Показники ефективності використання ресурсів в охороні здоров'я

Особливістю розвитку охорони здоров'я є велика роль держави у його регулюванні. У розвинених країнах до цього регулювання залучається недержавний некомерційний сектор, оскільки турбота про здоров'я — найважливіша суспільна проблема, яку не можна повноцінно вирішити без участі самих членів суспільства. У приватній медицині покупцем послуг є сам споживач (або його родичі), але в національних системах охорони здоров'я покупець — вже не кінцевий споживач, а держава. Тому на ринку медичних послуг до проблем що, як і для кого виробляти додається четверта: хто і яким чином прийматиме рішення на користь хворих людей. У будь-якому разі ці рішення спрямовані на підвищення ефективності медичного обслуговування. Усі ті показники аллокаційної, економічної та соціальної ефективності, що узвичаєні у практиці господарювання, доречні і в охороні здоров'я. Але тут існують нюанси.

Проблема вибору шляху прийняття рішення в охороні здоров'я трансформується в іншу проблему: як розподілити обмежені ресурси медичної галузі з метою забезпечення доступу до них усіх потребую­чих та максимально можливого поліпшення (приросту) здоров'я. Дер­жава може вводити раціонування (або встановлення почерговості) дер­жавної медичної допомоги та контроль за її якістю. Про це свідчить європейський досвід. Крім того, держава може визначати, які послуги слід оплачувати з бюджету, а які можна віддати на ринок. Наприклад, складним є питання, чи треба косметичну хірургію оплачувати бю­джетними коштами. Звичайно, в основі відповіді лежать фінансові можливості країни, і зрозуміло, що для України вони обмежені. Але й для заможних країн відповідь теж не зовсім проста. Одні виходять з того, що косметична хірургія змінює людей, особливо молодих, додає їм впевненості, покращує якість життя. Адже саме ВООЗ визначила охорону здоров'я як сферу, що ставить за мету формування фізичного і духовного добробуту людей. Косметична хірургія часто відновлює зовнішній вигляд жінок, хворих на рак грудей. Інша точка зору полягає у тому, що, спрямовуючи ресурси на косметичні цілі, ми відвертаємо їх від безпосереднього лікування онкологічних хворих.

Обмежені ресурси охорони здоров'я змушують замислитися і над _тим, чи можна вважати раціональним вкладання коштів у приречених хворих, якщо інвестиції в інших пацієнтів здатні допомогти? Складно також обрати кого лікувати — літніх чи молодих? Як порівнювати економічну вигоду?

Як бачимо, на ринку медичних послуг складніше визначити аллокаційну ефективність. Однак прагнення до оптимального розподілу ре­сурсів охорони здоров'я (як до еталону) створює один з орієнтирів соціальної політики держави. Баланс ресурсів між різними ланками охорони здоров'я стає сходинкою в досягненні економічної та соціальної ефективності цієї галузі. Аллокаційна ефективність на мікрорівні полягає у найбільш раціональному розподілі коштів між лікувальними закладами або структурними підрозділами медичної організації. Показо­вим прикладом низької аллокаційної ефективності є ситуація, за якої в деяких обласних лікарнях використовують більш застаріле обладнан­ня, ніж у районних лікарнях, де кількість хворих значно менша і рівень кваліфікації лікарів — нижчий.

Друга особливість пов'язана з підрахунком показників економічної (виробничої) ефективності медичних послуг (від англ. productiveefficiency).Вона означає співвідношення кількості пролікованих хво­рих (або кількості днів, проведених у стаціонарі) та витрачених при цьому людських і речових факторів виробництва. Різні їх комбінації дають різні результати. Наприклад, видалення жовчного міхура можна провести або традиційним методом, або шляхом лапароскопії. Другий метод вважається не тільки менш агресивним, але й більш економічним і рентабельним. Іноді показник виробничої ефективності називають внутрішньою ефективністю.

Для підвищення економічної ефективності медичних послуг в Україні застосовують лікарський формуляр, де визначають найбільш ефективні лікарські засоби з точки зору співвідношення ціни і якості. А у Харкові розроблені автоматизовані системи організації, управління і контролю служби швидкої медичної допомоги, що дало змогу у 9 разів скоротити в 2010 р. несвоєчасність викликів бригад.

