Тема 11. Економічне зростання. Економічні цикл Економічне зростання й інвестиції

Економічне зростання (від англ. economicgrowth) — це кіл зміна основних макроекономічних показників країни. За їх дина судять про розвиток національних економік, про рівень життя населення, про те, як вирішуються проблеми обмеженості суспільних ресурсів. Для країн з перехідною економікою, які пережили її тривалий з стале економічне зростання є умовою подолання бідності, проведення ефективної соціальної політики, у тому числі вдосконалення ох здоров'я, зміцнення національної безпеки держави та органічного входження у світову економіку в умовах її глобалізації.

Вирізняють три типи економічного зростання: екстенс^-інтенсивний та змішаний (реальний).

Екстенсивне зростання — це збільшення національного про. за рахунок залучення додаткових факторів виробництва. Наприклад, збільшення обсягу сільськогосподарського виробництва наприкінці 50-х років XX ст. СРСР досягав за рахунок освоєння цілинних Казахстану.

Інтенсивне зростання — це збільшення національного про; „ рахунок підвищення ефективності використання техніки, технологій трудових ресурсів. Пріоритетними інтенсивними факторами вважаються впровадження досягнень НТП у виробництво та мене; підвищення освітнього та інтелектуального рівня працівників зміцнення у структурі суспільного виробництва тих галузей, які в чають НТП та інноваційний розвиток (машинобудування, електроніки, комп'ютерної справи та ін.). В охороні здоров'я теж актуальним перехід до інтенсивного типу лікування, що базується на ефект технологіях та доказовій медицині.

У реальному житті не існує в чистому вигляді екстенсивно інтенсивного зростання. Вони переплетені і представлені змішаним типом.

Економічне зростання вимірюється річними темпами зростанняу відсотках:

ВВП₁

Темпи зростання ВВП = _____ ·100 %,

ВВП₀

де ВВП₁— валовий продукт звітного року; ВВП₀— валовий базового року.

У докризовий період, з 2000 по 2008 р. темпи економічного зростан­ня в Україні дорівнювали в середньому 108 %, у 2010 р. —104,2 %. Але _е завжди високі темпи зростання є оптимальними, такими, що забезпечують макроекономічну рівновагу. Вони необґрунтовані принаймні У двох випадках: якщо випускається неякісна продукція і якщо це зрос­тання не супроводжується піднесенням життєвого рівня населення. Наприклад, найвищі темпи економічного зростання у незалежній Україні в 2004 р. (на 12,5 %) супроводжувалися посиленим розшару­ванням населення та відтворенням бідності. За оцінкою Світового бан­ку, в Україні на 2004 р. до незаможного населення належало 19 %'. Відомий американський журнал «Forbs», який упродовж ста років відстежує найбагатших людей планети, у 2004 р. оцінив статки лише трьох українців сумою у 4,7 млрддол, що приблизно удвічі перевищу­вало суму бюджетних коштів, спрямованих на охорону здоров'я цілої країни. Зростання макроекономічних показників у 2000—2008pp. не супроводжувалося й покращанням здоров'я населення. Кожна п'ята дитина в Україні народжується з відхиленнями у здоров'ї. У 90 % шко­лярів діагностують різні хвороби. Найпоширеніші причини втрати пра­цездатності й передчасної смерті — хвороби серцево-судинної систе­ми, онкологічні хвороби, травматизм.

З іншого боку, нульові темпи економічного зростання не мають негативного забарвлення, якщо вони характерні для переходу виробниц­тва на ресурсозберігальні технології або для прогресивної структурної перебудови економіки. А от негативні темпи — це ознака кризи націо­нальної економіки. Вони були притаманні українській економіці 1990—1999 та 2009pp. У розвинених країнах (США, Велика Британія, Японія, країни ЄС) у 2009 р. відбулося найбільше з часів Другої світової війни падіння ВВП.

