Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Лисичанський ордена Трудового Червоного Прапора гірничий технікум

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з навчальної дисципліни «Основи екологічного права і експертиза»

для студентів спеціальності

для студентів спеціальності 5.04010602 «Прикладна екологія»

Розглянуто, ухвалено та затверджено на засіданні циклової комісії екологічних дисциплін Протокол № __ від _______20__р. Голова циклової комісії ______________ К.П. Безгубенко

Розробив викладач

201_

Основи екологічного права і експертиза. Конспект лекцій. / Укл.: — Лисичанськ: ЛГТ, 20__. - ___ с.

Конспект лекцій містить теми, які передбачені робочою програмою дисципліни та опрацювання яких необхідне для підготовки до практичних занять студентів денної форми навчання, спеціальності 5.04010602 «Прикладна екологія» галузі знань 0401 «Природничі науки».

ЗМІСТ

	Вступ
1	Лекція№1. Мета і завдання дисципліни. Поняття, предмет, екологічного права.
БЛОК ПП.13.01 Загальні питання екологічного права
Змістовий модуль 6.ПФ.С.01.ПП.Р.01.09 6.ПФ.С.01.ПП.Р.05.10 Принципи, функції та норми екологічного права
2	Лекція№2. Принципи, функції та норми екологічного права.
Змістовий модуль 6.ПФ.С.01.ПП.Р.01.08, 6.ПФ.С.01.ПП.Р.05.09 Предмет, об’єкти і джерела екологічного права.
3	Лекція№3. Предмет екологічного права. Об’єкти природи, природні ресурси та природні комплекси. Суб’єкти екологічного права.
4	Лекція№4. Джерела правового регулювання взаємодії суспільства і природи. Класифікація нормативних актів.
5	Лекція№5. Конституція України – основне джерело екологічного права.
Вибірковий модуль 1.Державне управління у сфері природокористування, охорони навколишнього природнього середовища і забезпечення екологічної безпеки
6	Лекція№6. Поняття, принципи та функції управління в галузі охорони довкілля.
7	Лекція№7. Стандартизація в галузі природокористування і охорони природи.
Змістовий модуль 6.ПФ.С.01.ПП.Р.05.11 Права та обов’язки громадян у галузі екології
8	Лекція№8. Поняття і види, законодавче закріплення прав громадян. Гарантії екологічних прав громадян.
9	Лекція№9. Поняття і види обов’язків громадян.
Змістовий модуль 6.ПФ.С.01.ПП.Р.05.12 Суб’єкти та об’єкти права природокористування
10	Лекція№10. Поняття та зміст права власності на природні ресурси.
11	Лекція№11. Поняття, принципи, види і зміст права природокористування.
Змістовий модуль 7.ПФ.Д.02.ПП.Р.04.06 Права і обов’язки природокористувачів
12	Лекція№12. Права природокористувачів.
13	Лекція№13. Обов’язки природокористувачів.
Вибірковий модуль 2. Екологічний контроль в Україні. Екологічна експертиза
14	Лекція№14. Поняття і класифікація видів екологічного контролю.
15	Лекція№15. Види екологічного контролю.
16	Лекція№16. Юридична природа екологічної експертизи.Процедура здійснення екологічної експертизи.
17	Лекція№17. Об’єкти і суб’єкти екологічної експертизи. Статус експерта.
18	Лекція№18. Умови і підстави проведення екологічної експертизи. Шляхи і терміни.
19	Лекція№19. Аналітична обробка матеріалів та висновки екологічної експертизи.
20	Лекція№20. Оцінка впливу на навколишнє природне середовище (ОВНПС).
Вибірковий модуль 3. Юридична відповідальність за порушення природоохоронного законодавства
21	Лекція№21. Поняття і функції юридичної відповідальності за природноресурсове і екологічне правопорушення. Екологічне правопорушення.
22	Лекція№22. Загальні положення Кримінального кодексу України. Поняття, особливості, признаки, види екологічного злочину. Покарання.
23	Лекція№23. Поняття, особливості, об’єкти і суб’єкти адміністративних екологічних правопорушень.
24	Лекція№24. Процедура накладення адміністративного стягнення за екологічне правопорушення.
25	Лекція№25. Трудова дисципліна і відповідальність працівників за екологічне правопорушення.
26	Лекція№26. Правові форми відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю. Цивільно-правова відповідальність за екологічне правопорушення.
Вибірковий модуль 4. Економіко-правовий механізм у галузі екології.
27	Лекція№27. Економіко-правовий механізм у галузі екології.
Вибірковий модуль 5. Правове забезпечення екологічної безпеки в Україні.
28	Лекція№28.Поняття і юридична природа екологічної безпеки. Особливості. Механізм правового забезпечення екологічної безпеки.
29	Лекція№29.Правові вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки при розміщенні, проектуванні, будівництві, реконструкції, введенні в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об’єктів.
30	Лекція№30. Правові вимоги щодо безпеки продуктів.
31	Лекція№31.Правове регулювання поводження з небезпечними речовинами та відходами, відносин, що виникають у зв’язку з надзвичайними екологічними ситуаціями. Безпечне використання генетично змінених організмів.
БЛОК ПП.13.02 Спеціальна частина екологічного права
Змістовий модуль 6.ПФ.С.01.ПП.Р.05.13 Екологічно-правовий режим раціонального використання й охорони земель
32	Лекція№32.Склад земель України. Форми і види права власності на землю. Види права землекористування. Об’єкти і суб’єкти.
33	Лекція№33. Права і обов’язки землекористувачів. Плата за землю. Засоби охорони земель. Земельно-правова відповідальність.
Змістовий модуль 6.ПФ.С.01.ПП.Р.05.14 Правовий режим використання та охорони надр і водних ресурсів
34	Лекція№34. Державний фонд надр. Види корисних копалин. Право надрокористування. Правова охорона надр. Юридична відповідальність.
35	Лекція№35.Поняття і склад водного фонду України. Правові заходи охорони і використання вод. Водоохоронні зони. Попередження шкідливого впливу забруднених вод.
36	Лекція№36. Законодавча база – Водний кодекс України. Види правопорушень водного законодавства. Відповідальність за порушення стану водного об’єкту.
Змістовий модуль 6.ПФ.С.01.ПП.Р.05.15 Правовий режим використання, відтворення і охорони лісів і тваринного світу
37	Лекція№37.Загальна характеристика права лісокористування. Право власності і право користування лісами. Правові заходи.
38	Лекція№38. Суб’єкти, види і чинники права користуванням тваринним світом. Законодавча база.
Змістовий модуль 6.ПФ.С.01.ПП.Р.05.16 Правовий режим охорони і використання атмосферного повітря
39	Лекція№39. Атмосферне повітря як об’єкт охорони. Поняття правової охорони атмосферного повітря.
40	Лекція№40. Аналіз охоронних правових заходів щодо атмосферного повітря. Відповідальність за порушення законодавства.
Вибірковий модуль 5. Правова охорона природно-заповідного фонду
41	Лекція№41. Територія природно-заповідного фонду. Класифікація територій і об’єктів, правовий режим, форма власності.
42	Лекція№42.Основні засоби збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Види відповідальності. Законодавча база.
Вибірковий модуль 6. Міжнародна правова охорона навколишнього середовища
43	Лекція№43. Міжнародна правова охорона навколишнього середовища
Вибірковий модуль 7. Еколого-правові аспекти у сфері використання побутових і промислових відходів
44	Лекція№44. Стійкість і безпечність навколишнього середовища. Поняття і класифікація відходів.
45	Лекція№45. Екологічні аспекти промислових і побутових відходів.Екологічно чисті технології.
46	Лекція№46. Забруднення гідросфери промисловими та побутовими стоками. Очисні споруди.
47	Лекція№47. Переробка і утилізація відходів. Маловідходні виробництва.
48	Лекція№48. Законодавча база у сфері використання відходів. Правові і соціальні норми охорони довкілля.
49	Лекція№49.Юридична відповідальність за правопорушення у сфері обігу з відходами.
50	Лекція№50. Поняття, особливості обліку і збереження радіактивних відходів.
Вибірковий модуль 8. Екологічний стан природнього довкілля України і Луганської області
51	Лекція№51. Екологічна політика України. Екологічний стан довкілля України. Природоохоронні заходи.
52	Лекція№52. Характеристика природних ресурсів Луганської області. Природно-заповідний фонд області. Екологічний стан навколишнього середовища. Перспективи покращення довкілля.

