Соціальна політика держави. Рівень та якість життя

Соціальна політика — державне регулювання, спрямоване на формування належної якості життя кожної людини, її розвиток хист прав, а також урахування та узгодження інтересів усіх соціальних груп населення при окресленні загальної економічної політики, леми соціального державного регулювання розглядають економісти, соціологи, політологи, юристи, психологи, медичні працівники. Нас цікавить економічний аспект формування соціальної політики.

Є різні моделі державного регулювання й соціальної політики. Консервативна модель передбачає ставку держави на заохочення приватного бізнесу, підвищення ділової активності шляхом посла податкового тягаря на нього, скорочення витрат на соціальні щит тощо. Тобто модель ґрунтується на економічному лібералізмі. Де тільки формує умови для того, щоб сам громадянин вирішував і ми індивідуального добробуту. На себе бере лише ті функції, які власними силами виконати не в змозі ні конкретна особа, ні сім'я. Консервативною модель називається тому, що найближча до вільного ринку,вільного ціноутворення і консервує переваги приватного сектору, домінувала в розвинених країнах наприкінці 70-х — на початку років XX ст. через уповільнення економічного зростання та зростання інфляції.

2010—2011pp. теж підтверджують канони консерватизму: з скорочуються бюджетні витрати на освіту у Великій Британії, що зводить до масових маніфестацій протесту молоді.

Соціал-демократична модель означає, що держава перерозподіляє значну частину грошових потоків через держбюджет, спрямовую на згладжування соціальних конфліктів, досягання соціальної справедливості у суспільстві, забезпечення соціальних гарантій бідним,створення нових робочих місць. На основі соціал-демократичних реформ відбувався повоєнний розвиток Європи. У США сильної соціал-демок­ратії ніколи не було, але й там в останні роки XX ст. розвиток спряму­вався за соціальним вектором. Реформи нинішнього президента США Б. Обами теж спрямовані на пом'якшення нерівності доступу до охоро­ни здоров'я.

У радянському суспільстві панувала патерналістська модель со­ціальної політики. Держава повністю брала на себе регулювання умов життялюдини. Іншою стороною такої політики була зайва зрівнялівка, відсутність підприємництва та зниження стимулів до ефективної праці, іноді — формування утриманської психології у молоді, її орієнтація на прибутки батьків.

90-і роки XX ст. ознаменувалися різким соціальним розшаруванням населення, яке існує й досі. Цей негативний факт затьмарив такі пози­тивні зміни у соціальній галузі, як зникнення дефіциту товарів, збільшення асортименту предметів повсякденного використання (що є показником модернізації суспільства). З часів незалежності найшвид­шими темпами розширювалася сфера послуг, у тому числі ділових. З'я­вилися нові стандарти життя. Проте позитивні зміни відбувалися на тлі абсолютної бідності яку посилила фінансово-економічна криза людей навіть серед працюючого населення. За даними Держкомстату Украї­ни, понад 20 % населення мають середньодушові доходи, які нижчі за прожитковий мінімум, а за критерієм відносності, що встановлений Світовим банком (денне споживання людини — 3 дол.) — майже 70 % населення.

Аналізуючи макроекономічні показники, виділимо з ВВП показни­ки особистого доходу та доходу, що є у розпорядженні особи. Вони свідчать про рівень життя громадян. Рівень життя характеризується кількісними параметрами. До них належать, по-перше, рівень спожи­вання матеріальних благ та послуг (забезпеченість населення промис­ловими продуктами, продуктами харчування, житлом, набором по­слуг). Зазвичай фактичне споживання порівнюється з мінімальними та Раціональними стандартами споживання. По-друге, рівень життя відображають доходи на душу населення, реальна заробітна плата, до­ходи від вторинної зайнятості, дивіденди, відсотки за вкладами, пенсії, Допомоги, стипендії. Під час економічного спаду (1990—1999 pp.) купівельна спроможність середньої заробітної плати в Україні знизила­ся, у 2000—2008 pp. спостерігалося її підвищення, а в роки економічної кризи 2008—2009 pp. знову зменшилася.

