Розділ 3. Основи мікроекономіки. Підприємництво

Тема 7. Попит і пропозиція на ринку. Конкуренція Сутність і типи конкуренції. Монополія на ринку медичних послуг

Між виробниками товарів та послуг завжди існує конкуренція, або суперництво за кращі, економічно вигідніші умови виробництва й реалізації продукту. Вона сприяє науково-технічному прогресу, встановленню галузевих та міжгалузевих пропорцій в економіці, формуванню цін, розробці різноманітних товарів чи послуг, найбільш повному задоволенню потреб споживачів.

Найпоширенішим є поділ конкуренції на досконалу та недоскона­лу. Історичні рамки досконалої конкуренції — від XVI до середини XIX ст. — збігаються з добою домонополістичного капіталізму й вільним ринком. Досконала конкуренція, або ринок чистої конкуренції, виникає за таких умов.

Насамперед виробництво розпорошено на діяльність безлічі маленьких фірм і окремих підприємців. Виробників так багато, що частка кожного у загальному продукті зовсім незначна — не більше ніж 1 %. Тому кожен з них має слабкі важелі впливу на ринкову ситуацію. Продукція, яка продається, — зазвичай однорідна за якістю, тому споживачеві байдуже, у кого її придбати. Головне, що важливо при такий величезній пропозиції, — це ціни. Тому для цього ринку характерною є саме цінова конкуренція. Велика кількість продавців унеможливлює змову між ними. Контроль над цінами ні держава, ні монополії не встановлюють. Входження нових виробників до галузі безперешкодне, вихід теж абсолютно вільний. Відсутні також обмеження на доступ до інформації про стан ринку, про ціни на товари й ресурси, про витрати й якість.

Однак чиста конкуренція сьогодні трапляється досить рідко. Умовно економісти відносять до неї лише ринок деяких продуктів сільського господарства та ринок цінних паперів. Тож цей тип ринку в економічній теорії розглядається більше як модель, взірець досконалої конкуренції, з яким порівнюють інші типи ринків. Розуміння цього ринку дає змогу пізнати економічні закономірності сучасного суспільного життя.

Щоправда, іноді нецінова конкуренція в обмеженому обсязі може виникати і в деяких сегментах вітчизняного фармацевтичного ринку. Низькоплатоспроможні споживачі купують лише найнеобхідніші й дешеві препарати. Щоб задовольнити по цього сегмента, фармацевтичні виробники змушені маневрувати тільки цінами, якістю подібні ліки урізноманітнити малоймовірно. Тому в Україні декілька підприємств тиражують «товари-близнюки», навіть в однаковій лікарській формі (скажімо таблетки), з однаковим дозуванням, наприклад аспірин, розчин водню пероксиду, валідол та ін. Переважно це препарати, яким вже по 70—100 років. Цінова конкуренція цьому сегменті набуває наджорсткого характеру, оскільки зниження ціни без значних інвестицій, у межах наявних технологій — це шлях до економії завдяки закупівлі м якісної сировини, «проїдання» амортизаційних відрахувань, просто збиткової роботи. У теорії конкуренції такі процеси називають конкуренцією зниження якості і вважають їх елементом деградації ринку, а не умовою його конкурентної переваги.

Окремі риси чистої конкуренції можуть періодично виникати і інших сучасних ринках. Для виробників, які працюють на них, не сенсу вирізнятися якістю або різновидами товару. Головною метою стає створення надійної репутації та продаж продукції за мінімально можливими цінами.

До ринків недосконалої конкуренції належать чиста (абсолютна монополія, олігополія, монополістична конкуренція. Серед них повним антиподом уже розглянутої ринкової структури є чиста (абсолютна) монополія. Вона означає, що продавець на ринку або од єдиний, або він продає переважну частину товару, якому немаєзaмінників. Покупцеві не залишається вибору. Він змушений або купувати товар, або обходитися без нього. Монополія породжує небезпеку зникнення продукту з ринку в надзвичайних ситуаціях. Наприклад, єдиний в Україні марлевий завод «Медтекс» зупинив у 2009 р. за 9 міс. епідемії грипуH1N1 виробництво, бо мав заборгованість за зарила газ, електроенергію. Гроші, виділені урядом на закупівлю марлі в листопаді, пішли на підтримання іноземного виробника.