Вступ

Лекція №1

Тема: Мета і завдання дисципліни. Поняття, предмет, екологічного права.

Тема: Поняття, предмет і метод екологічного права

Приступаючи до вивчення тієї або іншої науки, у першу чергу варто визначити, що складає її предмет. У теорії права предмет правового регулювання визначається основою виділення правових норм у визначену галузь права. Під предметом у загальному значенні слова необхідно розуміти суворо визначену галузь суспільних відносин, що якісно відрізняються від інших суспільних відносин, що утворюють предмет іншої галузі права.

Екологічне право регулює суспільні відносини, пов'язані з задоволенням людиною її різноманітних потреб за рахунок використання її різноманітних природних ресурсів, а також із захистом і охороною її законних прав і інтересів у сфері екології.

Таким чином, можна зробити висновок, що предмет екологічного права являє собою сукупність суспільних відносин по раціональному використанню природних ресурсів, охороні навколишнього природного середовища від різноманітних форм негативного впливу, а також по забезпеченню екологічної безпеки людини.

Отже, предмет екологічного права складають три групи суспільних відносин. Роздивимося кожну з них окремо.

1. Суспільні відносини по раціональному використанню природних ресурсів. Дана група, крім власних відношень по природокористуванню, містить у собі також регулювання відношень власності на природні ресурси.

2. Правовідносини в галузі охорони навколишнього природного середовища пов'язані в першу чергу з наявністю хімічного, фізичного, біологічного і радіаційного впливу на природні об'єкти. У якості таких об'єктів можна виділити:

• природні ресурси (земля, надра, водні і лісові об'єкти, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря);

• природні комплекси і ландшафти (території й об'єкти природно-заповідного фонду);

• екосистеми (виключна (морська) економічна зона, континентальний шельф);

• природно-антропогенні комплекси (курортні, лікувально-оздоровчі і рекреаційні зони).

3. Особливим об'єктом охорони є людина. У зазначену категорію включаються відношення по охороні життя і здоров'я людини як від небезпечного антропогенного впливу, так і від негативного впливу стихійних сил природи і природних явищ, а також відношення по захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Таким чином, із усього вищесказаного можна зробити висновок, що екологічне право, яке є самостійною галуззю права, являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають в галузі раціонального й ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки людини.

Від предмета будь-якої науки варто відрізняти її метод. Якщо предмет відображає, що вивчає дана наука, те її метод вказує на те, як і яким засобом досліджується коло регульованих нею суспільних відносин. Метод правового регулювання - це засіб правового впливу на поведінку учасників суспільних відносин із боку держави.

Метод екологічного права являє собою сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких держава здійснює ефективне регулювання правовідносин по раціональному й ефективному використанню природних ресурсів, охороні навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки людини.

Так само як і іншим галузям права, галузі екологічного права властиві дві групи методів. По-перше, це загальнонаукові методи, що є основними для всіх галузей загальнолюдського знання і, по-друге, приватнонаукові методи, що відображають характерні риси кожної окремо взятої науки.

Загальнонауковими методами, стосовно до галузі екологічного права, є:

• аналіз - виявляє структуру екологічного права, фіксує його основні елементи, встановлює характер взаємозв'язку між ними;

• синтез - використовується для узагальнення даних, отриманих у результаті аналізу різноманітних властивостей і ознак досліджуваних явищ. Синтезуючи аналітичні дані окремих елементів екологічного права, ми одержуємо уявлення про екологічне право в цілому;

• індукція - полягає у споконвічному пізнанні окремих сторін або властивостей екологічного права, на основі яких потім даються узагальнення різноманітного рівня. Наприклад, вивчивши окремі права громадян у сфері екології, ми одержуємо загальне уявлення про систему зазначених прав;

• дедукція - за допомогою логічних умовиводів від загальних суджень до приватних пізнаються загальні закономірності екологічного права. Потім, поступово розчленовуючи їх на окремі групи, їм дається наукова оцінка. Наприклад, досліджуючи в цілому таку групу правовідносин, як природокористування, із неї виділяють і досліджують окремі підгрупи відношень, пов'язаних із використанням конкретних природних ресурсів і т.д.

До приватнонаукових методів науки екологічного права варто віднести:

• адміністративно-правовий або авторитарний метод, суть якого полягає у встановленні розпорядження, дозволу, заборони, у забезпеченні державного примуса до належної поведінки. Таким чином, особливістю даного методу є наявність підпорядкованого положення сторін в еколого-правовому відношенні. Прикладом адміністративно-правового методу можуть служити дії держави по встановленню допустимих викидів у навколишнє середовище, що повинні точно дотримуватися підприємствами-забруднювачами, видачі цим підприємствам спеціальних ліцензій на такі викиди та ін.;

• цивільно-правовий метод регулювання - учасники зазначених правовідносин звичайно виступають як рівноправні суб'єкти, незалежні друг від друга. За допомогою угоди, що укладається між ними, вони самі визначають свої права й обов'язки, які однак повинні знаходитися в рамках закону.

ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ПРИРОДИ І СУСПІЛЬСТВА: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

Грунтуючись на уявленні про господарсько-культурному типі як системообразующем факторі у взаєминах природи і суспільства, ми визнали можливим виділити чотири епохи (етапу) становлення відносин між ними.

•   1. Епоха мисливську-збиральної культури.

•   2. Епоха аграрної культури.

•   3. Епоха індустріального суспільства.

•   4. Постіндустріальна епоха.

Мисливсько-збиральна КУЛЬТУРА

Палеолітичні , мезолітичні і ранньонеолітичної поселення людей мають культурні шари , що свідчать про недовготривалим існування і про нечисленність їх мешканців , провідних напівосілий спосіб життя. Величина груп первісних людей досягала , як правило , 20-25 осіб . Кожна така група , займала велику площу , в межах якої вела екстенсивне господарство. Іноді , мабуть , в найбільш суворі місяці року , кілька груп збиралися разом для того, щоб пережити важкий час.

Основу існування людського суспільства на всьому протязі палеоліту становила полювання на великих тварин , що супроводжувалася збиранням.

Мисливське господарство палеоліту складалося з двох форм полювання - скрадання ( відбивав від стада видобуток ) , що дозволяв регулювати надходження їжі в міру необхідності, і загороди , при якому видобуток значно перевищувала можливості споживання .

Загородне полювання , на зразок сучасних хижацьких способів лову риби , призводила до загибелі великої кількості тварин , які не могли бути всі використані в їжу. З цією обставиною багато дослідників пов'язують факт вимирання великих ссавців в кінці плейстоцену . Більшість фахівців розглядають його виключно як наслідок антропогенної діяльності людства. Зокрема , не можна не враховувати те , що їх зникнення збіглося з часом вюрмского заледеніння , коли багато видів , гнані наступавшим льодовиком , змушені були мігрувати на величезні відстані у пошуках їжі. З цієї точки зору правильніше говорити не про знищення людиною великих ссавців , а лише про його причетність до їх зникнення .

Приблизно 10-12 тис. років тому почався відступ льодовика , внаслідок чого багато тварин , на яких полював людина , знову поміняли місця проживання, змінили спосіб життя або вимерли. У результаті до кінця плейстоцену ( з археологічної періодизації - палеоліту ) людство зіткнулося з різко вираженим разреживании , а потім і зникненням тих видів тварин , які протягом багатьох тисячоліть служили йому їжею. Такий розвиток подій стало першим в історії людства екологічної кризи .

Найважливішим фактором відділення людини від генеральної лінії еволюції тварин видів став перехід до систематичного використання знарядь з метою освоєння навколишнього світу . Першими знаряддями були , як вважають, уламки кісток і палиці , застосовувані для добування їжі та захисту від небезпечних хижаків , а також підноси з кори , що призначалися для збору їжі. Так , неандерталський осіб ( 200-30 тис. років тому ) крім названих предметів вмів виготовляти кам'яні ножі , пилки , свердла , гострокінечники для стріл і списів.

Близько 1,9 млн років тому люди почали будувати перші житла -колиби - курені , каркас яких становили гілки і довгі кістки вбитих тварин , накриті настилом з трави і листя. Подібні споруди були покликані захистити первісної людини від вітру , дощу , снігу. Найважливіше екологічне відмінність між людьми та іншими видами тварин складалося у використанні вогню. Близько 300 років людина почала використовувати вогонь, що виникає від блискавок , самозаймання торфу та інших причин , а вже близько 150 тис. років тому люди навчилися добувати його самостійно. Його використання зробило людину менш залежним від кліматичних змін , а також дозволило за рахунок термічної обробки істотно підвищити споживчі властивості споживаної їжі. Проте використання людьми вогню нерідко призводило до виникнення спустошливих пожеж. Найдавніші люди практикували випалювання трави для загону тварин під час полювання , що було причиною періодичних пожеж , які охоплювали величезні площі лісів і степів. Екологічний ефект цих пожеж був досить значний . Вони приводили до зміни рослинності на великих просторах , в результаті чого на великих територіях вологі ліси поступилися місцем чагарниках і відкритим саванам , змінилися склад і структура грунту , а також клімат .

Відходи життєдіяльності первісних мисливців -збирачів швидко утилізувалися природою. Вони були невеликі за обсягом і до того ж розподілялися по великих територіях через кочового або напівкочове способу життя груп людей. Орієнтовні підрахунки показують , що загальна річна кількість нечистот від групи в 20 осіб (близько 10 т) розсіювалося по території близько 400 км2. Навантаження на ландшафт в цьому випадку була мінімальною. Інші відходи первісних мисливців становили органічні залишки їжі та одягу зі шкір , уламки каміння , що залишаються після виготовлення кам'яних знарядь . Мисливцями - збирачами в навколишнє їх середовище не привносить нічого для неї чужорідного.

Середня тривалість життя мезолитического людини , встановлена ​​за кістковим останкам , дорівнювала приблизно 26 рокам. Серед хвороб первісної людини і причин його смерті на перше місце ставлять травми , отримані на полюванні і при сутичках з представниками інших груп людей. Однією з основних причин різних недуг людини був голод.

АГРАРНА КУЛЬТУРА

Аграрна культура охоплює всю епоху , коли основою матеріального виробництва були землеробство і скотарство - з моменту появи сільського господарства ( бл. 8 тис. років до н . Е. . ) Аж до виникнення повноцінного промислового виробництва ( середина XVIII ст. Н . Е. . ) .

Нестабільність практикувався протягом багатьох сотень тисячоліть мисливського господарства змушувала людей шукати нові джерела забезпечення свого існування . У результаті починаючи з 12- го тисячоліття до н.е. став систематично практикуватися виник на базі попереднього колекціонерства збір врожаю диких злаків , а приблизно 10-11 тис. років тому виникло землеробство. Першими культурами , освоєними ранніми хліборобами , були імовірно гарбуз , перець , злакові рослини (пшениця , ячмінь) , слива , мигдаль та ін Приблизно 7-8 тис. років тому стали вирощуватися рис , сочевиця , горох , квасоля , льон та ін

Паралельно з розвитком землеробства йшло приручення домашніх тварин. Першим з них , мабуть , була собака , веде свій родовід від диких вовків і шакалів . Тварини, що використовуються для одержання м'яса , молока і вовни , почали одомашнювати близько 12-10 тис. років тому. Це були передусім кози , вівці, велика рогата худоба , свині. 6-7 тис. років тому були приручені верблюд , лама , кінь та ін У цей же час люди почали розводити бджіл.

