Ознобний вовчак Беньс-Теннессона

Більшість авторів відносить ознобний вовчак до різновиду саркоїду Бека, до його крупновузликової та дифузно-інфільтративної форм.

Локалізація ураження: ніс, щоки (рис. 29), вушні раковини, повіки, кістки. Досить рідко до процесу залучається шкіра кінцівок. Характер­ною ознакою є наявність дещо обмежених вогнищ у вигляді набряклої припухлості синьо-червоного відтінку або багряного кольору. Поверх­ня вогнищ звичайно гладенька, блискуча, без лущення, можуть спосте­рігатися телеангіектазії. На дотик уражені ділянки холодні. Діаскопія визначає жовтувато-бурі плямочки, як і при саркоїді Бека. Можуть бу­ти розширені фолікулярні отвори, іноді міліаподібні вузлики. Процес завершується формуванням атрофічних рубців. Консистенція вогнищ звичайно м'яка, але може бути щільною як хрящ. У деяких хворих на ознобний вовчак крім шкіри, як і при саркоїді Бека, відмічаються зміни в кістках, слизових, лімфатичних вузлах та ін. Перебіг захворю­вання тривалий із погіршенням взимку, коли посилюється фіолетово-застійне забарвлення і щільність осередків ураження.

Підшкірні саркоїди Дарьє-Руссі

Існує думка про туберкульозну природу цього захворювання. Опи­сані . випадки: поєднання підшкірних саркоїдів з іншими формами туберкульозу шкіри. Інколи вони можуть локалізуватися на обличчі. Хворіють переважно дорослі. Захворювання характеризується круп­ними, величиною від вишні до волоського горіха, щільними нечислен­ними, безболісними вузлами. При злитті утворюються крупні горбисті утворення, іноді діаметром до 15—20 см, або вузли з'єднуються у вуз­луваті шнури за ходом судин. Шкіра над вузлами має нормальне за­барвлення або ціанотично-рожева, спаяна, іноді має вигляд «кірки апельсину». Вузли не виразковуються.

Ангіолюпоїд

Багато авторів розглядають це захворювання як клінічний різновид саркоїду Бека з судинним компонентом (телеангіектатичний варіант).

Локалізація процесу.— бічна поверхня верхньої частини носа, поблизу внутрішніх кутів очей, рідше — сусідні ділянки щік і верхньої губи. Захворювання проявляється утворенням обмежених 2-3 бляшок діаметром 2-3 см червоного кольору з синюшним або фіолетовим відтінком без ознак лущення. При діаскопії виявляється дифузне жов­то-коричневе забарвлення. Наявна велика кількість телеангіектазій. Консистенція вогнищ м'яка, суб'єктивних відчуттів немає. Переважно хворіють жінки старше 35-40 років; перебіг тривалий.

Кільцеподібна гранульома

Етіологія і патогенез кільцеподібної гранульоми не встановлені. Вчені раніше пов'язували кільцеподібну гранульому з туберкульозом; інші вважають ЇЇ варіантом саркоїду або ліпоїдного некробіозу.

Звичайно спостерігається один або декілька осередків ураження діаметром від 1 см. Вогнище представлено кільцеподібно розташова­ними вузликами величиною від шпилькової головки до горошини пер­ламутрового, блідо-рожевого або жовтувато-рожевого забарвлення. Консистенція вузликів щільна, вони розташовані досить глибоко. Шкіра над вузликами не змінена, зрідка може лущитися. В результаті периферичного росту і злиття утворюються кільцеподібні, напів-кільцеподібні або інші фігурні вогнища діаметром до 3-5 см (рис. ЗО). Центральна частина кільця дещо запала, не змінена або атрофічна. Ви­разок майже не буває, суб'єктивні відчуття відсутні. Ураження рідко локалізується на обличчі, на відміну від тильного боку кистей і стоп. Захворювання частіше зустрічається у дітей і молодих жінок. Перебіг процесу тривалий, можливі рецидиви.

Лікування. Як правило, тривалість лікування продовжується 2 роки. Спочатку хворий протягом півроку приймає 3-4 препарати, наступні півроку — 2 препарати і протягом року — 1 препарат.

Хворим призначають препарати протитуберкульозної дії: рифампіцин, фтивазид, ізоніазид, натрію парааміносаліцилат (ПАСК).

Специфічні засоби краще застосовувати в комплексі. Для запобі­гання розвитку резистентності мікоорганізмів протитуберкульозні за­соби через 2-3 міс. слід чергувати. При папулонекротичному туберкульозі шкіри крім специфічної терапії внутрішньошкірно проводять туберкулінотерапію.