Жувальні коефіцієнти зубів за м.І. Агамовим

Зуби	1	2	3	4	5	6	7	8	Всього
Жувальний коефіцієнт (у %)	2	1	3	4	4	6	5	-	25

І.М. Оксман запропонував прийняти ефективність жувального апарату за 100%, проте враховуючи і восьмі зуби (табл. 2):

Таблиця 2

Жувальні коефіцієнти зубів за і.М. Оксманом

Щелепа	Зуби								Всього
	1	2	3	4	5	6	7	8
Верхня	2	1	2	3	3	6	5	3	25
Нижня	1	1	2	3	3	6	5	4	25

- функціональні (встановлення ступеня подрібнення їжі або ступеня механічної переробки їжі у порожнині рота за допомогою жувальних проб).

Функціональна жувальна проба за І.С. Рубіновим: пацієнта просять розжувати 0,8 гр. лісового горіха до появи рефлексу ковтання. Тоді йому пропонують усе виплюнути у спеціальний посуд. Після висушування вмісту його просіюють через сито (діаметр отворів 2,4 мм). Залишок зважують і за формулою визначають втрату жувальної ефективності за рівнянням:

Н - 100%;

П - х

П х 100%

Х = ---------------------

Н

Х - відсоток порушення жування;

П - вага залишку;

Н - початкова вага горіха.

Ефективність жування (ЕЖ) визначається таким чином:

ЕЖ=- 100-Х

У результаті функціональної проби одержують два показники: жувальна спроможність та час жування.

• дослідження оклюзійшіх контактів.

Вимірювапня оклюзійшіх співвідношень проводиться за допомогою копіювального паперу або воскових пластин (рис. 30), одержуючи при цьому оклюзіограми. У випадках виявлення нерівномірності контактів з'являється можливість установити той чи інший патогенетичний фактор виникнення захворювання.

Оформляючи цей розділ амбулаторної історії хвороби, необхідно обг­рунтувати доцільність використання додаткового методу дослідження, описати методику його проведення і викласти детальний аналіз отриманих результатів.

Діагноз

На підставі суб'єктивних симптомів і анамнезу можна зробити певні при­пущення про характер захворювання, можливі причини його виникнення. Виниклі гіпотези сприяють цілеспрямованому проведенню клінічних і спе­ціальних (додаткових) досліджень із метою отримання вичерпних об'єктив­них даних про захворювання. Збираючи у визначеній послідовності факти (симптоми) аналізуючи їх, необхідно зіставити виявлені порушення з уже Відомими і описаними захворюваннями. Синтез зібраних чинників з ураху­ванням усіх суб'єктивних і об'єктивних симптомів дає можливість устано­вити діагноз.

Діагноз - це стислий письмовий висновок про наявну хворобу, виражений із застосуванням медичних термінів, що позначають назву хвороби.

Установлюючи діагноз, необхідно простежити розвиток захворювання від виявлення етіологічного моменту і оцінки стану організму на початко­вий період через увесь хід розвитку патологічного процесу до клінічної картини на момент обстеження.

Оскільки немає хвороб, які б у всіх людей мали однотипний перебіг, не­обхідно виявити індивідуальні особливості розвитку патологічного процесу в конкретного хворого – діагноз хвороби (індивідуальний діагноз).