Економічні цикли: їх суть, причини та види

Відомо, що ринкова економіка розвивається циклічно. Економічні цикли, за образним висловом П. Самуельсона, нагадують хвилі епідеміологічних захворювань, примхи погоди й коливання температури у дитини.

Економічний цикл (або діловий цикл, бізнес-цикл) — це процеси економічної активності, які повторюються у часі та характеризуються періодичними піднесеннями і спадами. В історії переходи від одного економічного циклу до іншого супроводжувалися зазвичай технологічними перервами — індустріальною революцією в Англії, упровадженням парового двигуна, електрифікацією та індустріалізацією, науково-технічною революцією. З цієї причини, а також тому, що матеріальне виробництво домінувало у ринковій економіці «чистого капіталізму», класики політекономії описували переважно промислові кризи. Хоча з промисловими траплялися й менші за розмахом структурні кризи — аграрні та сировинні.

Про періодичність економічних криз свідчить історія. У 1825 р. криза охопила Велику Британію, 1847 р. — усі країни Європи та Америки, у 1873 р. — почалася в Австрії та Німеччині, а потім поширилася на всю Європу й США і завершилася у 1878 р. знову у Великій Британії. Світові економічні кризи спалахували у 1907, 1920, 1929—1933, 1937, 1957, 1974—1975 pp. Найсильнішою вважають економічну кризу 1929—1933 pp. її особливості — тривалість спаду виробництва, пере­плетення промислової, аграрної, кредитної та валютної криз.

У класичному розумінні економічний цикл містить чотири фази: криза (спад); депресія (стагнація); пожвавлення (експансія); піднесення (бум).

Криза (спад). Наслідок — різке погіршення всіх параметрів еко­номічного розвитку. Стрімко скорочуються інвестиції, зайнятість та доходи, зростає безробіття, знижується сукупний попит. Відбувається затоварювання ринку, ціни падають. Спостерігаються знецінення основного капіталу та масове банкрутство підприємств. Різко скорочуються бюд­жетні витрати на соціальні потреби, у тому числі й на охорону здоров 'я.

Депресія (стагнація). Несе масове безробіття, низький рівень за­робітної плати, низькі позичкові проценти, нульові темпи зростання. Падіння цін призупиняється.

Пожвавлення (експансія). Відновлення економіки, масове оновлення основного капіталу, скорочення безробіття, зростання заробітної плати, підвищення сукупного попиту й цін. Пожвавлення завершується досягненням передкризового рівня за макроекономічними показниками.

Піднесення (бум). Передбачає прискорення темпів економічно зростання і значне підвищення передкризового рівня виробництва зростання інвестицій, прибутку, курсів акцій та інших цінних папері процентних ставок, заробітної плати й цін, скорочення безробіття.

Сучасна економічна теорія пропонує більш агрегований поділ, виділяючи дві фази: рецесію та піднесення (мал. 11.1). Рецесія поєднує кризу та депресію. Піднесення — пожвавлення й бум. При цьому циклічність розвитку сучасної економіки розвинених країн відбувається тлі довгострокового зростання національного виробництва. Цикл в ступає тільки як короткочасне відхилення від загальної тенденції.

Представники різних макроекономічних шкіл по-своєму трак причини економічних циклів. Деякі з них навіть апелювали до природних явищ. Так, російський вчений А. Чижевський пояснював циклічність дією на людей плям на Сонці, які мають десятирічний цикл. Т. Мальтус вважав основою кризи переспоживання, бо виробиш, продуктів харчування зростає в арифметичній прогресії, а населення у геометричній. М. Туган-Барановський вважав, що її спричиняє підвищення виробництва засобів виробництва над виробництвом предметів споживання. К. Маркс виходив з того, що головна причина циклу основне протиріччя капіталізму, яка полягає у суперечності міжспільним характером виробництва й приватнокапіталістичною фор­мою привласнення результатів виробництва.

