося з далекими предками, ніби-то перевтілюючись у них. Генна пам'ять — це реальне явище. Напевно, кожна людина може згадати такі ситуації, під час яких їй здавалося, щось подібне вона вже пережила чи промовляла уже такі фрази, але це було дуже давно і неможливо визначити коли (наче не в цьому житті). Лев Толстой писав до свого друга про випадок у лісі. Під час полювання він упав з коня. А коли піднявся, потираючи забитий бік, йому здалося раптом, що колись, «дуже давно», він так само погнався за зайцем і перелетів через коня.

Опитування, проведене зарубіжними дослідниками, свідчить про те, що четверта частина людей пережила таке загадкове відчуття. Тут мимоволі приходять на думку пророчі слова Вольтера: «Народжуватися двічі не більш дивно, ніж один раз: все у природі підкоряється закону відродження». Ейнштейн стверджує, що проти ідеї «вічного повернення» наука не може висунути абсолютно достовірних аргументів.

Вчені як доказ реінкарнації згадують вундеркіндів. Як відомо, щоб оволодіти складною інтелектуальною діяльністю, людина повинна спочатку нагромадити певний запас знань. Однак складається враження, що в деяких дітях ця інформація уже закладена. Чому? Можливо, це — генна пам'ять? А може, це, як вважав В.Вернадський, пучок інформації, яку декому вдається почерпнути з загадкової ноосфери?

Напевно, людство колись віднайде відповідь на ці запитання. Єдине, що можна стверджувати: зі смертю людини не зникають її духовний світ і надбання.

4. Предмет психології ( схема «Основні форми прояву психіки» додаток 2).

Спробуємо уточнити, що саме є предметом наукового пізнання психології.

Предметом психології як науки є психічні процеси, стани, властивості, поведінка особистості, цілісної та неповторної.

Ми відчуваємо світло, запахи, кольори, сприймаємо час і простір, уявляємо картини минулого, запам'ятовуємо і при потребі відтворюємо факти нашого життя, замислюємось над різними проблемами і вирішуємо їх, спілкуємось між собою — все це відбувається завдяки психічним процесам.

Щоденно, щомиті ми буваємо уважні чи неуважні, стримані чи збуджені, спокійні чи схвильовані, тобто перебуваємо у певному психічному стані.

Для досягнення конкретної мети докладаємо певних зусиль, наші успіхи чи невдачі супроводжуються певними емоціями та почуттями, наша діяльність керується темпераментом і характером, що становлять психічні властивості особистості. Дві останні групи психічних явищ допомагають нам встановлювати контакт з людьми, керують нашою поведінкою. Усі перелічені феномени й становлять предмет вивчення психології.

Психологія вивчає природу індивідуума, його потаємні закутки; суперечності та інтимні сторони поведінки, його рушійні сили; пояснює, передбачає, змінює і поліпшує життя людини, а отже, і світ, у якому вона живе. Психологія не лише описує факти, одержані експериментальним шляхом, але й аналізує їх, розкриває закони, за якими вони відбуваються, визначає механізми психічної діяльності.

Психічне відображення навколишнього світу, Всесвіту не є дзеркальним, воно набуває суб'єктивних відтінків. Психіка формується, розвивається, змінюється.

Отже, психологія – це наука про закономірності формування і розвитку психіки як особливої форми життєдіяльності.

Сьогодні дуже важливо, щоб людина думала про себе в новому ракурсі: сприймала себе не лише як фізичну істоту, а як духовну особистість, що володіє душею.

Звичайно, повне уявлення про психологію та її предмет складеться лише після того, як ви закінчите вивчення курсу.

ІІІ. Теми для дискусій

1. Чимало філософів, науковців і звичайних людей стверджують, що головне у житті — це знайти рівновагу, бути у злагоді з собою. Подискутуйте з цього приводу.

2.Чимало людей вважає, що життя — прекрасне попри всі труднощі та незгоди. А мегарський поет, аристократ Феогнід, вигнаний з рідного міста, стверджував: «Краща доля для смертних — на світ ніколи не народжуватися і ніколи не бачити сонця проміння».

Чи погоджуєтеся з цим твердженням?

3. Яка з наведених думок вам ближча і чому? Обгрунтуйте свою відповідь:

а) «тривалість життя залежить від самого індивіда» (доктор Бертц, президент Американської академії наук);

б) «доля — фатальна, у кожного своя доля і кожен отримає те, що повинен отримати» (відома акторка К.Лучко);

в) «доля визначена, однак людина своєю поведінкою та діяльністю, ставленням до інших і самої себе, роздумуючи та приймаючи рішення, впливає на своє майбутнє, реалізує один з варіантів своєї долі».

4. Чи погоджуєтеся ви з висловлюванням: «Інше життя не існує. Потім — порожнеча. Є лише людська думка, уява»?

Що думаєте ви з цього приводу?

ІV. Підсумок заняття. Домашнє завдання.

Література:

Дубравська Д.М. «Основи психології» с.5-23.

Дрозденко К.С. Загальна психологія в таблицях і схемах» с.10, 18-19, 26-27.

Цимбалюк І.М. «Загальна психологія» с.13-21.

Тема. Методи психології.

Мета: ознайомити з методами в психології; завданнями дослідження, умовами дослідження; охарактеризувати основні та допоміжні методи.

Обладнання: схема «Класифікація методів в психології», схема «Основні методи психології».

Хід заняття

І. Організаційна частина

1. Перевірка присутності студентів на занятті.

2. Опитування матеріалу 1 лекції та самостійної роботи.

ІІ. Основний зміст заняття

План

1. Завдання дослідження.

2. Умови дослідження.

3. Класифікація методів.

4. Характеристика основних методів (спостереження та експеримент) та допоміжних.