Спочатку землеробство і скотарство виникли в Середній Азії ( Шумер ) і Північній Африці ( Єгипет ) . Звідси вони стали поширюватися в Європу. Незалежні вогнища виникнення землеробства і скотарства сформувалися дещо пізніше у Східній та Південно -Східної Азії , Центральній Америці , і з них виробляє господарство поширилося у всіх напрямках. Процес цей був тривалим за часом і тривав аж до початку 3-го тисячоліття до н . е. .

Важливі фактори, що сприяють в період переходу від привласнюючого до виробничого господарства , до інтенсивного розвитку ремесел , пов'язуючи його насамперед з необхідністю задоволення нових потреб людей , що склалися на даному ступені історичного розвитку. Крім потреб у тих чи інших предметах в землеробських поселеннях складалися умови для розвитку ремесел. До них відносять досить тривалу осілість , що дозволяє мати необхідні пристосування для виготовлення різних предметів ; дозвілля між періодами польових робіт ; підвищену щільність населення , що дозволяла людям обмінюватися прогресивним досвідом у різних ремеслах.

За оцінками демографів , чисельність населення , яка на початку неоліту (6 тис. років тому) досягала 26,5 млн чоловік , до 4-го тисячоліттю становила вже 70-90 млн осіб , а в 2- му тисячолітті перевищила показник в 130 млн. щільність населення на початку неоліту досягала в деяких районах 500 чол/км2 ( при середньому показнику 200-350 чол/км2 ) . Первісні землероби і скотарі об'єднувалися в групи , що налічують від 50 до 300 осіб , у ряді випадків їх чисельність доходила до 500.

Відзначають , що життя первісних землеробів і скотарів у селищах призвела до погіршення санітарного стану населення. Навколо поселень стали накопичуватися покидьки , нечистоти , відбувалося забруднення грунтів та водойм , що сприяло поширенню збудників інфекцій. Сховища зерна і звалища привертали до себе диких тварин, які є переносниками збудників багатьох небезпечних інфекцій. У цих умовах багато збудники інфекційних захворювань та їх кровоссальні переносники передавалися від диких тварин домашнім.

Розведення сільськогосподарських тварин найістотнішим чином позначалося на здоров'ї неолітичної людини . Вживання недостатньо термічно обробленого м'яса домашніх тварин нерідко призводило до зараження людей біогельмінтози . Полювання і тваринництво сприяли захворюванню людей, що жили в Африці сонної хворобою , переносником якої є паразитує на тварин муха це- це.

Екологічні наслідки діяльності неолітичних землеробів і скотарів були вельми різноманітні. Практикувалося в той час підсічно -вогневе землеробство дозволяло не тільки звільняти нові території для розширення землеробства , а й отримувати необхідні мінеральні солі для підгодівлі культурних рослин. Випалювання лісової рослинності призводило до утворення золи - мінерального добрива , яке на кілька років забезпечувало збір високих врожаїв зернових культур. Підсічно -вогневе землеробство призводило до великих пожеж , в результаті яких вигоряли великі території лісу , гинуло багато тварин . До тих же результатів вело випалювання торішніх рослинних залишків на лугових і степових ділянках , здійснюване для того , щоб збільшити запаси кормів для сільськогосподарських тварин. Розорювання земель призводила до руйнування природних екологічних ніш багатьох тварин , в результаті чого одні види зникали , інші ж концентрувалися навколо ділянок з культурними посівами , де їм були забезпечені багаті корми . Багато хто з них згодом одомашнювати .

Сільськогосподарські тварини також зробили величезний вплив на природні комплекси . Конкуруючи з дикими копитними , вони витісняли їх з природних пасовищ . У той же час скупчення великої кількості великої рогатої худоби на обмежених ділянках , розташованих у безпосередній близькості до людських поселень , призводило до відома трав'яного покриву. Дрібна рогата худоба ( вівці , кози) , об'їдаючи молоді рослини , виявився винуватцем зникнення лісів у ряді регіонів світу , а в деяких випадках навіть їх опустелювання .

Утворення міст вело до концентрації населення , концентрації економічного життя і культури , концентрації влади і підтримуючих її структур примусу - армії та міліції , організації систем постачання продовольством і комунікацій.

Міське середовище найістотнішим чином змінює навколишню природу. Концентрація активного населення створює масштабні обурення в навколишньому середовищі , як соціальної , так і географічної : окультурення ландшафту , необоротно міняє його структуру і видовий склад , шкідливі в екологічному відношенні прояви несвідомої людської діяльності , такі , як викид відходів виробництва або зливання їх у воду , вирубка лісу і чагарникових рослин на паливо , інтенсифікація землеробства , яка веде до виснаження грунту , розширення зон випасу худоби , що супроводжується зведенням рослинності на великих територіях і пр.

 В епоху античності (VIII ст. До н. Е. . - V ст. Н . Е. . ) В результаті посилення тиску на природу з боку суспільства в ній відбулися помітні зміни , багато з яких носили однозначно негативний характер. Вони торкнулися насамперед найбільш активно освоюється в той час узбережжя Середземного моря. В результаті активної вирубки були зведені лісу ліванського кедра , почалася інтенсивна ерозія грунтів на схилах Балканських гір , що посилилося випасом на них великих стад кіз і овець. У цю епоху почався процес видобутку корисних копалин ( руд металів) , що призвело до серйозних деформацій оточували міста ландшафтів .

Період з Х ст. до середини XIII ст . відзначений потужним прогресом людства , його чисельність збільшилася майже вдвічі. Проте вже в кінці XIII в . зростання чисельності населення припинився. В якості основної причини такого різкого спаду багато вчених вважають важку , затяжну пандемію чуми. Наслідком цього було те , що до XV століття люди , по суті , жили на межі голоду і якість харчування поліпшувалося дуже повільно.

Для епохи феодалізму характерно широке використання у виробництві сили вітру і течії води. У містах і сільській місцевості почали знаходити все більше застосування водяні і вітряні двигуни (їх використовували , зокрема , при виробництві борошна хлібної ) . Величезне значення в житті суспільства в якості тяглової сили придбала коня.

В епоху середньовіччя більш інтенсивно стали розвиватися міста. Площа міст звичайно була невелика , але в них на порівняно малій площі було сконцентровано велику кількість людей.