Сучасні економісти виокремлюють зовнішні та внутрішні фактори циклічного розвитку. До зовнішніх належать глобалізація світової еко­номіки, динаміка й міграція населення, науково-технічний прогрес, війни та інші політичні події, зміни цін на нафту, відкриття нових родо­вищ і земель, навіть зміна клімату. До внутрішніх факторів — висна­ження інвестицій і сукупного попиту, послаблення ефекту мультиплікатора-акселератора, розбухання фінансового сектору і його відрив від реального сектора економіки. Якщо зовнішні фактори породжують первісні імпульси циклів, то внутрішні — перетворюють ці імпульси у фазні коливання.

Зупинимося на факторах світового економічного спаду 2008— 2009pp. Подібним до великої депресії 20—30-х років XX ст. є те, що обидва почалися у сфері фінансового сектору, а потім поширилися на реальний сектор економіки. Але тепер рецесія почалася в умовах гло­балізації економіки, зростаючої відкритості національних економік, тому стрімко поширилася світом. Ще одна особливість останньої кри­зи — вона відбувалася в умовах постіндустріальної цивілізації. Скупо­вування провідними країнами «мізків» по всьому світу, масове розроб­лення інновацій, необхідне саме по собі, призводять до розриву між відкриттями та їх впровадженням, тому вони часто не окупаються. Інформаційні технології не лише змінюють характер виробництва, а й програмують свідомість людей. Постійна новизна, прийняття рішень у режимі on-line породжують ризик і невизначеність розвитку економіч­них систем. Ієрархія, вертикальна система управління поступово роз­мивається, порушується звична система прийняття рішень. Це особли­во відбивається на фінансовому секторі економіки й діяльності ко­мерційних банків, які часто діють автономно від регулюючих інсти­тутів. У гонитві за шаленими прибутками американські банки переста­ли відповідально ставитися до кредитів, почали бездумно їх видавати і перенаситили грошима економіку. Та й сам фінансовий ринок, особли­во фондовий, відтворює фіктивний капітал і спекуляцію, відривається від реального сектору. Восени 2008 р. США потрапили у пастку, наста­ла криза. І тільки в 2010 р. їх ВВП збільшився на 2,5 % (для порівняння: у Китаї — на 10,3 %, тобто найбільше в світі зростання). Загалом витрати найбільш крупних економік світу на боротьбу з глобальною кризою, за даними МВФ, становили 20 трлн дол.

В Україні проблема полягає не тільки у впливі світових процесів. Занепад також спричинений внутрішнім фактором, а саме — нераціональною структурою виробництва, відсталими технолог переважанням металургії в експорті (до 40 %). Власники металургійних підприємств замість того, щоб вкладати у модернізацію металургії, дбати про зниження собівартості продукції, як це було в Китаї, протягом тривалого часу отримували нечувані прибутки й виводили офшори — за даними ОЕСР, із 1991 по 2007 р. до 20 млрд дол. тою, наша продукція втратила конкурентні переваги на світовому ринку, майже зупинився металургійний комплекс. Якщо світове виробництво сталі в січні—березні 2009 р. скоротилося, за даними Світової асоціації сталі, на 22,8 %, то українське виробництво — на 37 %. взнаки також монополізм виробництва. Так, Запорізький автомобільний завод скоротив виробництво у жовтні-листопаді 2008 р. на

Однак економічна криза — це ще й шанс оздоровлення економіки, реструктуризації та інших серйозних реформ. Скористатися ним - завдання політиків.

Підсумовуючи, варто зазначити, що періодичні економічні властиві ринковій економіці, слід відрізняти від трансформаційного спаду 1990—1999 pp. в Україні. Трансформаційний спад зумовлений переходом від командної до ринкової економіки й не був складовою економічного циклу. Його спричинили руйнування господар зв'язків (між республіками колишнього СРСР, а також між ми—членами РЕВ), нераціональна структура економіки (велика матеріального, особливо воєнного виробництва за невеликої час галузей, які забезпечують рівень та якість життя населення), енергетична залежність, переважання екстенсивного типу зростання. У Білорусії рівень падіння виробництва був набагато нижчим, ніж в інших колишніх радянських республіках. Хоча, як показує практика, у Китаї, В’єтнамі, Японії, Південній Кореї, Сінгапурі та інших країнах трансформації посприяли стійкому зростанню економіки. В Україні до гол причин трансформаційного спаду слід додати напівкримінальну приватизацію і розбухання тіньового сектору економіки.