Виробнича функція. Ефективність використання ресурсів

Проблема вибору — як використати наявні обмежені ресурси з метою якнайповнішого задоволення власних потреб — постає перед кожним суб'єктом господарської діяльності. Якщо ресурс використовується для виробництва якогось товару, це означає, що він «втрачається» для виробництва інших товарів. Наприклад, якщо земельна ділянка зайнята під будівництво торгового центру, на ній вже неможливо побудувати лікарню. А якщо земельні угіддя зайняті рапсом (біопаливо), то їх вже не можна використати для вирощування пшениці, навіть після зміни рішення на її користь, тому що земля дуже виснажується. Збільшення державних асигнувань на військове виробництво означає скорочення соціальних витрат. Увесь час доводиться вирішувати, які товари чи послуги виробляти, а від яких за певних обставин слід відмовитися. У цьому разі має місце конкуренція за можливості використання наявних ресурсів.

Ефект вибору можна зобразити за допомогою кривої виробничих можливостей.

Спочатку зупинимося на макрорівні вибору. Припустимо, що економіка ґрунтується на виробництві лише двох товарів — танків і олії. Таке припущення необхідне для розуміння самої суті вибору, а також альтернативних витрат, обмежених ресурсів. Отримані висновки мож­на поширити на весь обсяг товарів, які виробляються в країні.

Отже, виходимо з того, що протягом року країна може виробити або 9 тис. танків, або ЗО тонн олії. В іншому випадку обидва товари виробляються одночасно. Тоді при зростанні виробництва танків слід скоротити виробництво мастила — адже ресурси обмежені. Побудуємо графік (мал. 2.1).

Крива ABCD є межею виробничих можливостей країни і відображає максимально допустимі обсяги виробництва танків і олії при повному використанні наявних ресурсів. Кожна точка на кривій ABCD

Обсяг виробництва олії, тис. тонн

Мал. 2.1. Крива виробничих можливостей

означає певну комбінацію товарів. У точці В можна виробити 25 тис. тонн олії й 4 тис. штук танків. У точці С — відповідно 15 тис. і 7 тис. Це означає, що виробництво додаткових 3 тис. танків вимагає відмовитися від виробництва 10 тис. тонн олії. Кількість товару, яким необхідно по­жертвувати для збільшення виробництва іншого товару, називається альтернативними витратами,або витратами відкинутих можливостей (від англ. opportunitycost). У нашому випадку альтернативними витратами виробництва 8 тис. одиниць танків є виробництво 4 тис. тонн олії. Опуклість кривої виробничих можливостей означає, що кожен додатковий танк коштуватиме дедалі більшої кількості олії. Прагнення держави будь-якою ціною утримувати військову рівновагу з іншими країнами, без залучення допоміжних ресурсів і зростання ефективності економіки, означає постійно зростаючу напруженість споживчого ринку. Така ситуація спостерігалася у радянській економіці кінця 70-х — початку 80-х років XX ст.

Витрати на охорону здоров'я також можуть виступати альтернативними щодо витрат на матеріальне виробництво або інших витрат. І якщо приватні медичні підприємці роблять вибір з огляду на мету отримання прибутку від свого бізнесу, то вибір держави на користь витрат на медицину має бути зумовлений потребами суспільства у підтриманні та покращанні здоров'я його членів. З урахуванням обмежених можливостей у кожний історичний період можна вирішувати це завдання на різному рівні. Наприклад, одним із нагальних завдань для України сьогодні є боротьба зі СНІДом і туберкульозом. Ці захворю­вання стали загрозою для демографії та національної безпеки країни. Тому держава має переорієнтувати частину бюджетних витрат на цю галузь.

