Особливості та основні тенденції розвитку соціально-культурної сфери

До соціально-культурної сфери належать охорона довкілля, культура, освіта, охорона здоров'я, фізкультура та спорт, пасажирський транспорт та зв'язок, ЖКГ, соціальне обслуговування населення, рекреаційні послу­ги. Галузі соціальної сфери мають своїм безпосереднім адресатом людей, їх матеріальні, фізичні та духовні потреби. Вони виступають об'єктом ціннісних оцінок з боку держави та суспільства. Можливості отримання медичної допомоги або освіти у будь-якому суспільстві є предметом оцінювання з боку соціальної справедливості. Міжнародні організації та конституції багатьох країн доступність медичного обслуговування, освіти, культурних благ відносять до невід'ємних прав людини.

Серед усіх галузей цієї сфери варто виділити освіту та охорону здо­ров'я, які роблять вирішальний внесок у людський розвиток. Вони ма­ють свої особливості. Надання освітніх та медичних послуг має чітко виражені зовнішні позитивні ефекти (екстерналії) не лише для тих, хто їх купує, а й для суспільства в цілому. Що більше освічених та куль­турних людей, то є меншим показник злочинності, більшою політична активність під час виборів, вищою правова грамотність, кращими соціальні умови для розвитку демократії та вищими добродійність й інші цінності, які консолідують суспільство. Що здоровіші люди, то зменшується кількість витрат на лікарняні листи, якіснішим стає люд­ський капітал, вищим економічний прогрес та менш напруженою де­мографічна ситуація. Що менший показник психічної захворюваності, то знову ж таки меншою є злочинність.

Друга особливість — традиційно висока роль держави у регулю­ванні розвитку освіти та охорони здоров'я. Так, частка державної охоро­ни здоров'я в загальних витратах на галузь в 2008 р. становила: у Швеції— 81,9 %; Данії — 84,5; Великій Британії — 82,6; Чехії — 82,5; у Люксембурзі — 90,9 %³. Значною є частка державної освіти в країнахсоціал-демократичного розвитку і соціальної ринкової економіки. За ними ОЕСР, у 2007 р. вона становила: у Чехії — 83,8 %; Франції — 8 Австрії — 85,4; Швеції — 89,3; Фінляндії — 95,7; у Данії — 96,5, Норвегії — 97,0 %. Активність держави пояснюється позитивними зовнішніми ефектами й тим, що здоров'я людини й рівень її освіти об'єктив досить сильним фактором якості життя. Конституціями багатьох закріплено рівній доступ громадян до освіти та медичних послуг. Ці права повинні бути фінансово забезпечені. Держава, на відміну від і суб'єктів, якщо вона позбавлена олігархічного впливу, має змогу скорегувати розподіл соціальних благ та розширити їх доступність для незахищених верств населення, виявити зловживання. Крім того, на р медичних послуг державна присутність пояснюється інформаційною асиметрією щодо якості лікування та локальним монополізмом, бо і її контролює. Та й врешті-решт інвестиції у людський капітал особі затребувані інформаційною економікою, тому якість охорони здоров’я освіти повинні цікавити не лише окремих людей, а й державу.

Третя особливість — активність некомерційного недержавного сектору економіки. Роль громадських організацій двояка: вони коригують ринок, пом'якшуючи його вади та посилюючи переваги, і вони коригують вади державного регулювання. Заповнюють неприбуле ніші ринку освітніх, медичних та культурних послуг на регіональному рівні та проявляють солідарність із певними споживачами — тими, через об'єктивні або суб'єктивні причини не в змозі конкурувати з іншими членами суспільства в отриманні цих послуг (наприклад, інваліди, незаможні, ВІЛ-інфіковані, наркомани, алкоголіки, люди, що помирають). Громадські організації забезпечують охороні здоров'я, культурі додаткове недержавне фінансування. Джерелом їх бюджету є лише урядові субсидії, а й членські внески, благодійні пожертви, к^! ти від підприємницької діяльності, необхідні для досягнення суспільно корисних цілей. За кордоном некомерційні суспільні організації проводять некомерційний маркетинг, пропагують освіченість та здоровий спосіб життя, культурні цінності, лобіюють за допомогою «своїх» депутатів у парламенті рішення, необхідні для покращання здоров’я, освіти, культури людей.

У некомерційному секторі США зосереджені 75 % усіх оркестрів, 75 % художніх, 60 % історичних та 40 % наукових музеїв, 50 % бібліотек. Дуже значна частка некомерційних медичних клінік у розвиненому світі?

Які основні тенденції соціальної політики в сучасному світі? Це суттєве стримування непродуктивних витрат на цю сферу, що обумовлює необхідність їх сприймання (від англ. costcontainment), у тому числі бюджетних витрат. Розширюються контрактні відносини між державою та навчальними закладами, лікарнями, сімейними лікарями, формується обмежений ринок послуг, які надаються цими організа­ціями. Його роль полягає в організації конкуренції в межах суспільного сектору за бюджетні кошти та поєднанні переваг ринку і державного регулювання. Розширюється самостійність виробників соціальних по­слуг, їх організаційне та функціональне відокремлення від споживачів, обмежується зайве втручання держави у їх діяльність.

Виробникам освітніх і медичних послуг надається більша свобода, стимулюється їх робота безпосередньо на попит споживачів. Еконо­мічною метою функціонування суб'єктів соціальної сфери стає вироб­нича ефективність та ефективність розподілу суспільних ресурсів.

Розширюється контрактний механізм взаємодії держави та приват­ного бізнесу. У розвинених країнах, за контрактами з місцевою владою місцеві університеті керують системою шкільних закладів, приватні фірми — закладами стаціонарної медичної допомоги. Участь приват­ного бізнесу у спільній з державою діяльності на ринку соціально-культурних послуг сприяє, крім гальмування витратного механізму, посиленню зворотного зв'язку попиту та пропозиції.

Споживачам також надається велика можливість вибору. Наприк­лад, в Англії оплата лікування державними ваучерами та сертифіката­ми (тобто фінансування пацієнтів безпосередньо у сфері споживання без втручання у діяльність виробників) забезпечила доступ до якіснішої та технологічно досконалішої приватної медицини незамож­ної верстви. У США за допомогою ваучерів та сертифікатів оплачу­ється продовольча допомога населенню, дошкільна освіта, міський транспорт тощо. Часто держава фінансує програми підвищення ква­ліфікації та перепідготовку кадрів, даючи працівникові можливість са­мому обрати найприйнятніший варіант навчання.

Важливим напрямком стримування непродуктивних витрат в охо­роні здоров'я є його перебудова між сегментами первинних, спе­ціалізованих та високоспеціалізованих медичних послуг у бік перших. Справа в тому, що сегмент лікувальних закладів — найвитратніший че­рез експлуатацію вартісного обладнання та найвищу асиметрію інфор­мації про якість послуг вузькопрофільних спеціалістів. Вартість ме­дичного обслуговування одного випадку захворювання на первинному рівні у 4—9 разів менша, ніж на вторинному, і у 18-25 разів менша, ніж на третинному (високоспеціалізованих послуг) рівні. Тому в провідних країнах світу здійснюється політика скорочення та інтенсифікації лікарської діяльності. В Україні надзвичайно високий відсотокнеобгрунтової госпіталізації — близько 70 %.

Інша тенденція розвитку соціально-культурної сфери — посилення ролі неринкового сектору. Цей процес є закономірною реакціє зростаючі втрати від наслідків негативних екстерналій приватного ринку, зростання ролі соціально-культурної сфери в інновацій: розвитку суспільства, розвиток громадянського суспільства, усунення та виклики соціально-економічних процесів у постіндустріальному суспільстві, а також соціальні наслідки глобалізації. Так, ч~ державної охорони здоров'я в загальних витратах на галузь у 196 2008pp. збільшилася: в Іспанії — на 23,5 %; Франції — на Фінляндії — на 37,2; Канаді — на 64,8; США — на 101,3 %. Зростає роль неурядових недержавних організацій. Але в Україні некомерційний сектор не активний. Громадські організації поки що створю переважно заради суспільного вирішення болючих проблем (організації чорнобильців, батьків хворих дітей, інвалідів) або це клуби за інтересами, або правозахисні медичні та освітні структури, або добро організації тощо. Часто вони залежні від політичних факторів, фінансування, тиску зацікавлених сторін, різноманітних пристрастей спонсорів. Хоча процес відбувається.

Наприклад, Міська рада жінок і Клуб ділових жінок Луганська взяли під свій патронат встановлення денних стаціонарів згорілої на кінці 2010 р. поліклініки міста. Завдяки втручанню Міської ради: виділено перші кошти й закуплено партію медичного обладнання⁶,

Абсолютно природно, що Україна так чи інакше вже на по подібних перетворень. Однак головне сьогодні — це запобігання бідності й посилення соціальної справедливості. Суспільство стурбоване також порушенням рівності доступу до охорони здоров'я. П свідчать результати опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології у 2011 р. Понад половини українців (56 % респондентів) вважають найважливішим право на безкоштовну медицину ^-(у 2006 р. — 45 %); 41 % відмітили важливість права на працю, 37 права на соціальний захист

Розвиток соціально-культурної сфери означає не відмову держави від участі в ній, а її ефективну участь. Формування громадянського суспільства та суспільних інститутів також необхідне, адже вони закла­дають основи розвитку некомерційного сектору та партнерських відно­син між усіма суб'єктами, які беруть участь у соціалізації економіки.