Існують об'єктивні бар'єри для входження нових фірм до галузі. відсутність інформації про товари, гру цін, про інші ринкові умо^-несумлінні методи конкуренції, величезний статутний фонд і штабна реклама, які не дають змогу багатьом малим фірмам контролювати із солідними виробниками. Штучною перепоною стає навіть необхідність величезних витрат на рекламу. Бар'єри може вводити і держава, видаючи ліцензію на заняття певним видом діяльності. Єдиний продавець встановлює монопольні ціни. Зазвичай вони завищені, хоча застосовуються й демпінгові (від англ. damp— зменшувати, гальмувати), найнижчі ціни, які допомагають розорити конкурентів. Іноді політика демпінгових цін проводиться у системі маркетингу, зокрема медичних фірм і стоматологічних кабінетів, для пошуку та завоювання нових ніш на ринку. На світовому ринку успішно демпінгує Китай, посилюючи свій економічний вплив.

Історично до монополії призводили труднощі конкурентної боротьби, її загострення у XIX ст. підштовхнуло окремі підприємства до домовленостей про ціни, ринки збуту, джерела сировини і, зрештою, на формування великих монополістичних об'єднань — картелів (учасники домовляються про частку кожного з них на ринках збуту), синдикатів (учасники втрачають комерційну самостійність і власність на вироблений продукт), трестів (учасники втрачають виробничу й комерційну самостійність і власність на вироблений продукт), концернів (учасники втрачають власність на вироблений продукт, а головна фірма контролює їх). До кінця XIX ст. великі концерни стали панівними в економіці найрозвиненіших країн і поступово почали гальмувати економічне зростання, оскільки заважали конкуренції, а водночас і науково-технічному прогресові. Застосовуючи міцну ринкову владу, вони часто знищували свій продукт для довготривалого підтримування високих цін й високих прибутків за рахунок споживачів. Тому в XX ст., коли в багатьох країнах держава стала активним суб'єктом господар­ської діяльності, вона почала проводити енергійну антимонопольну політику. В Україні зараз теж діє Антимонопольний комітет при уряді.

Проте у двох випадках держава або мириться з монополією, або активно її стимулює.

Перший випадок — у всіх країнах існують природні монополії — великі підприємства суспільного користування, а саме: електричні, газові, водогінні, телефонні компанії, кабельне телебачення, метрополітен. Забезпечити конкуренцію в цьому секторі практично неможливо, бо створення допоміжних підприємств подібного профілю пов'язане з істотними витратами. Товари (послуги), які виробляються, наприклад в ЖКГ, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами). Тому держава, щоб не допустити монополістичного свавілля, повинна дбати про стійкість, безперебійність і «прозорість» Діяльності природних монополій, ефективно регулювати ціни на їх продукцію, не втручаючись у господарську діяльність. Інакше вони завищують свої витрати (іноді включають до них штрафи, накладені контролюючими органами, а також соціальні витрати своїх працівників). Держава повинна розмежувати монопольний і потенційно конкурентний сектори виробництва, забезпечувати рівний доступ користувачів до продуктів чи послуг. Зміст і методи стримування природної монополії в нашій країні визначаються Законом України «Про природну м полію» (2000p.). За кордоном, окрім держави, ефективним контролером є інститути громадянського суспільства.

У другому випадку розвинені держави створюють законодавств стимулюють принципово нові, унікальні розробки деяких фірм. Наприклад, американський уряд створює легальні бар'єри у вигляді патентів ліцензій, які упродовж 17 років після розроблення нової ідеї змушені купувати інші підприємці. Цей період забезпечує фірму, яка розробила; нововведення, монопольним статусом. Патентний контроль з боку держави відіграв свою вирішальну роль у виникненні багатьох сучасних американських гігантів—«Дженералмоторз», «Ксерокс», «Полароїд», «Дюпон» тощо. Цей тип монополії зумовлений диференціацією продукту, а не; контролем над цінами. її утворюють підприємства, які лідирують у певних галузях науково-технічного прогресу. Лідерство має тимчасовий характер, а монополія зникає, якщо на ринку з'являються товари-субститути (замінники). Подібну монополію здобувають не обов'язково великі підприємства, створені шляхом концентрації та централізації виробництва. Головне для цього типу — створення унікального товару, закріплення його на ринку й отримання великих прибутків завдяки популярності торгової марки. Тому один із напрямів сучасного маркетингу полягає у пошуку й підтриманні незвичайних, особливих, «ексклюзивних» товарів. Це повною мірою стосується і медичних фірм.

+++

Проте в медицині поширеною структурою є монополія великих клінік(до 500-600 ліжок у межах однієї юридичної особи). З лікувальної точки зору вони необхідні в кардіохірургії, нейрохірургії, трансплантології, онкології тощо, де практика лікарів поєднується науковою діяльністю і де потрібні дорогі новітні технології. В онкологічних центрах, за даними англійських дослідників, хворим найуспішніше подовжують життя. Великі клініки з максимальною кількістю профілів виправдані також для швидкої допомоги, оскільки в ургентній терапії та хірургії попередній діагноз, з яким хворий потрапляє лікарні, невдовзі може змінитися. Багатопрофільні генетичні центри займаються не лише профілактикою спадкових захворювань та плануванням здорового потомства, а й лікують наслідки генетичних порушень. Поряд із лікувальними існують економічні переваги великих виробників. Вони полягають у тому, що в лікарнях-гігантах спрацьовує позитивний ефект масштабу, що дає змогу підвищувати виробничу ефективність. Завдяки централізації великі клініки мають більше фінансових можливостей для проведення великих науково-дослідних робіт, зміцнення матеріально-технічної бази, впровадження нових тех­нологій та методик. За інших рівних умов це сприяє зростанню якості послуг. Але конкуренція нових медичних фірм з монополією усклад­нюється через відсутність у них високого рівня первісного капіталу.

Впливовою структурою на ринку медичних послуг є локальна природна монополія. її неминучість зумовлена прив'язаністю пацієнтів, яким тяжко пересуватися, до території медичного обслуговування. Типовими прикладами локальної монополії є поліклініки з територіальним закріпленням населення, сільські амбулаторії сімейного лікаря, а також центральні районні лікарні, розташовані за межами великих міст. Економічні наслідки діяльності подібної конкурентної структури такі самі, як і у великої клініки-монополії — продавцеві не потрібно змагатися за споживачів. Хоча врешті-решт можливість вибору у хворих таки з'являється. Приміром, сільський хворий може звернутися за консультацією спеціаліста до обласної чи столичної клініки або до представника нетрадиційної медицини. Тому локальна монополія є чистою лише умовно і проявляється на конкретній території.

Величезною силою може також виступати монополія державиу централізованому суспільному секторі охорони здоров'я, система яко­го ієрархічна. Це характерно для України, де спостерігається інтеграція процесів управління та фінансування охорони здоров'я. Конкурентного гноблення лікувальні заклади не зазнають, тому не дбають про ефективне використання суспільних ресурсів. Певноюмірою таку структуру може активізувати конкуренція на ринку менеджерів. За кордоном влада спеціально її підтримує. До того ж, монополія там послаблюється шляхом розмежування покупців та продавців, створенням внутрішньо­го ринку медичних послуг.

Монополізм фармацевтичних компанійпроявляється на світово­му ринку. Найбільша їх кількість знаходиться у США, Японії, Європі — частка ринків цих країн складає майже 80 % світового ринку ліків. Правда, в останні роки стрімко зростає фармвиробництво Китаю, Індії, Бразилії й Турції. Проте американські виробники залишаються найсильнішими гравцями. їх монополізм — головна причина високих цін на імпортні лікарські засоби та несумлінної конкуренції.

Різновидом монополії є монопсонія. Якщо монополія — це ринок одного продавця, то монопсонія — одного покупця, коли на локальнійтериторії діє один роботодавець, що є покупцем найманої (скажімо, одне підприємство у невеличкому містечку). Монопсонія також характерна для ринку праці державних медичних працівників. Україні. Яскравим прикладом монопсонії є англійська національна система охорони здоров'я, де держава виступає єдиним покупцем медичної праці. Це породжує небезпеку стійкого підтримання верхньої межі заробітної плати й еміграції лікарів і медсестер.

Компенсаторну роль у падінні ціни праці нижче конкурентної ставки заробітної плати відіграє монополізм медичних асоціаційвиступають у вигляді закритої профспілки. Доступ до них обмеж такими бар'єрами, як наявність медичної освіти, ліцензій (у багатьох країнах їх видають самі асоціації), необхідність складання тес^-іспитів для емігрантів. Тобто сила однієї монополії (з боку пропозиції) протистоїть силі іншої монополії (з боку попиту). Утворюється двостороння монополія, в якій ставка зарплати визначається не лише ступенем монопольної влади держави, а й впливом професійного об’єднання медиків. У децентралізованих системах охорони здоров'я приклад, Канади) регіональні медичні асоціації ведуть переговори з місцевими органами влади, беруть участь у складанні контракті обумовлюються оплата й умови праці медичних працівників.