Повернімося до кривої виробничих можливостей. ТочкаF позначає певну комбінацію танків і олії—значно нижчу від того рівня, який схарактеризований будь-якою точкою на кривійABCD. ТочкаF свідчить про неефективну економіку, тому що вона позначає неповне викорис­тання ресурсів — наявність безробіття, нераціональне використання робочого часу, сировини, обладнання тощо. А точка Е, навпаки, характеризує рівень виробництва, недосяжний при повному використанні наявних ресурсів та технологій. Вона може виступати як мета, заради якої вишукуються ресурси. Тут доводиться вирішувати проблему низь­кої взаємозамінності ресурсів, бо виробничі потужності, необхідні для виробництва танків, не пристосовані для виготовлення олії. Отже, для підвищення випуску танків необхідно скоротити виробництво олії і по­жертвувати особистим споживанням заради військової могутності країни. Так, індустріалізація, що проводилася в СРСР у 1925—1940pp., передбачала жертовність цілого покоління. І навпаки, спрямування економіки назустріч людині означає скорочення виробничих потужностей у виробництві танків, тимчасову неповну зайнятість і спад економіки. У процесі таких структурних перебудов на перший план виходить політичний фактор економічного розвитку, адже важливим стає не тільки як і для кого виробляти, а й хто і яким чином від імені членів суспільства розподіляє обмежені ресурси і робить вибір між альтерна­тивними напрямами їх використання. Важко очікувати повороту до охорони здоров'я чи освіти у суспільстві, яке базується на владі олігархічних структур. Вибір на користь інвестицій у людський капітал неминучий, якщо влада готова проводити соціальні перетворення.

Врешті критерієм оптимального розподілу ресурсів у суспільстві повинно стати досягнення аллокаційної ефективності (від англ. allocate— розподіляти, розміщувати), тобто ефективності розподілу ресурсів. Вона означає рівновагу між різними напрямами бюджетних витрат, порушення якої веде до збереження добробуту однієї групи населення за рахунок інших. Проблема вибору постає не тільки на макро, але й на мікрорівні. Кожного менеджера, незалежно від форми власності підприємства, яким він керує, цікавить питання: як досягти такого співвідношення факторів виробництва, яке б давало максимальний результат? Наприклад, щоб отримати максимальний випуск цукерок на фабриці, необхідно певним чином співвіднести кількість корисних площ із витратами праці. Або щоб добитися максимально можли­_вої кількості операцій, треба оптимально комбінувати працю хірургів, медсестер, санітарок.

Окрім ефективності розподілу ресурсів, у практиці господарювання враховуються інші показники ефективності. Завдання економічної на­уки — відшукати шляхи найефективнішого використання рідкісних ресурсів, щоб забезпечити максимально можливе задоволення безмеж­них потреб суспільства.

Взагалі, під економічною (виробничою) ефективністю розуміють співвідношення результатів виробництва і витрат на нього.

Ефективність = Результат

Витрати

Більша кількість продукту, отримана при незмінних витратах факторів виробництва, означає зростання ефективності. Зменшення кількості продукту за умови незмінних витрат свідчить про зменшення ефективності. Показники економічної ефективності відіграють важливу роль в економічному аналізі. їх можна розрахувати як для національної економіки загалом, так і для окремих галузей, підприємств, факторів виробництва, а також стосовно зовнішньоекономічної діяльності. В Україні одна із головних причин низької економічної ефективності багатьох підприємств — це несприятливий інвестиційний клімат. Про дуже низьку ефективність реформ в окремій галузі, наприклад, в ЖКГ свідчить той факт, що в Україні змарновано на його реформування за 2004 —2008pp. 20 млрд грн.

До параметрів економічної ефективності належать:

1. продуктивність праці — співвідношення обсягів виробництва та кількості працюючих або відпрацьованого ними часу у днях чи годи­нах (зворотний показник — трудомісткість);

2. капіталовіддача— відношення вартості виробленої продукції до вартості основних виробничих фондів (зворотний показник — капіталомісткість);

3. матеріаловіддача— відношення вартості виробленої продукції до вартості витрачених матеріальних ресурсів (зворотний показник — матеріалоємність).

Кінцевою метою виробництва є задоволення потреб як окремого індивіда, так і всього суспільства, тому вирішальним показником є соціальна ефективність. її демонструють рівень і якість життя населення, зокрема рівень розвитку та якість охорони здоров'я і середня тривалість життя. Економічна й соціальна ефективність тісно взаємопов'язані. Високий рівень економічної ефективності є основою для підвищення рівня і якості життя. Водночас зростання соціальної ефективності (підвищення добробуту, рівня освіти, поліпшення якості медичних послуг тощо) є об'єктивною передумовою для зростання економічної ефективності.