Економічне зростання має чимало факторів, найважливішими серед яких є фактори пропозиції та фактори попиту. До факторів пропозиції Належать: кількість та якість природних ресурсів (землі, корисних ко­палин, клімату); кількість та якість працездатного населення; рівень основних фондів і технологій, необхідний для виробництва продукції. До факторів попиту — заробітна плата й податки, а також схильність Населення до споживання та заощадження, які або підвищують загаль­ний попит суспільства на продукцію, що виробляється (і тим самим стимулюють зростання), або знижують.

Варто докладніше зупинитися на проблемі споживання (від англ.consume— С) та заощадження (від англ. save — S)доходу з макроекономічної теорії Дж. Кейнса. Споживання задовольняє потреби людей, заощадження — майбутні. Зберігають отримані зазвичай сім'ї, в яких дохід перевищує середній рівень. Що більшасім'я, то менше вона заощаджує, тому нужденні мають зберігання. На відміну від заощадження, споживання існує сім'ях. Фірми зі зростанням доходів за інших рівних умов також схильні до заощаджень.

Проблема співвідношення споживання та заощадження ці економістів з тієї точки зору, що споживання продуктів та постачає вкладання в національну економіку грошових коштів покут вищі доходи має населення (фірми), то більше воно схильне до заощаджень, які не завжди перетворюються на інвестиції, бо втрачав економіки і не стимулюють попит.

Кейнсіанська модель споживання та заощадження працює економічні моделі за інших рівних умов. Але на практиці вона особливого сенсу. Згідно з цією моделлю, доцільним буде варіант економічної політики держави, що цілеспрямовано стимулюватиме зростання доходів населення, а водночас — сукупний по економічне зростання. Такий підхід дуже важливий для України, де рівень споживання багатьох людей навіть нижчий за прожитковий мінімум. Ймовірність заощаджень для цієї частини населення п нульової позначки, а підвищення доходів напевно сприятиме зростанню їх попиту. Частка заробітної плати у собівартості української продукції значно відстає від середньоєвропейського рівня, тому з її підвищити — дуже актуальне. Важливим також є урахування податків в економіці, які можуть знижувати або підвищувати споживання. Широко апробованим у багатьох країнах є кейнсіанський стимулювання попиту за рахунок невеликої інфляції та зростання інфляційних очікувань населення.

Слід також мати на увазі, що будь-які макроекономічні моделі спотворює тіньова економіка. Тоді незначне підвищення офіційних до громадян може трансформуватися у заощадження і не стимулювати купний попит. Це відбувається, якщо громадяни мають до тіньові доходи, що реально збільшують їхні статки. Такі наслідки має передбачати макроекономічна політика. В умовах глобалізації світової економіки та зростання відкритості національних економік стимулювання попиту поширюється не лише на вітчизняні, а й на імпортні товари, послуги, технології. Зрештою, стимулювання попиту як фактор економічного зростання працює серед інших факторів. Українські дослідники, наприклад, вважають, що сьогодні пріоритетним стає такий фактор економічного зростання, як збільшення інвестицій.

Проблема інвестицій є актуальною для будь-якої економіки. Уза­галі турбота про охорону здоров'я, профілактика, фінансування галузі _є водночас інвестицією в людину, тобто медичні послуги самі по собі є Деїстом інвестиційного ринку (див. схему 6.3). Ось чому позитивним кроком стало запровадження в Україні національних програм з трансплантології, у сфері протидії захворюваності на рак, туберкульоз, цук­ровий діабет, СНІД, боротьби з дитячою смертністю, а також з імуноп­рофілактики.