Третя особливість застосування показників ефективності в охороні здоров'я полягає у тому, що соціальна ефективність, або результативність лікування (від англ. effectiveness)набуває тут вирішального значення. Якщо звичайної рентабельності медичного закладу можна досягти за рахунок підвищення інтенсивності лікування або штучного скорочення тривалості лікування, то соціальна ефективність означає дійсне покращання здоров'я пацієнтів при незмінному або скорочено­му рівні витрат на їх лікування. До того ж, соціальна ефективність пе­редбачає надання такого обсягу медичних послуг, який найбільшою мірою відповідає структурі суспільних потреб. Ось чому показники ре­зультативності у літературі називають зовнішньою ефективністю. Іноді на економічну ефективністьнавіть не зважають. Згадаємо прове­дення низки операцій у галузі трансплантології, які не рентабельні, однак життєво необхідні багатьом хворим. У цьому разі принцип «вит­рати — прибуток» поступається принципові «витрати — соціальні пріоритети». Прикладом, коли економічні параметри медичної діяль­ності стають самоціллю і не враховують соціальний вимір, є діяльність МНТК «Мікрохірургія ока», заснована покійним нині С. Федоровим. Це рентабельне виробництво, але, на думку багатьох вчених, посту­пається за своєю пріоритетністю іншим напрямам офтальмології. Тому воно неефективне із соціальної точки зору.

Про низьку соціальну ефективність охорони здоров'я свідчить ви­конання національної програми профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2004—2008pp. Вона не призвела до стабілізації темпів поширення цієї хвороби в Україні, не зважаючи на значні фінансові ресурси, що виділені на її реалізацію (майже 1,8 млрд грн.). Головна причина — 75 % їх витрачено на лікування, а не на профілактику. Те ж саме стосується захворюваності на туберкульоз. З одного боку, після 15-річно-го періоду погіршення ситуації, з 2006 р. розвивається позитивна динаміка. Але з другого боку, погіршуються результати лікування хворих із новими випадками туберкульозу. Жодний регіон України в 2009 р. не досяг критерію ефективного лікування, за оцінкою ВООЗ, — 85 % кількості тих, хто захворів². Основними причинами невдалого лікуван­ня є несвоєчасне діагностування захворювання, поширення мультирезистентного туберкульозу, низька якість лікування.

Але суперечність між економічною та соціальною ефективністю ще частіше виникає у недержавному секторі медицини. Це відбувається тоді, коли лікарі приватного сектору нехтують якістю лікування заради прибутку. Особливо це було притаманне українській охороні здоров'я 90-х років XX ст. Лікування психічних та гінекологічних захворювань, неврозів, імпотенції відрізнялося поверховим підходом, без урахуван­ня глибоких розладів психіки пацієнта, орієнтувалося на короткочасний успіх, що супроводжувався комерційними цілями (тогочасна і нинішня преса наводить чимало подібних прикладів).

Проте, оскільки у світі діє закономірність неухильного подорожчання медичного обслуговування, проблема раціонального господарювання поширюється і на державну охорону здоров'я. Тому зараз дедалі актуальнішим стає вивчення і впровадження ефективного фінансового менеджменту в лікувальних закладах. Недооцінка економічної ефективності породжує розбазарювання мізерних ресурсів охорони здо­ров'я та ускладнює відповіді на питання: хто, за рахунок яких ресурсів, яким чином і наскільки раціонально відшкодовує кошти, витрачені на лікування? Ігнорування економічної складової веде до того, що не вра­ховуються і не аналізуються причини неформальних економічних від­носин у медицині, які ґрунтуються на тіньовій доплаті за лікувально-діагностичні процедури.

Тому суспільство зацікавлене у досягненні соціально-економічної ефективності медичних послуг.

Основні поняття:потреби, економічні інтереси, виробництво, об­меженість ресурсів, послуги, фактори виробництва, капітал, праця, земля, альтернативні витрати, ефективність розподілу ресурсів, еко­номічна (виробнича) ефективність в охороні здоров'я, продуктивність праці, капіталовіддача, матеріаловіддача, раціоналізація медичних по­слуг, соціальна ефективність в охороні здоров'я.