Взагалі зростання рівня життя створює основу для поліпшення^-життя. У світі загальновизнано: що більше людина використовує речей, пов'язаних із комфортом, гігієною та здоров'ям, то якісніше життя.

Якість життя містить параметри рівня життя, але цим не обмежується. Враховуються також такі показники, як умови та охорона праці, середня тривалість життя, доступність інформації, фізичний і духовний розвиток людей, їх культурний рівень, забезпечення прав людини, особистої та суспільної безпеки, здорове довкілля, позитивний психологічний статус. При низькому рівні якості життя створюється проблема боротьби з поширенням таких хвороб, як туберкульоз, наркоманія, СНІД. Наприклад, Україна займає перше Європі за темпами поширення СНІДу.

Найголовнішим інтегральним показником якості життя є розвитку людського потенціалу, або індекс людського (ІЛР). Перехід до постіндустріальної цивілізації, глобальноїекономіки, швидке оновлення технологій та знань, зростання ризиків для людства зумовили потребу в кількісному оцінюванні людськогопотенціалу, щоб ранжувати країни світу і розробляти стратегію подальшої діяльності. У 1990 р. спеціалісти ООН розробили методи розрахунку. Головними параметрами є: очікувана тривалість при народженні; рівень освіти; обсяг ВВП у розрахунку на душунаселення. Ці складові є найбільшими цінностями для людини. Індекслюдського розвитку розраховується як середнє арифметичне і окремих складових:

I_life+ I_educ. + I_inc.

І_hd = ______________

3

де I_hd— індекс людського розвитку (hd — humandevelopment– від англ.людський розвиток); I_life— індекс тривалості життя (life- життя); I_educ. — індекс досягнутого рівня освіти (education— освіта); I_inc.—індекс скоригованого реального ВВП на душу населення (іпсome -дохід).

Яке місце посідає Україна у міжнародній шкалі людського розвитку? Відповідно до даних доповіді ООН 2010 р. — 69, між Боснією й Герцеговиною та Іраном. Провідними країнами є Норвегія, Нова Зеландія, а найвідсталішими — Нігер, Конго, Зімбабве. При цьому Україна відстає від Російської Федерації та Білорусі, вони посідають відповідно 65 й 61 місця. Випередили також Естонія, Литва, Лат-_вія, Казахстан, а Грузія, Молдова, Узбекистан, Киргизія, Таджикистан відстають. Китай на 89 місці в рейтингу. Водночас за рівнем освіти Україна випереджає країни, близькі до неї за індексом людського розвитку, — як за рівнем грамотності дорослого населення, так і за охопленістю всіма рівнями освіти. У цій сфері Україна ближче до найрозвиненіших країн світу, а деякі навіть випереджає. Гірші справи з показником ВВП на душу населення, за яким Україна відстає від країн пострадянського простору — Росії, Білорусі, Казахстану та Прибалтій­ського регіону. Але основним фактором середнього положення України на міжнародній шкалі людського розвитку є низька очікувана тривалість життя при народженні. Україна потрапила до дев'ятки держав, де цей показник нижчий за показники 70-х років XX ст.: він становить 68,6 року. Основна причина двох третин смертності в Україні — серцево-судинні захворювання. Дуже великим є травматизм на дорогах. Серед пострадянських країн очікувана тривалість життя нижча лише в Російській Федерації, Казахстані й Туркменістані. У Гондурасі вона вища — 72,6 року. У Японії — найвищий показник, а саме 83,2 року, найнижчий в Зімбабве — 47 років. За останні 20 років більш за все очікувана тривалість життя при народженні зросла в араб­ських країнах.

Як засвідчує індекс людського розвитку, його важливою складовою стає ВВП на душу населення, що є підґрунтям для формування доходів громадян.