Тема 3. Економічні системи суспільства Сутність економічної системи, підходи до її визначення

Економічна система суспільства — це сукупність взаємопов'язаних і певним чином упорядкованих елементів економіки, які формують економічну структуру суспільства. Це також господарська цілісність у межах якої певним чином організовано взаємозв'язки між виробниками і споживачами матеріальних та нематеріальних благ, включаю¹ державу та суспільний сектор. Разом з тим, економічна система відображає спосіб прийняття рішень в економіці.

Економічні системи багатомірні. їх можна формалізувати:

E_s=f(A_uA₂,...А_п),

де E_s— економічна система; А— її властивості у кількості п,які можуть бути критеріями при диференціюванні економічних систем у ви значенні їх типу.

Існує декілька підходів до визначення економічних систем.

Формаційний підхід відображає традиції марксистської школи. В його основі — спосіб поєднання виробників із факторами виробництва а панівна форма власності. Еволюція економічних систем відбувається відповідно до розв'язання основної економічної суперечності: між новими продуктивними силами і організаційно-економічними відносин, ми, з одного боку, та існуючою формою власності — з іншого. Нові, сучасніші продуктивні сили вимагають прогресивних способів організації виробництва, нових економічних і соціальних відносин між людьми. Способом зміни формацій є соціальна революція. В результаті виділяють п'ять соціально-економічних формацій (способів виробництва): первіснообщинний лад (примітивний колективізм); рабовласництво; феодалізм; капіталізм; комунізм (соціалізм).

Функціональний підхід притаманний для немарксистського напрямку економічної теорії. Дослідження власності обов'язково доповнюються проблемою задоволення зростаючих потреб людей в умов відносно обмежених природних та інших ресурсів, тобто проблемо ефективності суспільного виробництва. Критерієм класифікації економічних систем є механізм координації (регулювання, управління) економічної діяльності суспільства.

Інституціональний підхід характеризує економічну систему комплекс економічних відносин між господарськими одиницями (домогосподарствами, фірмами, профспілками) та економічними агента між (працівниками, споживачами, підприємцями), що розвиваються завдяки певній сукупності економічних, соціальних, політичних, культурних та інших інститутів. Останні й вирішують, що, як і для кого виробляти. Еволюція економічних систем при цьому відбувається під впливом змін у політико-правових інституціях, соціально-культурних потребах населення, в техніко-економічній базі суспільства.

Стадійний підхід відповідно до теорії стадій економічного зростання В. Ростоу класифікує розвиток суспільства у такій послідовності: традиційне суспільство — із сільським господарством як основною галуззю економіки, аграрною працею з використанням примітивних знарядь праці, низьким рівнем продуктивності праці; перехідне суспільство— у ньому закладаються основи для майбутнього індустріального розвитку та необхідних для цього перетворень: зростання продуктивності праці та нагромадження капіталу; період промислової революції, коли з'являються принципово нові засоби праці та нові технології, що сприяє різкому підвищенню продуктивності суспільної праці; «зріле», індустріальне суспільство — побудоване на великому машинному ви­робництві з використанням найсучасніших досягнень науково-технічно­го прогресу; суспільство масового споживання — швидкими темпами розвиваються галузі, спрямовані на розвиток людини як виробника, спо­живача, творчої особистості, насамперед сфера послуг.

Цивілізаційний підхід (від лат. civils— суспільний) розглядає економічний розвиток як зміну цивілізацій — системи соціально-еко­номічних, правових, культурних та інших відносин в суспільстві. Цей підхід відрізняється багатомірністю аналізу: крім економічних еле­ментів до уваги беруться й неекономічні — соціокультурні (національні, релігійні, етичні тощо), соціально-політичні (цінності демократії, правової держави), соціально-творчі, комунікативні, природнокліматичні, географічні. Найяскравіше цивілізаційний підхід відображає така класифікація економічних систем:

доіндустріальна (традиційна) цивілізаціяіндустріальна (економічна) цивілізація постіндустріальна (постекономічна)цивілізація.

Класифікація економічних систем за формою власності

З точки зору власності та суспільної форми організації виробництва можна виділити чотири економічні системи: «чистий» (класичний) капіталізм та системи адміністративно-командної, змішаної і традицій­ної економіки.

