Змістовий модуль 6.Пф.С.01.Пп.Р.05.12 Суб’єкти та об’єкти права природокористування Лекція №10 Поняття та зміст права власності на природні ресурси.

Право власності на природні ресурси являє собою сукупність правових норм, що регулюють правовідносин на землю, надра, водні і лісові ресурси, тваринний світ, об'єкти і території природно-заповідного фонду, а також тих, що забезпечують реалізацію повноважень власників по володінню, користуванню і розпорядженню приналежними їм природними ресурсами.

Право власності на природні ресурси володіє рядом характерних рис, що відрізняють його від інших інститутів екологічного права. До них належать такі особливості:

• право власності не є всеосяжним у зв'язку з тим, що не всі природні ресурси по своїх властивостях можуть знаходитися в колективній або приватній власності, а тільки ті з них, що, володіючи відповідною стабільністю, підлягають індивідуалізації (земля, надра, водні і лісові ресурси і тваринний світ). Інші елементи природного середовища в силу об'єктивних причин не можуть виступати в якості об'єктів власності (наприклад, атмосферне повітря, вітрова або сонячна енергія і т.д.);

• оскільки природні ресурси являються самостійними об'єктами права власності вони знаходяться в нерозривному екологічному взаємозв'язку один з одним, у зв'язку з чим не припускається їхнє відділення від природного середовища;

• право власності виникає в зв'язку з придбанням або передачею у власність відповідних природних ресурсів;

• свідченням про наявність у особи права власності на природні ресурси є державний акт на право власності або цивільно-правова угода про придбання (купівля-продаж, обмін і т.д.);

• право власності на природні ресурси абсолютизовано, тобто в наявності виключна приналежність повноважень по володінню, користуванню і розпорядженню природними ресурсами їх власнику, а з іншого боку - наявність загального обов'язку всіх інших суб'єктів еколого-правових відношень утримуватися від порушення зазначених прав.

Під змістом права власності на природні ресурси слід розуміти сукупність повноважень суб'єктів даного права по володінню, користуванню і розпорядженню природними ресурсами.

Право володіння означає наявність фактичної належності індивідуально визначеного природного об'єкта конкретній особі. Дане право може належати не тільки власнику, але й особі, із якою власник уклав договір про передачу її приналежного власнику природного об'єкта на праві користування.

Право користування являє собою законодавчо закріплену можливість власника за допомогою відповідного природного ресурсу задовольняти свої потреби.

Право розпорядження припускає наявність у власника юридично гарантованої можливості здійснювати дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення або стану приналежних їм на праві власності природних об'єктів, а також на визначення їх юридичної долі.

Лекція №11 Поняття, принципи, види і зміст права природокористування.

Право природокористування являє собою систему правових норм, що регулюють відношення в галузі раціонального й ефективного використання людиною природних ресурсів із метою задоволення різноманітних потреб.

Такі норми зосереджені в спеціальних нормативно-правових актах, що регламентують так називані природноресурсові відношення: земельному, водному, лісовому, фауністичному і т.д. Деякі положення, що стосуються природокористування, передбачені також у Законах України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу» і в ряді інших законодавчих актів. Норми, що здійснюють регулювання відношень раціонального природокористування і передбачають відповідальність за порушення викладених у них вимог, містяться також у цивільному, адміністративному і кримінальному законодавстві.

Здійснення природокористування в Україні базується на системі принципів, що являють собою основні правові ідеї, на основі яких регулюються відношення в галузі використання, відтворення й охорони природних ресурсів. До основних принципів природокористування можна віднести такі:

1. право природокористування є похідним від права власності: про наявність даного принципу доцільно вести мову тоді, коли власник і природокористувач - різні особи, наприклад, держава в особі спеціально уповноважених органів є власником визначеного природного об'єкта, тобто здійснює повноваження по володінню, користуванню і розпорядженню, у зв'язку з чим має право надання даного природного об'єкта у користування іншим особам;

2. природокористування повинно бути раціональним, тобто повинно відбуватися максимально ефективний витяг корисних властивостей з експлуатованого природного ресурсу. Зазначене використання повинно здійснюватися в гармонії з іншим природним середовищем, без збитку для її стана;

3. цільовий характер використання природних ресурсів: при оформленні документа на використання конкретного природного ресурсу вказується, для якої мети він призначений (наприклад, ліцензія на право користування надрами, дозвіл на спеціальне водокористування, лісорубальний квиток та ін.). Будь-яке відхилення від визначених законодавством і відображених у спеціальних документах цілей використання природних об'єктів розглядається як порушення еколого-правових норм;

4. платність і безплатність природокористування означає, що кожний суб'єкт, який здійснює діяльність по спеціальному використанню, відтворенню й охороні природних ресурсів зобов'язаний вносити встановлену законом плату за зазначені дії; принцип безоплатності поширюється на осіб, що здійснюють загальне природокористування, тобто таке, що не потребує спеціального дозволу;

5. внесення плати за погіршення якості природних ресурсів: кожний природокористувач, здійснюючи експлуатацію конкретного природного об'єкта засобами, що спричинили погіршення його якісного стана, зобов'язаний сплатити за свої дії встановлену законом грошову суму;

6. стимулювання ефективного природокористування означає наявність комплексу заходів, що здійснюються державою в особі спеціально уповноважених органів по організації додаткових заохочень особам, що здійснюють діяльність по використанню, відтворенню й охороні природних ресурсів із найменшими матеріальними витратами і з найбільшими якісними показниками (наприклад, надання пільгового кредитування й оподатковування фізичним і юридичним особам);

7. нормування і лімітування природокористування: із метою більш ефективної організації використання, відтворення й охорони природних об'єктів держава в особі спеціально уповноважених органів здійснює вищевказані дії.

Види права природокористування можна визначити, спираючись на різноманітні класифікаційні критерії: