Тема 9. Ринок факторів виробництва Ринок праці

Ринок факторів виробництва — це особливий тип ринку, на якому суб'єктами виступають такі ресурси, як праця, капітал та земля. Тут діють закони попиту й пропозиції, але зі своєю специфікою. Попит на будь-який фактор виробництва похідний, тобто він виникає лише у тому разі) якщо є попит на споживчі товари, виготовлені за допомогою цього фактора виробництва. Наприклад, зростання попиту на землю зумовлене зростанням попиту на продукти харчування. Зростання по­питу на працю лікарів — зростанням захворюваності та необхідністю її скорочення, тобто попитом на медичні послуги. Попит на фактори ви­робництва формують лише менеджери та підприємці. Існує також спе­цифіка пропозиції факторів виробництва, зумовлена їх винятковістю, рідкістю, обмеженістю порівняно з потребою в них.

Ринок праціє одним із ринків факторів виробництва, на якому укладаються угоди про наймання працівників. Основні суб'єктирин­ку праці — наймані працівники, роботодавці та держава, включаючи органи місцевого самоврядування. За даними Держкомстату, кількість найманих працівників у лютому 2011 р. становила понад 10,5 млн осіб. Питання щодо об'єктаринку праці залишається дискусійним. Класи­ки політичної економії А. Сміт та Д. Рікардо доводили, що товаром на цьому ринку є праця, яка має природну та ринкову вартість. У мар­ксистській політекономії об'єктом ринкових відносин вважалася робо­ча сила найманого працівника. Багато економістів сучасностіубудь-якому разі на ринку праці найманий працівник вступає у відносини з роботодавцем як власник робочої сили, який передає робо­тодавцю право користування нею впродовж певного часу відповідно До чинного законодавства країни. Передача права користування робо­чою силою здійснюється за допомогою трудового контракту (угоди), в якому фіксуються умови наймання працівника. Роботодавець ство­рює необхідні умови для цього і виплачує трудову винагороду (заро­бітну плату). Водночас отримує право контролю трудових послуг на­йманого працівника.

Механізм ринку праці визначають попит на працю, пропозиція пра­чі й ціна праці (заробітна плата).

Формою ціни праці за своєю економічною природою є заробітна плата, яка виплачується працівнику згідно з трудовою угодою. Розмір залежить від складності та умов виконаної роботи, кваліфікації та ділових якостей працівника, результатів його праці. Для працівника робітна плата є доходом на працю, а для роботодавця — складовою трат виробництва.

Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату. Номінал заробітна плата— сума грошей, яку працівник отримує за свою цю впродовж певного часу. Реальна заробітна плата— кількість варів та послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату з урахуванням цін на споживчі товари.

Попит на працю — це кількість працівників певного фаху, яку хочуть і можуть найняти роботодавці при певному рівні заробітної плати. Наприклад, на 07.09.2010 р. на ринку праці України існувало 22 502 вакансії. Головним ціновим фактором попиту на працю є заробітна та. Неціновими факторами є: попит на продукцію підприємства; рівень технологій, розміри та ефективність застосованого капіталу, якість праці (освіта, професіоналізм, продуктивність тощо). Взаємодію заробітною платою, тобто ціною праці (P_L), та кількістю необхідної праці (Q_L) показує крива попиту на працю D_L (мал. 9.1).

Пропозиція праці — це кість працівників, які пропо^-свої трудові послуги роботодавцям при даному рівні заробітної Так, на 07.09.2010 р. на ринок України поступило 30 490 резюме від бажаючих знайти роботу, більше, ніж вакансій, на 7988. Головним ціновим фактором пропозиції також виступає заробітна: та. Неціновими факторами пропозиції праці є престиж праці підприємства, можливість реалізовувати творчі здібності та досягати певного соціального статусу, культурні інтереси, місцезнаходження підприємства тощо. Взаємозв'язок між заробітною платою та загальною кількістю пропонованої праці показує крива пропозиції праці S_L (мал. 9.2).

Як видно з графіка, пропозиція праці має певну особливість. Ін­дивіди порівнюють свою можливу зарплату з витратами вільного часу у разі потреби роботи за наймом. Спочатку віддають перевагу робо­чому часу, а не вільному, оскільки можливе збільшення останнього сприймається як втрата частини доходу. Отже, спрацьовує ефект замі­щення. Але потім, коли матеріаль­на забезпеченість відчутно зростає, а заробітна плата дорівнюєP_L, пра­цівники намагаються якомога більше використовувати можливості вільного часу. У цьому разі вже спрацьовує ефект доходу. Пропозиція праці знижується.

