Предмет економічної теорії та методи пізнання економічних процесів

Економічна поведінка суспільства реалізується у трудовій діяльності, тобто у співпраці людей, між якими виникають певні економічні відносини. Вони складаються не тільки у самому процесі виробництва, але й в інших сферах економічного життя — в обміні, розподілі, споживанні. В основі формування та функціонування економічних відносин лежать економічні закони — об'єктивні, постійні, стійкі причинно-наслідкові взаємозв'язки міжекономічними явищами чи процесами. На відміну від законів природи, виникають лише в процесі економічної діяльності і змінюються разом із нею. Найзагальніші закони діють у всіх економічних системах (закон економії часу, підвищення потреб); загальні закони — лише у кількох економічних системах (закони вартості, попиту і пропозиції, грошового обігу). Специфічні закони характерні для певної економічної системи та окремої її сфери (закони додаткової вартості, монопольного прибутку). Отже, перша грань предмета економічної теорії — це економічні відносини, друга — об'єктивні економічні закони, що ці відносини регулюють. їх вивчає політична економія як перша форма економічної теорії.

Закони визначають внутрішній (прихований) характер функціонування економічних відносин. Але на поверхні ці відносини реалізуються через економічну поведінку суб'єктів, яка спрямована на задоволення потреб. Вивчення економічної поведінки суб'єктів є третьою гранню предмета і більшою мірою цікавить таку форму економічної теорії, яка отримала назву економікс. Оскільки потреби необмежені, а ресурсі обмежені, суб'єктам завжди необхідно орієнтуватися на їх ефективне використання, тобто зіставляти витрати і результати. Вони повинні приймати рішення з огляду на наявні умови, тобто робити вибір. Там, де немає вибору, немає й економіки. Альтернативність варіантів використання ресурсів та споживання благ є важливим принципом економічної теорії.

У процесі здійснення економічної поведінки у свідомості людей відбувається переосмислення отриманої інформації, її відтворення та відображення, тобто формується економічне мислення як узагальнена система уявлень, понять, знань, теорій, що відображають умови їхнього економічного життя. Економічне мислення може бути двох типів: буденне, що формується на рівні життєвого досвіду, і наукове, тобто пов'язане з використанням понятійного та категоріального наукового апарату на професійному рівні.

Отже, предмет економічної теорії багатогранний. Економічна теорія вивчає: економічні відносини між людьми, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання економічних благ; закони та закономірності економічного розвитку; оптимальне задоволення індивідуальних та суспільних потреб, що зростають, в умовах обмежених ресурсів.

Взаємодію різних економічних законів відображають закономірності, які формують магістральний напрям економічного розвитку і постають як тенденції. Адже, на відміну від законів природи, вони зустрічають на своєму шляху численні перепони (які, однак, не применшують значущості генерального вектора). З іншого боку, не кожна тенденція виступає як закон чи закономірність, бо може відображати не масові явища у їх сукупності, а лише частину цих явищ, навіть нетривалих в історичному періоді. Вона, крім того, не обов'язково фіксує глибинні, сутнісні й стійкі причинно-наслідкові зв'язки, які є характерними для царини закону й закономірності. Дослідження законів, закономірностей і тенденцій економічного розвитку є наріжним каменем економічної теорії, і воно надто актуальне стосовно економіки України.

Оскільки всі економічні процеси відбуваються на різних рівнях функціонування економіки, предмет економічної теорії набуває багатоярусної структури, яка складається з мікро-, макро-, мезоекономіки, світової економіки. Мікроекономіка вивчає економічну поведінку окремих економічних суб'єктів — споживачів і виробників, власників ресурсів — та закономірності функціонування окремих видів ринків. Макроекономіка аналізує економічну поведінку сукупних суб'єктів економіки, закономірності функціонування національної економіки загалом. Мезоекономіка вивчає галузі народного господарства, проміжні системи та комплекси (військово-промисловий, агропромисловий, енергетичний та ін.). Світова економіка досліджує систему світового господарства, міжнародні економічні зв'язки та закономірності їх роз­витку.

Методи пізнання економічних явищ. Метод (від грец. methodos — шлях дослідження, вивчення) — система засобів, заходів, підходів і шляхів, за допомогою яких здійснюється пізнавання категорій, законів і тенденцій господарського життя. Який предмет науки, такий і метод його дослідження: предмет породжує особливості методу, а останній виробляє інструментарій пізнавання, за допомогою якого економісти проникають у сутність економічних явищ і процесів, формулюють поняття, відкривають нові закони, особливості розвитку суспільного виробництва і в такий спосіб формують предмет економічної теорії.

Метод економічної теорії використовує досягнення багатьох наук (формальної логіки, філософії, статистики, історії, математики) і виробляє свої засоби вивчення господарського життя.