Але з точки зору макроекономіки реальні інвестиції — це довгос­трокові вкладення капіталу в об'єкти економіки для отримання доходу. Основними напрямами інвестицій є зведення виробничих будівель та споруд, закупівля нового обладнання, техніки, технологій, будівництво житла та формування запасів для виробництва. Інвесторами можуть вис­тупати як приватні юридичні особи (зокрема іноземні), так і держава. Збільшення інвестицій прискорює темпи зростання ВВП та національ­ного доходу. Особливий ефект має місце в будівництві й капітальному ремонті. Тому багато країн для того, щоб вийти з фінансової кризи, вкла­дають кошти саме в інфраструктуру. І зворотний процес: дохід так само впливає на приріст інвестицій. При зростанні ВВП та національного до­ходу зростає реальний дохід кожного громадянина, а відтак і споживчий попит, який стимулює розвиток виробничих потужностей та обсягів інвестицій. Так, загальне уповільнення економічного зростання світово­го ВВП у 2008—2009pp. зумовило скорочення інвестицій.

Макроекономічне розуміння інвестицій як довгострокових вкла­день капіталу в об'єкти економіки стосується й охорони здоров'я. їх можуть здійснювати як держава, так і приватні інвестори, спрямовую­чи на придбання основних фондів. У перехідній економіці України розміри цих інвестицій невеликі. За вкрай обмежених бюджетних ре­сурсів лише невелика частина витрат на державну охорону здоров'я потрапляє, власне, на закупівлю медичного обладнання, ремонт при­міщень. Значну частину медичного бюджету «з'їдає» невелика зарпла­та самих працівників галузі. Справа в тому, що значною мірою кошти місцевих бюджетів, за рахунок яких утримується медицина, дуже об­межені. Наприклад, типова ситуація в Бердянську: в 2010 р. взагалі тільки 0,7 % річного місцевого бюджету (в Європі — від 20 до 60 %) були направлені на капітальні вкладення.

Що ж доприватних інвесторів, то в Україні тривалий час їх не існувало. З початком ринкового розвитку населення втрат особисті заощадження, цивілізований ринок кредитів на той час ще не працював, великі вітчизняні інвестори не з'явилися, а можливості д різко знизилися через обвальне падіння ВВП. У 90-і роки XX середній та великий вітчизняний медичний бізнес не дуже вабив них інвесторів, бо він доволі капіталомісткий, а психологія віт бізнесменів формувалася в умовах гонитви за негайною вигод: виняток можна назвати стоматологію, що має тривалішу історію вітчизняного підприємництва. Зарубіжних приватних інвестицій в українську медицину також майже немає.

Тому оплата пацієнтом медичних послуг у приватному секторі є внутрішніми інвестиціями в охорону здоров'я. Оскільки платна-цина суперечить конституціям багатьох країн (зокрема ст. 49 Конституції України), а приватні валові інвестиції в медицину зростаю то повільно, то найбільша відповідальність за інвестиції в людський капітал у нашій країні лягає на плечі держави. Але у світі діє закономірність випереджального зростання середніх витрат медичногообслуговування порівняно з їх зростанням в інших сферах економічної діяльності. Наприклад, за 1960-2008pp. частка витрат на охоронуздоров'я у ВВП у Канаді, Швейцарії, Фінляндії, Великій Британії, Франції, США, Іспанії зросла відповідно у 1,92; 2,2; 2,3; 2,9; 3,1 і 6 разів. Ця тенденція має такі чинники: запровадження високовартісних медичних технологій; зростання витрат на розробку нових ліків; асиметрія інформації для пацієнтів і можливість призначення додаткових зайвих процедур; агресивний маркетинг фармацевтичних компанійстаріння населення та поява нових хвороб. Саме тому всі без в розвинені країни здійснюють політику стримування непродуктивних витрат на охорону здоров'я. І для України це є викликом, то гроші використовуються вкрай неефективно.

З проблемою економічного зростання тісно пов'язана проблема соціально-економічного розвитку. Ці поняття не тотожні. Роз суспільства забезпечує якнайповніше задоволення потреб усіх громадян та людський розвиток. Для сучасного суспільства соціально-економічний поступ важливіший за суто економічне зростання, бо вінзабезпечує формування постіндустріальних тенденцій, нову якість с зростання, підвищення конкурентоспроможності національноїекономіки в умовах глобалізації. Тому економічне зростання слід розглядати не як самоціль, а як передумову соціально-економічного розвитку.