МФО Тема 4. МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД (МВФ)

Тема 4. Міжнародний валютний фонд (мвф)

4.1. Історія створення, цілі, функції та принципи МВФ.

4.2. Організаційна структура МВФ.

4.3. Членство у МВФ, джерела грошових коштів.

4.4. Головні напрями та механізми діяльності МВФ.

4.5. Кредити МВФ, їх види та характеристика.

4.6. Умови надання кредитів МВФ.

4.7. Україна і МВФ.

4.1. Історія створення, цілі, функції та принципи мвф

Міжнародний валютний фонд є найвпливовішою міжнародною організацією, яка регулює окремі параметри розвитку міжнародної економіки взагалі і макроекономіки кожної країни, що є його членом, задля досягнення стабільності у світовій економіці.

Міжнародний валютний фонд (ІМР), як спеціалізована установа ООН, створений 1945 р. після ратифікації Угоди, розробленої на Конференції Організації Об'єднаних Націй із валютно-фінансових питань у Бреттон-Вудсі (1944 р.) і чинної з 27 грудня 1945 р. Вирішальна зустріч з приводу організації Міжнародного валютного фонду (МВФ) відбулась у липні 1944 р. у Бреттон-Вудсі (Нью-Хемпшир, США), де зібралися представники 44 держав. МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні у травні 1946 р. у складі 39 країн. Місце розташування МВФ — Вашингтон (США).

У 1944 р. СРСР брав активну участь у Бреттон-Вудській конференції та навіть підписав заключний Акт про створення МВФ та МБРР, проте пізніше не ратифікував цих документів. Усі колишні республіки СРСР вступили до МВФ у травні-вересні 1992 р..

МВФ за членським складом належить до глобальних організацій. У 1950 р. він налічував 49, а нині — 187 держав-членів. Значно розширився членський склад МВФ у 60-70-х рр. XX ст. в умовах розпаду колоніальної системи та утворення нових незалежних держав, а також у 1990-х рр. зі вступом до Фонду значної групи постсоціалістичних країн. МВФ створений для регулювання валютно-розрахункових відносин між державами та здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм за умови виникнення валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, позик в іноземній валюті. У своїй діяльності МВФ керується статутом, відомим під назвою Статті угоди МВФ. Практично МВФ є інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи.

На початку своєї діяльності, наприкінці 40-х років XX ст., практично не було розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ринків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються. Упродовж останніх 40-50 років одним із основних аспектів економічного розвитку у світі стала швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку. І сьогодні більшість розвинутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-членів перейшов на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулася переорієнтація МВФ від статусу міжнародного банкіра до організації, яка сприяє економічному розвитку країн, що самі не у змозі вийти на фінансові рини і потребують офіційної підтримки Фонду.

Одним із завдань МВФ з упорядкування валютних курсів, відповідно до Бреттон-Вудських угод, було врегулювання і підтримка стійкості паритетів валют країн-членів, виражених у золоті чи доларах. Країни не мали права змінювати паритети своїх валют більш ніж на 10% без санкції МВФ, а також допускати при проведенні операцій відхилення від паритету понад ±1% (із грудня 1971 р. — понад ±2,25%).

Відповідно до Статуту МВФ держави-члени повинні були на основі фіксованих курсів валют вводити їх оборотність за поточними міжнародними операціями і проводити політику стосовно повного усунення валютних обмежень. На практиці ці положення не могли бути виконані багатьма країнами (валютні обмеження скасовані лише в 60 країнах).

Міжнародний валютний фонд має такі цілі: — сприяти міжнародній співпраці через механізм консультацій і погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;

• сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі задля підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку виробничих можливостей країн-членів;

• сприяти стабільності валют і здійснення впорядкованих валютних відносин, запобігати конкурентному знеціненню валют;

• сприяти створенню багатосторонньої системи платежів та переказів за поточними операціями та прагнути до ліквідації валютних обмежень;

• тимчасово надавати спільні ресурси Фонду державам-членам (за відповідних гарантій) задля виправлення ними порушень рівноваги їхніх платіжних балансів, уникаючи заходів, що могли б завдати шкоди на національному або міжнародному рівнях;

• скоротити терміни та масштаби дефіциту платіжного балансу.

Функції МВФ:

• контроль за дотриманням «кодексу поведінки» (тісна співпраця з питань міжнародної валютної політики і міждержавного платіжного обігу);

• надання членам Фонду фінансових ресурсів для забезпечення дотримання ними «кодексу поведінки»;

• організація форумів для взаємних консультувань країн-членів і співпраці з міжнародних валютних питань.

Наразі країни-члени визначили для МВФ додаткові функції та обов'язки залежно від потреб часу. Це зокрема:

• проведення досліджень, аналіз і прогнозування розвитку світової економіки та міжнародних фінансових ринків;

• спостереження за макроекономічною політикою членів Фонду: щорічне відвідування кожної країни-члена Фонду місією МВФ і підготовка щорічної доповіді для Ради директорів із оцінками економічної політики. Результати конфіденційного обговорення та оцінювання МВФ надсилаються до відповідальних керівних державних службовців зацікавленої країни, а загальні підсумки обговорення та висновки експертів Фонду оприлюднюються (за Угодою відповідної країни);

• розроблення, широке обговорення і затвердження міжнародних стандартів щодо валютообмінних операцій, грошової та фіскальної політики, статистики платіжного балансу;

• надання та координація технічної допомоги з питань монетарної політики, валютного та банківського регулювання, фіскальної політики;

• кредитування тих країн-членів Фонду, які відчуваючи валютну кризу або кризу платіжного балансу, згодні вживати погоджені з експертами Фонду заходи для покращення ситуації, чим забезпечувати також і повернення наданих кредитів до МВФ.

Принципи МВФ:

• заборона маніпуляцій валютним курсом чи міжнародною валютною системою для відхилення від врегулювання;

• зобов'язання проведення (у разі потреби) інтервенцій на валютних ринках для припинення валютної кризи;

• зобов'язання кожної країни враховувати у своїй політиці інтервенцій інтереси своїх партнерів, особливо тих, у валюті яких вона здійснює свої інтервенції.

Хоча МВФ є спеціалізованою установою ООН, остання не має права давати Фонду рекомендації щодо політики, яку він проводить.