У моделі досконалої конкуренції основним регулятором ринку праці є реальна заробітна плата. Вона гнучко змінюється і прагне рівно­ваги на такому рівні, де обсяг ринкового попиту на працю дорівнює об­сягу його пропозиції. Якщо заробітна плата з якихось причин перевищує рівноважну ціну праці, то виникає безробіття. Але на конкурент­ному ринку надлишок трудових ресурсів усувається за допомогою ме­ханізму ринкового стимулювання: загострюється конкуренція між безробітними, у роботодавців з'являється вибір, і вони наймають працівників за значно нижчими ставками заробітної плати. Зниження ціни праці відбувається до рівноважної. У разі, якщо попит на працю пере­вищує його пропозицію, посилюється конкуренція між роботодавця­ми, її ефект виявляється доти, доки витрати роботодавців на заробітну плату не досягнуть свого максимального рівня. Тоді знову встанов­люється рівновага.

Відповідно, у класичній моделі конкурентного ринку праці немож­ливі ані вимушене безробіття, ані тривалий дефіцит праці. Але це іде­альна модель. Насправді взаємовигода контрактних відносин співіснує з асиметрією інформації, тобто ситуацією, в якій або наймані праців­ники, або роботодавці мають потрібну інформацію у достатньому об­сязі, у той час як інша сторона цього позбавлена. Ринок праці відтоді стає неконкурентним. Розглянемо асиметрію інформації на прикладі Ринку праці медичних працівників.

Лікар або медична сестра до підписання угоди з роботодавцем краще за нього знають свої трудові здібності, можуть їх завищувати й приховувати дані про реальний рівень професійної підготовки. При цьому керівництво державних лікарень має деякі переваги внаслідок поділу випускників і можливості спостерігати за ними під час інтернатури. Гірша ситуація на приватному ринку, де асиметрія інформаціїпороджує несприятливий (для роботодавців) відбір лікарів та медсестер. Приватні роботодавці змушені встановлювати середню ринкову ціну праці медичного працівника, що не завжди влаштовує кваліфікований персонал. Так виникає загроза укладання контрактів найменш кваліфікованими та несумлінними медпрацівниками, роботодавці прагнуть отримати попередню інформацію або сигнали про лікаря чи медсестру. Найважливіші з них — стаж роботи та відповідність кваліфікації персоналу (дипломи про медичну освіту, сертифікати лікаря-спеціаліста, свідоцтва про підвищення кваліфікації престижність медичного ВНЗ. Сигналами є також дипломи магістрів, кандидатів і докторів наук, а ще — репутація спеціалістів. Неабияку роль відіграють документ про закінчення клінординатури, про атестацію лікарів на присвоєння чи підтвердження кваліфікаційної категорії. Оскільки в Україні атестація здійснюється у державних закладе керівники медичних фірм намагаються брати на роботу осіб зі стажем роботи у державному секторі.

Ймовірність несумлінної поведінки працівників не виключається після укладення з ними контрактів. Іноді інформація про поведінку лікарів і медичних сестер не завжди доступна (наприклад, при виїзді швидкої допомоги, проведенні диспансеризації на промислових підприємствах, здійсненні санітарного контролю тощо). Виникає так; ний суб'єктивний (моральний) ризик того, що медичний праці виконує лише контрольовані обов'язки й нехтує іншими.

Тепер про інформаційну асиметрію на користь роботодавця. На ватному ринку вона виникає завдяки тому, що він краще знає справ: економічний стан медичної фірми, особливості вакансій, перспективи оплати праці й кар'єрного зростання спеціалістів. Як наслідок — ник або менеджер подає свої робочі місця у більш привабливому ляді, ніж є насправді, а найманий медичний працівник обирає не найкращого роботодавця. Несиметричним є й ринок праці державних. на ньому існує багато продавців (медичних працівників) і лише один; купець — держава. Нагадаємо, що такий ринок є монопсонією.

Внаслідок існування асиметрії інформації на ринку праці укладання трудових угод потребує значних трансакційних витрат. Воно відбу­деться у тому разі, якщо обидві сторони узгодили свої економічні інте­реси, й за умови, що очікувані від трудового договору вигоди для ме­дичних працівників (без урахування трансакційних витрат) переви­щують вигоди від організації своєї праці в інший спосіб.