«Чистий» (класичний) капіталізм, або «чисто» ринкова економіка, ґрунтується на приватній власності на ресурси і готовий продукт, на функціонуванні вільного ринку із властивими йому вільною: конкуренцією та вільним ціноутворенням. Основною формою регулювання економіки є саморегулювання, внутрішній механізм якого — об'єктивна дія економічних законів. Між виробниками і споживачами встановлюються прямі зв'язки. Держава не втручається в економіку, суспільний сектор нерозвинутий. Домінують економічні інтереси приватних власників, а гонитва за прибутком є провідним мотивом їх економічної поведінки і фактор розвитку всієї системи.

Система «чистого» капіталізму сьогодні належить історії. Вона була провідною формою розвитку в європейських країнах від XVII ст. і до середини XIX ст.

Раніше ближче за усіх до «чисто» ринкової економіки вважалась економічна система США. Зараз виділяють Гонконг та Сінгапур, які протягом багатьох років посідають перші місця в світовому рейтингу економічних свобод (тобто мінімального державного втручання) країн! світу. Проте аналіз сучасних відносин власності й управління свідчить,» що класична ринкова модель є скоріше теоретичною, ніж реальною. У чистому вигляді вона не існувала в жодній країні світу.

В основі адміністративно-командної економіки — монополія державної власності на ресурси і готовий продукт. Центральна влада — безперечний авторитет і контролер. Держава регламентує всі сторони економічного життя (зрештою, політичного і навіть особистого життя людей), беручи на себе відповідальність за прийняття рішень на різних рівнях. Тому опосередковує й економічні відносини між виробниками і споживачами, суворо планує ціни. Конкуренції немає, переважають монополізм виробництва і дефіцит товарів. У мотиваційному механізмі вирішальну роль відіграють партійні, адміністративні, а не економічні стимули. Головним у зростанні добробуту людини є не стільки праця, скільки доступ до дефіцитних ресурсів. Тому були звичними домовленості про взаємне надання послуг за принципом «ти — мені, я — тобі». Домінують державні інтереси, а основною метою розвитку є ідеологія, якій підкоряється й економіка, і політика, відсуваючи інтереси окремих осіб і колективів. Повсякденна поведінка громадян вирізнялася «дводумністю» щодо законів: публічно їх визнавали, але виконання їх не відповідало внутрішнім переконанням. Ця риса є суттєвою перешкодою для ринкових перетворень.

Адміністративно-командна економіка була характерною для колишніх соціалістичних країн. Виняток — фашистська Німеччина, де переважала приватна власність на ресурси і готові продукти, а панівною ідеологією був расизм. Чимало елементів командної системи при­сутні в країнах ісламського фундаменталізму.

Змішана економіка демонструє розмаїття форм власності та непряме державне регулювання економіки. У розвинених країнах цей тип економіки має різні прояви (наприклад американська, шведська, японська моделі), але їм притаманні спільні риси. Змішана економіка виросла із системи «чистого капіталізму», зберігши конкуренцію, вільне ринкове ціноутворення, прямі зв'язки між виробниками і споживачами. Однак це вищий ступінь розвитку ринкової економіки: вона прагне до гармонії особистих, колективних та національних економічних інтересів для підтримання високої якості життя людей та економічної безпеки всієї держави. Фактор довіри працює не лише в особистих взаєминах, а й у поведінці партнерів з економічних зв'язків — суспільство відкидає недобросовісну конкуренцію. Повсякденна поведінка громадян регламентується тільки законом. Невтручання у приватне життя підкріплюється незалежністю судової влади. Широку участь в економічному регулюванні бере громадянське суспільство. Змішана економіка є основою розвитку передових країн світу та орієнтиром для інших країн.

Традиційна економіка розвивається не за економічними законами, а відповідно до традицій, звичаїв, релігійних настанов. Для неї характерні як приватна, так і общинна, або кланова власність, натуральне господарство, примітивний спосіб життя, відокремленість від світового господарського розвитку. Традиційна економіка наявна у найвідсталіших країнах, але поволі зникає в умовах глобалізації.

Наведена схема чотирьох економічних систем загальноприйнята в сучасній економічній теорії. Однак вона не може охопити всієї повноти соціально-економічного прогресу.