В економічній теорії вдаються до системного методу, що передбачає розгляд кожного економічного явища як складової системи, вивчення внутрішніх зв'язків між елементами та підсистемами, виявлення загальної мети системи. Дослідник має встановити сутність, місце й роль кожного елемента системи, їх взаємозв'язки. У свою чергу, кожному економічному явищу (товар, гроші, засоби виробництва, ринок та ін.) властиві свої внутрішні, суттєві ознаки та системні, інтеграційні особливості, які є результатом взаємодії елементів цього системного явища.

Аналіз — метод наукового пізнання, заснований на поділі цілого на складові, елементи, що дає змогу проникнути у сутність цього явища.

Синтез — метод, що полягає в об'єднанні пізнаних внутрішніх взаємозалежних елементів явища в єдине ціле.

Індукція — метод пізнання, що базується на формуванні умовиводів від частини до цілого. Вивчення будь-якої проблеми починається з накопичення фактів, які потім систематизують і аналізують таким чином, щоб можна було зробити узагальнення, тобто з початкових знань отримати висновок про загальне. Застосування індукції передбачає отримання висновку, адже цей метод не дозволяє чітко характеризувати загальне, бо виходить лише з частини.

Дедукція — метод дослідження, що ґрунтується на умовиводах від цілого до його частини. Дає можливість висунути гіпотезу, тобто науково обґрунтоване припущення про природу, структуру або закономірність розвитку явища, процесу.

Метод наукової абстракції полягає у виокремленні найістотніших характеристик процесу, виключенні з вивчення всього другорядного, випадкового для розкриття його внутрішніх, сталих зв'язків, дійсної тенденції руху. За допомогою цього методу виявляють і формулюють економічні категорії— поняття, які відображають в узагальненому вигляді умови або сторони економічного життя суспільства (товар, гроші, вартість, прибуток, витрати, заробітна плата), та економічні за­кони, які поєднують категорії й мають конкретні прояви. Метод абстракції припускає рух думки від конкретного до абстрактного й потім — від абстрактного до конкретного, але вже вивченого.

В економічній теорії вдаються також до методу поєднання логічного та історичного підходів, який передбачає пізнання економічних явищ з моменту їх виникнення, у процесі розвитку і зникнення, відкриття якісно нових форм прояву економічних явищ і процесів. Логічне та історичне взаємодоповнюються і дають змогу всебічно досліджувати економічні явища.

Економісти широко застосовують якісний і кількісний методи аналізу. Якісний підхід використовують переважно для характеристики суті економічних категорій та законів. Наприклад, якісною ознакою товару виступає його корисність, споживча вартість, а кількісною — вартість. Кількісний підхід дозволяє виявити речовий зміст, застосовуючи при цьому засоби математики, статистики. Так, при дослідженні категорії «робоча сила» виявляємо її якісний бік — здатність до робо­ти, а потім і кількісний — кількість самої робочої сили. Математичний і статистичний методи аналізу дозволяють проникнути у суть економічних явищ тільки тоді, коли вони тісно пов'язані з якісним під­ходом.

Тривалий час економічна наука займалася порівнянням існуючих економічних взаємозв'язків з ідеальними, що мають бути вироблені як взірець на перспективу. Згодом, особливо у XX ст., позитивна економіка, яка вивчає існуюче, виокремилася з нормативної економіки, що вивчає належне й необхідне. Наприклад, нормативна наука відповідає на запитання: «Чи повинна українська влада здійснювати приватизацію?». А позитивна наука — на інші запитання: «Яким буде перебіг приватизації, хто отримає переваги і як соціально-економічні наслідки позначаться на економічному розвитку держави?». Або інший приклад. Нормативна наука відповідає на запитання: «Чи потрібно вводити в Україні систему медичного страхування й формувати ринкові відносини між покупцем і продавцем медичних послуг?». А позитивна наука — «Чи не призведе додатковий соціальний податок на фонд заробітної плати підприємств до зростання тіньової економіки у недержавному секторі?».

На сучасному етапі розвитку економічної науки і практики господа­рювання можливе створення моделей та експериментів. Економічна модель — це абстрактна теоретична конструкція, формалізований опис економічного явища, структура якого визначається об'єктивними влас­тивостями об'єкта і суб'єктивними цілями дослідження. В економічній теорії, при вивченні мікро- і макроекономіки, моделі зображають за допомогою графіків. Економічний експеримент — це штучне відтворення економічного явища або процесу з метою вивчення їх у найсприятливіших умовах та подальшого практичного змінювання. Економічні експерименти дають змогу на практиці перевірити обґрунтованість наукових рекомендацій.

Критерієм правильності теоретичних висновків є практика, яка може визначити їх достовірність або помилковість.