Лекція №5 Конституція України – основне джерело екологічного права.

В даний час питання екологічної безпеки виникають на конституційному рівні. Насамперед це стосується права людини на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище, права власності українського народу на природні об'єкти й обов'язок держави, державних органів забезпечувати екологічну безпеку й охорону навколишнього середовища.

У відповідності до ст. 50 Конституції України, кожний має право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище, і відшкодування заподіяної порушенням цього права шкоди. Встановлюючи право кожної людини на інформацію про стан навколишнього середовища і якість продуктів і предметів побуту, Конституція забороняє засекречувати таку інформацію.

Конституцією України передбачається, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні й інші природні ресурси, що перебувають у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу (ст. 13 Конституції України – далі – КУ). Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування. Кожен громадянин також має право користуватися природними об'єктами права власності народу.

Під особливою охороною держави перебуває земля, що є основним національним багатством (ст. 14 КУ). Право власності на землю здобувається і реалізується громадянами, юридичними особами і державою винятково відповідно до закону.

Крім прав народу, громадян, юридичних осіб і держави в екологічній сфері Конституція України передбачає відповідні обов'язки зазначених суб'єктів, конституційно-правові відносини і конституційні гарантії.

Окремі повноваження в екологічній сфері Конституцією України надані Автономній Республіці Крим (ст. 137, 138 КУ) і органам місцевого самоврядування (ст. 142 КУ) у межах їхньої компетенції на зазначених територіях.

Конституцією передбачено, що принципи використання природних ресурсів, виняткової (морської) економічної зони, континентального шельфу, правовий режим надзвичайних ситуацій, зон надзвичайної екологічної ситуації визначаються винятково законами України (ст. 92).

Зазначені положення Конституції України складають конституційні основи екологічної безпеки й охорони навколишнього середовища, що детальніше регулюються діючим екологічним законодавством України.

Вибірковий модуль 1.Державне управління у сфері природокористування, охорони навколишнього природнього середовища і забезпечення екологічної безпеки

Лекція №6

Поняття, принципи та функції управління в галузі охорони довкілля.

Управління в екологічній сфері — це врегульована правовими нормами організаційно-виконавча діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування та об'єднань громадян, спрямована на використання природних ресурсів, охорону екологічного середовища та забезпечення екологічної безпеки.

Метою управління в екологічній сфері є дотримання вимог екологічного законодавства, забезпечення екологічного законодавства, забезпечення екологічних прав людини та попередження екологічних правопорушень.

Правовою основою управління в екологічній сфері є законодавство і норми інших галузей права, які створюють нормативно-правову базу для діяльності державних та інших органів, пов'язану з виконанням ними управлінських повноважень.

Функції управління в екологічній сфері за основними напрямами діяльності можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні.

До загальних функцій управління відносять планування і прогнозування, координацію, організаційну діяльність, облік, екологічний контроль і нагляд.

Спеціальних функцій управління в екологічній сфері значно більше. До них можна віднести стандартизацію та нормування, видачу ліцензій і лімітів на природокористування, екологічний моніторинг, екологічну інформацію, екологічну експертизу, ведення державних природноресурсових кадастрів, ведення Червоної книги, розподіл і перерозподіл природних ресурсів тощо.

Таким чином, екологічні функції управління характеризують основні напрями організації та діяльності органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування і громадських формувань у сфері використання природних ресурсів, охорони екологічного середовища та забезпечення екологічної безпеки людини і довкілля. Вони здійснюються в певних організаційно-правових формах і різними методами.

Функції планування і прогнозування в екологічній сфері характеризують діяльність спеціально уповноважених на те органів з розробки й визначення показників і їх можливих змін у процесі використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища.

Екологічне планування і прогнозування на певні періоди здійснюється в різних організаційно-правових формах. Основними з них є проектні територіально-планувальні документи, цільові комплексні та екологічні програми. Планові показники та прогнози в екологічній сфері містяться насамперед у територіальних комплексних схемах охорони навколишнього середовища, генеральних планах населених пунктів, проектах планування і забудови територій, схемах розміщення та розвитку виробничих сил і окремих галузей народного господарства. Спеціальні документи містять планові показники і загальнодержавні екологічні програми, які розроблюються згідно з Положенням про порядок розроблення екологічних програм, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1998 р.