Кредитно-банківська політика держави

Кредитно-банківська політика держави— найважливіша складова макроекономічного регулювання, що охоплює керування грошовою масою, ставкою банківського процента і валютним курсом. Метою цього процесу є наближення національної економіки до ідеальної макроекономічної моделі.

Одним з інструментів державного регулювання на фінансовому ринку є кредит. Кредит — це форма руху вільних грошових коштів запевними принципами (повернення, платності, терміновості і матеріальної забезпеченості). Ці принципи кредитування відіграють ключову роль у стабільному розвитку. Неповернення кредитів, виданих американськими банками будівельним компаніям у 2008 p., стало пусковим механізмом світової фінансової кризи.

Де в економіці знайти джерела вільних грошових коштів, які задіяти для кредитування споживачів і реального сектору економіки? Насамперед слід шукати на підприємствах. Це:

• грошові кошти, призначені для відтворення основного капіталу, що накопичуються у вигляді амортизацій;

• тимчасово вільний капітал у проміжках між надходженням виручки і виплатою заробітної плати;

• частина прибутку, що накопичується (до певних меж) для розширення виробництва.

Крім того, джерелом вільних грошових коштів можуть бути, та заощадження приватних осіб, держави, страхових компаній, спільних організацій і політичних партій.

Кредит виступає у різних формах. Банківський кредитнадаєтьсябанками або спеціалізованими кредитними установами позичальникам у вигляді позик. Це грошовий кредит, не обмежений напрямком, термінами й сумами. Він обслуговує і обіг товарів, і накопичення капіталу.

Комерційний кредит— це товарний кредит, що надається одним підприємством іншому як продаж товарів з відстрочкою платежу. Знаряддя комерційного кредиту — вексель. Видається позичальнику на ім'я кредитора, що містить вказівку місця й часу платежу. Різновидом комерційного кредиту є внутрішньокорпораційнийкредит, які покриває на 2/3 фінансові потреби великих транснаціональних корпорацій.

Споживчий кредитнадається приватним особам під час купівлі товарів та послуг на споживчому ринку, особливо у роздрібній торгів­лі Крім того, банки надають позики своїм вкладникам для придбання товарів довгострокового користування або сплати послуг.

Державний кредит виступає у формі випуску облігацій державної позики підприємствам, населенню, іноземним суб'єктам. Кредитором є населення, банки, підприємства. Розрізняють владні цінні папери та муніципальні. У Харкові у 1995 р. місцевою владою були поширені облігації для розвитку транспорту.

Іпотечний кредит — це грошова позика, яка видається банками приватним особам під заставу нерухомості, головним чином землі.

Міжнародний кредит — рух позичкового капіталу між країнами, а також від міжнародних економічних організацій до влади будь-якої країни. Прикладом є надання Україні у 2008—2011 pp. кредиту від МВФ (загальний розмір — 16,5 млрд дол.) для пом'якшення економіч­ної кризи й проведення реформ.

З розвитком економіки й удосконаленням фінансового ринку роль кредиту неухильно зростає. Будучи частиною фінансового ринку, кре­дит виконує ті ж самі функції, що і фінанси в цілому. Він перероз­поділяє вільні грошові кошти або до економічно ефективніших сегмен­тів ринку, або до таких секторів економіки, яким віддається перевага відповідно до загальнонаціональних програм соціально-економічного розвитку. Кредит перетворює заощадження на інвестиції, економить витрати обігу, прискорює злиття і поглинання компаній на ринку. Кре­дитні гроші — векселі, банкноти, чеки частково замінюють готівкові гроші, активізують безготівкові розрахунки.

Проте часом кредитні операції можуть призводити і до негативних явищ. Відомо, Що найбільші фінансові структури США, які стали першою жертвою міжнародної фінансової кризи 2008 p., мали крім власних причин одну загальну — зайве кредиту­вання, надмірну залежність від позичкових коштів і надто м'який ризик-менеджмент як щодо своїх клієнтів, так і різноманітних кредитних операцій.

Головними суб'єктами інфраструктури фінансового ринку, які за­безпечують рух грошових потоків, надання кредитів та нарощування позикового капіталу, є банки. Інституціональна структура банківської системи у країнах з ринковою економікою містить три рівні.

Перший рівень — центральний банк, головний ланцюг банківської системи. Центральний банк у США — Федеральна резервна система (ФРС), у Великій Британії—Банк Великої Британії, у Німеччині — Бундесбанк, у Японії—Банк Японії, у Російській Федерації—Центральний банк Російської Федерації (ЦБРФ). У нашій країні ключову роль у кредит­но-грошовій політиці відіграє Національний банк України (НБУ).

До основних функцій центральних банків належать:

• емісія національної валюти (монопольне право ЦБ);

• акумуляція і зберігання касових резервів комерційних банків;

• кредитування комерційних банків (рефінансування);

• надання кредитів і виконання розрахункових операцій для влади;

• керування рівнем процента;

• купівля-продаж цінних паперів у підприємств, комерційних бан­ків (операції на відкритому ринку);

• зберігання офіційних золотовалютних резервів. За даними НБУ їх обсяг в Україні на ЗО квітня 2011 р. становив майже 38,192 млрддол. А світовим лідером за золотовалютними резервами є Китай (2,45 трлн дол.).

За допомогою цих функцій центральні банки регулюють рівновагу на національному грошовому ринку і проводять антикризову політику. У свій час її методи були запропоновані Дж. Кейнсом. Як це робиться? Центральний банк визначає норму обов'язкових резервів комерційних банків. Зі зменшенням її величини (зазвичай, у кризовий період) у ко­мерційних банків зростає можливість кредитування юридичних та фізичних осіб, завдяки чому збільшується грошова маса у національній економіці, зростає ділова активність, пожвавлюється реальний сектор. Зі збільшенням норми обов'язкових резервів пропозиція грошей змен­шується. Цей варіант використовується у період економічного підйо­му, щоб його пролонгувати, не допустити «перегріву» економіки, а та­кож для профілактики інфляції. Політика резервів є найжорсткішим інструментом кредитно-грошового регулювання.

З цією метою центральні банки маніпулюють обліковою ставкою процента — нормою процента, за якою центральний банк надає корот­кострокові кредити комерційним банкам (здійснює рефінансування). Коли він знижує облікову ставку, комерційні банки знижують пози­чальникам ставку банківського процента. Зазвичай це відбувається у періоди криз. Коли ж центральний банк підвищує облікову ставку (на­приклад, у період економічного підйому), комерційні банки підвищу­ють позичальникам ставку банківського процента. Таким чином також проводиться політика «дешевих» або «дорогих» грошей.

І, нарешті, ще одним інструментом кредитно-грошового та антикризового регулювання є операції на відкритому ринку. Купівля цент­ральними банками облігацій комерційних банків веде до здешевлення грошей за рахунок збільшення їх кількості, до активізації кредитування реального сектору, посилення ділової активності. Продаж централь­ними банками облігацій комерційним банкам зумовлює зниження кількості грошей в обігу, зростання процента, скорочення кредитних мож­ливостей комерційних банків.

Другий рівень кредитно-банківської системи представлений комерційними банками. Вони охоплюють банки, які є власністю україн­ців та дочірні структури іноземних банків. Також вони класифікують­ся залежно від активів: в Україні понад 14 млрдгрн (у 2011 р. до них на­лежить 17 банків, перша трійка — Приватбанк, Укрексімбанк і Ощад­банк); від 4,5 до 14 млрдгрн (22 банка), від 2 до 4,5 млрдгрн (21 банк), до 2 млрдгрн (115 банків).

Основні функції комерційних банків:

• акумулюють тимчасово вільні грошові кошти фізичних та юри­дичних осіб;

• надають кредити;

• створюють кредитні гроші;

• емітують цінні папери.

Комерційні банки, на відміну від центрального банку, існують лише за рахунок результатів своєї фінансової діяльності. Для того, щоб зро­зуміти, як функціонує комерційний банк, звернімося до схеми 12.2.

На рахунку в банку завжди має бути певна сума грошових коштів. Головним чином вона складається з власних коштів (статутного фон­ду) банку, з сум вкладів (депозитів) зберігачів і коштів банку, що ство­рюються у результаті позичання у центрального банку та в економіч­них суб'єктів, у тому числі й за кордоном. Крім того, комерційні банки можуть мати дивіденди придбаних акцій та облігацій, прибуток від оренди різних видів майна та обладнання (лізингу), від трастових опе­рацій з управління капіталом клієнтів. Більшість із цих надходжень використовуються для кредитування фізичних та юридичних осіб, реального сектору економіки. Грошові надходження йдуть також на виплачування відсотків за вкладами, погашення запозичень з відсот­ками. Банківські гроші перебувають у постійному русі, поповнюються й витрачаються. Однак коли зникають банківські надходження, роботабанку паралізується.

Ця ситуація спостерігалася у кризовий 2008 р. як за кордоном, так і в Україні. Після банкрутства низки зарубіжних суб'єктів іноземний капітал почав «вимиватися» з ук­раїнських банків, обірвалося джерело у вигляді позик банків у міжнародних суб'єктів, почався ажіотаж вкладників та відплив депозитів. За даними НБУ, з 1 жовтня 2008 р. по 20 лютого 2009 р. з банківської системи вилучено 75 млрдгрн (майже 25 % депозитної бази банків). Кількість виданих кредитів на 10— 15 років тягарем лягла на банки, і в 2009 р. 63 з них працювали збитково. Влада багатьох країн пішла шляхом купівлі час­тини її активів, щоб підтримати рівновагу грошових потоків. Значну роль відіграли стабілізаційні фонди, що створені у деяких країнах. В Україні таку роль відвели креди­тові МВФ.

Схема 12.2. Доходи і витратикомерційного банку

Третій рівень кредитно-банківської системи представлений спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами: пенсійними фон­дами, страховими компаніями, інвестиційними компаніями, інвести­ційними та іпотечними банками, позиково-ощадними банками тощо. Вони зосереджують величезні грошові кошти й тому справляють не­абиякий вплив на кредитно-грошову політику.

Діяльність НБУ й комерційних банків у нашій країні регулюється Законом України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III від 07.12.2000 p., а діяльність небанківських кредитно-фінансових уста­нов — іншими законодавчими актами.

Таким чином, фіскальне та кредитно-банківське регулювання еконо­міки є фінансовою політикою держави. її метою є підтримання фінансо­вої стабільності національної економіки, запобігання інфляції. Фінансо­ва система подібна до системи кровообігу в людському організмі. Збої в її функціонуванні, відрив від «тіла» — реальної економіки здатні спри­чинити фінансові потрясіння та економічні кризи, які в умовах гло­балізації економіки швидко поширюються світом.

Основні поняття: фінанси, фіскальна політика, держбюджет, дефіцит, профіцит, макроекономічна стабільність, облігації державної позики, емісія грошей, внутрішній державний борг, зведений (консо­лідований) бюджет, податок, податкова система, оподаткування, ефект Лаффера, модель охорони здоров'я М. Семашка, Беверіджа, Бісмарка, соціальне й договірне обов'язкове медичне страхування, добровільне медичне страхування, приватне медичне страхування, тарифи на ме­дичні послуги, кредитно-банківська політика держави, кредит, Націо­нальний банк України, рефінансування, облікова ставка процента, опе­рації на відкритому ринку, комерційний банк, кредитно-фінансовий інститут.