Середньовічні міста відрізнялися вкрай несприятливою для життя і здоров'я людей обстановкою. Недосконалість системи виведення відходів виробництва та нечистот (іноді її повна відсутність ), нестача чистої питної води , висока щільність заселення (особливо в бідних кварталах ) - все це сприяло розвитку масових епідемій холери , черевного тифу , чуми і пр.

З плином часу людству все частіше доводилося стикатися з негативними наслідками свого впливу на природу. Минуло , проте , багато століть , перш ніж люди визнали за необхідне почати регулювати свої взаємини з нею. В епоху середньовіччя стали з'являтися перші законодавчі акти, спрямовані на охорону навколишнього середовища . Ще в часи Карла Великого ( 742-814 ) був прийнятий ряд королівських указів і декретів , що регламентують полювання і мали певне природоохоронне значення . У XI в . у першому документі російського права - «Руській правді» - регламентувалася видобуток бобра. Пізніше деякі правителі європейських держав видавали спеціальні розпорядження , що забороняли полювання на конкретні види тварин. У середині XVI ст. у багатьох країнах Європи було заборонено полювання в лісах , що належали монархам , великим феодалам , монастирям. У них були організовані заповідники , які представляли собою , правда , приватні мисливські господарства . Саме цим законам людство зобов'язане того, що в лісах Європи до цих пір збереглися багато дикі тварини .

ИНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО

Наступ індустріальної епохи у взаємовідносинах людини і природи прийнято пов'язувати з перемогою і остаточним затвердженням у другій половині XVIII в . капіталістичного способу виробництва. У цей час виникає і починає швидко розвиватися велика машинна індустрія . Основою нової форми організації суспільного виробництва стала капіталістична фабрика .

Характерною рисою техніки цього періоду стало винахід і поширення в основних галузях промисловості ( текстильної та машинобудівної ) і сільського господарства робочих машин. Застосування механічного ткацького верстата , парового двигуна , сільськогосподарських машин ( парового плуга , механічних сівалок , жнивних машин) призвело до різкого збільшення промислового і сільськогосподарського виробництва , що позначилося на підвищенні рівня життя і збільшення чисельності населення. У XIX в . істотно зріс обсяг вироблення низки корисних копалин , насамперед залізної руди та вугілля. Вугілля використовувався в парових двигунах і при виробництві чавуну , тому його видобуток , визначала всі економічний розвиток в цю епоху. У другій половині XIX в . починає розвиватися видобуток нафти і газу , зростає видобуток кольорових металів.

Характерною рисою цього часу є зростання кількості міст , їх укрупнення , а також підвищення концентрації в них населення. Багато нові міста утворюються в цей час навколо промислових підприємств , перетворюючись згодом у великі промислові центри. На всьому протязі XIX в . продовжувався розвиток міської інфраструктури , вдосконалення систем видалення відходів , забезпечення міст сільськогосподарською продукцією та налагодження збуту промислових товарів в аграрний сектор. Розвивається система транспортних комунікацій ; будуються дороги , мости. Будівельний матеріал вилучається з кар'єрів та каменоломень , в околицях міст здійснюються вирубки лісу , необхідного для спорудження дерев'яних споруд. Все це деструктивно впливає на природні ландшафти і в кінцевому рахунку веде до їх руйнування . Їм на зміну приходять « антропогенні » ландшафти , більшою мірою придатні для проживання сучасної людини.

Прогрес у сільському господарстві багато в чому визначив особливості харчування людей у ​​цей період . Зростання продуктивності праці , досягнутий за рахунок використання сільськогосподарських машин , вів до здешевлення продукції , роблячи її більш доступною широким верствам населення. Основу раціону більшості людей як і раніше складали хліб , овочі і фрукти , ягоди , риба. Широке поширення в цей період отримав картопля , нова культура , завезена до Європи з Американського континенту і звідси вже поширилася по всьому іншому світу. У країнах Далекого Сходу і Південно -Східної Азії особливу статтю раціону становила традиційна для цих регіонів культура - рис . М'ясо птиці і худоби і раніше залишалося досить дорогим.

У XX в . успіхи медицини , біології , хімії сприяли підвищенню стійкості по відношенню до багатьох інфекційних захворювань . Однак на зміну їм прийшли неінфекційні хвороби , породжені , як прийнято вважати , прогресом цивілізації. До їх числа перш за все слід віднести різні захворювання нервової системи , причиною яких часто стають тривалі стреси ; онкологічні захворювання, що виникають внаслідок впливу на організм людини речовин і випромінювань (переважно промислового походження ) , здатних викликати небажані мутації в генах , і, нарешті , захворювання серцево - судинної системи , провоковані не в останню чергу неправильним раціоном і режимом харчування сучасної людини.

Харчування людей сучасної епохи істотно видозмінилася в порівнянні з попередніми періодами . Частка м'ясної їжі в раціоні значно зросла, що стало наслідком її здешевлення .

Постіндустріальне суспільство , ІДЕАЛ ноосфери І КОНЦЕПЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Деякі дослідники характеризують сучасну нам епоху як етап переходу до постіндустріальної ( інформаційної) цивілізації , маючи на увазі під цим , що вже сьогодні фактично здійснюється перехід до верховенства виробництва інформації , знань та гармонізації на цій основі взаємин людини і природи. Поняття ноосфери було введено в науку в 1927 р. французьким філософом , математиком і антропологом Е. Леруа ( 1870-1954 ) , що запропонував називати ноосферою оболонку Землі, що включає людське суспільство з його індустрією , мовою та іншими атрибутами розумної діяльності . Але головним творцем ноосферної концепції по праву вважається російський натураліст і мислитель В. І. Вернадський (1863-1945) , що розвинув у своїх працях ідею ноосфери як « біосферізірованного суспільства».

В. І. Вернадський одним із перших усвідомив , що людство стало потужною геологічною і, можливо , космічною силою , здатною перетворювати природу у великих масштабах. Він зазначав , що людина охопив своїм життям , культурою всю біосферу і прагне ще більше поглибити і розширити сферу свого впливу. Біосфера , з його точки зору , поступово перетворюється в ноосферу - сферу розуму . В. І. Вернадський розглядав ноосферу як вищу стадію розвитку біосфери , коли визначальним чинником стає розумна діяльність людини.

Стурбовані існуючим становищем багато видних екологи , соціологи , економісти , політики та ін починаючи з другої половини 70- х років XX століття об'єднали свої зусилля з метою вироблення нового підходу до побудови взаємовідносин між людиною і середовищем її проживання .