Становлення громадянського суспільства, розвиток недержавного некомерційного сектору охорони здоров'я, зміцнення позицій медичних асоціацій різного профілю є одним із шляхів підвищення заробітної плати лікарів та інших медичних працівників. Цей висновок потрібно взяти до уваги під час формування соціальної політики в Україні.

Чиста конкуренція і абсолютна монополія — два крайні прояви ринкових структур. У реальному житті вони трапляються значно рідше, ніж інші типи ринку. Дієвішими є проміжні стани — олігополія^: монополістична конкуренція, які у багатьох країнах домінують.

Монополістична конкуренція посідає проміжне місце між чистою конкуренцією та монополією. Вона найпоширеніший тип ринку роздрібній торгівлі, легкій та фармацевтичній промисловості, на ринку послуг, і означає значний обсяг нецінової конкуренції у поєднанні з великою часткою монопольної влади. На відміну від чистої монополії монополістична конкуренція характерна не для переважної, а для сить великої кількості фірм. Частка кожного підприємства у загальному обсязі виробництва, у загальній частині обладнання та обігових коштів більша, ніж на ринку чистої конкуренції (понад 1 %), але й менша, ніж в олігополії. На ринок медичних послуг суб'єктам додатково обмежений доступ через необхідність отримання вищої або середньої спеціальної медичної освіти, тому тут не може бути безмежної кількості продавців. Держава обмежує пропозицію також видачею ліцензій для приватних надавачів послуг³.

Виробники на ринку монополістичної конкуренції діють незалежно один від одного. Кожне підприємство спеціалізується на певному різно­виді продукту чи послуги, тобто позиціонує себе у певній ніші (звідси й визначення конкуренції — «монополістична»). Продукція, що вироб­ляється, різноманітна, але найчастіше один товар є субститутом іншого. Витрати швидко окуповуються, можливе досягнення стійкого прибутку. Саме тут вдаються до різних засобів маркетингу та залучення покупців.

У покупця є вибір, тому конкуренція розвивається за показниками якості, особливих споживчих властивостей та умов продажу, а не за ціною як такою. Важливу роль відіграє наявність торгової марки та фірмового знака. Покупці та продавці нерідко знайомляться і встановлюють постійні, а не стихійні зв'язки (покупці йдуть до «своєї» крамниці чи до «свого» стоматолога, у «свою» хімчистку). Але якщо різниця у цінах між різновидами товарів виявиться надто високою, покупець переключиться на дешевший товар. Висока конкуренція пояснюється легшим доступом для нових фірм на ринок монополістичної конкуренції, ніж на ринок чистої монополії.

Олігополія (тобто декілька продавців) є проміжним станом між аб­солютною монополією та монополістичною конкуренцією. Це ринок з обмеженою кількістю великих продавців, які концентрують у своїх ру­ках певний товар і діють спільно як монополія. Вони виробляють як однорідні промислові товари (сталь, кольорові метали), так і диферен­ційовані споживчі товари (автомобілі, мийні засоби, побутові прилади, швейні вироби та ін.). Для олігополії характерна змова декількох домінуючих фірм щодо цін, сегментів та форм збуту і спільної боротьби з іншими конкурентами. Зазвичай ця домовленість має таємний (мовчазний) характер і стосується великих підприємств, тому що існують галузі, де дрібне виробництво невигідне через великі витрати.

Найпростішою формою таємної змови є картель. У світі найуспіш­нішим міжнародним картелем вважається Організація країн — експор­терів нафти (ОПЕК). Вона часто впливає на світову політику, підвищуючи або знижуючи ціни на нафту. У країнах з перехідною економікою таємні змови між постачальниками газу, вугілля, нафти, бензину, цукру, гречки та інших продуктів є поширеною практикою, що потребує Удосконалення роботи Антимонопольного комітету.

Отже, існують чотири моделі конкурентних структур. Їх послідовність (у міру відхилення конкуренції від ідеального взірця) м відобразити таким чином (схема 7.1).

Чиста конкуренція

Монополітична конкуренція

Олігополія

Монополія

Схема 7.1. Ринкова влада суб'єктів на різних типах ринку

Перехід від однієї структури до іншої означає занепад конкуренції зростання монополізму, посилення ринкової влади продавця.

Вивчення різноманітних конкурентних структур необхідне, але достатнє для розуміння механізму функціонування ринку мікрорівні. Цей механізм пов'язаний із характером взаємодії основних елементів ринку — попиту, пропозиції та ціни.