4.4. Головні напрями та механізми діяльності мвф

За сучасних умов діяльність Фонду асоціюється здебільшого з його фінансово-кредитною функцією, але в арсеналі форм діяльності МВФ є й інші напрями, а саме:

• інспекції;

• консультації: щорічні, додаткові, спеціальні;

• надання послуг: підвищення кваліфікації, технічна допомога, надання інформації;

• фінансування: безпосереднє, поетапне, пільгове, спеціальне.

Форма діяльності інспектування пов'язана з переходом від паритетної до сучасної відкритої системи обміну валют. Фонд розширив свою діяльність за межі мінової вартості, яка є підсумком цілої низки економічних заходів, почав вивчати всі сфери економіки держав, які визначають розмір цієї вартості, і неупереджено оцінювати економічну діяльність країн для всієї спільноти членів. Тобто МВФ здійснює нагляд за міновою політикою, що її проводять члени організації.

Консультуючись зі своїми членами, МВФ отримує інформацію про те, наскільки відповідально і відкрито діє країна, встановлюючи умови, на яких уряди та приватні особи інших країн купують і продають її валюту, а також інформацію про загальний економічний стан країни.

Щорічні консультації: кожного року група з 4-5 експертів МВФ майже протягом двох тижнів збирає інформацію й обговорює з посадовими особами економічну політику країни. Після цього група готує детальну доповідь для обговорення її на Директораті. Висновки, рекомендації та пропозиції, розроблені в результаті такого обговорення, пізніше передаються на розгляд уряду країни.

Додаткові консультації може організувати директор-роз-порядник Фонду у разі, якщо країна несподівано опиняється у складній економічній ситуації або є підозра, що її дії суперечать «кодексу поведінки» і можуть завдати шкоди іншим країнам.

Спеціальні консультації МВФ проводить із тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки [42, с. 245].

Надання послуг країнам-членам МВФ набирає таких форм:

• підвищення кваліфікації національних кадрів (з 1964 р. у штаб-квартирі Фонду працює Інститут МВФ, який за спеціальними програмами навчає національні кадри всіх країн);

• технічна допомога, що її надають експерти зі складу службовців Фонду;

• інформаційне обслуговування (публікація щорічних та щомісячних статистичних матеріалів, видання серій спеціальних брошур тощо).

Найпоширенішою формою діяльності МВФ є фінансування. Фінансові операції Фонду здійснюються лише з офіційними органами країн-членів — казначействами, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Правила, що регулюють доступ до використання загальних ресурсів МВФ, поширюються на всіх членів однаковою мірою. Країна, що потребує іноземну валюту для платежів по поточних операціях, повинна надати інформацію, яка підтверджує, що їй потрібна валюта у зв'язку зі станом її платіжного балансу і міжнародних ліквідних резервів чи у зв'язку з тенденцією до скорочення цих резервів. Вона здійснює купівлю чи позику, або СДР, або іноземної валюти з Рахунку спільних ресурсів. Водночас країна надає еквівалентну суму у своїй власній валюті, яка зараховується на рахунок МВФ у Центральному банку країни, даючи зобов'язання викупити її через певний проміжок часу. Допомога Фонду своїм членам не зменшує сукупного розміру активів МВФ у СДР та різних валютах, а лише змінює їхню структуру. Після закінчення встановленого терміну країна-член зобов'язана викупити свою національну валюту у Фонду, повернувши йому кошти в іноземній валюті. Зазвичай ця операція, яка на практиці означає погашення раніше отриманого кредиту, повинна бути здійснена від 3 до 5 років від дня купівлі валюти. Якщо національна валюта країни-боржника купується іншою країною-членом, то цим же погашається її заборгованість перед Фондом. За надання кредиту МВФ стягує разовий комісійний збір у розмірі 0,5% суми угоди та певну плату чи процентну ставку, яка базується на ринкових котируваннях.