Результатом виконаної роботи стало формулювання концепції сталого розвитку. Згідно з визначенням Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку під стійким повинно розумітися такий розвиток , при якому задоволення потреб сучасного людства не ставить під загрозу благополуччя наступних поколінь і їх здатність задовольняти власні нагальні потреби.

Це передбачає , що деякі параметри , такі , як ключові фізичні константи ( склад повітря , води , грунту , механічні властивості земної поверхні , гравітація тощо), генофонд , ділянки основних екосистем в їх первозданному вигляді , здоров'я населення , повинні з плином часу зберігати постійне значення . Найважливішим завданням у цьому зв'язку стає охорона навколишнього середовища , мета якої в кінцевому рахунку зводиться до того , щоб, з одного боку , забезпечити збереження таких якостей навколишнього середовища , які не повинні бути піддані змінам , а з іншого - забезпечити безперервний врожай корисних рослин , тварин та інших необхідних людині ресурсів шляхом збалансованих циклів вилучення та оновлення.

Концепція сталого розвитку отримала потужну підтримку не тільки з боку фахівців в галузі соціальної екології та екології людини , а й урядів і керівників держав більшості країн світу , що знайшло своє вираження в рішеннях Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, що відбулася в 1992 р. в Ріо -де - Жанейро. На ній була заявлена ​​необхідність переходу всієї світової спільноти на рейки сталого розвитку. Конференція прийняла рішення про утворення організації Міжнародний Зелений Хрест , головними завданнями якої були оголошені екологічна освіта та виховання як основа сталого розвитку та зміни системи цінностей , а також ліквідація наслідків « холодної війни » для навколишнього середовища .

У 1996 р. відповідно до рекомендацій Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку 1992 р. була . розроблена і затверджена концепція переходу Російської Федерації до стійкого розвитку . Концепція має стати основою для вироблення стратегії переходу України до сталого розвитку в XXI ст.

БЛОК ПП.13.01 Загальні питання екологічного права

Змістовий модуль 6.ПФ.С.01.ПП.Р.01.09 6.ПФ.С.01.ПП.Р.05.10 Принципи, функції та норми екологічного права

Лекція№2

Принципи, функції та норми екологічного права

Екологічне право як самостійна галузь права має свої принципи, що охоплюють загальні керівні заходи.

Принципи екологічного права - це вихідні засади та загальнообов'язкові правила, зафіксовані в регулятивних і охоронних еколого-правових нормах, що спрямовані на досягнення мети екологічної політики України і забезпечення завдань екологічного права. Вони спираються на загальноправовІ принципи, які враховуються при формуванні принципів екологічного права, і на екологічне законодавство або випливають із його змісту.

Провідним принципом екологічного права є правове забезпечення досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи. Цей принцип становить основу для виникнення й формування інших принципів:

• принцип правового забезпечення раціонального й ефективного використання природних об'єктів їх власниками й користувачами;

• принцип правового забезпечення цільового використання природних об'єктів;

• принцип правового забезпечення стимулювання власників і користувачів природних об'єктів у раціональному й ефективному використанні виділених їм природних об'єктів, їх відновленні й належній охороні природного середовища;

• принцип,правового забезпечення пріоритетності з екологічних вимог перед іншим у підтримці екологічної системи у нормальному стані;

• принцип правового забезпечення стабільного (тривалого) використання природних об'єктів;

• принцип правового забезпечення платності у природокористуванні;

• принцип правового забезпечення комплексного підходу до використання та відтворення природних об'єктів.

Всі принципи екологічного права можна поділити на: а) загально-юрндичні принципи:

•гласність і демократизм прийняття екологічно значимих рішень;

• компенсаційність шкоди, заподіяної порушенням екологічного законодавства;

• поєднання засобів стимулювання і юридичної відповідальності за екологічні правопорушення;

• міждержавне співробітництво у галузі екології; 6)спеціальноюрндичні принципи: міжгалузеві:

• пріоритетність вимог екологічної безпеки;

• гарантування безпечного навколишнього природного середовища для життя і здоров'я людей;

• превентивнІсть екологічних заходів;

• орієнтованість на формування екологічного світогляду;

• узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів;

• поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук:

• прогнозування якості стану навколишнього природного середовища;

• обов'язковість екологічної експертизи;

• обов'язковість дотримання екологічних стандартів і нормативів;

• нормованість і оцінка впливу екологічно значимої діяльності;

• платність за забруднення навколишнього природного середовища і погіршення якості природних ресурсів;

галузеві:

• обов'язковість дотримання вимог лімітів використання природних ресурсів;

• збереження різноманітності та цілісності природних об'єктів;

• різноманітність форм власності на природні ресурси;

• безплатність загального і платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

• комплексність та ефективність використання природних ресурсів;

• множинність правових форм використання природних ресурсів.

Функції екологічного права -основні напрями впливу норм екологічного права на волю і поведінку суб'єктів

екологічних правовідносин і забезпечення правопорядку в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки.

Загальноправові функції:

• регулятивна, виховна, превентивна, охоронна. Спеціальноправовіфункції:

• екологічна, природоохоронна.

Норми екологічного права - правила поведінки, які регулюють відношення людей з приводу охорони та використання навколишнього природного середовища. Поділяються на:

• галузеві (охорона та використання лісів, води, землі тощо);

• комплексні (охорона та використання природно-територіальних комплексів);

• екологізовані (норми інших галузей права - адміністративного, карного, господарського тощо). За змістом юридичного припису норми екологічного права діляться на:

• норми-принципи закріплюють основні начала охорони навколишнього природного середовища;

• норми-пріоритети -- встановлюють переважання в охороні навколишнього природного середовища (галузеві, міжгалузеві, загальні - охорона здоров'я людини);

• норми-правила: попереджувальні, заборонні, караючі, дозволяючі, зобов'язуючі, заохочувальні тощо.

Змістовий модуль 6.ПФ.С.01.ПП.Р.01.09 6.ПФ.С.01.ПП.Р.05.10 Принципи, функції та норми екологічного права

Лекція №3 Предмет екологічного права. Об’єкти природи, природні ресурси та природні комплекси. Суб’єкти екологічного права.

Об'єктами екологічного права є природні блага, які існують без участі людини або з певною її участю (штучне відтворення природних об'єктів). Слід мати на увазі, що не всі природні явища можуть бути об'єктами екологічного права. Деякі природні явища не піддаються правовому впливу, зокрема, водні відливи і приливи, грозові явища, виверження вулканів тощо. Отже, об'єктами екологічного права можуть бути ті природні явища, з приводу яких можливе виникнення суспільних відносин з їх правовим регулюванням.

Згідно з екологічним законодавством України до природних об'єктів належать земля, надра, рослинний світ, ліси, води, тваринний світ, атмосферне повітря, природно-заповідні об'єкти та ін. Право безпосередньо не впливає на природні об'єкти, його вплив виявляється через поведінку суб'єктів екологічних відносин. Екологічне право виступає регулятором відносин, тому що суб'єктами цих відносин є індивіди, колективи людей, органи управління, держава. В праві визначається міра можливої і належної поведінки суб'єктів екологічних відносин, що забезпечує оптимальне використання природних ресурсів, їх відтворення і охорону навколишнього природного середовища (екологічної системи).

Законодавство передбачає внутрішню класифікацію кожного природного об'єкта. Вона встановлюється з метою визначення правового режиму кожного виду природного об'єкта, що сприяє підтримці екологічної стабільності.

У правовій літературі визначено співвідношення між природними явищами. Так, природні об'єкти складають невід'ємні компоненти навколишнього природного середовища, а природні ресурси утворюють частину природних об'єктів, які використовуються як джерела задоволення різних інтересів людини. Природні комплекси — це сукупність взаємопов'язаних між собою частин природних об'єктів, виділених з метою створення заповідної території. Ландшафтом вважається територіальна система, яка складається з взаємодіючих природних компонентів. Крім того, в екологічному законодавстві виділені також конкретні природні об'єкти, яким притаманні специфічні ознаки і які мають юридичне значення.

Земля належить до основних природних об'єктів і входить до складу єдиної екологічної системи як невід'ємна її частина. Поняття землі закріплене у ст. 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 962-IV «Про охорону земель», де вона розглядається як поверхня суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею. Земельні ресурси — сукупний природний ресурс поверхні суші як просторового базису розселення і господарської діяльності, основний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві. Ґрунт же являє собою природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості — родючості.

Однак землю слід розглядати у двох аспектах: як сукупність усіх природних багатств (планета) і як поверхневий ґрунтовий шар землі, який виконує екологічні, економічні (засоби виробництва, просторовий базис), культурно-оздоровчі функції. Земельне законодавство розраховане на правове регулювання використання поверхневого шару землі й водночас взаємодіє з водним, лісовим, гірським, фауністичним, атмосфероповітряним, природно-заповідним, охоронним законодавством. Земельне законодавство виступає основною правовою формою земельних відносин. Земля як об'єкт права проявляється у різних сферах: при наданні земельних ділянок у власність або в користування; при вилученні земель у встановленому порядку для задоволення певних потреб; у процесі експлуатації земель з урахуванням їх цільового призначення тощо. До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії земель (ч. 1 ст. 18 Земельного кодексу України, далі ЗК України). Тому в законодавстві врахована специфіка правового регулювання використання категорій земель сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, лісового фонду, водного фонду, промисловості, транспорту.

Надра є самостійним природним об'єктом, частиною єдиної екологічної системи. У статті 1 Кодексу України про надра встановлено, що надра — це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. З цього випливає, що законодавство про надра розраховане на ту частину надр, яка використовується для задоволення потреб держави, юридичних і фізичних осіб. Цю частину надр називають природними ресурсами. Однак не всі надра доступні для діяльності людини з технологічних, економічних та інших причин. Наприклад, у деяких регіонах України природний газ залягає на глибині 5 тис. метрів, видобування такого газу потребує великих коштів. Отже, цей газ можна розглядати як природний об'єкт, що існує об'єктивно, а не як природний ресурс, який можна використовувати. Тому надра можна поділити на дві групи: ті, що використовуються, та ті, що не використовуються з різних причин. Кодекс України про надра виділяє п'ять видів користування надрами залежно від цілей їх використання (ст. 14). Об'єктами права виступає та частина надр, яка може використовуватися для задоволення потреб суспільства.

Води — всі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води. Водний об'єкт — природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води. Усі води на території України становлять її водний фонд, який включає у свій склад: поверхневі води — природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море (ст. 3 Водного кодексу). Водні об'єкти є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування (ст. 6). Залежно від значення водні об'єкти поділяються на два види: загальнодержавні й місцевого значення (ст. 5), що визначає різний правовий режим їх використання та охорони. Залежно від цільового призначення води поділяються на такі види: для питних цілей, промисловості, сільського господарства, транспорту, рибного й мисливського господарства, лікувально-оздоровчих цілей та ін. Відповідно до наведеної класифікації у водному законодавстві встановлений правовий режим кожного виду водокористування. Використання вод здійснюється у порядку загального й спеціального водокористування (ст. 46). Об'єктами права водокористування є конкретні водоймища, надані у встановленому порядку відповідним суб'єктам.

Рослинний світ — сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території (ст. 3 Закону України «Про рослинний світ»). Об'єкти рослинного світу — дикорослі (що природно зростають на певній території) та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угруповання. Природні рослинні ресурси поділяються на природні ресурси загальнодержавного та місцевого значення (ст. 4). Їх використання здійснюється у порядку загального або спеціального використання (ст. 8). Крім цього, вони можуть перебувати в різних формах власності. Складовою частиною природних рослинних ресурсів є ліси.

Ліси належать до особливого природного явища і складають також частину єдиної системи. У статті 3 Лісового кодексу ліс розглядається як сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварини, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Видається, що таке визначення надто широке, схоже з визначенням поняття ландшафту. Більш переконливим є визначення, яке було дано свого часу відомими спеціалістами лісового господарства. Зокрема, ліс визначали як сукупність деревинних і чагарникових рослин, пов'язаних з грунтом і атмосферою. Дане визначення відбиває біологічну сутність лісу як самостійного природного об'єкта. Що ж до взаємозв'язків лісу з іншими природними компонентами, то усі природні явища пов'язані між собою, тому вони й утворюють єдину екологічну систему. Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду поділяються на лісові та нелісові. Лісові ресурси за своїм значенням поділяються на ресурси державного й місцевого значення. Усі ліси в Україні є власністю держави (ст. 6 Лісового кодексу), отже, всі ліси утворюють об'єкт права державної власності. Об'єктами права користування лісами є конкретно виділені лісові ділянки, наприклад, при заготівлі деревини рубка ліса здійснюється в межах розрахункової лісосіки (ст. 56 Лісового кодексу). Інші види лісокористування здійснюються відповідно до приписів Лісового кодексу та інших спеціальних підзаконних нормативних актів. До лісового фонду не належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева й групи дерев, чагарники на сільгоспугіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках (ст. 4 Лісового кодексу). Питання створення, охорони й використання таких насаджень регулюються іншими законодавчими актами.

Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Як природний об'єкт воно являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень. Критерієм розподілу атмосферного повітря (як природного об'єкта) та іншого повітря є природний, непорушний зв'язок атмосферного повітря з довкіллям. Згідно з Конституцією України (ст. 13) атмосферне повітря, яке знаходиться в межах території України, є об'єктом права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися атмосферним повітрям як об'єктом права власності народу відповідно до закону. Відносини в галузі охорони атмосферного повітря регулюються Законом України «Про охорону атмосферного повітря» та підзаконними нормативними актами. Велику групу відносин складають відносини з охорони атмосферного повітря. Не слід змішувати повітряний простір з атмосферним повітрям. Якщо атмосферне повітря являє собою суміш певних газів, то повітряний простір, згідно з Повітряним кодексом України від 4 травня 1993 року, складає частину повітряної сфери, розташованої над сушею, водною територію України, тому є частиною території України (ст. 1 Повітряного кодексу).

Тваринний світ належить до основних компонентів навколишнього природного середовища. Відповідно до Закону «Про тваринний світ» об'єктами тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону, є дикі тварини — хордові, в тому числі хребетні, безхребетні в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку, які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі; частини диких тварин; продукти їх життєдіяльності. Об'єктом тваринного світу є також нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин, місця токування, линяння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, нерестовищ, інші території, що є середовищем існування, та шляхи міграції. Правове регулювання відносин у даній сфері природи здійснюється у різних напрямках: питання власності, використання тваринного світу, його облік і охорона, відтворення тощо. Слід мати на увазі, що відносини у галузі використання, відтворення й охорони тваринного світу, який належить до сільськогосподарських та домашніх тварин і використовується у господарських, наукових та інших цілях, регулюються іншим законодавством, і зазначені види тварин не є об'єктами екологічного права.

Природно-заповідний фонд є специфічним об'єктом екологічного права. Його становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного й рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. Він являє собою сукупність природних об'єктів і комплексів, наділених режимом заповідання, і складається із природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, зоологічних парків тощо. Правовий режим даного фонду визначений Законом України від 16 червня 1992 року «Про природно-заповідний фонд України».

Континентальний шельф являє собою поверхню та надра морського дна до глибини 200 метрів у районах, які прилягають до узбережжя або до островів держави, але які перебувають за межами зони територіального моря або за цією межею до місця, де глибина покривних вод дає змогу вести розробку природних багатств у цих районах. У разі якщо встановлення меж континентального шельфу відповідно до зазначених вище ознак суперечить юрисдикції суміжних прибережних країн, межі континентального шельфу визначаються за спеціальними міждержавними угодами. На дні моря шельфу можуть бути живі організми «сидячих» видів тварин (прикріплені до дна або такі, що пересуваються морським дном), а також мінеральні та інші неживі ресурси, які відносяться до надр. Прибережна держава здійснює до нього суверенні права з метою розвідки та розробки його природних багатств. Використання та охорона природних ресурсів континентального шельфу регламентується міжнародним та національним законодавством а саме: Конвенцією ООН з морського права (1982 p.), Конвенцією про континентальний шельф (1964 p.), Протоколом про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі (1988 р.), та чинним екологічним законодавством (Водним кодексом України, Кодексом України про надра, Законом «Про тваринний світ» тощо).

Виключна (морська) економічна зона України — це морські райони, які зовнішньо прилягають до територіального моря України, включаючи райони навколо приналежних островів, що їй належать. Ширина даної зони становить до 200 морських миль, що відраховуються від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України (ст. 2 Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16 травня 1995 року). Згідно з Конституцією України (ст. 13) природні ресурси континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Україна у своїй зоні має суверенні права щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів як живих, так і неживих у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також із метою управління цими ресурсами щодо здійснення інших видів діяльності по економічній розвідці та розробці зазначеної зони, у тому числі виробництво енергії шляхом використання води, течій і вітру та ін.

Виключна (морська) економічна зона та континентальний шельф належать до природних ресурсів загальнодержавного значення відповідно до п. "б" ст. 39 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», що впливає на правовий режим їх використання.

Навколишнє природне середовище також є об'єктом екологічного права. Це сукупність усіх природних об'єктів, які перебувають у нерозривному зв'язку та створюють єдину екологічну систему. Об'єктом екологічного права за охоронним напрямком є усе природне середовище.

Суб'єктами екологічного права є народ України, держава (яка реалізує свої правомочності через відповідні органи державної влади, наділені компетенцією по регулюванню екологічних відносин), територіальні громади (реалізують свої правомочності безпосередньо або через органи місцевого самоврядування), фізичні і юридичні особи, громадські, міжнародні і релігійні об'єднання, іноземні держави та ін. Суб'єкти екологічного права мають характерні ознаки: вони наділені юридичними правами та обов'язками; реально здатні брати участь в екологічних правовідносинах. Юридичні норми створюють обов'язкову основу участі суб'єктів екологічного права у відповідних правовідносинах (право власності на природні ресурси, природокористуванні та ін.). Здатність володіння екологічними правами й обов'язками складає екологічну правоздатність, а здатність самостійно здійснювати екологічні права й обов'язки — екологічною дієздатністю. У сукупності правоздатність і дієздатність створюють правосуб'єктність.

Фізичні особи — це переважно різновид індивідуальних суб'єктів в екологічному праві. При наявності певних умов вони можуть бути суб'єктами права власності на визначені в законодавстві природні ресурси, права користування ними, на отримання екологічної інформації; мають право на подання позовів до винних осіб про відшкодування збитків, заподіяних забрудненням природного середовища, тощо.

Фізична особа-підприємець має право на здійснення не забороненої законом підприємницької діяльності в галузі використання природних ресурсів за умови її державної реєстрації.

Юридичною особою є організація, створена й зареєстрована відповідно до законодавства. Залежно від порядку їх створення ці суб'єкти поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариства у свою чергу поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Юридичні особи публічного права створюються розпорядчими актами Президента України, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Правосуб'єктність органів, які виконують управлінські функції у сфері екології, визначається їх компетенцією. Дані суб'єкти поділяються на органи загальної й спеціальної компетенції. До перших належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, органи місцевого самоврядування, їх виконавчі комітети та державні адміністрації. До других належать органи, що вирішують спеціальні питання у галузі екології. Це міністерства, держкомітети тощо.

Повноваження громадських об'єднань у галузі охорони довкілля визначені у ст. 21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».